Зрештою знайшов його — дійсне життя!

„У спортивній секції славного канадського журналу Меклінс, 13 листопада 1978 року, було сказано: „Том Еджер, 23 роки віку, здійснив свою все-канадську мрію — добився всього чого бажав — жінок, грошей, і місця в НХЛ. Він був захисником, який минулого сезону забив найбільше голів для хокейної команди Пітсбург Пінгвінів. Він покинув кар’єру хокеїста, щоб у Денвері навертати людей до Свідків Єгови”.

Шість місяців пізніше Денвер пост 14 червня 1979 року, помістив статтю про Еджера, в якій було сказано: „Здається, Том Еджер, ще не переконав усіх, що його рішення покидати кар’єру професійного хокеїста в 23 році віку не була тільки тимчасовою примхою.

„У середу Едмонтон Ойлерс здобули від Пінгвінів колишнього захисника з командою Колорадо Рокейс у програмі поширення Національної Хокейної Ліги...

„Еджер уже другий сезон грав з командою Рокейс, коли його обміняли до Пітсбурга... Він грав останніх 58 змагань тієї зими з Пітсбург командою, і забив найбільше голів від якого-небудь іншого захисника в НХЛ перед тим, як оголосив, що покидатиме близько 92 000 доларів річної хокейної зарплати і вже не буде грати в хокей”.

Що це спонукало Еджера зробити таке рішення? Що ж він знайшов такого кращого від кар’єри видатного хокеїста? Нехай він сам пояснить вам:

Я ПОКИНУВ грати в хокей — не тому, що не любив гри. Я дужу люблю грати в хокей. Я мріяв стати славним хокеїстом у Національній хокейній лізі. Я ще пам’ятаю як я дивився на телебачення, коли моя улюблена команда грала в хокей, коли мені ще було 10 років. Іноді, коли передавали гру по радіо, то я засипав у ліжку слухаючи змагань.

Я грав у хокей по закінченні школи й допізна вночі — аж поки не виключали світла на хокейному майданчику. Зрештою, я грав у організованих аматорських лігах у Канаді, завжди поліпшуючись. Коли мені було 17 років, я вже добився найкращої команди, Торонто Марлборо с. 1973 року в змаганні на кубок ми виграли найславніший титул для аматорів у Канаді, Меморіальний кубок,— таке саме як би виграти Ровз бовл у американському футболі.

Стаючи професійним

Десь у той час, сформували другу професійну лігу, Уорлд хокей ассошіейшон. У конкуренції з давно заснованою Національною хокейною лігою, ця нова ліга шукала вмілих молодих хокеїстів. Клівленд Крусейдерс з нової ліги зробили мені пропозицію. Це порушило правило, тому що давніша НХЛ мала згоду не вибирати хокеїстів молодших 20 років. Отже, це була надзвичайна нагода, яка трапляється неповноліткові раз у житті!

Крусейдерс запропонували мені 250 000 доларів грати з їхньою командою три роки,— багато грошей в той час. Справді, це було привабливе запропонування 18 літньому хокеїстові! Але, в дійсності, я так дуже любив грати в хокей, що грав би за багато менше грошей.

Отже, в липні 1973 року я підписав трирічний контракт з Клівленд крусейдерс у новоформованій Уорлд хокей ассошіейшон. Частина моїх мрій вже стала дійсністю — я вже став професійним хокеїстом! Те „дійсне життя”, якого я шукав тільки що мало початись. Незабаром я буду грати з декотрими славними хокеїстами на яких я колись дивився на телебаченні — герої мого дитинства!

Удар дійсності

Прибувши до хокейного училища, мене вдарила дійсність. Тут перший раз я бачив „дійсне життя” професійної хокейної команди. Перша річ, якої я навчився, не стосувалась хокею, але до якої корчми було слід ходити. Правда, коли я грав у аматорських лігах, то ми кілька разів упивались. Але, тут, зараз після хокейної вправи або гри, хокеїсти ходили просто до бару. Я ще був замолодий ходити з ними, але тому що був один з хокеїстів, то мені не забороняли.

