Погляд на деякі славетні сади

ІСТОРІЯ раю почалася в саду, який лежав у місцевості за назвою Едем, ймовірно, недалеко від озера Ван (сучасна Туреччина). Річка, яка розділялася на чотири менших потоки, зрошувала цей сад, а ‘порати та доглядати його’ мали Адам і Єва. Якою ж втіхою було доглядати сад, де росло «кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне»! (Буття 2:8—15).

Едем був досконалим домом. Адам, Єва та їхні нащадки мали розширювати його межі, безсумнівно, беручи при цьому за взірець сад, створений Богом. З часом ціла земля перетворилася б на рай, у якому б із задоволенням жили люди. Але через те, що наші перші батьки виявили навмисний непослух, їх було вигнано з цієї домівки. На жаль, усі їхні нащадки народилися вже поза едемським домом.

Однак, за початковим задумом Творця, люди мали жити в Раю. Отже зрозуміло, чому наступні покоління прагнули оточити себе чимось подібним на Рай.

Перші сади

Висячі сади Семіраміди називають одним з чудес стародавнього світу. Цар Навуходоносор побудував їх понад 2500 років тому для своєї мідійської дружини, яка сумувала за лісами та пагорбами рідного краю. Сади являли собою сходинчасту споруду з арковими склепіннями, рясно засаджену рослинами. Вона мала 22 метри заввишки, і там було достатньо землі навіть для великих дерев. Цариці, що тужила за батьківщиною, напевно, ставало легше, коли вона прогулювалася по цих терасах саду, подібного до Едему.

Садово-парковому мистецтву надавали великого значення в Єгипті, у родючій долині Нілу. «З Єгипту,— говориться у «Оксфордс компеніон ту ґарденс»,— походять найдавніші у світі зображення садів і надзвичайно давні... традиції садівництва». На плані саду, який належав одному єгипетському вельможі у Фівах (приблизно 1400 рік до н. е.) показані ставки, алеї та павільйони. Храмові сади, які мало в чому поступалися царським, викликали захоплення своїми гаями, квітами та травами, які зрошувалися водою з каналів, прокладених від ставків та озер. А ставки та озера кишіли рибою, на них було повно водоплавних птахів та рясно цвів лотос. (Порівняйте Вихід 7:19).

Перси також відзначалися у садівництві. Сади Персії та Єгипту були настільки захопливими, що переможні армії Александра Македонського, повертаючись у IV столітті до н. е. в Грецію, несли з собою безліч ідей і везли багато насіння та рослин. В Афінах Арістотель зі своїм учнем Теофрастом займалися збиранням колекцій різних представників флори й заклали ботанічний сад, щоб вивчати та класифікувати рослини. Багато заможних греків, так само як раніше єгиптяни та перси, мали чудові сади.

Мешканці Рима гармонійно поєднували дім і сад на обмеженому просторі міста. Багачі створювали на своїх сільських віллах захопливі парки розваг. Навіть тиран Нерон хотів мати свій Едем, задля чого він безжалісно вигнав сотні родин, зруйнував їхні доми та створив навколо свого палацу приватний парк площею понад 50 гектарів. Пізніше, приблизно в 138 році н. е., римське садово-паркове мистецтво досягло свого зеніту. Про це свідчить парк на віллі імператора Адріана в Тіволі. Ця вілла мала 243 гектари, на яких були розташовані парки, басейни, озера й фонтани.

Стародавні ізраїльтяни також мали сади і парки. Єврейський історик Йосиф Флавій писав про чарівні парки з багатьма струмками у місцевості за назвою Етам, приблизно 13—16 кілометрів від Єрусалима. Можливо, що парки Етаму були серед ‘садків, гаїв, ставків та лісів’, які, за словами Біблії, «запровадив для себе» цар Соломон (Екклезіяста 2:5, 6). За межами Єрусалима на Оливній горі був Гефсиманський сад, який став знаменитим через те, що Ісус Христос знайшов у ньому притулок і міг без перешкод навчати там своїх учнів (Матвія 26:36; Івана 18:1, 2).

Від арабських садів до англійських парків

Коли арабські армії у VII столітті н. е. просунулися на схід і на захід, вони, як і Александр Македонський, побачили персидські сади. (Порівняйте Естер 1:5). «Араби,— пише Говард Локстон,— прийшли до висновку, що персидські сади дуже схожі на рай, який обіцяє вірним Коран». Типовий арабський сад, котрий можна було побачити від мавританської Іспанії до Кашміру, поділявся, як і його персидський взірець, на чотири частини чотирма струмками, що в центрі поєднувалися ставочком або фонтаном. Ці струмки повинні були нагадувати чотири річки Едему.

На півночі Індії, у мальовничій Кашмірській долині біля озера Дел, правителі моголів у XVII столітті посадили понад 700 райських садів. Вони утворювали сліпучу палітру барв й були помережані сотнями фонтанів, терас та невеликих водоспадів. На чорному мармуровому павільйоні, котрий Шах-Джахан (будівничий Тадж-Махалу) побудував на березі озера Дел, досі зберігся напис: «Якщо на землі існує рай, то він тут, він тут, він тут».

