ТРИДЦЯТЕ вересня 1986 р., у часописі Нью-Йоркський час друкувалась стаття писана професором Нью-Йоркського університету, Ірвінгом Крістолом. Він сперечався, що коли б по публічних школах навчали еволюцію бути тільки теорією, якою вона дійсно є, а не як факт, то не було б теперішньої суперечки між еволюцією а стислою доктриною створювання. Крістол каже: „Немає сумніву, що цей псевдонауковий догматизм викликав сучасну релігійну реакцію”.

„Хоч цю теорію, як звичайно, навчають бути доказаною науковою правдою”, каже Крістол, „то це не правда. У теорії знаходиться забагато пропусків. У геології немає доказу на перехідні види, яких нам слід сподіватись. Крім того, дослідження в лабораторії доказують неможливість одного виду розвиватись на інший, незважаючи на виведення добірних порід і генетичні мутації... Постійне перемінення одного виду на інший, це біологічне припущення, а не факт”.

Стаття зачіпила за живе гарвардського професора Степана Джей Гулда завзятого оборонця еволюції як факт, а не тільки теорія. Заперечення статті Крістола друкувалось у популярній науковій газеті, Дисковер, в січні 1987 р. У статті виявилось той догматизм, якого Крістол вважав бути непорядним.

В його протестуючій статті, Гулд повторював багато разів своє твердження, що еволюція є факт. Унизу поміщаються кілька прикладів: Дарвін доказав „факт еволюції”. „Факт еволюції вже такий доказаний, як що-небудь у науці (таке певне як колове обертання Землі навколо сонця)”. До смерті Дарвіна, „майже всі мислячі люди вірили в еволюцію, як факт”. „Еволюція вже така доказана, як який-небудь науковий факт (пізніше подам причини)”. „Факт еволюції грунтується на багатьох даних, які поділяються, приблизно на три великі класифікації”.

На доказ першої з цих „трьох великих класифікацій” „багатьох даних”, Гулд посилається за „прямим доказом” на малі зміни в породах метеликів, мух фруктових, і бактерії шлахом еволюції. Але такі різноманітності видів не стосуються еволюції. Проблема еволюції є перемінювати один вид на інакший. Гулд вихваляє Теодосія Добжанського бути „найбільшим еволюціоністом нашого століття”, але Добжанський сам відкидає вищезгаданий аргумент Гулда бути недоречним.

Відносно мух фруктових у аргументації Гулда, Добжанський каже, що мутації „звичайно погіршують, знесилюють, або руйнують деякі органи... В дійсності, багато мутацій є смертельні власникові їх. Мутагени, такі енергійні як муха хатня, дуже рідко бувають, а мутагени спричиняючі великі спадкові зміни нормальної організації в нормальному оточенні — невідомі”.

Сайєнс, офіційний журнал Американського товариства для просування науки, також спростовує аргумент Гулда кажучи: „Справді породи мають спроможність здійснювати незначні видозміни фізичних, а також інших рис, але ці зміни є обмежені, коливаючись навколо середнього [позиція посередині між двома крайностями]”. У рослинах, а також тваринах, різновидність порід змінюється так як мала кулька коливається в скляній банці, коли її потрясти — зміни завжди обмежуються до порід так як кулька в банці. Так як Біблія говорить про створювання, рослина або тварини можуть різнитись, однак бувають обмежені множитись „за родом його”.— 1 Мойсеєва 1:12, 21, 24, 25.

На другу з його трьох класифікацій, Гулд пропонує великі мутації: „Маємо прямий доказ на великі зміни, які грунтуються на рекорді скам’янілих тварин”. Кажучи, що зміни були великі, що один вид перемінюється на інший великими стрибкоподібними змінами, то в такому аргументі непотрібно неіснуючих перехідних скам’янілих тварин. Але переходячи від малих до великих стрибкоподібних змін, він переходить від вогню та падає в полум’я.

Крістол говорить про це так: „Ми нічого не знаємо про такі ,квантові стрибкоподібні зміни’, які створюють нові види, тому що більшість генетичних мутацій діють проти виживання особи”. І Гулдів „найбільший прихильник еволюційного процесу в нашому столітті”, Теодосій Добжанський, погоджується з Крістолом. Його заява, що багато мутацій є смертельні головно стосується великих, квантових (найменша кількість) мутацій стрибкоподібних змін; також значними є його слова, що ,мутації, які створюють великі поліпшення невідомі нам’. Не маючи доказу на свої великі стрибкоподібні зміни, Гулд удався до застарілого викруту еволюціоністів: „Наш рекорд скам’янілих тварин дуже недосконалий”.

Проте, Гулд пропонує як „прямий доказ на великі стрибкоподібні зміни”, те що він називає бути „величними прикладами”, тобто, „еволюція людини в Африці”. Але еволюціоністи взагалі признають, що ці приклади зовсім не є величні. Це вогнище суперництва,​— суперечки над зубами й кусочками костей, яких еволюціоністи яскравої уяви перемінюють на волосисті, нагнені, жукоброві, людиноподібні мавпи. Знову, Добжанський не підтримує Гулда кажучи: „Навіть ця досить сучасна історія [від людиноподібної мавпи до людини] є повна непевностей; знавці не можуть погодитись над основами і фактами”.

Ірвінг Крістол в його статті в часописі Нью-Йоркський час робить цей висновок: „Сучасне навчання еволюції по наших публічних школах справді ідеологічно впереджує дітей проти релігійного переконання — навчаючи як ,факт’ те що є тільки припущення...