Еволюція

Чи еволюційне вчення справді є науковим?

«Науковий метод» можна описати так: ведуться спостереження за тим, що відбувається; на підставі тих спостережень створюється теорія про те, що, можливо, є істинним; теорія перевіряється подальшими спостереженнями та експериментами; стежиться за тим, чи справджуються передбачення, зроблені на основі теорії. Чи саме таким методом користуються ті, що вірять в еволюцію і навчають її?

Астроном Роберт Ястров каже: «На свій превеликий жаль, [вчені] не мають чіткої відповіді, бо хімікам так і не вдалось відтворити експерименти природи зі створенням життя з неживої матерії. Вчені не знають, як це відбулося» («Чарівні обриси: розум у Всесвіті» [«The Enchanted Loom: Mind in the Universe»], Нью-Йорк, 1981, с. 19).

Еволюціоніст Лорен Айселі визнав: «Виганивши богослова за його віру в міфи й чудеса, наука сама опинилася в незавидному становищі, оскільки змушена була створити власну міфологію, тобто зробити припущення, що процес, проходження якого у наш час не вдалось довести, незважаючи на величезні зусилля, насправді відбувся у первісну епоху» («Грандіозна подорож» [«The Immense Journey»], Нью-Йорк, 1957, с. 199).

Згідно з журналом «Нью саєнтист», «чимраз більше вчених, і особливо еволюціоністів... твердить, що дарвінівська еволюційна теорія взагалі не є істинно науковою теорією. (...) Багато критиків мають щонайвищі учені ступені» («New Scientist», 25 червня 1981 року, с. 828).

Фізик Г. С. Ліпсон сказав: «Єдино прийнятним поясненням є творення. Я знаю, що для фізиків, у тому числі й для мене, це означає анафему, але ми не повинні відкидати теорію, котра нам не подобається, якщо експериментальні дані підтверджують її» (курсив наш). («Фізичний бюлетень» [«Physics Bulletin»], 1980, т. 31, с. 138).

Чи прихильники еволюціонізму погоджуються між собою? Якщо взяти до уваги нижченаведені факти, то яке враження складається у вас щодо їхнього вчення?

У передмові до ювілейного видання Дарвінової праці «Походження видів» (Лондон, 1956) говориться: «Як відомо, серед біологів є значні розходження у поглядах не тільки на причини еволюції, але й навіть на сам еволюційний процес. Ці розходження існують тому, що наявних доказів не достатньо для однозначних висновків. Отже, цілком справедливим і доцільним буде звернути на ці розбіжності увагу ненаукової громадськості» (В. Р. Томпсон, тодішній директор Державного інституту біологічного контролю в Оттаві, Канада).

«Через століття після смерті Дарвіна у нас і далі немає хоч скільки-небудь довідного чи принаймні правдоподібного уявлення про те, як у дійсності відбувалась еволюція, і в останні роки це привело до небувалої низки баталій довкола цього питання. (...) Між самими еволюціоністами точиться мало не відкрита війна, причому кожна [еволюційна] секта наполягає на якійсь новій модифікації» (К. Букер [кореспондент лондонської газети «Таймс»], «Стар» [«The Star»], Йоганнесбург, 20 квітня 1982 року, с. 19).

У науковому журналі «Діскавер» говорилося: «Еволюційне вчення... не тільки зазнає нападок з боку християн-фундаменталістів, але й також піддається сумніву солідними вченими. Серед палеонтологів — учених, котрі вивчають літопис викопних решток,— спостерігаються щораз більші розходження» («Discover», жовтень 1980 року, с. 88).

Який погляд підтверджується літописом викопних решток?

Дарвін визнав: «Якби численні види... справді зразу починали своє існування, то цей факт був би фатальним для теорії еволюції» («Походження видів», Київ — Харків, 1949, с. 291). Чи докази свідчать про те, що «численні види» з’явились одночасно, чи вказують на поступовий розвиток, який передбачає теорія еволюції?

Чи знайдено достатньо викопних решток, щоб можна було зробити обґрунтований висновок?