А ще раніше, у XIV столітті, Європа перейшла від середньовіччя до епохи Відродження. Римська традиція садівництва, зневажена з того часу, як почалися середні віки, тобто з V століття н. е., знову розквітла, цього разу під егідою церкви. Християнство вважало сад «тимчасовим раєм». На плані одного монастиря дев’ятого століття показані два сади, а під ними стоїть підпис: «Рай». Сади християнства швидко розширилися й набули величі, але замість відображати духовні ідеї, багато з них стали символами влади й багатства.

Коли французький король Карл VIII 1495 року підкорив Неаполь (Італія), він писав у листі додому: «Ви не повірите, які гарні сади я маю у цьому місті... Здається, не вистачає тільки Адама і Єви, щоб зробити це земним раєм». Але якби Карл VIII дожив до XVII століття, він би побачив на французькій землі величезні парки короля Людовіка XIV. У книжці «Сад» (англ.) запевняється, що Версальський парк «все ще може претендувати на звання найбільшого й найвеличнішого парку світу».

Проте епоха Відродження принесла нове уявлення про рай: природа повинна підкорятися освіченій людині, яка наводить у саду порядок, усуваючи будь-які ознаки дикості. Дерева і квіти були посаджені в строго геометричному порядку. Тож раннє римське мистецтво формування рослин — деревам і кущам надавали форми, підстригаючи та підв’язуючи їх,— зазнало чудового відродження.

Пізніше у XVIII і XIX століттях відкриття мореплавців і торгівля принесли західному світові нові рослини й нові ідеї щодо садівництва. Надійшла черга Англії відзначитись у садово-парковому мистецтві. «В Англії XVIII століття,— говорить «Нова британська енциклопедія» (англ.),— людина дедалі більше усвідомлювала значення світу природи, частиною якого вона була. Замість того щоб нав’язувати природі свій геометричний порядок, людина почала замислюватись, як пристосувати до природи своє життя». Такі садівники, як Вільям Кент і Ланселот Браун, стали видатними майстрами оформлення ландшафтних композицій. Браун спланував в Англії більш ніж дві сотні маєтків. Два чоловіки, які були президентами Сполучених Штатів Америки, Томас Джефферсон та Джон Адамс, у 1786 році їздили в Англію, щоб вивчати англійські парки.

Ландшафтний стиль у садівництві Сходу

Китайська традиція садівництва мала такий самий вплив на Сході, як традиції Єгипту, Греції та Риму на Заході. Китайці спочатку сповідували анімізм, релігію, згідно з якою усі річки, скелі та гори вважалися матеріалізованими духами, котрим слід було поклонятись. Пізніше в країні поширилися даосизм, конфуціанство та буддизм і з ними виникли нові форми садів.

По інший бік Японського моря, у японських садах, виробився власний стиль, за яким форма є важливішою, ніж колір, і кожна річ має точно відведене їй місце. Намагаючись передати на обмеженій площі красу та різноманітність природи, садівник уважно розкладає каміння і скрупульозно саджає й виховує рослини свого саду. Це добре видно у мистецтві бонсаі (що означає «рослина у горщику»). Бонсаі є мистецтвом надавати мініатюрному дереву або декільком деревам точної форми і пропорцій.

Хоч за стилем східний сад може дуже відрізнятися від свого західного брата, він також відображає тугу за Раєм. Наприклад, як пише японський історик садівництва Вібе Каутерт, у Японії періоду Хейан (794—1185 роки) садівники намагалися створити атмосферу «раю на землі».

Всесвітня любов

Сад люблять усі, у тому числі навіть племена збирачів і мисливців, які жили в «природних» садах, тобто в джунглях, лісах та степах. За словами «Нової британської енциклопедії», конкістадори повідомляли, «що у мексиканських ацтеків та перуанських інків були вигадливі сади із східчастими пагорками, гаями, водограями та прикрашеними орнаментом ставками... схожими на тодішні сади Заходу».

Отже, що виявляють стародавні гаї обабіч Нілу, східні парки у ландшафтному стилі або сучасні міські парки і ботанічні сади? Людську тугу за Раєм. Помітивши цю «ностальгію за Раєм», письменник Террі Коміто сказав: «Сад є місцем, де людина почувається як вдома». А хто б з людей не радів, якби міг сказати: «Мій дім наче Едемський сад»? Але чи всесвітній Едемський сад, яким зможуть тішитися всі, а не тільки багаті, є лише мрією? А може, це майбутня дійсність?

[Ілюстрація на сторінці 7]

Так, на думку художника, виглядали висячі сади Семіраміди.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Класичний японський сад.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Версаль (Франція).

Протягом цілої історії люди палко бажали жити в Раю.

[Відомості про джерело]

French Government Tourist Office/Rosine Mazin