Самоа

ОСТРОВИ Самоа розкинулися в теплих блакитних водах Тихого океану між Гаваями та Новою Зеландією. Хоч і народжені руйнівною силою вулканів, ці острови зачаровують своєю красою. В обрамленні закутаних у хмари гір, вкриті густими тропічними лісами і стрункими пальмами, що вишикувались на узбережжях, вони здаються рідкісними самоцвітами, які загубилися в океані. У мерехтливих водах лагун — рай для любителів спостерігати за підводним світом. Адже тут можна знайти 200 видів коралів і до 900 видів риб! Недарма перші місіонери з Європи називали ці острови, оповиті ароматом червоного жасмину, перлинами Тихого океану.

Прийнято вважати, що архіпелаг Самоа приблизно за десять століть до народження Христа першим заселив народ лапітаa. Це були сміливі землепрохідці та вправні мореплавці, які, очевидно, переселилися на острови Тихого океану з Південно-Східної Азії. На великих човнах, що складалися з двох паралельно з’єднаних між собою каное, ці полінезійці за допомогою вітрів і течій долали океаном такі великі відстані, про які до них ніхто й не мріяв. У південній частині Тихого океану вони відкрили невелику групу островів і назвали її Самоа.

За декілька століть їхні нащадки заселили Таїті (східна частина Тихого океану), Гаваї (північна частина океану), Нову Зеландію (південно-західна частина океану) і острів Пасхи (південний схід океану). Ці острови утворюють величезний умовний трикутник, який називають Полінезією, що означає «Багато островів», а жителів цих островів називають полінезійцями. Острови Самоа вважаються «колискою Полінезії».

Сьогодні відважні самоанці також вирушають у подорож. Як і їхні предки, що мандрували водами океану, вони шукають щастя. Однак наші сучасники з Самоа шукають не нових островів, а шлях з духовної темряви до духовного світла. Вони прагнуть знайти дорогу до поклоніння, яке схвалює правдивий Бог Єгова (Ів. 4:23).

Ми розкажемо історію Свідків Єгови, котрі живуть на архіпелазі Самоа і островах Токелау. Архіпелаг Самоа поділений на дві частини — Самоа (здобуло незалежність 1962 року, до 1997 року мало назву Західне Самоа) і Східне (або Американське) Самоа, що належить США.

НА ОСТРОВАХ ПОЧИНАЄ СЯЯТИ СВІТЛО ПРАВДИ

Вперше добру новину мешканці Західного Самоа почули 1931 року, коли один чоловік розповсюдив на цих островах понад 470 книжок і брошур. Найімовірніше, це був Сідні Шеперд, запопадливий Свідок, який приблизно в цей час проповідував на островах Полінезії.

Через сім років новина про Боже Царство потрапила у Східне Самоа. Джозеф Рутерфорд, що служив у всесвітньому центрі Свідків Єгови в Брукліні (Нью-Йорк), по дорозі з Австралії до США зупинився на острові Тутуїла. Тоді брат Рутерфорд і брати, з якими він подорожував, розповсюдили деякі публікації в портовому місті Паго-Паго.

У 1940 році на Східне Самоа прибув Гарольд Гілл, піонер, котрий служив в Азіатсько-Тихоокеанському регіоніb. Він привіз з собою 3500 брошур «Де Знаходяться Померші?». Це перша публікація, яку Свідки Єгови переклали самоанською мовою.

Потім Гарольд вирушив човном на острів Уполу (Західне Самоа). Така подорож тривала вісім — десять годин. «Про моє бажання приїхати сюди,— писав Гарольд,— видно, якось дізналися. Адже щойно я пристав до берега, мене зустрів полісмен і сказав, що я не можу перебувати на острові. Тоді я показав йому паспорт і прочитав з нього дещо пишномовне звернення, в якому говорилося, що всі, хто має відповідні повноваження, мають сприяти підданому Його Британської Величності у «вільному і безперешкодному пересуванні та наданні допомоги і захисту». Після цього мене прийняв у себе губернатор, який дозволив залишатися на острові, доки через п’ять днів не відпливатиме човен. Я взяв в оренду велосипед і об’їхав увесь острів, скрізь залишаючи брошури».

Завершивши свою подорож на острови Самоа, Гарольд повернувся в Австралію. Одна з брошур, які він роздавав, потрапила до рук службовця на ім’я Пеле Фуаюполуc. Наче насіння, що чекає на життєдайну вологу, зерна правди залишилися в серці Пеле, аж доки Свідки не «полили» їх (1 Кор. 3:6).

У 1952 році, тобто через 12 років після описаних подій, Свідок з Великобританії, Джон Кроксфорд, прибув у столицю Західного Самоа — місто Апіа, що на острові Уполу. Він влаштувався на роботу, де працював Пеле. Джон мав товариську вдачу і завжди охоче проповідував. Помітивши інтерес Пеле до Біблії, Джон вирішив завітати до нього в один із суботніх вечорів. Ось що написав сам Пеле: «Ми проговорили до світанку. У мене було багато запитань, і на кожне Джон відповідав, зачитуючи вірші з Біблії. Я цілком переконався, що це правда, яку я шукав». Того ж року Пеле з дружиною Айлуа першими з самоанців присвятилися Єгові і охрестились.

Пеле знав, що односельці зажадають від нього пояснень, адже він покинув релігію предків. Тому він старанно вивчав Біблію і палко просив Єгову про допомогу. Одного дня верховний вождь роду викликав Пеле до його рідного села Фалеасіу — великого прибережного поселення, що лежить за 19 кілометрів на захід від міста Апіа. На Пеле і його родича, що теж зацікавився правдою, чекали вороже настроєні люди. Прийшло шість вождів, троє речників, десять пасторів, двоє богословів та старші чоловіки й жінки роду. Головував на цьому зібранні верховний вождь.

«Вони звинуватили нас у тому, що ми зганьбили ім’я роду і віру наших предків»,— пригадує Пеле. Верховний вождь запропонував дати обвинувачуваним слово. Почалася дискусія, яка тривала аж до четвертої ранку.

«Хоча дехто кричав: “Забери цю Біблію геть! Сховай Біблію!”, я відповідав на всі запитання з Біблії і спростовував їхні закиди,— розповів Пеле.— Врешті-решт вони затихли і посхиляли голови. Тоді верховний вождь ледве чутно сказав: “Ти переміг, Пеле”».

«Вибач мені, вождю,— сказав Пеле.— Це не перемога. Цієї ночі ви почули звістку про Царство. І я щиро сподіваюся, що ви прислухаєтесь до неї».

Пеле смиренно покладався на Єгову та його Слово, Біблію. Отже, насіння доброї новини почало проростати на Уполу.

ПЕРШІ ЗІБРАННЯ

Невдовзі на острові тільки й розмов було, що про нову релігію Пеле. Подібно до афінян, яким проповідував апостол Павло, дехто зацікавився цим «новим вченням» і хотів дізнатися більше (Дії 17:19, 20). Один юнак, Маатусі Ліуане, почув, що ті, хто навчається нової релігії, щотижня збираються в домі лікаря на території лікарні, і вирішив піти туди. Але біля самих воріт у лікарню йому раптом стало страшно і він повернув назад. Аж тут надійшов брат Кроксфорд і запросив Маатусі піти з ним. Юнакові сподобалося обговорення книжки «Нехай Бог Буде Правдивий», тому він захотів прийти знову. Хоча спочатку Маатусі приходив на зібрання лише час від часу, зрештою правда вкоренилася в його серці, і 1956 року він охрестився.

Незабаром зацікавлені, які приходили на зібрання, зрозуміли, наскільки важливо ділитися своїми знаннями. Усього лише через п’ять місяців після приїзду брата Кроксфорда в місто Апіа участь у проповідуванні брало десятеро остров’ян. А ще через чотири місяці вісників було вже дев’ятнадцять. Проповідуючи друзям і родичам, вони досягли добрих результатів.

Наприклад, один вісник проповідував своєму родичу, Саувао Тоету, який жив у Фалеасіу. З часом Саувао і чоловік його сестри, Фінау Феомая, почали приходити на зібрання зі своїми сім’ями і стійко трималися правди.

У січні 1953 року відбулася надзвичайно важлива подія в історії поширення правдивого поклоніння на островах Самоа. Оскільки тоді на зібрання приходило близько сорока осіб, філіал Свідків Єгови в Австралії схвалив утворення першого збору в місті Апіа (Західне Самоа). Коли брат Кроксфорд повернувся до Великобританії, Пеле, який недавно охрестився, взяв провід на себе. Вісники цього збору проповідували безстрашно і запопадливо, але вони були новими у правді і їм бракувало досвіду. Багато хто ще мав навчитися розповідати про Царство тактовно і знаходити підхід до людей (Кол. 4:6). Іншим потрібно було в більшій мірі узгодити своє життя з нормами Бога, зодягнувшись у нову особистість (Еф. 4:22—24). На щастя, невдовзі надійшла допомога (Еф. 4:8, 11—16).

ДОПОМОГА З МАТЕРИКА

Щоб допомогти збору в Апіа, у травні 1953 року з Австралії прибули піонери Рональд і Олів (Доллі) Селларс. «Австралійський філіал на якийсь час втратив зв’язок з братами, і це ви́кликало занепокоєння,— пише Рональд.— У філіалі знали про наше бажання служити в Океанії, тому нас призначили спеціальними піонерами в новосформований збір у Західному Самоа».