Науковець зі Смітсонівського інституту Портер К’єр каже: «В музеях усього світу є сотні мільйонів скам’янілостей, всі вони каталогізовані та ідентифіковані» («Нью саєнтист», 15 січня 1981 року, с. 129). «Посібник з історії Землі» додає: «За допомогою викопних решток палеонтологи тепер можуть дати нам абсолютно чітку картину життя минулих епох» (Річард Керрінґтон, «A Guide to Earth History», Нью-Йорк, видавництво «Ментор», 1956, с. 48).

Що насправді показує літопис викопних решток?

В «Бюлетені» Музею природничої історії в Чикаго зазначається: «Дарвінівська теорія [еволюції] завжди тісно пов’язувалася з викопними даними, і, мабуть, більшість людей уважає, що викопні рештки відіграють дуже важливу роль в аргументації на користь дарвіністського тлумачення історії життя. На жаль, це не зовсім так... Геологічний літопис не давав і все ще не дає строго послідовного ланцюга повільних, поступово нагромаджуваних еволюційних змін» («Bulletin», січень 1979 року, т. 50, № 1, с. 22, 23).

У книжці «Погляд на життя» сказано: «З початком кембрійського періоду протягом приблизно 10 мільйонів років уперше з’явилися всі основні групи безхребетних із зовнішнім скелетом, і з погляду різноманіття то було найбільш грандіозне піднесення за всю історію нашої планети» (Сальвадор Е. Лурія, Стівен Джей Гулд, Сем Сінґер, «A View of Life», Каліфорнія, США, 1981, с. 649).

Палеонтолог Альфред Ромер написав: «Під цим [відкладами кембрійського періоду] є потужні шари осадових порід, в яких належало б сподіватися предків кембрійських форм. Але їх ми не знаходимо: у цих давніших верствах майже цілком відсутні сліди життя, тому з цілковитою підставою можна сказати, що загальна картина узгоджується з ідеєю створення окремих видів на початку кембрію» («Природнича історія» [«Natural History»], жовтень 1959 року, с. 467).

Зоолог Гарольд Коффін зазначає: «Якщо положення про прогресивну еволюцію від простого до складного правильне, то в кембрії мали б бути знайдені предки цих повністю розвинутих живих створінь, але їх не знайдено, і вчені визнають, що є мало шансів знайти їх у майбутньому. З самими фактами — з тим, що фактично знайдено в землі,— найбільше узгоджується теорія про раптовий акт творення, внаслідок якого з’явились усі основні форми життя» («Свобода» [«Liberty»], вересень — жовтень 1975 року, с. 12).

У своїй книжці «Космос» Карл Саган відверто визнав: «Свідчення викопних решток можна вважати згідним з ідеєю Величного Конструктора» («Cosmos», Нью-Йорк, 1980, с. 29).

Чи можливо, що еволюційний процес відбувся в результаті мутацій, тобто раптових докорінних змін у генах?

У «Науковому дайджесті» сказано: «Еволюційні ревізіоністи вважають, що мутації в основних регуляторних генах можуть бути саме тим генетичним відбійним молотком, якого вони потребують для своєї теорії великих стрибків». Проте журнал також цитує англійського зоолога Коліна Паттерсона, який сказав: «Припущень можна робити скільки завгодно. Ми нічого не знаємо про ці головні регуляторні гени» («Science Digest», лютий 1982 року, с. 92). Іншими словами, немає доказів на підтвердження цієї теорії.

«Американська енциклопедія» визнає: «Здається, той факт, що більшість мутацій шкодять організму, важко примирити з поглядом, що мутації є джерелом вихідного матеріалу для еволюції. Мутанти, зображені в посібниках з біології, являють собою колекцію потвор і страховищ, і, здається, мутація є швидше деструктивним, ніж конструктивним процесом» («The Encyclopedia Americana», 1977, т. 10, с. 742).

А що сказати про «мавполюдей», зображених у навчальних посібниках, енциклопедіях та музеях?

«Щоб при здійсненні таких реконструкцій відтворити обриси тіла та волосяний покрив, доводиться вдаватись до фантазії... Колір шкіри, забарвлення, форма й розподіл волосся, риси й вираз обличчя — всі ці ознаки доісторичних людей нам абсолютно невідомі» (Джеймс Кінг, «Біологія раси» [«The Biology of Race»], Нью-Йорк, 1971, с. 135, 151).

