Скопці. Каліцтво в ім’я релігії

Скопці. Вони співали голосом хлопчиків, але мали силу чоловіків. Епоха скопців була дійсно сумним відрізком часу. Ким вони були? Відповідь зверне нашу увагу на жахливий звичай — каліцтво в ім’я релігії.

ЄВНУХОМ можна народитись, але багатьох такими зробили люди. Вони мають будову тіла й фігуру як в чоловіків, але у них не може бути потомства. На якійсь стадії свого фізичного розвитку або навіть у зрілих роках, з доброї волі чи примусово вони були кастровані.

Нащо чоловікам так калічити себе або інших чоловіків? Часто це робилося в ім’я релігії.

Євнухи в стародавній історії

Тисячоліття тому ассирійці вживали кастрацію як форму покарання. В Єгипті це було карою за перелюб. Злодія, якого спіймали на гарячому в стародавній Фрісландії, тепер частина Нідерландів, оскопляли перед тим, як виконати смертний вирок.

У Римі за часів правління імператорів Доміціана і Нерви кастрація була заборонена в першому столітті н. е., але пізніше її дозволили знову в час занепаду імперії. Закони, запроваджені в дев’ятому столітті англійським королем Альфредом Великим, передбачали таке покарання для слуги, який зґвалтував служанку.

Євнухи займали також важливе місце в релігійних ритуалах. У місті Ефес євнухи разом з незайманими дівчатами служили богині Артеміді. Чоловіки оскопляли самих себе під час обрядів на честь сирійської Астарти в Гієраполі, після чого решту свого життя вони носили жіночий одяг.

«Той, хто оскопляє себе, не належить до моїх послідовників»,— проголосив Магомет. Незважаючи на цю заборону, рабів-євнухів високо цінували у мусульманських країнах як охоронців гаремів та святинь. Внаслідок цього торгівля рабами там ніколи не припинялася. Юнаки, привезені з Судану та сусідніх країн Північної Африки, були джерелом колосальних прибутків для работорговців.

На початку XIX століття Йоган Л. Буркгардт відвідав Верхній Єгипет, де він побачив кастрованих хлопчиків, приготованих на продаж як рабів. Операції робились хлопчикам у віці між 8 та 12 роками. Займались цим два монахи коптської церкви. «Їх заняття,— розповідав Буркгардт,— вважалось ганебним».

Напрошується питання: як глибоко загальновизнане християнство було втягнуте в цю діяльність і з яких причин?

Євнухи в загальновизнаному християнстві

Оріген, відомий за свою працю «Гексапла», яка подає кілька перекладів Святого єврейського Письма, впорядкованих у шість стовпців, народився приблизно 185 року н. е. У віці 18 років він був вже добре знаний за його лекції з християнства. Але його турбувало те, що цю популярність серед жінок можуть неправильно витлумачити. Тому, розуміючи буквально слова Ісуса «є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного», він оскопив себе (Матвія 19:12)a. Це був незрілий, імпульсивний вчинок, про який він пізніше дуже шкодував.

Цікаво, що найперший канон Нікейського собору 325 року н. е. категорично не допускав до священства чоловіків, які оскопили себе. Д-р Дж. В. К. Венд так висловився про цю резолюцію: «Можливо, що хтось виявляв бажання, наслідуючи приклад Орігена, зробити себе євнухом... і було дуже важливо не заохочувати християн наслідувати звичай, який був більш характерним для прихильників деяких язичеських релігій».

Роблячи таке важливе рішення, релігійні провідники християнства прагнули назавжди покінчити з огидним питанням кастрації. Проте як ми ще побачимо, сталося по-іншому. Розгляньмо спочатку наступний добре відомий випадок.

У 1118 році Пітер Абелярд, філософ і студент теології, закохався в Елоїзу, молоду дівчину, якій він давав приватні уроки. Абелярд ще не був висвячений у духовний сан і не давав обітниці целібату, тому вони одружилися і мали сина. Але Фульбер, дядько Елоїзи, який був каноніком Римського кафедрального собору в Парижі, вважав, що його племінницю зваблено, і насильно кастрував Абелярда. Цей варварський вчинок високопоставленого церковника призвів до того, що два виконавці цього задуму були покарані таким же способом.