Вирушивши на острови гідропланом, Рональд і Доллі готували себе до труднощів, які чекають на місіонерів у віддалених куточках землі. «Як же ми здивувались, коли прибули на місце,— згадує Рональд.— Острів потопав у тропічній зелені. Ми всюди бачили щасливих усміхнених людей — здорових і сильних. Біля хижок бавилися діти. Ці хатки з солом’яними дахами не мають стін, а підлоги в них вкриті шаром подрібнених коралів. Тут ніхто не поспішав і не стежив за часом. Здавалося, ми потрапили в рай».

Піонери поселилися в брата Пеле й одразу почали діяти. Рональд розповідає: «Я майже кожного вечора зустрічався з братами і відповідав на їхні численні запитання. Невдовзі з’ясувалося, що, хоча вони знали основні біблійні вчення, їм слід було багато що змінити, аби узгодити своє життя з Божими нормами. У цей важкий для них період ми з Доллі віддавали їм усю нашу любов і з усіх сил намагалися бути терплячими». Дехто, на жаль, не захотів змінюватись і поступово віддалився від збору. Інші ж смиренно вчилися та з вдячністю відгукнулись на допомогу. Вони зробили духовний поступ, і завдяки цьому збір зміцнився.

Рональд і Доллі брали провід у проповідуванні від дому до дому. Досі більшість братів проповідували при нагоді тільки своїм друзям і сусідам. Тепер же, співпрацюючи з Селларсами, вони знайшли багатьох людей, котрі хотіли їх послухати. «Одного разу,— пише Рональд,— вождь, який зацікавився правдою, запросив нас у своє село, щоб ми докладніше розповіли йому про Царство. Після частування ми жваво обговорювали чимало біблійних запитань. Не пройшло й години, як наша розмова переросла в публічну промову. Хоча ми нікого не запрошували, кількість слухачів збільшилась майже до п’ятдесяти». Вісники зауважили, що на біблійні вивчення з двома-трьома людьми приходило від десяти до сорока остров’ян, які хотіли знати, чим займаються Свідки Єгови.

Проповідування викликало невдоволення духівництва. Коли Селларсам відмовили в продовженні дозволу на перебування в країні, Рональд попросив верховного комісара пояснити причину відмови. «Він сказав,— пригадує брат Селларс,— що урядовцям поскаржився один священик, якому не подобалось, що ми проповідуємо. Комісар пообіцяв продовжити візи, якщо ми припинимо проповідувати і підтримувати місцевих братів. Я відмовився. І додав, що ніхто не зможе завадити виконанню справи, яку нам доручив Бог. Глузливо посміхаючись, комісар відповів: “Подивимось, що буде після вашого від’їзду!”»

Відтоді влада Західного Самоа намагалась не допускати Свідків-іноземців у країну. Попри це 1953 року Теодор Ярач, який у той час служив в Австралійському філіалі (тепер член Керівного органу), не привертаючи зайвої уваги, прибув у Самоа, щоб підбадьорити місцевий збір. «Цей візит приніс нам величезну радість, і ми впевнились, що йдемо в ногу з організацією Єгови»,— написав Рональд.

Коли в Рональда і Доллі закінчились візи, вони переїхали в Східне Самоа (територія США). За вісім місяців служіння в Західному Самоа вони дуже зміцнили місцевих братів. А невдовзі місце Селларсів без відома влади зайняли інші Свідки.

РІСТ В АПІА

У травні 1954 року в Апіа прибув Річард Дженкінс — енергійний двадцятитрьохрічний австралієць, який недавно охрестився. Ось що він розповідає: «Ще в Австралії мені порадили спочатку знайти собі роботу і тільки після цього почати спілкуватися з братами. Але вже через кілька місяців я відчув себе дуже самотнім і духовно незахищеним. Тоді я вирішив потай зустрітися з Пеле Фуаюполу». Брати зустрілись під покровом темряви.

«Пеле сказав, що не буде називати мене моїм справжнім іменем, аби представники влади не запідозрили мене у співпраці зі збором і не депортували,— пригадує Річард.— Тому він дав мені ім’я свого новонародженого сина, Уїтніс, що означає «свідок». Брати і сестри в Самоа ще й досі мене так називають».

Під цим псевдонімом Річард таємно підтримував контакт з братами. Він проповідував неформально і почав вивчати Біблію з кількома людьми. Один з них, молодий чоловік на ім’я Муфаулу Галувао, працював тоді санінспектором. Згодом він став членом комітету філіалу Самоа. Охрестився й інший чоловік, Фалімаа Туїполоа, а також деякі його родичі.

Ще одним учнем Річарда був молодий Сіему Таасе, який раніше верховодив зграєю злодіїв, що промишляли крадіжками в громадських місцях. Після того як Сіему почав вивчати Біблію, його ув’язнили за скоєні колись злочини. Однак Річард не опустив рук. Він отримав у начальника в’язниці дозвіл проводити з Сіему біблійне вивчення під тінистим манговим деревом приблизно за 100 метрів від тюрми. Згодом на вивчення почали приходити інші в’язні.

«Хоча нас ніхто не пильнував,— пригадує Річард,​— жоден в’язень не намагався втекти. Дехто з цих в’язнів навіть прийняв правду». З часом Сіему вийшов з тюрми та служив старійшиною.

У 1955 році Річард одружився з піонеркою з Австралії, Глорією Грін. Разом вони прослужили на Самоа п’ятнадцять років і допомогли тридцятьом п’ятьом остров’янам пізнати правду. Тепер вони живуть у Брисбені (Австралія). Річард служить старійшиною в місцевому зборі, зібрання в якому проводяться самоанською мовою.

Самоанцям допомагала ще одна пара з Австралії — Вільям (Білл) і Марджорі (Герлі) Мосс. Цей працьовитий і досвідчений старійшина та його дружина, яка служила піонеркою протягом двадцяти чотирьох років, прибули в Апіа у 1956 році. Тоді в місцевому зборі було 28 вісників, книговивчення проводилось в Апіа і Фалеасіу. Білл та Герлі невтомно співпрацювали зі збором в Апіа дев’ять років. Коли 1965 року через погіршення здоров’я Герлі вони мусили повернутися в Австралію, група у Фалеасіу вже була збором.

Уряд Західного Самоа відхиляв усі прохання місіонерів дати їм дозвіл на в’їзд у країну. Звичайно, урядовці і духівництво сподівалися, що невдовзі Свідки Єгови зникнуть самі по собі. Але все сталося навпаки. Кількість Свідків збільшилась, вони активно проповідували і навіть не думали зникати.

РІСТ У СХІДНОМУ САМОА

У 1954 році, коли візи Селларсів були ще дійсними, Рональд вирішив не повертатися в Австралію, а отримати дозвіл на проживання в Східному Самоа (США). «Дізнавшись, що уряд Західного Самоа відмовив нам у продовженні візи з релігійних причин,— пише Рональд,— губернатор Східного Самоа сказав: “Містере Селларс, у нас релігійна свобода. Ви отримаєте візу”».

Рональд і Доллі прибули в Паго-Паго, що в Східному Самоа, 5 січня 1954 року. Губернатор поставив Рональду умову перебування на островах — приходити до нього на роботу і розповідати про діяльність Свідків Єгови. Тож вони кілька разів зустрічалися і розмовляли на біблійні теми.

Тоді ж, у січні, губернатор острова запросив Селларсів на вечерю. Серед гостей у домі високопосадовця був місцевий католицький священик і пастор Лондонського місіонерського товариства. Зав’язалася жвава розмова про біблійні вчення. «Прощаючись,​— пригадує Рональд,— господар дому усім подякував і сказав: “Думаю, містер і місіс Селларс здобули очевидну перевагу у сьогоднішній дискусії”. Невдовзі ми отримали дозвіл на постійне проживання. Потім губернатор сказав нам, що інші місіонери Свідків Єгови теж можуть отримати дозвіл на в’їзд до країни. Про це я одразу повідомив Австралійський філіал».

Першим, хто присвятив своє життя Єгові в Східному Самоа, був дев’ятнадцятирічний Уалесі Педро, уродженець островів Токелау. У 1952 році на Самоа приїхала в гості його родичка, Лідіа Педро, яка служила спеціальною піонеркою на Фіджі. Вона дала старшому брату Уалесі книжку «Нехай Бог Буде Правдивий». Юнак знайшов її в брата і старанно вивчив.

У 1954 році до сім’ї Педро прийшли Селларси та почали вивчення зі старшим братом Уалесі і його сестрою. Хоча сам Уалесі вірив у Бога Єгову, він спочатку не приєднувався до вивчення через недовіру до релігійних організацій. Однак з часом він переконався, що Свідки Єгови вчать правди, та почав приходити на зібрання у Фагатого. Уалесі зробив швидкий духовний поступ і 30 квітня 1955 року охрестився у гавані Паго-Паго.

Через рік після приїзду Рональда і Доллі Селларсів, у січні 1955 року, на зібрання у їхній скромний дім приходило семеро людей. Меблів майже не було, тож усі розсідалися на підлозі. За якийсь час троє остров’ян почали ходити з Селларсами у служіння. Такий скромний початок передував багатьом приємним подіям, які відбувалися протягом наступних років.

ПРИЇЖДЖАЮТЬ ВИПУСКНИКИ ШКОЛИ ҐІЛЕАД

На початку лютого 1955 року у Східне Самоа прибули два подружжя місіонерів із США: Пол і Френсіс Еванс та Гордон і Патриція Скотт. Вони оселилися у Фагатого, в місіонерському домі, навколо якого вирувало життя. Ось що розповів районний наглядач, Леонард Гелберґ, який того ж року побував у Паго-Паго.

