Віра спонукує нас до дій!

«Бачиш, що співдіяла [Авраамова] віра з його ділами, і його віра удосконалилася ділами?» (ЯКОВА 2:22, Хом.).

 1, 2. Як ми будемо діяти, коли маємо віру?

БАГАТО людей говорять, що вірять у Бога. Але віра на словах є такою ж безжиттєвою, як мертве тіло. «Віра, коли діл не має,— мертва в собі»,— написав учень Яків. Він також сказав, що богобійний Авраам мав віру, яка «співдіяла з його ділами» (Якова 2:17, 22, Хом.). Яке значення ці слова мають для нас?

² Якщо в нас є справжня віра, ми не просто будемо вірити в почуте на християнських зібраннях. Ми виявлятимемо свою віру, бо ми є активними Свідками Єгови. Так, віра буде заохочувати застосовувати в житті Боже Слово й спонукувати нас до дій.

Фаворитизм несумісний з вірою

 3, 4. Як віра повинна впливати на наше ставлення до інших?

³ Якщо ми маємо справжню віру в Бога й Христа, то не виявлятимемо фаворитизму (Якова 2:1—4). Деякі з тих, до кого писав Яків, не виявляли безсторонності, яка вимагалася від правдивих християн (Римлян 2:11). Тому Яків говорить: «Не зважаючи на обличчя, майте віру в нашого Господа слави, Ісуса Христа». Якщо заможний невіруючий із золотим перснем і в розкішному вбранні приходив на зібрання, а також невіруючий «бідар у вбогім вбранні», то їх обидвох повинні були добре приймати, але особливу увагу виявляли заможному. Багатих садовили «вигідно», тимчасом як убогим невіруючим говорили стояти або сидіти на підлозі при ногах інших.

⁴ Єгова постачив викупну жертву Ісуса Христа як для багатих, так і для бідних (2 Коринтян 5:14). Отже, якби ми догоджали багатим, то відходили б від віри Христа, який ‘збіднів ради нас, щоб ми збагатились Його убозтвом’ (2 Коринтян 8:9). Уникаймо того, щоб наше ставлення до людей або шана до них були зумовлені власною користю або іншими неправильними спонуками. Бог безсторонній, але якби ми виявляли небезсторонність, то були б «злодумними суддями» (Йова 34:19). Бажаючи подобатися Богові, ми не піддаватимемося спокусі виявляти фаворитизм або ‘підлещуватися до інших заради користі своєї’ (Юди 4, 16, СМ).

 5. Кого вибрав Бог за «багатих вірою» і як часто ведуть себе багаті в матеріальному плані люди?

⁵ Яків показує, хто є по-справжньому багатий, і заохочує до безсторонньої любові до всіх (Якова 2:5—9). ‘Бог вибрав бідарів за багатих вірою й за спадкоємців Царства’. А це тому, що бідні частіше відгукуються на добру новину (1 Коринтян 1:26—29). Як група, матеріально багаті люди пригноблюють інших, коли йдеться про борги, зарплату та юридичні заходи. Вони злословлять Христа й переслідують нас, оскільки ми носимо його ім’я. Але постановімо слухатися «Закона Царського», який вимагає любові до ближнього,— однаково любити і багатих, і бідних (Левит 19:18; Матвія 22:37—40). Оскільки Бог ставить таку вимогу, то виявляти фаворитизм означає ‘чинити гріх’.

‘Милосердя ставиться вище за суд’

 6. Як ми були б правопорушниками, якби не поводилися милосердно з іншими?

⁶ Якщо ми виявляємо фаворитизм, забуваючи про милосердя, то є правопорушниками (Якова 2:10—13). Роблячи такий хибний крок, ми стаємо винними у порушенні всіх Божих законів. Ізраїльтяни, які не чинили перелюб, але були злодіями, ставали порушниками Мойсеєвого Закону. Як християни, ми суджені за «законом волі [«законом вільного народу», НС] — духовного Ізраїлю в новій угоді, котрий має цей закон у серці (Єремії 31:31—33).

 7. Чому ті, хто продовжує виявляти фаворитизм, не можуть сподіватися милосердя від Бога?

⁷ Якщо стверджуємо, що в нас є віра, але вперто виявляємо фаворитизм, то ми в небезпеці. Безсердечні й немилосердні будуть судимі без милосердя (Матвія 7:1, 2). Яків каже: «Милосердя бо ставиться вище за суд». Якщо ми приймаємо керівництво святого духу Єгови, виявляючи у всіх вчинках милосердя, ми не будемо визнані винними під час суду. Натомість ми спізнаємо милосердя й одержимо перемогу над суворою справедливістю або засудом.

