Еволюція під судовим слідством
Віддані еволюціоністи тепер домагаються повної повторної перевірки походження життя.
УЯВІТЬ, що ви є суддею в кримінальній справі. Підсудний переконливо заявляє про свою невинність, і ось з’являються свідки, щоб дати показання на його користь. Однак, слухаючи їхні показання, ви помічаєте, що свідки суперечать одні одним. Крім того, коли тих свідків захисту знову питають, їхні показання змінюються. Як суддя, чи ви б вважали їхні показання дуже вагомими? Чи ви були б схильні виправдати обвинуваченого? Напевно, що ні, бо непослідовність показань у його захист зменшує імовірність невинності підсудного.
Те саме можна сказати і про теорію еволюції. З’являється сила-силенна свідків, які дають цілу низку різних пояснень про походження життя, захищаючи теорію еволюції. Але чи їхнім показанням повірили б в суді? Чи ті, що підтримують цю теорію, погоджуються між собою?
Суперечні показання
Як почалося життя? Напевно, жодне інше питання не породило більше спекуляцій і не розпалило більше дискусій. Однак протиріччя існують не тільки між еволюцією та створенням; самі еволюціоністи сперечаються одні з одними. Майже всі подробиці еволюції: як вона відбувалась, де вона почалась, хто або що дало їй початок і скільки часу було потрібно на цей процес — зумовлюють шумні диспути.
Вже багато років еволюціоністи твердять, що життя почалось у теплому «первісному бульйоні». Декотрі донині вважають, що життя могло зародитися в океанській піні. Інші припускають, що підводні гейзери є місцем, звідкіля походить життя. Дехто приймає як аксіому те, що живі організми дісталися до землі на метеорах. Або, можливо, кажуть інші, із землею зштовхнувся астероїд і змінив її атмосферу, давши поштовх процесу розвитку життя. «Жбурніть великим астероїдом у землю,— говорить один дослідник,— і неодмінно почне відбуватися щось цікаве».
Тепер також переглядається концепція початку життя. «Життя не виникло в спокійних, м’яких умовах, як колись вважали,— припускається в журналі «Тайм»,— але під пекельним небом планети, яку руйнували виверження вулканів та якій загрожували комети й астероїди». Сьогодні, на думку деяких учених, процес розвитку життя серед такого хаосу мав би відбутися у значно коротший час, ніж вважалося раніше.
Вчені також дотримуються різних думок щодо того, яку роль у всьому цьому відіграв Бог — «якщо він існує». Декотрі говорять, що життя розвинулось без втручання Творця, інші ж твердять, що Бог дав початок цьому процесу, а потім використав еволюцію для подальшого розвитку.
Як же відбувалася еволюція після зародження життя? Навіть і тут пояснення йдуть врозріз. У 1958 році, через одне сторіччя після опублікування праці «Походження видів», еволюціоніст Сер Джуліан Хакслі заявив: «Велике відкриття Дарвіна, всесвітній принцип природного добору, ґрунтовно й остаточно підтверджено як винятковий механізм головної еволюційної зміни». Проте через двадцять чотири роки еволюціоніст Мікел Рюз написав: «Щораз більше число біологів... доказують, що будь-яка еволюційна теорія, основою якої є дарвінівські принципи — зокрема всі теорії, в котрих природний добір вважається основним ключем еволюційних змін, оманливо неповна».
Кажучи, що існує «чимало обґрунтованих фактів», які підтримують теорію еволюції, журнал «Тайм» усе-таки погоджується, що еволюція є комплексом подій з «багатьма прогалинами і безліччю суперечливих теорій щодо того, як заповнити відсутні ланки». Замість говорити, що справа завершена, деякі з найбільш відданих еволюціоністів тепер домагаються повної повторної перевірки теорії виникнення життя.
Таким чином, довід на користь еволюції, зокрема підтвердження еволюційної концепції початку життя, не базується на погодженому засвідченні. Вчений Т. Г. Дженабі зауважує, що прихильники еволюції «протягом багатьох років розвивали і відкидали немало помилкових теорій, а вчені так і не змогли погодитись на жодній з них».