«Місіонери поселилися у великій квартирі на другому поверсі над старим магазином, в якому продавали всяку всячину. З одного боку від будинку, за струмком, стояв бар, де вечорами розважалися моряки. Коли вони зчиняли гучну сварку і всім гуртом висипа́ли на вулицю, місцевий начальник поліції, присадкуватий міцний чолов’яга, затиснувши в зубах сигару, пробирався у натовп і починав роздавати стусани наліво і направо, щоб заспокоїти юрбу. Із сусіднього подвір’я, де стояла церква, лунали проповіді, в яких яскраво описувались пекельні муки. А з балкона було видно банк, до якого у день видачі зарплати стікалася сила-силенна людей. Місіонери різних конфесій сходилися сюди зі всього острова і, пропихаючись крізь натовп, відчайдушно намагалися зібрати десятину з прихожан, доки вони не розтринькали усі свої гроші».

У цій неспокійній околиці знайшлося багато людей, які цікавилися правдою. «Один місіонер,— розповідає Леонард Гелберґ,— починав свій день з того, що о шостій ранку проводив біблійне вивчення в поблизькій перукарні. Воно закінчувалось ще до початку робочого дня. А перш ніж принести на сніданок хліб, цей брат проводив вивчення з пекарем. Потім у міському скверику він вивчав Біблію з групою в’язнів з місцевої тюрми». Наприкінці року місіонери проводили приблизно шістдесят біблійних вивчень з понад двомастами остров’янами.

«ВВЕЧЕРІ ПОКАЗУЄМО ФІЛЬМ! БЕЗКОШТОВНО!»

Інтерес самоанців до Біблії пояснювався частково тим, що вони побачили фільм «Суспільство нового світу в дії»d. Він вийшов через сорок років після «Фото-драми сотворення». Цей фільм розповідає про всесвітню проповідницьку працю, видавничу діяльність Свідків Єгови та їхню організацію. У 1955 році, протягом чотирьох тижнів, які Леонард Гелберґ перебував у Східному Самоа, він показував фільм п’ятнадцять разів. Його подивилося 3227 остров’ян, а це в середньому 215 глядачів на кожному показі.

Леонард згадує: «Ми їздили селами і всім роздавали запрошення, вигукуючи: “Ввечері показуємо фільм! Безкоштовно!”, та казали, в якому селі буде показ».

Фільм справляв на людей величезне враження. Після перегляду всі хотіли дізнатися якомога більше про Свідків Єгови та їхні вчення. Вони не чекали, доки Свідки прийдуть до них додому, а одразу йшли в місіонерський дім. Там, у різних кімнатах, місіонери одночасно проводили кілька вивчень. Коли одна група остров’ян виходила, їхнє місце займала наступна. «Навіть через багато років,— пригадує Рональд Селларс,— люди, чуючи про Свідків, згадували той фільм».

НАПОЛЕГЛИВІСТЬ У ПРОПОВІДУВАННІ ДАЄ РЕЗУЛЬТАТИ

Перший збір Свідків Єгови в Східному Самоа було сформовано у Фагатого через два місяці після візиту Леонарда Гелберґа. Протягом року кількість вісників зросла від чотирнадцяти до двадцяти двох. Приблизно в цей час з Австралії приїхали спеціальні піонери — Фред і Шерлі Вегенер (брат Фред Вегенер служить тепер у комітеті країни).

Усі вісники, піонери і місіонери «духом палали» (Рим. 12:11). «Завдяки їхній наполегливості та великому інтересу остров’ян до Біблії,— пише Леонард,— до середини 1960-х років біблійні вивчення у Фагатого проводилися в кожному домі. Щомісяця Свідки обходили усі помешкання на острові».

Таке старанне проповідування не могло не вплинути на погляди остров’ян. За словами Леонарда, «усі добре засвоїли, що вічне життя буде на землі, що немає ані пекла, ані життя після смерті. Люди навчились цих істин не у своїх церквах, а почули їх від Свідків Єгови. Вони зрозуміли біблійні вчення завдяки тому, що ми говорили з кожним із них особисто і наводили докази з Біблії».

І все ж через релігію і родинні стосунки більшість самоанців так і не узгодили своє життя з біблійними вимогами. А комусь було до вподоби розпутне життя, до якого терпимо ставилася церква, а не високі норми моралі, яких повинні дотримуватись християни. Однак знайшлися щирі люди, котрі, як і мандрівний купець з наведеного Ісусом прикладу, вважали правду ціннішою за все. Чимало таких остров’ян мужньо обстоювали правду (Матв. 13:45, 46).

ПРОПОВІДУВАННЯ В САМОАНСЬКОМУ СТИЛІ

«Проповідування в ті роки приносило величезну радість,— згадує Керолайн Педро, піонерка з Канади, яка 1960 року вийшла заміж за Уалесі Педро.— Майже в кожному домі люди охоче говорили про Біблію. Починати біблійні вивчення було дуже легко, і, як правило, на них сходились цілі сім’ї.

Особливо запам’яталось проповідування у віддалених селах. Тамтешня дітвора ходила за нами й уважно слухала вступи, які ми робили. Потім діти бігли поперед нас і сповіщали мешканців про наш прихід. Вони навіть передавали їм, про що ми говоримо і які вірші зачитуємо! Тому ми готували кілька вступів».

У служінні брати намагалися дотримуватись місцевих правил етикету (1 Кор. 9:20—23). Колишній місіонер Чарлз Прічард, який тепер служить у комітеті філіалу в Новій Зеландії, пише: «Через спеку в сільських хижках, тобто «фале», не ставлять стін. Тож перехожому легко побачити, чи є хтось вдома. Однак почати розмову, не дочекавшись привітання господаря, вкрай неввічливо. Тому ми підходили до хижки і мовчки чекали, доки нас помітять і постелять у дверях на вкриту галькою підлогу чистий килимок. Це означало, що ми можемо зняти взуття, увійти в дім і сісти на килимок, схрестивши ноги». Довго сидіти на підлозі зі схрещеними ногами місіонерам було важко. На щастя, місцеві звичаї дозволяють розпрямити ноги. Але їх треба прикривати килимком, адже показати господарю відкриті ступні — значить глибоко його образити.

«Остров’яни вітали нас згідно зі звичаєм і казали, що для них велика честь приймати у своїй скромній оселі людей, які принесли біблійну звістку,— розповів Джон Роудз, який двадцять років служив місіонером у Західному і Східному Самоа.— Потім розмова переходила на особисті справи, і нас запитували: “Звідки ви? Чи маєте дітей? Де живе ваша сім’я?”»

Дружина Джона, Хелен, додає: «Ми завжди вживали офіційно-урочисту форму звертання. Цим ми показували, що поважаємо господаря і біблійну звістку».

«Такий початок розмови,— каже Керолайн Педро,— давав можливість більше дізнатися про співрозмовників, а їм — ближче познайомитися з нами. Крім того, так було легше допомогти їм духовно».

Після привітань вісники могли перейти до звістки про Царство. «Остров’яни слухали нас, скільки б ми не говорили,— пригадує колишній місіонер Роберт Бойз.— Вони навіть повторювали нам досить багато з почутого, аби засвідчити, що вважають сказане нами дуже важливим».

Розмови про біблійні вчення часто затягувались, оскільки остров’яни добре знали Біблію. «Такі розмови спонукали мене поглибити своє розуміння багатьох біблійних істин»,— зізналась Керолайн Педро. Більшість остров’ян радо брали наші публікації. З часом вісники навчились відрізняти тих, хто просто задовольняв свою цікавість, від тих, хто мав щирий інтерес до духовного.

Мало не всі, хто вивчав Біблію і приходив на зібрання, одразу хотіли йти проповідувати. «Самоанці люблять і вміють гарно говорити,— каже Джон Роудз,— тому майже всі новенькі могли без підготовки впевнено пояснювати, у що́ вони вірять. Але ми заохочували їх застосовувати поради щодо проповідування з наших публікацій і спиратись у бесідах з людьми на Біблію, а не надіятися тільки на свої ораторські здібності». Прислухаючись до порад місіонерів, багато остров’ян стали вмілими проповідниками.

ВПЛИВ ЛІТЕРАТУРИ САМОАНСЬКОЮ МОВОЮ

Чимало самоанців добре володіє англійською мовою, але дехто її не знає. Щоб донести правду до цих остров’ян, Пеле Фуаюполу у 1954 році переклав на самоанську мову чотири буклети. Пеле перекладав літературу протягом багатьох років. Часто він працював до пізньої ночі при світлі гасового ліхтаря, друкуючи текст на старій машинці.

Окрім того що Пеле був зайнятий перекладацькою працею, він піклувався про дружину і вісьмох дітей, брав провід у зборі, а також п’ять з половиною днів на тиждень працював інспектором на какаових плантаціях, що розкинулись на островах. «За роки невтомної праці Пеле ніколи не шукав слави і визнання,— пише Леонард Гелберґ.— Натомість він був глибоко вдячний за честь віддавати себе служінню Єгові. Усі ми дуже любили цього вірного, смиренного й ревного брата і захоплювались ним».

У 1955 році вісники розповсюдили 16 000 примірників 32-сторінкової брошури «Ця Добра Новина про Царство» самоанською мовою. Вона легко читалась, і в ній зрозуміло пояснювались основні біблійні вчення. Завдяки цьому Свідки починали і проводили багато вивчень Біблії. Ось що написав Річард Дженкінс: «Після того як людина кілька разів вивчала брошуру, вона була готова до хрещення. Це дуже хороша публікація!» Згодом самоанською з’явилися й інші брошури.