До того ж дуже багато професійних хокеїстів учиняли перелюб. Я не сподівався цього. Незабаром це перестало турбувати мене бо я думав, що все це було частиною того „дійсного життя”. Отже, я вирішив стати професіональним, так як вони. Як же легко було змінювати погляд у таких справах тільки, щоб бути прийнятним!

У першому сезоні все було гаразд — під час і після змагань — або так я думав собі. Проте, у другому сезоні почали появлятись погані наслідки моїх позахокейних діяльностей. Дійсно, останнього місяця цього хокейного сезону я впивався кожного вечора. Моє грання й відношення дуже погіршились.

Третій сезон ще гірше почався. Я навіть не думав, що мене виберуть грати з командою. Мій товариш по кімнаті допоміг мені з моїм відношенням. Він не був такий як інші хокеїсти; він знав як оволодіти собою. Це справило на мене велике враження, і я більше почав запановувати над своїм життям. Я не піддавався, коли мені казали, ,Ходімо випити’, або ,Ходи, пошукаємо собі жінок’. Моя гра поліпшилась.

Зрештою — НХЛ!

Мій контракт з Клівленд крусейдерс закінчився того року. Я хотів грати в давнозаснованій Національній хокейній лізі, але НХЛ команда, яка мала право до мене — Бостон Бруінс — не давали мені досить грошей. Так як бачите, моє відношення до грошей вже змінилось. Мій тренер пристав до НХЛ і хотів, щоб я грав з його новою командою, Колорадо Рокейсь. Я погодився на це.

Ну, уже граю в великій лізі — НХЛ! Уже зовсім сповнилась моя дитяча мрія. Тепер ціла Канада буде дивитись на мене на телебаченні й публіка буде ще більш визнавати мене. Певно, що це буде „дійсне життя”! Моє особисте життя теж дуже змінилось. Я послухався поради друзя, і коли не грав у хокей, то взяв курс, щоб більш розвити свою особистість. Це допомогло мені думати трохи більш позитивно.

Думаючи, що все вже було гаразд, я почав перший сезон з НХЛ. Я вже менше впивався, і трохи змінював свій погляд відносно неморальних діяльностей. Однак, мене все більше й більше турбувало те, що багато хокеїстів дуже впивались і були неморальні, і що мої співгравці розлучувались з дружинами.

Я був цікавий знати, чи я сам колись знайду вірну дружину й матиму щасливе та довірливе споріднення з нею. Чи ж ніхто не думав так як я відносно норм моральності? На якийсь час я перестав думати про моральність і зовсім віддав себе хокейному тренуванню. І тому це був мій найкращий рік у ролі професійного хокеїста до того часу.

Допомога від колишньої шкільної товаришки

Сезон на 1977 рік закінчився, і я вернувся до дому в Торонто, на похорон моєї бабусі. Розвинувши нове позитивне відношення й самовпевнення, я відчувався дуже невигідно, коли люди на похороні дуже плакали й сумували. Я подумав: ,Якщо мої родичі щиро вірили, що бабуся перейшла до кращого потойбічного життя, то чому ж вони так сумували й плакали?’

Пізніше того тижня я зустрівся з Ліза, колишньою шкільною товаришкою. Я пояснив їй мої почуття. Вона відповіла, що замість покладатись на самого себе й на так зване позитивне відношення, то я повинен навчитись покладатись на Бога й довіряти Йому.

Це справило на мене велике враження, тому що я занедбав свою віру в Бога, хоч був здійснив обряд конфірмації як лютеранин в 16 році мого життя. Я вигукнув: ,Неможливо покладатись на Бога; мусиш сама добиватись успіху. Гроші не падають з неба!’

Ліза пояснила мені, що вона тільки що почала студіювати Біблію з Свідками Єгови. Це не мало для мене жодного значення, тому що я ніколи не чув про них. Вона прочитувала мені деякі вірші, які, вона казала, Свідки Єгови вірять усі християни мусять додержувати. Вона читала мені Ефесян 5:3—5; 1 Коринтян 6:9, 10; і Галатів 5:19—21, які то вірші показують, що перелюб і порушення подружньої вірності були діла тіла, які відчужували людину від Бога й майбутнього життя.