Цікаво, що сам Чарлз Дарвін сподівався такої суперечності. У передмові до твору «Походження видів» він написав: «Я цілком усвідомлюю, що навряд чи хоча б один момент, обговорюваний у цій книжці, можна було б підтвердити фактами, і нерідко перегляд цієї справи приводить до висновків, явно протилежних тим, яких колись дійшов я».
Справді, такі суперечливі засвідчення навіюють сумніви щодо вірогідності теорії еволюції.
Чи еволюція є розумовим вибором?
Від самого її початку, зауважується в книжці «Підвалини історії» (англ.), теорія еволюції «приваблювала багатьох людей, бо вона здавалася більш науковою, ніж теорія створення окремих видів».
Крім того, догматичні твердження декотрих еволюціоністів можуть бути небезпечними. Наприклад, вчений Г. С. Шелтон твердить, що концепція створення окремих видів є «занадто безумною для серйозного обговорення». Біолог Річард Докінс заявляє прямо: «Якщо ви зустрінете когось, хто твердить, що не вірить в еволюцію, то знайте, ця людина є відсталою, безглуздою та ненормальною». Подібним чином професор Рене́ Дюбо́ говорить: «Найосвіченіші люди сьогодні приймають як факт те, що все у всесвіті — від небесних тіл до людських істот — розвинулось і продовжує розвиватися шляхом еволюційних процесів».
З цих тверджень випливає, що кожна розумна людина охоче прийме еволюцію. Врешті-решт, це означало б, що вона є «освіченою», а не «безглуздою». Усе ж таки є високоосвічені люди, які не обстоюють теорії еволюції. «Я знаю багатьох вчених, які сумніваються,— пише Френсіс Гітчінґ у своїй книжці «Шия жирафи» (англ.),— і кількох, які навіть сказали, що теорія еволюції Дарвіна є взагалі ненауковою».
Чандра Вікрамасинґ, високошановний британський вчений, тримається подібної позиції. «На всі основні доктрини теорії еволюції Дарвіна немає підстав,— говорить він.— Контроль над світом у 1860 році перейняв рух мас, і я вважаю, що власне це стало відтоді лихом для науки».
Т. Г. Дженабі дослідив висунуті еволюціоністами аргументи. «Я побачив, що стан речей тут зовсім інший, ніж той, в який нас змушують вірити,— говорить він.— Доводи є занадто убогими та уривчастими, щоб підтримати таку комплексну теорію походження життя».
Таким чином, тих, хто заперечує теорію еволюції, не слід зневажати словами «відсталий, безглуздий та ненормальний». Стосовно поглядів, якими кидається виклик еволюції, навіть непохитний еволюціоніст Джордж Ґейлорд Сімпсон був змушений визнати: «Великою помилкою було б просто відкинути ці погляди із посмішкою на обличчі або ж підняти їх на сміх. Прихильники створення були (і є) проникливими та здібними дослідниками».
Справа віри
Дехто вважає, що вірування в еволюцію базується на фактах, а вірування у створення — на вірі. Це правда, жодна людина не бачила Бога. (Івана 1:18; порівняйте 2 Коринтян 5:7). Однак теорія еволюції не має щодо цього жодної переваги, бо в її основу лягли події, які жодна людина не може засвідчити або повторити.
Наприклад, вчені ніколи не спостерігали за мутаціями — тим більше за корисними мутаціями, які привели б до виникнення нових форм життя; все ж таки вчені переконані, що саме в цей спосіб з’явилися нові види. Вчені не були свідками самозародження життя, але, незважаючи на це, вони твердять, що власне так почалося життя.
Цей брак доказів спонукує Т. Г. Дженабі назвати теорію еволюції «лише догмою». Фізик Фред Гойл називає її «євангелієм від Дарвіна». Доктор Еван Шут береться за це ще гостріше. «Я гадаю, що креаціоніст має менше таємниць, які потрібно було б розгадати, ніж щирий еволюціоніст»,— говорить він.
Інші фахівці погоджуються із цим. «Коли я міркую про людську природу,— визнає астроном Роберт Ястров,— то те, що така екстраординарна істота вийшла з розчинених у теплій воді хімічних речовин, здається таким самим дивом, як і біблійний опис про її походження».
Чому ж тоді чимало людей усе-таки відкидають ідею про те, що життя було створене?
[Ілюстрація на сторінці 3]
Догматичні твердження декотрих осіб можуть бути переконливими.