Перше видання «Вартової башти» самоанською мовою вийшло 1958 року. Фред Вегенер, друкар за професією, зшивав сторінки, надруковані на мімеографі. Потім журнал почали друкувати в США, згодом — в Австралії. Деякі перекладені публікації щомісяця частинами друкувалися у «Вартовій башті». На початку 70-х брати стали видавати самоанською мовою книжки, і це дуже посприяло проповідницькій праці.

Книжки розповсюджували на всіх самоанських островах. У 1955 році вісники роздавали у Східному Самоа книжку «Ви можете перейти Армагеддон і жити в Божому новому світі». «Люди читали Біблію, але ніколи не чули про Армагеддон,— пише Уалесі Педро.​— А після розповсюдження цієї книжки бувало так, що, побачивши нас, діти кричали: “Армагеддон іде!”. Дехто навіть давав ім’я Армагеддон своїм малюкам».

Не менш популярною була книжка «Правда, яка веде до вічного життя», видана самоанською мовою в 1972 році. Охочих прочитати її було стільки, що місіонери розповсюджували в місяць дві, а то й більше коробок книжок. Фред Вегенер згадує: «До нас підходили на базарі і навіть вихилялися з вікон автобуса, щоб попросити цю книжку».

ПІДБАДЬОРЛИВІ КОНГРЕСИ

У червні 1957 року в Паго-Паго (Східне Самоа) відбувся перший районний конгрес. Серед братів і сестер панував піднесений настрій. Щоб послухати програму, вісники із Західного Самоа припливли човнами. Брати активно запрошували людей на конгрес, програма якого мала прозвучати англійською та самоанською мовами. Завдяки цьому на початковій частині програми в п’ятницю, окрім 60 вісників, були присутні ще 106 осіб.

Під час обідньої перерви братів чекала несподіванка. «У самоанців прийнято запрошувати перехожих на обід,— пише Рональд Селларс.— Тому місцеві брати запросили поїсти всіх, хто прийшов поспостерігати за тим, що відбувається. Це завдало багато клопоту вісникам, які готували їжу тільки для делегатів конгресу».

Усі запрошені на обід отримали добре свідчення. Під час урочистих подій на Самоа першими їдять чоловіки і тільки потім — жінки й діти. Іноземці та релігійні служителі сідають окремо від інших і отримують найкраще. А тут, на конгресі, місіонери і місцеві сім’ї їли разом, як рівні. Було видно, що серед народу Єгови панує любов і єдність.

Такі конгреси не тільки підбадьорювали і давали вісникам знання, але й готували їх до випробувань.

ВІДСТУПНИЦТВО В АПІА

Тимчасом як на островах зростала кількість вісників, у Західному Самоа назрівали проблеми. Декілька осіб зі збору в Апіа під проводом одного бунтівного «матаї» (вождя роду) протидіяли теократичному керівництву і підбурювали до бунту інших братів і сестер. Оскільки зібрання відбувалися в домі цього чоловіка, ситуація ставала дедалі напруженішою.

Урешті-решт, 1958 року, бунтівники відділилися від збору і створили власну групу. Дуглас Гелд, який служив в Австралійському філіалі і в той час перебував на Фіджі, приїхав до Західного Самоа. Його цінні, основані на Біблії поради дуже підбадьорили вірних членів збору, але чверть братів і сестер таки приєдналися до бунтівників. Тих, хто став жертвою власної непогамовної гордості, потім виключили зі збору.

Час показав, з ким був дух Єгови. Група бунтівників розпалась, а збір в Апіа того року зріс на 35 відсотків. Тимчасово зібрання проходили в домі Річарда і Глорії Дженкінс біля місцевої лікарні, потім — у домі Маатусі Ліуане в селі Фаатоя неподалік Апіа. Серед вісників панував дух справжньої любові й співпраці. Згодом брати отримали фінансову допомогу від збору в Сіднеї (Австралія) і побудували на ділянці землі, що належала Маатусі, перший в Апіа Зал Царства.

ВІДСВІЖНЕ СПІЛКУВАННЯ

У 1959 році уряд Західного Самоа дозволив п’ятьом місіонерам зі Східного Самоа приїхати на районний конгрес, що вперше проводився в Апіа. Брати дуже раділи, що на конгресі побувало 288 осіб і десятеро охрестилося. Через два роки місцевий збір проводив перший обласний конгрес у приміщенні старої німецької лікарні біля готелю «Вайт-хорс інн». На цей конгрес прибули делегати навіть з Нової Зеландії.

Місцеві брати вчилися організовувати конгреси. Тож, коли уряд Західного Самоа відмовив роз’їзним наглядачам і місіонерам у в’їзді в країну, брати вже знали, як організовувати конгреси. У 1967 році вони навіть поставили біблійну виставу — першу в Західному Самоа. Вона тривала цілу годину, і всі актори були в костюмах. Ця вистава, в якій ішлося про міста-сховища в стародавньому Ізраїлі, надовго запам’яталася глядачам.

За тих часів вісники із Західного Самоа відвідували також конгреси в Східному Самоа і Фіджі. Це вимагало від них великих жертв. Наприклад, для того щоб побувати на обласному конгресі у Фіджі, треба було не тільки оплатити дорогу і купити продукти, але й приблизно на місяць залишити свій дім.

ПОСТУП У СХІДНОМУ САМОА

У 1966 році брати проводили в Паго-Паго обласний конгрес «Божі сини свободи». На цю історичну подію прибуло 372 делегати, які представляли вісім мовних груп з таких країн, як Австралія, Західне Самоа (тепер Самоа), Ніуе, Нові Гібриди (тепер Вануату), Нова Зеландія, Нова Каледонія, Таїті, Тонга і Фіджі. Коли до двадцяти восьми місцевих вісників у Паго-Паго приєдналися брати і сестри з усіх цих країн, співвідношення кількості Свідків і мешканців дуже змінилось: у дні конгресу на одного Свідка припадало тридцять п’ять мешканців міста.

Чи вдалося місцевим братам і сестрам розмістити так багато гостей? «Ми знайшли місце для всіх,— згадує Фред Вегенер.— Жителі Паго-Паго з радістю приймали братів, хоча це вкрай засмутило релігійних провідників».

Конгрес дуже добре вплинув на збір у Паго-Паго. За півроку кількість присутніх на зібраннях зросла на 59 відсотків, багато хто став вісником доброї новини. «Збір загорівся бажанням побудувати приміщення, більш придатне для проведення зібрань»,— пише Рональд Селларс. На острові Тутуїла, де розташоване місто Паго-Паго, було зовсім мало вільного місця для будівництва. Тому один вісник, який мав ділянку землі в Тафуні, що на захід від Паго-Паго, передав її в користування збору на тридцять років.

«Ця ділянка землі лежала нижче рівня моря,— розповідає Фред Вегенер,— тому, щоб побудований зал був вище рівня моря, брати і сестри впродовж трьох місяців збирали застиглу лаву і складали її на місці, де мало розпочатися будівництво».

Коли підійшов час заливати підлогу будівлі, місцевий католицький священик, який регулярно читав журнали «Вартова башта» і «Пробудись!», дозволив братам взяти церковну бетономішалку. «Пізніше, прочитавши у “Пробудись!” статтю про шлюб, цей священик відмовився від сану і одружився»,— написав Рональд Селларс.

У будівництві Залу Царства в Тафуні охоче допомагали брати з інших країн. Гордон і Патриція Скотт, які були першими місіонерами у Східному Самоа, а згодом повернулися до США, прислали стільці зі свого Залу Царства. «Зайві стільці ми продали місцевому кінотеатру,— каже Рональд Селларс,— а гроші від продажу пішли на оплату перевезення стільців на острів». Новий Зал Царства на 130 місць завершили і присвятили 1971 року. Згодом на другому поверсі зробили кімнати для місіонерів.

ЗАХІДНЕ САМОА ПРИЙМАЄ МІСІОНЕРІВ

До середини 1970-х років уряд забороняв місіонерам Свідків в’їжджати до країни, що дуже сповільнювало діяльність зборів. У 1974 році місцеві старійшини звернулись до прем’єр-міністра. «У ході розмови,— згадує Муфаулу Галувао,— з’ясувалось, що для розгляду заяв місіонерів один чиновник сформував комітет, який насправді не мав жодних повноважень. Він складався з противників Свідків Єгови і без відома прем’єр-міністра відхиляв усі наші прохання про надання віз.

Прем’єр-міністр нічого про це не знав. Він одразу наказав, щоб начальник імміграційної служби приніс йому документи, які стосувались Свідків Єгови. У нашій присутності він розпустив комітет і видав Полу та Френсіс Еванс місіонерські візи на три роки з можливістю продовжити їх після закінчення терміну». Нарешті! Такого рішення брати наполегливо добивалися цілих дев’ятнадцять років.

Спочатку Пол і Френсіс жили в Муфаулу Галувао, але коли 1977 року в країну приїхали Джон і Хелен Роудз, місіонери переселилися в місіонерський дім у Ваіала, що в Апіа. У 1978 році приїхали Роберт і Бетті Бойз, у 1979 — Девід і Сузан Йошікава, у 1980 — Расселл і Лейлані Ерншо.

ЖИТТЯ НА ОСТРОВАХ

Свідки з-за кордону, які приїхали у Західне Самоа, швидко відчули, що життя в цьому райському куточку не таке вже й легке. Наприклад, чимало труднощів було пов’язано з транспортом. Ось що пише Джон Роудз: «Щоб дістатись на зібрання чи на територію для проповідування, протягом перших двох років нашого місіонерського служіння в Апіа нам доводилось пішки долати великі відстані. Іноді ми сідали у барвисті автобуси, які завжди були переповнені».

