Біблійна книга 55. 2 Тимофія
Письменник: Павло
Місце написання: Рим
Написання закінчено: бл. 65 року н. е.
ПАВЛА знову ув’язнили в Римі. Однак обставини в час його другого ув’язнення були набагато суворіші, ніж першого разу. Це був приблизно 65 рік н. е. У липні 64 року н. е. в Римі спалахнула велика пожежа, яка завдала величезних збитків у 10 з 14 районів міста. Згідно з римським істориком Тацитом, імператор Нерон не зміг «покінчити зі злим поговором про те, що пожежа була влаштована за його наказом. І ось Нерон, щоб припинити чутки, знайшов винних і піддав найжорстокішим тортурам тих, хто своїми гидотами стягнув на себе загальну ненависть і кого натовп називав християнами... Величезну кількість людей засудили не так за злочинне підпалення міста, як за ненависть до роду людського. Їхня смерть супроводжувалася всякими знущаннями. Їх одягали в шкури диких звірів і кидали на розтерзання собакам, або ж їх розпинали на хрестах чи прирікали на смерть в огні і, коли наставала темрява, підпалювали для нічного освітлення. Для цього видовища Нерон надав свої сади... Такі знущання викликали до них співчуття, адже виглядало так, що їх винищували не заради блага суспільства, а через жорстокість однієї людини»a.
2 Можливо, саме в час цих жорстоких переслідувань Павло знову став в’язнем у Римі. Тепер він був закований в кайдани. Він не сподівався звільнення, а чекав лише на остаточний вирок і страту. Мало хто відвідував його. Адже кожен, хто відкрито називався християнином, наражав себе на арешт і мученицьку смерть. Ось чому Павло з такою вдячністю написав про відвідувача з Ефеса: «Хай Господь обдарує милосердям домашніх Онисифо́ра, бо він не раз приносив мені відсвіження і не соромився моїх ланцюгів. Навпаки, коли він був у Римі, то зробив усе можливе, щоб знайти мене, і таки знайшов» (2 Тим. 1:16, 17). Будучи на крок від смерті, Павло називає себе в листі тим, хто «з Божої волі став апостолом Христа Ісуса згідно з обітницею життя, що пов’язане з Христом Ісусом» (1:1). Павло знав, що на нього чекає життя, пов’язане з Христом. Він проповідував у багатьох головних містах знаного тоді світу — від Єрусалима до Рима, а можливо, навіть до Іспанії (Рим. 15:24, 28). Він пробіг шлях до кінця, залишаючись вірним (2 Тим. 4:6—8).
3 Ймовірно, Павло написав цей лист до Тимофія близько 65 року н. е., незадовго до своєї мученицької смерті. Тимофій, мабуть, далі перебував в Ефесі, бо Павло заохотив його там залишитися (1 Тим. 1:3). Тепер Павло двічі настійно просить Тимофія якнайшвидше прийти до нього і привести з собою Марка, а також принести накидку і сувої, які Павло залишив у Троаді (2 Тим. 4:9, 11, 13, 21). Написаний у такий критичний час, цей лист містив цінні слова підбадьорення для Тимофія, і відтоді уже впродовж століть правдиві християни знаходять в ньому для себе багато підбадьорливих думок.
4 Другий лист до Тимофія вважається достовірною і канонічною книгою на підставі тих же доказів, які вже обговорювались у зв’язку з Першим листом до Тимофія. Другий лист визнавали і використовували ранні письменники та тлумачі, в тому числі Полікарп, який жив у другому столітті н. е.
ЧОМУ КОРИСНА
5 «Усе Писання натхнене Богом і корисне». Корисне для чого? У своєму другому листі до Тимофія Павло пояснює: «Для навчання, для напучення, для виправлення, для напоумлення в праведності, щоб Божа людина була в усьому вправна й цілковито споряджена до всякого доброго діла» (3:16, 17). Отож у цьому листі наголошено на користі «навчання». Сьогодні всі, хто любить праведність, мають прислухатися до даних в листі мудрих порад, стараючись бути вчителями Слова і роблячи все можливе, щоб стати гідними Божого схвалення працівниками, ‘які правильно послуговуються словом правди’. Так само як в Ефесі за часів Тимофія, у наші дні теж деякі особи втягуються в «безглузді й беззмістовні дискусії», «постійно вчаться, але так до кінця і не можуть набути точне знання правди», а також відкидають «здорову науку» і йдуть за вчителями, які влещують їм вуха, задовольняючи таким чином їхні егоїстичні прагнення (2:15, 23; 3:7; 4:3, 4). Щоб уникнути цього забруднювального світського впливу, необхідно з вірою і любов’ю ‘продовжувати триматися взірця здорових слів’. Крім того, існує нагальна потреба в чимраз більшій кількості таких осіб, які будуть — подібно до Тимофія, «Божої людини»,— «відповідно підготовлені, щоб навчати інших» і в зборі, і за його межами. Щасливі всі ті, хто бере на себе цю відповідальність, здобуваючи вміння ‘навчати інших з лагідністю’, а також проповідує слово ‘і при цьому повною мірою виявляє довготерпіння та послуговується мистецтвом навчати’! (1:13; 2:2, 24, 25; 4:2).
6 Як зазначив Павло, Тимофій завдяки сердечним настановам Лоіди та Євникії був обізнаний зі святими писаннями «із самого народження». Вислів «із самого народження» вказує також на те, з якого віку сьогодні слід починати навчати дітей Біблії. А що робити, якщо з плином часу вогонь ревності починає згасати? Павло радить знову розпалити той вогонь у дусі «сили, любові й розважності», зберігаючи нелицемірну віру. «В останні дні», сказав він, будуть скрутні часи, коли ширитиметься злочинність та фальшиві вчення. Саме тому всім, а особливо молодим особам, необхідно ‘зберігати тверезість у всьому і старанно виконувати своє служіння’ (3:15; 1:5—7; 3:1—5; 4:5).
7 Нагорода варта того, аби за неї боротися (2:3—7). У зв’язку з цим Павло звертає увагу на Царського Нащадка, кажучи: «Пам’ятай: згідно з доброю новиною... Ісус Христос воскрес із мертвих і був нащадком Давида». Павло мав надію залишитися в єдності з цим Нащадком. І далі про свою майбутню страту він говорить з тріумфом: «Відтепер на мене чекає вінок праведності, яким Господь, праведний суддя, винагородить мене того дня, і не лише мене, але й усіх, хто полюбив його виявлення» (2:8; 4:8). Які ж щасливі всі ті, хто, озираючись на роки свого вірного служіння, може сказати такі ж слова! Але для цього необхідно вже тепер служити в непорочності, з любов’ю до виявлення Ісуса Христа, і мати таку ж впевненість, яку мав Павло, коли писав: «Господь мене визволить з усякого зла і спасе, щоб я успадкував його небесне царство. Йому належить слава на віки вічні. Амінь» (4:18).
[Примітка]
a Тацит, «Аннали», кн. XV, розд. 44.