Отже, кастрація була все ще прийнятою як кара за певних умов. Проте цей безбожний звичай скоро набув популярності у римсько-католицькій церкві, і сталося це через церковні співи.

Церковні хори

Співи відігравали важливу роль у ритуалах православної та римсько-католицької церкви, а опорою церковних хорів були хлопчачі сопрано. Але голос у хлопчиків ламається у ранньому підлітковому віці. Як було церкві зарадити постійній зміні хористів, що вимагали відповідного навчання? Щоправда, часто наймали високих регістрів фальцет, дещо безбарвний голос, але це не було достойною заміною хлопчачому сопраноb.

Очевидною альтернативою були жіночі сопрано, але з ранніх часів папа заборонив жінкам співати в церкві. Додатковою проблемою було те, що церковних співаків могли покликати допомагати священикові під час служби, а робити це могли виключно чоловіки. Отже жінок не можна було використовувати для підсилення церковних хорів.

У 1588 році папа Сікст V заборонив жінкам співати зі сцени в будь-якому публічному театрі або опері. Приблизно через 100 років папа Інокентій XI підтвердив цю заборону. «Осуд жінок, які грали в театрах, і те, що їх ім’я пов’язувалось з проституцією та розпустою, було стародавньою традицією, яка бере свій початок ще з часів св. Августина і навіть давніше»,— помічає дослідник Анґус Херіот. Проте, зайнявши таку негнучку позицію, церква відкрила шлях для більш серйозної проблеми — скопців!

Хто такі скопці і як загальновизнане християнство втягнулося у цей звичай?

Каліцтво заради музики

Опера і публічні театри потребували сопрано, потребував їх і папський хор. Що можна було зробити? З давніх-давен знали, що, коли хлопчика каструвати, його голос не ламатиметься. Голосові зв’язки невдовзі припиняють ріст, тоді як грудна клітка і діафрагма ростуть як звичайно. Внаслідок цього скопець має чоловічу силу, але хлопчачий голос — «голос, який, за уявленнями декого, був в ангелів»,— пише Марія Луїза Амброзіні в «Секретних архівах Ватикану» (англ.). Тип голосу можна також до деякої міри регулювати, змінюючи вік, коли дитину каструють.

Грецька церква наймала кастратів у хористи ще з XII століття, але що буде робити римсько-католицька церква? Чи вона тепер також схвалить такі дії й почне наймати скопців?

Падре Сото, який співав у папському хорі в 1562 році, в списках Ватикану зареєстрований як фальцет. Але Сото був скопцем. Таким чином щонайменше за 27 років до 1589 року, коли буллою папи Сікста V було впроваджено реорганізацію співаків у соборі св. Петра, щоб приєднати до них чотирьох скопців, Ватикан непомітно позбавив чинності постанови Нікейського собору.

З 1599 року існування скопців у Ватикані було визнано. Відколи вища церковна влада відкрито затвердила цю діяльність, скопці стали бажаними. Глюк, Гендель, Мейєрбер і Россіні були серед тих, хто писав священну та світську музику спеціально для скопців.

Популярність, батьки та громадська думка

Скопці швидко здобули популярність. Папа Климент VIII (1592—1605 роки), наприклад, був дуже вражений гнучкістю і красою їх голосів. Хоч кожного, хто був причетний до кастрації, потрібно було відлучити від церкви, церковна музика перемогла і почався безупинний приплив молодих хлопців.

У крамницях оповіщали: «Куї сі кастроно рагацці» (тут каструють хлопчиків). Одна крамниця цирульника в Римі гордо вивісила оголошення: «Тут каструють співаків для хорів папської капели». Кажуть, що протягом XVIII століття заради цього було кастровано приблизно 4000 італійських хлопчиків. Скільки їх померло через ті операції — невідомо.

Чому батьки дозволяли так калічити своїх дітей? Здебільшого кастрати були з бідних родин. Якщо син виявляв хоч які-небудь здібності до музики, його могли продати, деколи назавжди, до музичного закладу. Інших брали з хорів у соборі св. Петра в Римі та подібних церковних учбових закладів. Батьки звичайно сподівалися, що їх скопець стане знаменитим і добре опікуватиметься ними на старість.