За автобуси слугували невеликі вантажівки, до яких замість кузова прилаштовували яскраво розмальовані дерев’яні салони. У страшній тісняві люди возили все, що завгодно: від землеробських інструментів до свіжих овочів, фруктів та зелені. Голосно звучала музика, остров’яни весело співали, і це створювало неповторну атмосферу. Місця зупинок, розклад руху автобусів і їхній маршрут постійно змінювалися. Як говориться в одному путівнику, «автобус до Вавау прийде вчасно, тільки ніхто не знає коли».

«Якщо по дорозі нам потрібно було щось купити,— каже Джон,— то ми просто просили водія зупинитись. Придбавши все, що хотіли, ми знову сідали в автобус і їхали далі. Наші попутники ніколи не нарікали».

Коли в автобусі не залишалося місця, нові пасажири сідали на коліна іншим. Брати швидко зрозуміли, що на коліна потрібно одразу садити своїх дружин. Цікаво було спостерігати, як остров’яни розплачувались за подорож: діти й дорослі витягали маленькі монетки з вух. Ось де, виявляється, зручно носити гроші!

З острова на острів місіонери і вісники подорожували на літаках і маленьких човнах. Подорожі були небезпечними і ніколи не починалися вчасно. «Ми мали навчитись терпеливості і не втрачати почуття гумору»,— каже Елізабет Іллінгворт, чоловік якої, Пітер, багато років служив районним наглядачем на островах південної частини Тихого океану.

Пересуватися островом було особливо важко в період дощів. Якось місіонер Джеффрі Джексон по дорозі на книговивчення переходив бурхливий потік, що вийшов з берегів, але посковзнувся і впав. Мокрий і брудний, він нарешті дістався до помешкання, де проходило книговивчення. Там він обсох, і господарі одягли його в довгу чорну полінезійську спідницю, лавалава. Інші місіонери ледве стримались від сміху, коли один зацікавлений прийняв його за католицького священика. Сьогодні брат Джексон служить членом Керівного органу.

Місіонерам доводилось жити без сучасних зручностей, боротися з незнайомими хворобами та звикати до постійної тропічної спеки і роїв набридливих кусючих комах. Крім того, їм нелегко давалась місцева мова. «Місіонери охоче жертвували собою заради нас,— написав Муфаулу Галувао,— тому багато вдячних остров’ян назвали своїх дітей на честь цих дорогих братів і сестер, які щедро дарували свою любов».

ДОБРА НОВИНА ПОШИРЮЄТЬСЯ НА ОСТРОВІ САВАЙЇ

Тепер поговорімо про Савайї — найбільший острів в архіпелазі Самоа. Велика частина цього острова залишається недоторканою. Тут можна побачити високі гори, зубчасте пасмо вулканів, де нараховується приблизно чотириста п’ятдесят кратерів, майже непрохідні джунглі і застиглі потоки лави. Більшість остров’ян мешкає у маленьких селах, що розкинулись вздовж узбережжя. Добру новину на острові Савайї вперше почули в 1955 році, коли Леонард Гелберґ з групою вісників з острова Уполу приїхав сюди і показав фільм «Суспільство нового світу в дії».

У 1961 році на Савайї зі Східного Самоа переїхали дві місіонерки: Тіа Алуні, перша сестра з Самоа, яка закінчила школу Ґілеад, та її напарниця, Айві Кауві. Сестри поселилися в подружжя похилого віку в селі Фогапоа, що лежить у східній частині острова. Згодом до них на якийсь час приєдналася спеціальна піонерка, яка раніше жила на цьому острові. Раз на місяць сюди приїжджали брати з Апіа, щоб підтримати і підбадьорити нову групу з шести-восьми осіб, і виступали з публічними промовами. Ці зібрання проходили в маленькій хижці у Фогапоа.

Через три роки Тію та Айві призначили служити на іншому острові. Протягом наступних десяти років на Савайї майже ніхто не проповідував. Аби відновити працю проповідування, на острів, починаючи з 1974 року, переїхали Рісаті і Марета Сегі, Хеппі і Маота Голднер-Барнетт та Рональд і Доллі Селларс, які переїхали зі Східного Самоа, а також Кумі Фалемаа (пізніше Томпсон), Файгааї Ту і Палота Алагі. У Фогапоа вони організували маленьку групу. Зібрання проходили в хижці подружжя Сегі на березі океану. Згодом на острові побудували місіонерський дім і Зал Царства. Через якийсь час у селі Тага на західному узбережжі острова утворилась ще одна група.

З 1979 року на допомогу місцевим вісникам почали приїжджати інші місіонери. Це були Роберт і Бетті Бойз, Джон і Хелен Роудз, Ліва і Тенісія Фааю, Фред і Тамі Холмс, Браєн і Сью Малкахі, Меттью і Деббі Курц, Джек і Мері-Джейн Вайзер. Завдяки місіонерам праця проповідування на Савайї набула більшого розмаху.

На остров’ян дуже впливали релігійні та родинні традиції. Приблизно в третині сіл Свідкам Єгови заборонили проповідувати, про що навіть повідомили по радіо. Тому місіонерам знадобилось багато часу і сил, щоб допомогти тим, хто цікавився біблійними істинами. Зрештою чимало людей,— а дехто з них мав погане здоров’я,— пізнали правду.

СЛУЖІННЯ ЄГОВІ ПОПРИ ПОГАНЕ ЗДОРОВ’Я

Метусела Неру в дванадцять років впав з коня і травмував хребет. «Після цього,— розповідає один місіонер,— його хребет сильно деформувався і він постійно страждає від болю». Метусела почав вивчати Біблію у дев’ятнадцять років і мужньо витримував тиск з боку родини. Відстань до місця проведення зібрань, яку здорова людина проходить за п’ять хвилин, Метусела з муками долає сорок п’ять хвилин. Однак попри все він зробив духовний поступ і охрестився 1990 року. Згодом він почав повночасне служіння і став старійшиною. Понад тридцять його родичів побувало на зібраннях в селі Фага і кілька з них охрестилося. Хоча Метусела має погане здоров’я, його знають як радісну, завжди усміхнену людину.

Саумалу Тауаанаї теж мав докласти чимало зусиль, щоб зробити духовний поступ. Спотворений проказою, він жив у глухому селі Аопо. Оскільки дістатися туди було вкрай важко, спочатку Айван Томпсон вивчав з ним Біблію за допомогою листування. Потім вивчення проводив спеціальний піонер Аса Коу, який переїхав на острів. Для того щоб 1991 року вперше побувати на зібранні, Саумалу їхав до села Тага, що на протилежному кінці острова, дві години.

Саумалу настільки соромився свого понівеченого тіла, що програму спеціального одноденного конгресу слухав з машини. Але під час перерви брати і сестри підходили до нього й запрошували посидіти разом з ними. Це зворушило його, і він з вдячністю погодився приєднатися до них.

Невдовзі Саумалу і його дружина Торізі почали ходити на зібрання у селі Фага, причому витрачали на дорогу в один кінець понад годину. У 1993 році Саумалу охрестився, а згодом став служителем збору. Хоча йому ампутували ногу, він і досі їздить на зібрання своїм автомобілем. У селі, в якому живе Саумалу, діяльність Свідків Єгови заборонена. Тому він з Торізі ревно проповідував неформально або по телефону.

Тепер Саумалу з Торізі живе в Апіа, оскільки йому потрібен постійний догляд лікарів. Він не нарікає на свої біди, а радіє життю. І його самого, і його дружину люди дуже поважають за сильну віру.

ВИПРОБУВАННЯ НА ТОКЕЛАУ

Токелау — це група островів, що складається з трьох ізольованих атолів, які лежать на північ від архіпелагу Самоа. Остров’яни вперше почули звістку про Царство у 1974 році. Тоді на Токелау повернувся Ропаті Уїлі, який здобував у Фіджі професію лікаря. Дружина Ропаті, Еммау, була Свідком Єгови, а він деякий час вивчав Біблію, коли жив у Фіджіe.

На Токелау Ропаті дізнався, що ще один лікар, Йона Тініелу, і його дружина Луїза також є Свідками Єгови. До того ж він зустрів Нанумеа Фуа, який мав родичів-Свідків і сам цікавився Біблією. Ці чоловіки організували регулярне проведення зібрань та виголошення публічних промов і разом з дружинами почали неформально проповідувати. Невдовзі на зібрання приходило в середньому двадцять п’ять осіб.

Однак декому така діяльність дуже не подобалась. Пастор Лондонського місіонерського товариства намовив старійшин острова проти Свідків. «Вони заборонили нам проводити зібрання,— розповідає Ропаті,— і сказали, що в разі непокори спалять нас живцем у власних оселях або на плотах викинуть в океан. Ми намагалися пояснити свої погляди, цитуючи Біблію, але старійшини були невблаганні. Вони хотіли добитися послуху будь-якою ціною». Після цього Свідки вирішили проводити зібрання, не привертаючи до себе уваги.

Це був лише початок переслідувань. Через дванадцять років, коли рідна сестра Ропаті і її чоловік, прийнявши правду, покинули церкву, старійшини острова оголосили, що виганяють зі свого села всіх Свідків. «Цієї ночі,— пише Ропаті,— вони зібрали свої речі на маленькі човни і втекли до найбільшого села на цьому острові. Колишні сусіди знищили житла Свідків і їхні плантації».

Попри все вісники не втрачали мужності і продовжували збиратися для поклоніння. «Щосуботи зранку вони вирушали ніби відпочивати, а насправді пливли човном на віддалений острівець, щоб проводити зібрання, і повертались додому в неділю ввечері»,— розповів Ропаті. Крім того, щоб бути присутніми на обласних конгресах, цим вісникам доводилось вирушати у довгу і важку подорож із Токелау до Самоа.

