Дієве заохочення

ХРИСТИЯНСЬКІ старійшини повинні вміти «настійно заохочувати здоровим навчанням» (Тита 1:9, НС). Іноді їм доводиться робити це у вкрай складних ситуаціях. Тому важливо, щоб їхні поради завжди узгоджувалися з біблійними настановами. З огляду на це старійшини мусять слухатися такої поради: «Продовжуй наполегливо займатися... настійним заохочуванням» (1 Тим. 4:13, НС). І хоча цей урок скерований в першу чергу до старійшин і тих, хто прагне отримати цей привілей, іноді батьки мусять давати настійні поради своїм дітям, а ті, хто проводить біблійні вивчення,— заохочувати своїх зацікавлених. Рекомендації з цього уроку стосуються саме таких ситуацій.

Коли слід настійно заохочувати. Щоб визначити, коли потрібно настійно заохочувати інших, варто розглянути біблійні ситуації, в яких це робилося. Скажімо, апостол Петро благав старійшин належно ставитися до обов’язків пастиря Божої отари (1 Пет. 5:1, 2). Павло радив Титові заохочувати молодих чоловіків до ‘поміркованості’ (Тита 2:6). Він заклика́в співхристиян ‘говорити те саме’ й уникати тих, хто чинить розділення серед братів (1 Кор. 1:10; Рим. 16:17; Фил. 4:2). А похваливши членів солунського збору за добрі вчинки, апостол настійно заохотив їх ще пильніше слухатися отриманих настанов (1 Сол. 4:1, 10). Петро благав співхристиян ‘здержуватися від тілесних пожадливостей’ (1 Пет. 2:11). Юда настійно заохочував братів «боротись за віру» з огляду на поганий вплив безбожників, які віддавалися розпусній поведінці (Юди 3, 4). Усім християнам радилося наполегливо заохочувати одне одного, щоб жоден не затвердів через підступ гріха (Євр. 3:13). А юдеїв, котрі ще не повірили в Христа, Петро настійно заклика́в: «Рятуйтесь від цього лукавого роду!» (Дії 2:40).

Якими рисами потрібно володіти, аби вміло заохочувати інших у подібних ситуаціях? Як зробити, щоб заохочення було настійним, але не містило різкості та категоричності?

«З любови». Якщо настійно заохочувати не «з любови», слова звучатимуть суворо (Филим. 9). Безумовно, коли вимагається негайних дій, у словах промовця повинна відчуватися нагальність. Надмірно м’який тон голосу в такій ситуації міг би вказувати на те, що мовцеві незручно за свої слова. Разом з тим, заклика́ти до дій слід ревно та зі співчуттям. Заохочення, що ґрунтується на любові, має більшу спонукальну силу. Павло, говорячи від себе та від імені своїх товаришів, сказав солунянам: «Знаєте ви, як кожного з вас, немов батько дітей своїх власних, просили [«настійно заохочували», НС] ми вас» (1 Сол. 2:11, 12а). Ті християнські наглядачі благали своїх братів, керуючись любов’ю. Нехай твої слова теж ґрунтуються на щирій турботі про слухачів.

Будь тактовним. Не викликай своїми словами ворожості у тих, кого намагаєшся спонукати до дій. Водночас не ухиляйся від сповіщення своїм слухачам «усієї волі Божої» (Дії 20:27). Вдячні особи не будуть ображатися і любити тебе менше за те, що ти сердечно заохочуєш їх до правильної поведінки (Пс. 141:5).

Перш ніж заохочувати людину до певних дій, її варто щиро похвалити за щось конкретне. Подумай про добрі діла твоїх братів, які подобаються Єгові: про віру, яку вони виявляють у служінні, про любов, котра спонукує їх до завзятої діяльності, а також про їхню витривалість за скрутних обставин (1 Сол. 1:2—8; 2 Сол. 1:3—5). Якщо хвалити братів, вони будуть відчувати, що їх цінують і розуміють, а також краще сприйматимуть слова твого подальшого заохочення.

«З усяким довготерпінням». Настійно заохочувати слід «з усяким довготерпінням» (2 Тим. 4:2, Кул., 1998). Що сюди входить? Довготерпіння — це здатність терпляче зносити кривду і не піддаватись на провокаційні дії. Довготерпелива людина не втрачає надії на те, що слухач застосує її слова. Якщо настійно заохочувати слухачів у такому дусі, їм не здаватиметься, що ти погано про них думаєш. Коли у твоїх словах вчувається певність у тому, що брати і сестри намагаються служити Єгові якнайліпше, сказане заохотить їх і посилить їхнє бажання правильно поводитись (Євр. 6:9, Дерк.).

«Здоровим навчанням». Як старійшина ‘настійно заохочує здоровим навчанням’? Він мусить «непохитно дотримуватися вірного слова у своєму мистецтві навчати» (Тита 1:9, НС). Замість того щоб висловлювати власні міркування, надавай своїм словам сили думками з Божого Слова. Визначай те, що належить сказати, орієнтуючись на Святе Письмо. Розповідай про позитивні плоди застосування біблійних порад у ситуації, що склалася. Обдумай нинішні та майбутні наслідки непослуху Божому Слову і за допомогою цього переконай слухачів у нагальності відповідних дій.

Виразно роз’яснюй слухачам, що́ їм слід робити і як. Вони мають чітко бачити, що твоя аргументація базується на твердому підґрунті Святого Письма. Якщо ж Боже Слово дозволяє певну свободу у прийнятті якогось рішення, докладно поясни її межі. А в кінцевій частині свого виступу ще раз заохоть присутніх, щоб це утвердило в них прагнення діяти.

Зі «свободою мови». Щоб ефективно заохочувати до дій, особа повинна мати «свободу мови у вірі» (1 Тим. 3:13, НС). А що дозволяє людині вільно промовляти? «Зразок [її] добрих діл», які узгоджуються з тим, до чого вона закликає своїх братів (Тита 2:6, 7; 1 Пет. 5:3). У такому разі люди розуміють, що той, хто їх настійно заохочує, сам робить те, чого очікує від них. Вони бачать, що його віру можна вважати взірцем, бо сам він старається наслідувати Христа (1 Кор. 11:1; Фил. 3:17).

Якщо слова настійного заохочення ґрунтуються на Божому Слові і даються в дусі любові, вони можуть принести багато добрих плодів. Тому ті, на кого покладено відповідальність давати таке заохочення, повинні намагатися робити це якнайліпше (Рим. 12:8, НС).