Тит — ‘співробітник вам на благо’

У ХРИСТИЯНСЬКОМУ зборі першого сторіччя деколи виникали труднощі. З ними треба було якось боротись, а це вимагало мужності та слухняності. Людиною, котра не раз з успіхом виконувала такі складні завдання, був Тит. Він мав нагоду працювати разом з апостолом Павлом і докладав старанних зусиль, допомагаючи іншим робити все так, як цього хоче Єгова. Тож у листі до коринтських християн Павло назвав Тита ‘співробітником їм на благо’ (2 Коринтян 8:23, УКУ).

Що за людина був Тит? Яку роль він відігравав у вирішенні проблем? І чого ми можемо навчитися, розглянувши його життєвий шлях?

Питання про обрізання

Тит був необрізаним греком (Галатів 2:3)a. Оскільки Павло називає його ‘щирим сином за спільною вірою’, мабуть, Тит був одним із духовних дітей цього апостола. (Тита 1:4; порівняйте 1 Тимофія 1:2). Разом із Павлом, Варнавою та іншими братами із Сирійської Антіохії він вирушив близько 49 року н. е. до Єрусалима, де мало вирішуватися питання про обрізання (Дії 15:1, 2; Галатів 2:1).

Оскільки в Єрусалимі мало обговорюватися питання про навернення необрізаних язичників, Тита, на думку декого, взяли саме для того, аби показати, що як євреї, так і неєвреї могли здобути Боже схвалення незалежно від того, чи вони були обрізані, чи ні. Деякі члени єрусалимського збору до прийняття християнства були фарисеями; за їхніми переконаннями, навернені язичники мусили обрізатися та дотримуватися Закону. Але ці аргументи були піддані критиці. Примусити Тита, а також інших язичників обрізатися означало б заперечувати, що спасіння можливе лише завдяки незаслуженій ласці Єгови та вірі в Ісуса Христа, а не завдяки ділам Закону. Це також означало б відкинути докази того, що язичники, тобто люди з інших народів, отримали Божий святий дух (Дії 15:5—12).

Відправлений до Коринта

Коли спірне питання про обрізання було розв’язане, Павло та Варнава отримали повноваження проповідувати іншим народам. Вони також намагалися пам’ятати про вбогих (Галатів 2:9, 10). Тож, коли Тит знову з’являється на сторінках натхненого Письма,— тепер ідеться про події, що сталися приблизно через шість років,— він уже в Коринті й за дорученням Павла організовує збір пожертв для святих. Але й цього разу, виконуючи свою роботу, Тит опиняється у досить напруженій ситуації.

Досліджуючи Послання до коринтян, ми бачимо, що спочатку Павло написав їм більше «не єднатися з перелюбниками». Йому довелося наказати коринтянам вилучити нерозкаяного розпусника з-поміж себе. Так, Павло написав їм суворого листа, причому робив це «з рясними слізьми» (1 Коринтян 5:9—13; 2 Коринтян 2:4). Тим часом Тита відправили до Коринта, аби допомогти у справі збору пожертв для нужденних християн з Юдеї. Можливо, він також отримав завдання подивитись, як коринтяни відреагують на Павлів лист (2 Коринтян 8:1—6).

Як же коринтяни поставляться до Павлової поради? Павлу не терпілося про це довідатись, тож він відправив Тита до Коринта, можливо, з Ефеса, що лежав по другий бік Егейського моря, та дав йому настанову якомога швидше повідомити про результати. Якщо б Тит виконав свою місію ще до припинення навігації (це робилося перед початком зими, десь у середині листопада), то міг би вирушити в подорож з Коринта до Троади кораблем; іншою можливістю було піти туди пішки через Геллеспонт, але на таку подорож йому б довелось затратити більше часу. Очевидно, Павло прибув до умовленого місця в Троаді раніше, оскільки через заколот, учинений майстрами срібних виробів, йому довелося залишити Ефес швидше, ніж планувалося. Пробувши деякий час у Троаді, сповнений тривоги Павло зрозумів, що Тит прибуде не кораблем. Тому він вирушив пішки у подорож, сподіваючись зустрітися з Титом десь по дорозі. Діставшись до Європи, Павло, ймовірно, скористався шляхом, котрий називався Віа Еґнатіа, і кінець кінцем зустрівся з Титом у Македонії. На превелику радість, новини з Коринта були добрими, що дуже втішило Павла. Збір позитивно відгукнувся на пораду апостола (2 Коринтян 2:12, 13; 7:5—7).