Через сильну протидію вони зрештою емігрували до Нової Зеландії. У 1990 році на атолах вже не було жодного Свідка. Але Айван Томпсон, який служив піонером в Апіа, за допомогою листів вивчав Біблію з молодим чоловіком, Лоуні Тема, який жив на Токелау. Лоуні зробив духовний поступ і тепер служить старійшиною в Австралії.

Згодом декілька вісників повернулося на Токелау. Джеффрі Джексон, який тоді служив у самоанському філіалі, безуспішно намагався зустрітися з уповноваженим у справах Токелау, щоб обговорити труднощі, з якими стикалися Свідки Єгови. «Мені дозволили приїхати на Токелау як мовознавцю,— пише Джефф.— Під час подорожі капітан корабля запросив до себе мене і ще одного чоловіка. Виявилось, що той чоловік і був уповноваженим у справах Токелау, з яким ми так довго намагалися зустрітись. Ми спілкувались понад годину. Наприкінці розмови він подякував мені і пообіцяв зробити все від нього залежне, щоб полегшити становище наших братів».

Сьогодні на Токелау діяльність Свідків Єгови все ще заборонена. У 2006 році в сім’ї Фуіману і Хатеси Кіріфі помер наймолодший син. Брат Фуіману виголосив похоронну промову, після чого місцеві вожді погрожували вигнати його з сім’єю з острова. Потім Фуіману знову загрожувало вигнання за те, що він відмовився виконати певні роботи в місцевій церкві і за те, що ані він, ані дружина не погодились взяти участь у політичних справах. Виявивши непохитність, брат і сестра Кіріфі зміцнили свою віру. Ось що сказав Фуіману: «Ми навчилися покладатись під час випробувань на Єгову» (Як. 1:2—4). Фуіману та Хатеса переконалися в тому, що Єгова не покидає своїх вірних служителів (Повт. 31:6).

ЄГОВА БЛАГОСЛОВЛЯЄ ДУХОВНИЙ РІСТ

Відтоді як на архіпелазі Самоа почалося проголошення доброї новини, за діяльністю вісників наглядали різні філіали. Тепер цим займається комітет країни, що складається з чотирьох братів, які служать під керівництвом австралійського філіалу. Свідки на Самоа доклали чимало зусиль, щоб добра новина досягла найвіддаленіших куточків країни. Завдяки регулярним проповідницьким кампаніям у Східному Самоа брати охопили проповідуванням такі віддалені території: острів Суейнс, який розташований за 320 кілометрів на північ від острова Тутуїла, і групу островів Мануа, що лежать за 100 кілометрів на схід від цього острова. Під час кампаній вісники роздали жителям островів сотні публікацій і розпочали десятки біблійних вивчень. Крім того, деякі брати і сестри розширили свою діяльність, проповідуючи іноземцям.

ПЕРЕКЛАД ПУБЛІКАЦІЙ

Оскільки вісників на островах ставало дедалі більше, зросла потреба в перекладі літератури на самоанську мову. Тому 1985 року Джеффрі Джексона і його дружину Дженні, які служили місіонерами на Тувалу, призначили у філіал на Самоа. Тут Джефф був наглядачем перекладацької групи, що складалась з двох осіб. «Спочатку,— розповідає він,— перекладачі працювали за столами в їдальні. Кожного ранку перед початком роботи вони прибирали столи після сніданку. Потім, перед дванадцятою, вони збирали свої папери, щоб накрити столи для обіду. Після обіду вони знову прибирали і аж тоді бралися за переклад».

Усе це заважало перекладачам зосередитись на своїй роботі. Крім того, перекладати було дуже важко, на це йшло багато часу. «Все писалося від руки, а потім передруковувалося,— згадує Джефф.— Під час перевірки точності перекладу робилися виправлення, тому кожну сторінку передруковували кілька разів». У 1986 році брати придбали перший комп’ютер, завдяки чому можна було уникнути зайвої роботи. Згодом інші технічні засоби дозволили прискорити і сам процес перекладу, і друк.

Мовою самоа перекладають журнали «Вартова башта» і «Пробудись!». З 1993 року «Вартова башта» виходить чотириколірним друком одночасно з англійським виданням. Через три роки брати почали випускати квартальне видання «Пробудись!». «Про це,— пригадує Джефф,— повідомлялося не тільки в газетах і по радіо, але й у новинах по телебаченню».

Тепер самоанською мовою перекладаються усі необхідні публікації. Як і для інших перекладацьких груп по цілому світі, для перекладачів на Самоа проводяться курси, що допомагають їм набувати необхідних навичок і поліпшувати якість перекладу.

РОЗШИРЕННЯ ФІЛІАЛУ

У 1986 році Мілтон Геншель приїхав у Західне Самоа як зональний наглядач. Він звернув увагу на те, що місіонерський дім у Сінамога, який одночасно був філіалом, надто маленький. Тому Керівний орган призначив братів з відділу будівництва і проектів у Брукліні та Регіонального інженерного бюро в Австралії поїхати у Самоа, щоб розглянути можливість будівництва нових приміщень. Було вирішено придбати три гектари землі в містечку Сіусега, що за п’ять кілометрів від Сінамога, і побудувати там Бетель. Після завершення будівництва брати планували знести старі будівлі в Сінамога і на їхньому місці побудувати Зал конгресів.

Будівництво філіалу розпочалося 1990 року. Участь у ньому брали брати і сестри з багатьох країн. Тут об’єднали зусилля 113 служителів міжнародної програми будівництва, 38 повночасних місцевих добровольців та багато братів і сестер, які час від часу допомагали в будівництві. Коли брати виконали чимало робіт, островами пронісся ураган.

СТИХІЙНЕ ЛИХО

Циклон Вал, один з найсильніших ураганів, які проносилися островами Тихого океану, обрушився на Самоа 6 грудня 1991 року. На маленьких островах протягом п’яти днів бушував шалений вітер, швидкість якого досягала 260 кілометрів за годину. Він знищив 90 відсотків рослинності та завдав збитків на 380 мільйонів доларів США. Загинуло 16 людей.

«Філіал швидко організував допомогу»,— згадує Джон Роудз. Через декілька днів прибув вантажний контейнер, який привіз гуманітарну допомогу з філіалу у Фіджі. Незабаром інші філіали з тихоокеанських островів надіслали кошти.

«Насамперед ми забезпечували братів речами першої необхідності,— пише Дейвід Степлтон, доброволець з іншої країни, який працював на будівництві філіалу в Сіусега.— Ми розподіляли воду, непромокальний брезент, гас та медикаменти. Потім частково відбудували Бетель у Сінамога і відремонтували пошкоджені будівлі на будівельному майданчику. Після цього відремонтували і відбудували пошкоджені Зали Царства, місіонерські доми та будинки деяких Свідків. Уся ця робота тривала кілька місяців».

Згодом, коли уряд надав усім релігійним організаціям, у тому числі Свідкам Єгови, кошти на відновлення приміщень, брати повернули свою частку і повідомили, що вони вже зробили необхідний ремонт і ці кошти можна використати для відбудови громадських будівель. Через деякий час представники уряду на знак вдячності зменшили ввізне мито на будівельні матеріали, що надходили з інших країн. Завдяки цьому брати заощадили чимало коштів.

«НАБАГАТО БІЛЬШЕ, НІЖ МИ СПОДІВАЛИСЬ»

Після завершення відновлювальних робіт будівництво нових приміщень філіалу прискорилось. Через півтора року, в травні 1993-го, родина Бетелю нарешті переїхала з Сінамога у свій новий дім у Сіусега.

У вересні 1993 року з Австралії, Нової Зеландії, США і острова Гаваї на Самоа прибули вісімдесят п’ять досвідчених у будівництві братів, щоб побудувати Зал конгресів у Сінамога. Усі вони приїхали за свій кошт. «На будівельному майданчику ми послуговувалися різними будівельними термінами і використовували різні системи вимірювання,— пише Кен Абботт, бригадир групи з Австралії,— але дух Єгови допоміг нам з радістю долати усі непорозуміння».

«На всіх дуже добре вплинув дух співпраці міжнародного братства»,— зауважив Авраам Лінкольн з гавайської бригади.

Завдяки зусиллям міжнародної будівельної бригади Зал конгресів завершили всього за десять днів. Місцеві вісники, працюючи пліч-о-пліч з братами, не тільки оволоділи цінними навичками, але й духовно зміцнилися. Коли будівництво закінчилось, деякі вісники стали піонерами, а деякі почали служити в Бетелі.

Присвячення Залу конгресів відбулося 20—21 листопада 1993 року. З промовами виступив член Керівного органу Джон Барр. Пол Еванс, який довгі роки прослужив місіонером, так виразив почуття присутніх: «Єгова зробив для нас набагато більше, ніж ми сподівались».

ПРАВДА ЗМІНЮЄ ЖИТТЯ

Коли правда зворушує серця людей, у них з’являється бажання узгодити своє життя з високими нормами Єгови. Чимало самоанців на собі відчули силу Божого Слова (Еф. 4:22—24; Євр. 4:12).

Наприклад, Нгонго і Марія Купу «жили у темряві», як кажуть самоанці, тобто жили разом, але не були одружені. «Ми якийсь час вивчали Біблію з Нгонго і Марією,— розповідає Фред Вегенер,— але не знали, що вони не одружені. Аж ось одного дня вони з гордістю показали нам свідоцтво про одруження. Невдовзі вони охрестилися. На жаль, Нгонго помер, а Марія досі служить сталим піонером у Східному Самоа».