Віра породжує добрі діла

 8. Що можна сказати про людину, котра говорить, що має віру, але їй бракує вчинків?

⁸ Віра не тільки робить нас сердечними й милосердними, але й породжує інші добрі діла (Якова 2:14—26). Звичайно, голослівна віра, якій бракує вчинків, не спасе нас. Щоправда, ми не можемо набути праведного становища перед Богом ділами Закону (Римлян 4:2—5, СМ). Яків говорить про діла, до яких спонукує віра й любов, а не звід законів. Якщо нас спонукують саме ці риси, то ми не просто висловлюватимемо добрі побажання співпоклонникові, який живе в нужді. Ми надамо братові чи сестрі, які не мають одягу або їжі, матеріальну допомогу. Яків запитує: ‘Якщо ви говорите братам, що потребують вашої допомоги: «Ідіть з миром, грійтесь та їжте», та не даєте їм потрібного тілу,— чи то поможе?’ Аніскільки (Йова 31:16—22). Така «віра» є мертвою!

 9. У чому виявляється наша віра?

⁹ Ми можемо до певної міри спілкуватися із членами Божого народу, але тільки щиросерді вчинки підтверджують запевнення, що в нас є віра. Дуже добре, якщо ми відкинули доктрину про Трійцю і віруємо, що є тільки один правдивий Бог. Але саме вірування — це ще не віра. «Демони вірують», і вони зі страху «тремтять», бо їх чекає знищення. Якщо ми дійсно маємо віру, вона спонукуватиме нас до таких вчинків, як проповідування доброї новини, забезпечення їжею та одягом співвіруючих, які цього потребують. Яків запитує: «Чи хочеш ти знати, о марна людино [що не має точного знання про Бога], що віра без діл — мертва?» Так, віра вимагає дій.

10. Чому Авраам названий «отцем усіх віруючих»?

¹⁰ Віра побожного патріарха Авраама спонукувала його до дій. Будучи «отцем усіх віруючих», він «з діл виправданий був, як поклав був на жертівника свого сина Ісака» (Римлян 4:11, 12; Буття 22:1—14). А що якби Авраамові бракувало віри в те, що Бог може воскресити Ісака й сповнити Свою обітницю, що через нього з’явиться насіння? Тоді Авраам ніколи б не відважився принести в жертву свого сина (Євреїв 11:19). Завдяки Авраамовим вчинкам слухняності його ‘віра вдосконалилась’, або стала довершеною. Унаслідок цього «здійснилося Писання [Буття 15:6], що каже: «Авраам же ввірував Богові, і це йому зараховане в праведність». Вчинки Авраама, коли він хотів принести в жертву Ісака, підтвердили слова, сказані Богом раніше, про те, що Авраам є праведним. Вчинками віри він виявив свою любов до Бога й був названий «другом Божим».

11. З чого ми бачимо, що Рахав мала віру?

¹¹ Авраам довів, «що людина виправдується від діл, а не тільки від віри». Це також можна сказати й про Рахав, повію з Єрихона. Вона «з діл виправдалась, коли прийняла [ізраїльських] посланців, і дорогою іншою випустила», щоб вони не зустрілися зі своїми ханаанськими ворогами. Ще до зустрічі з ізраїльськими розвідниками вона визнавала Єгову правдивим Богом, а її подальші слова й те, що вона перестала займатися проституцією, стали доказом її віри (Ісуса Навина 2:9—11; Євреїв 11:31). Після цього другого прикладу віри, виявленої у вчинках, Яків говорить: «Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл — мертва». Коли людина мертва, в ній немає життєдайної сили, або ‘духу’, і ця людина не може нічого зробити. Сама голослівна віра є такою ж безжиттєвою й марною, як мертве тіло. Але якщо наша віра справжня, вона спонукуватиме нас до благочестивих дій.

Контролюйте свій язик!

12. На що повинні зважати старійшини у зборі?