Прочитавши ці вірші, я дуже тішився тому що вже знайшов доказ на моє переконання відносно норм поведінки — саме те чого я хотів чути! Я уже не мусив покладатись на себе самого, але мав доказ з Біблії. ,Чи ж може бути краще джерело від цього?’ я міркував. ,Біблія вже існує тисячі років’. І ось тут є люди, які дійсно стараються застосовувати ті самі принципи до свого життя.

Ліза дала мені Біблію й книжки Правда, яка веде до вічного життя (укр.), Правдивий мир і безпека — з якого джерела? (укр.) і Чи Біблія дійсно є Слово Боже? (анг.) До місяця я прочитав усі ці книжки. Я шукав Ліза, але не міг знайти її. Я дуже прагнув більше навчитись. Тоді, я пригадав собі, що вона казала: „Ці книжки друкуються десь тут у Торонто”.

Отже, я пошукав Свідків Єгови в телефонній книзі й зробив розпорядок відвідати відділ Товариства Вартової Башти. Я купив собі всі кишенькові книжки, яких вони мали, і поїхав на північ плавати човном і взятись до серйозного читання. Того літа я прочитав усі ті книжки, і вони справили на мене велике враження. Я зробив висновок, що біблійні принципи й професійний хокей ніяк не змішувались. На хокейному майданчику часто відбуваються брутальність і навмисне насильство, а поза майданчиком неморальність.— Матвія 22:39; Приповістей 10:23.

Вернувшись до Торонто, я встановив контакт з Ліза й сказав їй: „Я знаю, що все те що я читав є правда. Я думаю, що повинен покинути грати в хокей й навчати людей того чого сам навчився”. Два тижні пізніше Ліза планувала охреститись на Свідка Єгови, а я за тиждень мав вертатись назад до тренерського училища, але дійсно не хотів вертатись. Вона порадила мене звернутись за керівництвом до Відділу Товариства Вартової Башти в Торонто.

Мусив робити рішення

В дійсності я мав надію, що вони відверто скажуть мені зараз покинути кар’єру професійного хокеїста. Але, замість розказувати мені, вони прочитували деякі вірші, щоб ними допомогти мені зрозуміти, що я мусив сам вирішувати, і щоб я добре розумів, що я робив. (Приповістей 21:5; 29:20) Я бачив, що мені треба було більше студіювати Біблію, а тоді вирішувати.

Я вернувся назад до Колорадо, щоб далі тренуватись. Насамперед я пошукав Свідків Єгови в телефонній книзі й зробив розпорядок для них студіювати зі мною Біблію. Я робив гарний прогрес. Моє знання Біблії збільшувалось, а гра в хокей щонайкраще поліпшилась.

Несподівано, так як часто буває в професійному спорті мене проміняли до Пітсбург Пінгвінів. Мій тренер у Клівленд і Колорадо сам поїхав до Пітсбурга й проміняв мене. Це був прогрес у моїй кар’єрі, тому що Пітсбург команда була краще грунтована, але це перешкоджало мені духовно.

Перешкода не тривала довго. Я знову пошукав Свідків Єгови в телефонній книзі й зробив розпорядок студіювати з ними Біблію. Але тут мені було трудніше студіювати, тому що кілька з нас, хокеїстів, мешкали разом у тому самому готелі. Коли я найняв собі дім у передмісті й купив автомашину, тоді було легше студіювати.

Через знання, якого я набував, то рахував дні, коли закінчиться хокейний сезон. Це не значило, що моя гра погіршувалась. Це був мій найкращий рік і я забивав найбільше голів у нашій команді. Це було дуже добре для захисника. Однак, у серці своєму я знав, що колись мушу покинути кар’єру професійного хокеїста. ,Навіщо ж марнувати час, енергію, і силу на такі погоні’, я робив висновок, ,коли я можу служити Богові Єгові?’

Сезон закінчився, і я робив розпорядок охреститись на міжнародній конвенції Свідків Єгови в Монреалі в липні 1978 року. Щоб зазнати радощі повночасної служби, то місяць перед моїм хрещенням, я пожертвував близко 60 годин розказувати людям мої нові переконання. Бог відповів на мої молитви за допомогою й тренуванням. У той час Він дуже допоміг мені й приготовив мене для майбутніх привілеїв повночасного піонер-вісника.