Тим, хто пізнавав правду, треба було змінити також свої погляди на вживання крові. У самоанців прийнято їсти м’ясо задушених свиней і курей. Це заборонено в Божому Слові (Бут. 9:4; Лев. 17:13, 14; Дії 15:28, 29). Одна жінка в Східному Самоа дуже здивувалась, коли побачила у власній Біблії цю чітку вказівку Бога. «Хоча її сім’я ходила в церкву і регулярно читала Біблію,— говорить Джулі-Енн Паджет,— вона з дитинства звикла їсти м’ясо з кров’ю. І все ж, дізнавшись про погляд Бога, вона одразу вирішила відмовитись від споживання м’яса, з якого не випустили кров». Тепер на островах усі знають, що Свідки Єгови вважають кров святою. Крім того, лікарі на Самоа поважають нашу позицію щодо переливання крові.

ЮНАКИ І ДІВЧАТА СЛАВЛЯТЬ СВОГО ТВОРЦЯ

На Самоа батьки ще змалечку привчають дітей готувати їжу, прибирати, поратися на городі та доглядати за своїми молодшими братами і сестрами. Можливо, саме тому багато самоанських дітей пізнають правду ще зовсім юними. Деякі з них стають по стороні Єгови попри те, що батьки цього не схвалюють.

Ані Ропаті було 13 років, коли її батьки перестали ходити на зібрання. Незважаючи на це, вона брала своїх двох братів і сестру та йшла з ними вісім кілометрів до Залу Царства. Згодом вона служила піонеркою і допомагала в будівництві філіалу в Сіусега. «Місіонери,— пише Ані,— мали величезний вплив на моє життя і допомогли мені духовно рости». На будівельному майданчику вона познайомилася зі Стівом Голдом, добровольцем з Австралії. Вони одружилися і, як служителі міжнародної програми будівництва, працювали в Південно-Східній Азії, Африці та Росії. Після цього вони повернулися в Бетель на Самоа, а тепер служать в австралійському філіалі.

БІБЛІЙНІ РАДІОПЕРЕДАЧІ

Свідки Єгови використовували різні способи поширення доброї новини про Царство. Наприклад, добрі результати дали радіопередачі. У січні 1996 року незалежна радіостанція в Апіа запропонувала Свідкам Єгови вести щотижневу радіопрограму «Відповіді на біблійні запитання».

Цю передачу вели брати Ліва Фааю і Палота Алагі з самоанського філіалу. Вони готувалися до ефіру заздалегідь. «У першій передачі,— розповідає Ліва,— брат Алагі поставив кілька запитань: чи справді за часів Ноя відбувся потоп? Звідки взялося стільки води? Куди вона поділась? Як усі тварини вмістилися в ковчезі? Я відповідав на запитання за допомогою наших публікацій. Наприкінці програми ми сказали, про що будемо говорити наступного разу, і запропонували слухачам звертатися із запитаннями до місцевих Свідків Єгови. В інших програмах ми відповідали на такі запитання: чому Соломон мав багато дружин, а християнам можна мати лише одну? Чи Бог, який є уособленням любові, може вічно мучити людей у пеклі? Біблія — слово Бога чи людини?»

Передачу транслювали понад рік, і вона викликала великий інтерес у слухачів. «Багато хто казав, що їм дуже подобається наша програма і вони намагаються її не пропускати,— говорить Айван Томпсон.— Дехто навіть дивувався, що у Біблії стільки цікавого».

ЗАЛИ ЦАРСТВА

У 1990-х роках більшість зборів у Східному і Західному Самоа збирались у приватних домах або будівлях, зведених з підручних матеріалів. «Люди з насмішкою дивилися на ці хижки»,— говорить Стюарт Дугалл, який служив у комітеті країни в 2002—2007 роках. Зал Царства в Тафуні, що в Східному Самоа, був збудований 25 років тому, і це давалося взнаки. Прийшов час поставити нову будівлю.

Для будівництва потрібна була досить велика ділянка землі, а на маленькому острові Тутуїла знайти таку ділянку зовсім нелегко. Брати звернулися до однієї дуже відомої на острові католички, яка володіла земельною ділянкою в Петесі, неподалік старого Залу Царства. Дізнавшись про те, що братам потрібне місце для будівництва релігійної споруди, вона пообіцяла поговорити з дочкою, яка планувала побудувати на цій ділянці кілька приміщень і відкрити прибуткову справу. Через три дні брати отримали відповідь на свої молитви — жінка сказала, що продасть їм землю, бо, як вона висловилась, «на першому місці має бути Бог».

Уалесі Педро пише: «Вона навіть дала нам документи на землю, хоча ми ще не заплатили, і сказала: “Я знаю, що ви чесні люди і обов’язково заплатите”. Звичайно, ми віддали їй усю суму». На купленій ділянці брати побудували Зал Царства на 250 місць і оснастили його кондиціонером. У 2002 році відбулося його присвячення.

У 1999 році Свідки Єгови розпочали програму будівництва Залів Царства в країнах, що зазнають економічних труднощів. Перший Зал на островах Самоа був збудований в Лефага, віддаленому селі на південному узбережжі острова Уполу. Раніше збір, до якого належало десятеро Свідків, збирався під солом’яним навісом, що прилягав до передньої частини будинку одного вісника.

Наглядав за будівництвом австралієць Джек Шіді, який зі своєю дружиною Корал сім років служив у Тонга. Він пише: «Будівельники, серед яких були фермери, рибалки і домогосподарки, з боку виглядали, як метушливі мурашки».

У 2001 році будівництво Залу Царства на шістдесят місць завершилось. Його вигляд дуже сподобався місцевим мешканцям. «На ваші зали приємно дивитися, бо вони прості та скромні,— кажуть вони.— Вони дуже відрізняються від наших церков, які, хоч і пишно оздоблені, виглядають неохайно». На зібрання стало приходити значно більше людей. У 2004 році на Спомин Христової смерті в цей зал прийшло 205 осіб.

Наприкінці 2005 року на архіпелазі Самоа було завершено будівництво чотирьох Залів Царства і три зали відремонтовано. Крім того, в Сінамога, що біля Апіа, було реконструйовано Зал конгресів. Як і в інших країнах, що зазнають економічних труднощів, вісники на Самоа глибоко вдячні за допомогу християнських братів і сестер з цілого світу (1 Пет. 2:17).

ЧАСИ ЗМІНЮЮТЬСЯ

Багато самоанців переїхало до інших країн, наприклад, до Австралії, Нової Зеландії, США, а найбільше — на острів Гаваї. У цих країнах понад 700 Свідків належать до одинадцяти самоанських зборів та двох самоанських груп. Деякі вісники з Самоа служать в англомовних зборах у країнах, до яких вони переїхали.

Чимало Свідків з Самоа пройшли навчання за кордоном і повернулись на рідні острови, щоб сприяти поширенню справ Царства. Наприклад, протягом дев’яностих років Талалелай Ліуане, Сітіві Палесоо, Касі Піта, Фіата Суа, Ендрю Коу, Сіо Тауа пройшли навчання в Школі удосконалення служіння в Австралії і повернулися на Самоа. Сьогодні Ендрю Коу і його дружина Фотуосамоа служать у самоанському Бетелі. Впродовж кількох років Сіо Тауа служив районним наглядачем. Разом з ним подорожувала його дружина Есе і маленький син Ель-Натан. Тепер Сіо — член комітету країни. Інші випускники Школи удосконалення служать старійшинами, піонерами або вісниками у своїх зборах.

Які результати принесла багаторічна праця братів і сестер? У 2008 році в Самоа і Східному Самоа у дванадцяти зборах служило 620 вісників, а це найбільша кількість за всі роки. Спомин у 2008 році відвідало понад 2300 осіб. Отже, на островах Самоа є великий потенціал для подальшого росту.

ЙДУТЬ ВПЕРЕД З ОРГАНІЗАЦІЄЮ ЄГОВИ

На добру звістку про Боже Царство відгукнулося чимало щирих самоанців (Матв. 24:14). Із завзяттям, властивим їхнім прабатькам-мореплавцям, вони подолали багато труднощів на шляху зі старого світу Сатани до керованої духом організації Єгови. У служінні правдивому Богу Єгові їх не зупинила ні протидія з боку сім’ї, ні вигнання з громади, ні пропаганда духівництва, ні утиски з боку уряду, ні власні слабкості, ні жодні інші випробування (1 Пет. 5:8; 1 Ів. 2:14). Тепер вони насолоджуються відчуттям безпеки в духовному раю (Іс. 35:1—10; 65:13, 14, 25).

Однак подорож остров’ян ще не завершилась. Адже їхня мета — життя в раю на землі під праведним правлінням Божого Царства (Євр. 11:16). Маючи підтримку всесвітнього братства, поради з Божого Слова та керівництво святого духу, Свідки Єгови на островах Самоа цілеспрямовано йдуть до своєї мети.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 77]

«Цієї ночі ви почули звістку про Царство. І я щиро сподіваюся, що ви прислухаєтесь до неї»

[Вставка на сторінці 98]

«Побачивши нас, діти кричали: “Армагеддон іде!”»

[Вставка на сторінці 108]

«Автобус до Вавау прийде вчасно, тільки ніхто не знає коли»

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 69, 70]

Релігії на Самоа

Стародавні вірування самоанців — це суміш політеїзму, анімізму, спіритизму та поклоніння предкам. Остров’яни не мали храмів, ідолів та жерців. Але релігійні уявлення були невід’ємною частиною їхнього життя. Попри це самоанці легко відмовились від стародавніх вірувань, коли 1830 року на острови прибули місіонери Лондонського місіонерського товариства. Чим це можна пояснити?