«Більша частина концепцій художників ґрунтується не стільки на доказах, скільки на фантазії. (...) Художники мають створити щось між мавпою і людиною, і чим старішим уважається об’єкт, тим більшої подібності до мавпи вони йому надають» («Науковий дайджест», квітень 1981 року, с. 41).

«Так само як ми все більше усвідомлюємо, що первісні люди не обов’язково були дикунами, нам слід усвідомити, що ранні люди льодовикового періоду не були ані грубими тваринами, ані напівмавпами, ані кретинами. Отож спроби відтворити вигляд неандертальця чи й навіть синантропа — велике безглуздя» (Івар Лісснер, «Людина, Бог і магія» [«Man, God and Magic»], Нью-Йорк, 1961, с. 304).

Чи ж у підручниках еволюція не подається як факт?

«Багато вчених піддаються спокусі бути догматичними, ...питання походження життя раз у раз подається як остаточно розв’язане. Ніщо не може бути дальшим від істини. (...) Але тенденція до догматизму залишається, і це не служить інтересам науки» («Ґардіан» [«The Guardian»], Лондон, Англія, 4 грудня 1980 року, с. 15).

Але чи розсудливо вважати, що все на землі було створено за шість днів?

Декотрі релігійні групи навчають, що Бог створив усе за шість 24-годинних днів. Але Біблія цього не говорить.

В Буття 1:3—31 розповідається, як Бог готував уже існуючу землю для проживання на ній людей. Там говориться, що це відбувалося протягом періоду в шість днів, але не сказано, що це були 24-годинні дні. Коли говорять «у дні мого дідуся», то мають на увазі ціле його життя. Так само в Біблії слово «день» часто вживається для позначення тривалого відрізка часу. (Пор. 2 Петра 3:8). Тому ‘дні’, згадані в 1-му розділі Буття, цілком могли бути періодами тривалістю в тисячі років.

За додатковою інформацією дивіться сторінку 382.

«Я вірю в еволюцію»

Можна відповісти: «Чи ви вірите, що Бог брав у цьому якусь участь, чи, може, вважаєте, що від самого початку розвиток життя був виключно справою випадку? (Продовжуй розмову на основі того, що людина скаже)».

Або можна сказати: «Не було б реалістично відкидати цілком доведений науковий факт, правда? [...] Я маю тут декілька цікавих коментарів учених на цю тему. (Використай матеріал на сторінках 116, 117 у підрозділі «Чи еволюційне вчення справді є науковим?» або на сторінках 117, 118 у підрозділі «Чи прихильники еволюціонізму погоджуються між собою?...»)».

Інша можливість: «Усім нам слід вірити в те, на що існують вагомі докази, чи ж не так? [...] Я пригадую, у моїх шкільних підручниках наводилися фотографії викопних решток на підтвердження еволюції. Але потім я зустрів дуже цікаві коментарі вчених про літопис викопних решток. Декілька з них наведено ось тут. (Використай матеріал на сторінках 118—120 у підрозділі «Який погляд підтверджується літописом викопних решток?»)».

Ще одна пропозиція: «Тобто вам хотілося б мати реалістичний підхід до життя, я вас правильно зрозумів? [...] Мені теж». Тоді можна додати: «Коли, гуляючи за містом, я бачу будинок з дерева та каменю, то для мене має бути очевидно, що хтось тут уже був до мене і побудував його, правда? [...] Але чи було б логічно робити висновок, що квіти, які ростуть коло того будинку, виникли випадково? Якщо б я так вважав, мені треба було б уважніше придивитися до складної будови тих квітів, адже я знаю основоположний принцип, що, де є конструкція, там мусить бути і конструктор. Саме про це Біблія говорить нам в Євреїв 3:4».