Зусилля, щоб змінити мою думку

Я зносив великий тиск від добромисних родичів та інших, які думали, що я вступив на неправильну дорогу. Я старався пояснити їм мої переконання, і в той самий час допомогти їм духовно. Однак, вони вірили, що це було необачно покидати таку славу й так багато грошей. Проте, з допомогою Єгови я витерпів їхню критику. Тимчасом, я засватався в Ліза, яка перша зацікавила мене біблійною звісткою. Два тижні після мого хрещення, ми одружились і подались до Колорадо, щоб там служити як піонери.

Я ще не повідомив хокейну команду про мою нову кар’єру. Отже, в вересні, тиждень перед початком тренування, я оголосив їм свій намір, що вже не буду грати в хокей. Вони всі дуже здивувались. Вони дуже впрошували мене передумати справу. Тому що по контракті я мав грати ще один рік з ними, то вони гадали, що я хотів більше грошей. Вони запропонували мені відкритий контракт, а це значить, що дадуть мені стільки грошей скільки я забажаю. Хотівши допомогти мені, вони казали, що в неділю я буду вільний служити моїй релігії.

Але служити Єгові, Всевишньому Богові, не значить служити Йому тільки один день у тижні. Це спосіб життя. Гра в хокей також повночасна кар’єра. Хокеїст присвячує себе до цієї кар’єри, грає й практикує її повночасно. А я тепер присвятив себе Єгові. (Матвія 16:24) Продовжувати кар’єру професійного хокеїста й старатись служити Єгові було б, по моїй думці, таке саме як би служити двом панам — щось або хтось напевно потерпить. Отже, я повідомив команду, що буду залишати кар’єру професійного хокеїста.— Матвія 6:24.

Навіть чотири місяці пізніше, коли ми відвідували Пітсбург, то команда таки старалась переманити мене, щоб я вернувся й грав з ними. Вони запропонували мені 20 000 доларів відіграти дві гри в суботу й неділю. Це було дійсне випробовування, тому що нам у той час бракувало грошей. Я дотримав свого рішення й не грав. Якийсь час пізніше, мій рахівник повідомив нас, що продав одно з наших підприємств. Таким то чином ми могли подбати про наші потреби. Справді Єгова постачає, якщо ми не покинемо Його.

Втішаючись дійсним життям

Те що я колись думав було дійсне життя, в дійсності не було таким життям. Я добився найвищого ступеня хокеїстів, і що ж я там знайшов? Я не знайшов, ні задоволення ні щастя. Чарівність і слава спортивного світу не є дійсним життям. Тоді як назовні все здається бути щасливим і рожевим, то всередині звичайно знаходиться крайнє себелюбство без дійсного керівництва або цілі в житті.

Це не значить, що я змінив кар’єру, тому що сама собою хокей є погана гра. Я дуже любив грати в хокей й ще тепер деколи граю для розваги. Але „побожна відданість” є багато корисніша ніж „тілесна вправа”, каже апостол Павло, „тому що має обіцянку життя тепер і прийдешнього”. (1 Тимофія 4:8, НС) Так, у моїй теперішній кар’єрі я знайшов щось, якого неможливо купити за гроші або славу — дорогоцінне споріднення з Богом Єговою, як також Його обіцяний дар прийдешнього, вічного життя!

Який я щасливий й вдячний Єгові за те, що в мене тепер є дружина з такої самої думки й наміром у житті як я! Піонерувавши разом років з два в Сполучених Штатах, у 1980 році нас запросили працювати при будуванні нового відділу в Канаді. По закінченні будування цього гарного приміщення, бюра, і друкарні, ми тепер служимо тут як члени Канадського відділу.

Я, разом з Ліза тепер можемо служити Всевишньому Богові, не покладаючи надії на „багатство непевне”, але, краще, на духовні інтереси, щоб „непохитно вхопитися за дійсне життя”. (1 Тимофія 6:17—19, НС) Так, я дуже вдячний, що зрештою знайшов його — „дійсне життя”! — Так як розказав Том Еджер.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Коли я грав у хокей в Національній хокейній лізі.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Ліза й я приготовляємось для християнських зібрань і служби.