Одначе часто все закінчувалося трагедією, коли виявлялося, що хлопчик не має голосу, який можна було б розвинути. Йоган Вільгельм фон Архенгольц у своїй книжці кінця XVIII століття «Картина Італії» пояснює, що таким вигнанцям разом із зайвими скопцями було «дозволено приймати [священний] сан» і їх допускали служити месу. Робити так почали після екстраординарного прецеденту в самому соборі св. Петра, коли в 1599 році, порушуючи церковні канони, священиками римсько-католицької церкви було визнано спочатку двох скопців, а незабаром й інших.

Папа Бенедикт XIV особисто послався на рішення Нікейського собору і визнав, що кастрація є незаконною. Але в 1748 році він рішуче відкинув пропозицію власних єпископів заборонити скопців, бо боявся, що церкви спорожніють, якщо він це зробить. Такою великою була привабливість і важливість церковної музики. Тому скопці-хористи і далі співали в церковних хорах Італії, в соборі св. Петра й у папській власній Сікстинській капелі.

В 1898 році, коли громадська думка повстала проти кастрації, папа Лео XIII обережно відправив на пенсію ватиканських скопців, а його наступник, папа Пій X, в 1903 році формально заборонив скопцям співати у папській капелі. Але булла папи Сікста V, яка ввела їх у склад капели, ніколи не була скасована.

Останній професійний скопець Алессандро Морескі помер у 1922 році. Сьогодні ще можна почути записи його співу, зроблені в 1902 та 1903 роках. На етикетках цих записів його названо «Сопрано делла Капела Сікстина» (сопрано сікстинської капели). «Його голос,— пише музичний критик Десмонд Шоу-Тейлор,— це, безперечно, сопрано, не схоже ані на хлопчаче, ані на жіноче».

Так закінчилося безглузде калічення хлопчиків заради мистецтва. «Британська енциклопедія» (англ.) називає його «огидним звичаєм», але римсько-католицька церква оправдовувала його віками.

Кастрація в 1990-х роках?

Отже, скопців більше немає. Але чи це означає, що кастрація в ім’я релігії перестала існувати? На жаль, ні! «Індепендент меґезін» повідомляє, що в Індії нараховується приблизно мільйон євнухів, які живуть у релігійних общинах. Хто вони такі? Гійри.

Більшість гійр за походженням мусульмани, хоч серед них є багато індусів, і всі вони поклоняються Бхаручра Маті, індуській богині з Гуджараті. Хоч більшість з них кастровані добровільно, дехто говорить, ніби щороку біля тисячі індійських чоловіків примусово оскоплюють, щоб приєднати їх до лав гійр і пізніше продати з аукціону тим ґуру, які дають за них вищу ціну.

За гійрами наглядає ієрархія ґуру, території міст поділені між різними кланами гійр. Вони живуть, старцюючи при храмах та займаючись проституцією. Здебільшого їх зневажають, але й бояться, бо вважається, що їх навчено злим чарам. Тому люди платять їм за благословення для молодят і новонароджених.

Говорять, що деколи гійри втікають. Але «мафія гійр, що, як кажуть, керує кастратами,— повідомляє «Індія тудей»,— діє під покровом тайни і жаху».

Кінець!

Чи світ колись звільниться від такого зла? Так, тому що гріхи світової імперії фальшивої релігії, яку Біблія ототожнює з «Вавилоном Великим», «досягли до неба». Як зміцнює віру знання того, що всім цим безбожним звичаям скоро прийде кінець! Чому б не прочитати собі про це у 18-му розділі останньої біблійної книги, Об’явлення? Подивіться зокрема вірші 2 і 5.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 13]

Найвищий стандарт

Жодному євнухові не дозволялось приєднатися до збору Ізраїлю, про що недвозначно було сказано в законі Єгови (Повторення Закону 23:2). Цей закон не дозволяв кастрації. «Єврейський закон,— зазначено в «Юдейській енциклопедії» (англ.),— не допускав таких операцій». Внаслідок цього жоден ізраїльтянин або приходько не був оскоплений, щоб служити в палаці ізраїльських царів, як це робилось при інших царських дворах, таких, як в персидського царя Ахашвероша (Естер 2:14, 15; 4:4, 5).

[Ілюстрація на сторінці 12]

Рішення папи Сікста V відкрило шлях існуванню скопців.

[Відомості про джерело]

The Bettmann Archive