¹² Спосіб мовлення й навчання також може стати доказом віри, але існує потреба виявляти стриманість (Якова 3:1—4). Як вчителі у зборі, старійшини мають важкі обов’язки й велику відповідальність перед Богом. Отже, вони повинні смиренно досліджувати свої спонуки й власну придатність. Окрім знання й здібностей цим чоловікам слід мати глибоку любов до Бога й співвіруючих (Римлян 12:3, 16; 1 Коринтян 13:3, 4). Даючи поради, старійшинам необхідно спиратися на Святе Письмо. Якби старійшина давав неправильні поради й це б створювало іншим проблеми, то Бог через Христа виніс би йому обвинувальний вирок. Тому старійшини повинні бути смиренними й старанними, вірно дотримуючись Божого Слова.

13. Чому ми помиляємося в слові?

¹³ Навіть чудові вчителі,— якими, по суті, є всі ми,— ‘багато помиляються’ через недосконалість. Помилка в слові — це та хиба, яка трапляється найчастіше і може завдавати великої шкоди. Яків каже: «Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло». На відміну від Ісуса Христа, ми не можемо досконало контролювати свій язик. Якби нам це вдавалося, то ми могли б контролювати й інші члени тіла. Зрештою, вуздечкою та вудилами ми можемо скеровувати коня; навіть великий корабель, який несуть сильні вітри, стерновий може вести, куди хоче, за допомогою невеличкого стерна.

14. Як Яків наголошує на потребі докладати зусиль, аби контролювати язик?

¹⁴ Усі ми повинні щиро визнати: аби контролювати язик, потрібно великих зусиль (Якова 3:5—12). Порівняно з конем вуздечка є маленькою, так само як стерно в порівнянні з кораблем. Якщо порівняти язик з людським тілом, він є маленьким, «але хвалиться вельми». Оскільки Святе Письмо чітко говорить, що чванливість Богові не подобається, звертаймося ж до нього за допомогою, щоб стримуватися від її проявів (Псалом 12:4, 5; 1 Коринтян 4:7). Також вгамовуймо свого язика, коли нас щось дратує, пам’ятаючи, що достатньо лише іскринки, аби запалити ліс. Яків говорить: «Язик — то огонь», що може завдати великих збитків (Приповістей 18:21). Авжеж, непокірний язик — «як світ неправости»! Усі лихі риси цього безбожного світу так чи інакше пов’язані з невгамовним язиком. Він відповідальний за такі шкідливі речі, як наклепи й фальшиві вчення (Левит 19:16, Хом.; 2 Петра 2:1). А як ви думаєте? Чи ж не повинна наша віра спонукувати нас докладати всіх зусиль, щоб контролювати свій язик?

15. Якої шкоди може завдати неприборканий язик?

¹⁵ Неприборканий язик дуже ‘сквернить нас’. Наприклад, якщо нас декілька разів спіймали на обмані, ми можемо зажити слави брехуна. Але як непокірний язик «запалює круг життя»? Надаючи йому вигляду хибного кола. Неконтрольований язик лише одної людини може вивести з рівноваги цілий збір. Яків згадує ‘геєнну’, долину Гіннома. Колись там приносили в жертву дітей, а потім її переробили на звалище, де спалювали сміття Єрусалима (Єремії 7:31). Тому Геєнна є символом знищення. Геєнна, у певному розумінні, передала свою згубну силу непокірному язикові. Якщо ми не приборкуємо свого язика, то можемо стати жертвою полум’я, яке самі розпалили (Матвія 5:22). Нас навіть можуть виключити зі збору за те, що ми на когось злорічимо (1 Коринтян 5:11—13).

16. Що ми повинні робити з огляду на шкоду, яку може завдати непокірний язик?

¹⁶ Як вам, мабуть, і відомо з Божого Слова, Єгова постановив, щоб людина панувала над тваринним світом (Буття 1:28). Усі види істот були приручені. Наприклад, дресированих соколів використовують у полюванні. До згаданих Яковом «гадів» можуть належати плазуни, які підвладні заклиначам змій (Псалом 58:5, 6). Людина може навіть керувати китами, але ми, будучи грішними людьми, не можемо повністю приборкати свого язика. Незважаючи на це, нам потрібно уникати образливих, гострих або наклепницьких зауважень. Непокірний язик може бути небезпечним знаряддям, яке наповнене смертельною отрутою (Римлян 3:13). На жаль, язик фальшивих учителів відвернув від Бога декого з ранніх християн. Отже, ніколи не піддаваймося сказаним або написаним отрутним висловам відступників (1 Тимофія 1:18—20; 2 Петра 2:1—3).

17, 18. На яку невідповідність вказується в Якова 3:9—12 і що ми повинні робити стосовно цього?