Або можна відповісти (старшій людині): «Одним з основних положень еволюційного вчення є твердження, що саме еволюції люди завдячують своїм прогресом, розвитком до свого теперішнього рівня, чи ж не так?» Тоді можна додати: 1) «У вас великий життєвий досвід. Чи пам’ятаєте ви, як було за вашого дитинства? Чи було тоді стільки злочинів, як тепер? [...] Чи завжди треба було закривати двері на замок? [...] Як ви вважаєте, чи люди в той час піклувалися про своїх сусідів і про старших віком більше, ніж сьогодні? [...] Отже, хоча й спостерігається великий технічний прогрес, люди, здається, втрачають свої найцінніші риси. Чому це так?» 2) «На мою думку, ці обставини в житті, які ми обоє помічаємо, відповідають тому, що записано в Біблії у Римлян 5:12. [...] Отже, насправді спостерігається зміна до гіршого». 3) «Але Біблія показує, як це зміниться (Дан. 2:44; Об’яв. 21:3, 4)».

«Я вважаю, що Бог створив людину за допомогою еволюції»

Можна відповісти: «Мені вже доводилось розмовляти з людьми, які поділяють ваш погляд. Мабуть, я не помилюсь, якщо скажу, що ви маєте сильну віру в Бога? [...] Отже, ваша віра справді займає перше місце у вашому житті; керуючись нею як дороговказом, ви намагаєтесь оцінювати інші справи, чи не так? [...] Я теж так роблю». Тоді можна додати: 1) «Я знаю, що коли мої переконання згідні з правдою, то вони не будуть суперечити підтвердженим науковим фактам. У той же час я знаю, що було б немудро нехтувати тим, що говорить Боже Слово, адже Бог знає про своє твориво набагато більше, ніж будь-хто з нас. На мене справило враження те, що Біблія, Боже натхнене Слово, говорить ось тут, у Буття 1:21 (наголоси слова «за їх родом»)». 2) «Далі, у Буття 2:7, читаємо, що Бог створив людину не з уже існуючих тварин, а з пороху». 3) «А з віршів 21 і 22 дізнаємося, що Єву не було створено з тварини, бо вихідним матеріалом послужило одне з Адамових ребер».

Або можна сказати: «(якщо знайдено спільну тему для розмови, як описано вище) Дехто каже, що біблійна розповідь про Адама — суто алегорична. Але якщо це так, до якого висновку веде такий погляд?» 1) «Зверніть увагу, що говориться тут, в Римлян 5:19: «Як через непослух одного чоловіка [Адама] багато-хто стали грішними, так і через послух Одного [Ісуса Христа] багато-хто стануть праведними». Подібно в 1 Коринтян 15:22 сказано: «Так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть». Але якщо насправді не було «одного чоловіка», на ім’я Адам, то такий чоловік ніколи і не згрішив. А якщо він не згрішив і не залишив своїм нащадкам у спадок гріха, тоді не було потреби, щоб Христос віддавав своє життя за людство. Якщо Христос насправді не віддав за нас свого життя, тоді в нас немає жодних перспектив на життя, яке тривало б довше, ніж цих кілька років. Це означало б, що в християнстві взагалі немає потреби». 2) «Однак у християнстві можна знайти найвищі принципи моралі. А чи могли б найпрекрасніші вчення щодо правди та чесності походити з джерела, яке по своїй суті фальшиве?» (Див. також сторінки 27—29, розділ «Адам і Єва»).

«Але в неї вірять високоосвічені люди»

Можна відповісти: «Це правда, але я помітив, що навіть між самими прихильниками еволюціонізму існують великі розбіжності в поглядах. (Наведи приклади з матеріалу на сторінках 117, 118). Тому нам слід особисто розглянути докази, щоб з’ясувати, у що нам вірити: в еволюцію чи творення».

Або можна сказати: «Це правда. Однак я помітив, що є високоосвічені люди, які не вірять в еволюцію». Тоді можна додати: 1) «Чому існує така різниця? Усі вони знайомі з одними й тими ж доказами. Чи не відіграють тут ролі спонуки людини? Цілком можливо». 2) «Як можна вирішити, кому вірити? Якщо розглядати ту чи іншу групу в цілому (не критикуючи окремих осіб), то як на вашу думку, хто більш чесний: ті, які вірять, що Бог створив людину, і тому відчувають перед ним відповідальність, чи ті, які вважають себе витвором сліпого випадку і, отже, відповідальними лише перед самими собою?» 3) «Отже, нам слід особисто розглянути докази, щоб з’ясувати, котре вчення — про творення чи про еволюцію — дає вичерпні відповіді на питання про виникнення життя».