Хоча Павло непокоївся, як зустрінуть його посланника, з Божою допомогою Тит зміг виконати своє доручення. Його зустріли «зо страхом і тремтінням» (2 Коринтян 7:8—15). За словами тлумача У. Д. Томаса, «можна зробити такий висновок: не послаблюючи сили Павлового осуду, [Тит] вміло й тактовно вмовляв коринтян; він запевняв їх, що Павло, хоча й написав такого листа, однак мав на меті лише їхній духовний добробут». Із часом Тит полюбив коринтських християн за їхній покірливий дух та позитивні зміни. Гідна схвалення позиція коринтян стала для нього джерелом підбадьорення.

А що можна сказати про другий аспект місії, з якою Тит був посланий до Коринта, цебто організацію збору пожертв для святих з Юдеї? Коли уважно дослідити Друге послання до коринтян, стає зрозуміло, що Тит займався і тією справою. Цей лист був, очевидно, написаний з Македонії восени 55 року н. е.— невдовзі після зустрічі Павла з Титом. Як Павло зазначив у своєму листі, Тита, котрий був ініціатором збору пожертв, тепер разом із двома помічниками, чиї імена не вказані, знову направляли до Коринта, аби закінчити ту справу. Тит по-справжньому цікавився коринтянами і тому дуже хотів повернутися до них. Коли він пішов до Коринта, то, ймовірно, взяв із собою Павлове Друге натхнене послання до коринтян (2 Коринтян 8:6, 17, 18, 22).

Однак Тит був не лише добрим організатором, але й людиною, котрій за важких обставин можна було доручити досить делікатні завдання. Він був мужній, зрілий та стійкий. Очевидно, на думку Павла, Тит міг справитися з труднощами, які чекали на нього через коринтських «передніших апостолів» (2 Коринтян 11:5). Такий висновок щодо особистості Тита підтверджується іншим повідомленням про нього, яке ми знаходимо у Святому Письмі; цього разу він знов отримує нелегке завдання.

На острові Крит

Здається ймовірним, що приблизно між 61 та 64 роками н. е. Павло написав послання до Тита, який на той час служив на середземноморському острові Крит. Павло залишив його там, аби Тит «виправив хибне» та «пресвітерів [«старших», СМ] настановив по містах». Взагалі критяни мали погану репутацію; казали, що вони «брехливі, люті звірі, черевані ліниві». Тож на Криті Титу знову треба було виявити свою мужність і твердість (Тита 1:5, НС; 1:10—12). Завдання було дуже відповідальним, оскільки, очевидно, мало визначити майбутність християнства на тому острові. Павло допоміг Титові, вказавши під дією святого духу, на які риси слід звертати увагу при виборі осіб, котрі могли б служити наглядачами. Ті вказівки ще й досі беруться до уваги, коли призначаються християнські старійшини.

У Святому Письмі не говориться, коли Тит залишив острів Крит. Але він перебував там досить довго, бо Павло міг попросити його попіклуватися про Зину та Аполлоса — братів, котрі через деякий час повинні були зупинитися проїздом на острові. Однак можна також сказати, що Тит мав пробути на острові не дуже довго. Павло планував відправити туди Артема або Тихика, а сам Тит тоді повинен був зустрітися з апостолом у Нікополі. Можливо, це було відоме місто в північно-західній частині Греції (Тита 3:12, 13).

Біблія ще раз, але вже востаннє й дуже коротко згадує про Тита; з цього повідомлення можна довідатися, що, очевидно, близько 65 року н. е. Тит отримав від Павла ще одне завдання. Цього разу він пішов до Далматії — місцевості у сучасній Хорватії на схід від Адріатичного моря (2 Тимофія 4:10). Ми не знаємо, чим Тит повинен був там займатися, але дехто припускає, що його призначення включало в себе вирішення певних справ у зборі, а також місіонерську діяльність. Якщо це справді так, тоді в Далматії Тит виконував такі самі обов’язки, як і на Криті.

Як же ми вдячні, що в нас є зрілі християнські наглядачі, подібні до Тита! Вони мають чітке розуміння біблійних принципів та з мужністю застосовують їх, і це допомагає оберігати духовність збору. Наслідуймо ж їхню віру та постановімо так само, як Тит, дбати про духовні інтереси своїх співвіруючих (Євреїв 13:7).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 31]

Тит був мужнім співробітником на благо християн у Коринті та в інших місцях.