¹⁷ Віра в Бога й бажання подобатися йому можуть захистити нас від відступництва та невідповідного використання язика. Вказуючи на невідповідність у декотрих людей, Яків говорить, що ‘язиком ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу’ (Буття 1:26). Єгова є нашим Отцем, бо він «дає всім і життя, і дихання, і все» (Дії 17:24, 25). У духовному розумінні він також є Отцем помазаних християн. Усі ми «створені на Божу подобу», якщо йдеться про розумові й моральні риси, в тому числі любов, справедливість і мудрість, що відрізняє нас від тварин. Як же тоді ми повинні поводитись, якщо віримо в Єгову?

¹⁸ Якби ми проклинали людей, це б означало, що ми накликаємо на них зло. Оскільки ми не натхнені Богом пророки, вповноважені проклясти певну людину, то така мова виявляла б ненависть, що зводило б нанівець слова, якими ми благословляємо Бога. «Благословення й прокляття» не повинно виходити з тих самих уст (Луки 6:27, 28; Римлян 12:14, 17—21; Юди 9). Як гріховно було б співати хвалу Богові на зібраннях, а пізніше злословити співвіруючих! Солодка й гірка вода не можуть витікати з одного джерела. Як ‘не може фіґове дерево родити оливки, або виноград — фіги’, так солона вода не може зробити воду прісною. Коли ми, яким завжди потрібно говорити про те, що є добрим, постійно вживаємо явно гіркі слова, то з нашою духовністю щось негаразд. Якщо стиль мови, що вражає інших, вже став нашою звичкою, то молімося про допомогу Єгови, аби більше так не говорити (Псалом 39:2).

Дійте з мудрістю, що зверху

19. Якщо керуємося небесною мудрістю, то як ми можемо впливати на інших?

¹⁹ Усім нам потрібна мудрість, щоб говорити й поводитися так, як належить тим, хто має віру (Якова 3:13—18). Якщо у нас є благоговійний страх перед Богом, то Бог дасть нам небесну мудрість, здатність правильно використовувати знання (Приповістей 9:10; Євреїв 5:14). Його Слово навчає нас, як виявляти ‘лагідність, властиву мудрості’. І оскільки ми лагідні, то сприяємо миру в зборі (1 Коринтян 8:1, 2). Ті, котрі величаються, що буцімто є великими вчителями серед співвіруючих, ‘говорять неправду на християнську правду’, яка засуджує їхній егоїзм (Галатів 5:26). Їхня «мудрість» є «земною» — притаманною грішному людству, відчуженому від Бога. Вона є «тілесна [«тваринна», Хом.]», бо є наслідком тілесних нахилів. Вона навіть «демонська», бо злі духи є гордими! (1 Тимофія 3:6, Хом.). Тому діймо з мудрістю і смиренністю, щоб своєю поведінкою не створювати таку атмосферу, де може розквітати «всяка зла річ» — наклеп і фаворитизм.

20. Як би ви описали небесну мудрість?

²⁰ «Мудрість, що зверху вона, насамперед чиста» й робить нас чистими морально й духовно (2 Коринтян 7:11). Вона «спокійна» й спонукує нас пильнувати про мир (Євреїв 12:14). Небесна мудрість робить нас «поміркованими», не категоричними і не впертими (Филип’ян 4:5, НС). Мудрість, що зверху, «покірлива» і спонукує підкорятися божественному навчанню та співпрацювати з організацією Єгови (Римлян 6:17). Мудрість, що зверху, також робить нас милосердними й співчутливими (Юди 22, 23). Будучи наповненою «добрими плодами», вона спонукує піклуватися про інших і поводитися з добротою, праведністю й правдою (Ефесян 5:9). Як миротворці, ми тішимося ‘плодом праведності’, який бурхливо зростає в мирних умовах.

21. Згідно з Якова 2:1—3:18, до яких дій повинна спонукувати нас віра в Бога?

²¹ Безсумнівно, віра спонукує нас до дій. Вона робить людей безсторонніми, милосердними й активними в добрих ділах. Віра допомагає нам контролювати свій язик і діяти у згоді з небесною мудрістю. Але то ще не все, чого ми можемо навчитися з цього послання. Яків дає додаткові поради, які можуть допомогти нам поводитися так, як належить тим, хто вірить в Єгову.

Як би ви відповіли?

◻ Чому неправильно виявляти фаворитизм?

◻ Як пов’язані віра й діла?

◻ Чому так важливо контролювати язик?

◻ До чого подібна небесна мудрість?