Чи ви знаєте?

Апостол Іван закінчив останній зі своїх трьох листів, які увійшли до Біблії, так: «Я ще мав багато чого написати, але не хочу робити це чорнилом і пером». Слова, перекладені з грецької як «чорнило і перо», буквально означають «чорне [чорнило] і очеретина» (3 Івана 13).

Для писання використовувалося стебло твердого очерету. З одного боку очеретину зрізали навкіс, а гострий кінчик розщеплювали. Писець міг наново загострити кінчик очеретини шматком пемзи. Така очеретина своїм виглядом і принципом дії подібна до сучасної чорнильної ручки з металевим пером.

Чорнило переважно робили, змішуючи сажу чи лампову кіптяву з камеддю (густим клейким соком деяких рослин). Таке чорнило продавали в сухому вигляді, а перед використанням розводили водою до потрібної густини. Чорнило не просочувалося, а висихало на поверхні папірусу або пергаменту. Ось чому писець міг легко виправити помилки за допомогою вологої губки, яка також входила до звичного набору писарського приладдя. Ця деталь допомагає зрозуміти, що, напевно, мали на увазі письменники Біблії, коли говорили про імена, які будуть стерті з пам’ятної книги Бога (Вихід 32:32, 33; Об’явлення 3:5).

У Дії 18:3 сказано, що апостол Павло виготовляв намети. У біблійні часи ті, хто займався таким ремеслом, ткали з верблюжої і козячої вовни тканину у вигляді смуг. Потім ці смуги зшивали і з них робили намети для мандрівників. У ті часи намети також часто шили зі шкіри. Крім того, їх робили із цупкого лляного полотна, яке виготовляли у Тарсі, рідному місті Павла. Можливо, Павло робив намети з якогось із цих матеріалів, а то й з усіх. Співпрацюючи з Акилою, Павло, мабуть, виготовляв лляні навіси від сонця для атріумів, внутрішніх двориків житлових будинків.

Ймовірно, Павло навчився цього ремесла в юності. Як відомо з єгипетських папірусів, за часів римського панування в Єгипті дітей вчили ремесла приблизно з 13 років. Якщо Павло почав навчання в такому віці, то в 15—16 років він вже вмів вирізати з полотна деталі необхідного розміру та форми, зшивати їх різними видами швів і користуватися різноманітними шилами. «Можливо, під кінець свого навчання Павло отримав власний набір інструментів»,— сказано у книжці «Служіння Павла у соціальному контексті» (англ.). У тій же праці зазначається: «Оскільки для виготовлення наметів було потрібно небагато інструментів — лише кілька ножів і шил, то ремісник не був прив’язаний до певного місця». Завдяки такому ремеслу Павло міг забезпечувати себе у місіонерському служінні.