В одній самоанській легенді говорилося, що нова могутня релігія покладе край правлінню старих богів. Самоанські вожді («матаї») вважали, що місіонери принесли їм цю нову релігію. Король Маліетоа обрав поклоніння християнському Богу Єгові і наказав своїм підданим поклонятися саме йому.

Місіонери католицької, методистської, мормонської церков та Лондонського місіонерського товариства навернули на свою віру чимало людей. Тому сьогодні майже всі мешканці островів Самоа ходять до тої чи іншої церкви. Уряди острівних країн використовують релігійні гасла: «Бог — засновник Самоа» та «Самоа, Бог — передусім». По телебаченню транслюють дуже багато релігійних передач.

Вплив церков найбільш відчутний у селах, оскільки там місцеві вожді вирішують, до якої релігії належатимуть мешканці. Буває, що селян змушують віддавати понад 30 відсотків прибутку на утримання пасторів і будівництво церков. Це дедалі більше обурює людей. Іноді навіть влаштовуються змагання — хто зробить щедрішу пожертву. Потім у деяких церквах оголошують імена тих, хто дав більше за інших.

У багатьох селах під час «са», тобто спільної молитви, яка щодня триває 10—15 хвилин, життя ніби завмирає. Обабіч дороги на рівних проміжках один від одного стають молоді чоловіки з великими палицями. Вони стежать за дотриманням цього звичаю. Порушника публічно засуджують, стягують штраф у розмірі ста доларів США або зобов’язують нагодувати всіх старійшин чи всіх селян. Іноді його можуть побити або навіть вигнати з села.

Одного разу районний наглядач Джон Роудз і його дружина Хелен після виснажливої подорожі прибули в село Саліму, що на острові Савайї. Оскільки молитва («са») щойно почалась, охоронці наказали їм чекати за селом. Роудзи слухняно дочекалися кінця молитви і тоді пішли до місця ночівлі.

Коли верховний вождь села дізнався, що Джон з Хелен змушені були затриматись, він вибачився перед жінкою, яка приймала їх у себе. Вождь сказав, що Свідки — шановані гості, і наказав охоронцям завжди пропускати Роудзів у село, навіть під час спільної молитви. Чому ж для Свідків робили виняток? Річ у тім, що син вождя, Сіо, вивчав Біблію зі Свідками і робив добрий поступ. Тепер Сіо Тауа служить у комітеті країни Самоа.

[Ілюстрація]

Джон і Хелен Роудз

[Рамка на сторінці 72]

Короткі відомості про Самоа, Східне Самоа і Токелау

Територія.

До складу Самоа входять два головних острови — Уполу і Савайї, які розділені протокою завширшки 18 кілометрів, та кілька малих заселених островів. До складу Східного Самоа, що лежить за 100 кілометрів на південний схід від Самоа, входить головний острів Тутуїла, а також острови Мануа, Суейнс, Аунуу та незаселений атол Роз. До складу Токелау входить три низинних коралових атоли, що за 480 кілометрів на північ від Самоа.

Населення.

У Самоа живе понад 214 000 мешканців, у Східному Самоа — приблизно 57 000. Населення Токелау складає близько 1400 мешканців. Понад 90 відсотків жителів цих країн — полінезійці, решта — азіати, європейці та метиси.

Мова.

Основна мова — самоанська, більшість володіє також англійською. Мова токелау, якою розмовляють на островах Токелау, близька до самоанської.

Господарство.

Основними заняттями є землеробство, туризм, вилов тунця та переробка риби.

Продукти харчування.

В основному остров’яни споживають багате на крохмаль таро, зелені банани та плоди хлібного дерева з кокосовим молоком. На островах їдять також свинину, курятину і рибу. Тут дуже багато фруктів — папайї, ананасів і манго.

Клімат.

Оскільки острови лежать біля екватора, тут стоїть переважно спекотна і волога погода. Річний рівень опадів у Паго-Паго, що на острові Тутуїла в Східному Самоа, становить понад 5 метрів.

[Рамка на сторінці 75]

«Дуже хороша книжка»

Брат Гарольд Гілл привіз у Східне Самоа 3500 брошур «Де Знаходяться Померші?» самоанською мовою. Одну з них Гарольд дав губернатору, який сказав, що брошуру мають переглянути провідники всіх конфесій і повідомити міністру юстиції, чи можна, на їхню думку, розповсюджувати цю публікацію. Що ж вони скажуть?

Пастор Лондонського місіонерського товариства поставився доброзичливо і дав згоду на розповсюдження брошури. Адвентисти сьомого дня не були проти діяльності Гарольда за умови, що він не переманюватиме до себе їхню паству. Капелан військово-морського флоту лише зробив кілька саркастичних зауважень, але не заперечував. Потреба в зустрічі з католицьким священиком відпала через несподіваний поворот подій. Усе почалося з того, що Гарольд дав брошуру поліцейському-самоанцю, який супроводжував його до губернатора. Через кілька днів Гарольд запитав, чи вона йому сподобалась.

Полісмен сказав ламаною англійською: «Мій бос [губернатор острова] казати: “Ти іти бачити твого [католицького] священика і запитати його, книжка хороша чи ні”. Я пішов під дерево і читати книжку. Я думати, що ця книжка дуже хороша, але якщо я показати її священику, він казати: “Нехороша книжка”. Тому я сказати мій бос: “Бос, мій священик казати, це дуже хороша книжка”».

Через якийсь час губернатор острова запросив Гарольда на розмову. Поки він гортав брошуру, Гарольд пояснював її зміст. Потім посадовець кудись подзвонив і дав дозвіл на розповсюдження цієї публікації. Завдяки цьому майже всі привезені Гарольдом брошури розійшлися по островах.

[Рамка на сторінці 76]

Особливості самоанської культури

У 1847 році місіонер Лондонського місіонерського товариства Джордж Пратт писав, що самоанці — «найбільші шанувальники етикету в Полінезії, а може, й у всьому світі». Самоанській культурі, яку називають «фаа Самоа» («самоанський шлях»), властиві традиції і складні правила поведінки, в яких передбачено кожну дрібницю.

Головне правило самоанців полягає в тому, що «до людей, які займають вище становище, слід виявляти повагу, навіть благоговіння»,— говориться в книжці «Острови Самоа». Повага виражається в добрих манерах, шанобливій мові і відданості сім’ї та селу. Більшість остров’ян навіть не припускає думки про те, щоб відмовитись від звичаїв чи релігії своїх прабатьків.

Старійшини роду («матаї») — хоронителі цих традицій — керують щоденним життям однієї чи більше родин і представляють їх на селищній раді. Вони вимагають цілковитого послуху, можуть стягувати з селян штрафи, карати їх побиттям і навіть виганяти з села. Наприклад, матаї одного села оштрафували священика, який намовив хлопців кидати каміння у Свідків Єгови.

У селі може бути від десяти до п’ятдесяти матаї. Більшість з них обираються родом («айга»), а дехто це становище успадковує. Усі дотримуються суворої ієрархії. У кожному селі є верховний вождь («алії»), який головує на селищній раді. Речник («тулафале») відповідає за дотримання церемоній. Але не всі матаї виконують політичні чи релігійні функції. Дехто з них займається лише справами роду, скажімо, розпоряджається землею, що належить роду.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 79]

«Людина Єгови»

САУВАО ТОЕТУ

Рік народження: 1902

Рік хрещення: 1954

Факти з біографії: першим у Фалеасіу пізнав правду. Згодом на його земельній ділянці побудували Зал Царства. Розповів син, Тафіга Саувао.

У 1952 році до нас у Фалеасіу з Апіа приїхав родич мого батька. Він був Свідком Єгови і хотів поговорити з батьком про Біблію. Їхню розмову слухало кілька наших родичів. Вони почали говорити в суботу зранку і закінчили в понеділок пополудні, перериваючись тільки для того, щоб годину поспати. Такі розмови відбувалися кожних вихідних упродовж місяця. Урешті-решт батько сказав: «Я все зрозумів. Я знайшов правду». Фінау Феомая, чоловік татової сестри, також прийняв правду. І наша сім’я, і сім’я Фінау вже незабаром вивчали Біблію.

Батько одразу почав проповідувати. Наші родичі були прикро вражені цим, адже вважали його відданим адвентистом сьомого дня. Глузуючи, вони назвали батька «людиною Єгови». Але він сприймав це, як найліпшу похвалу! Невеликий на зріст, батько був хоробрий, мав ясний розум і говорив дуже переконливо. Завдяки цьому він вміло захищав новознайдену віру. З часом з нашої маленької групи утворився другий на Самоа збір.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 83]

Вірний попри погане здоров’я

ФАГАЛІМА ТУАТАГАЛОА

Рік народження: 1903

Рік хрещення: 1953

Факти з біографії: відмовився від високого становища матаї, щоб служити сталим піонером.

НЕЗВАЖАЮЧИ на поганий зір і клишавість, Фагаліма багато років служив спеціальним піонером у Самоа. Один районний наглядач, проповідуючи з Фагалімою від дому до дому, зауважив, що він добре зачитує вірші з Біблії без окулярів, і запитав, чи в нього поліпшився зір. Фагаліма відповів, що загубив окуляри і цитує вірші з пам’яті.

Фагаліма дуже хотів побувати на конгресі у Фіджі. Щоб заробити гроші на поїздку, він упродовж місяця збирав кокосові горіхи у віддаленій частині острова Уполу. Це була важка праця. За один раз він брав п’ятнадцять горіхів і попри клишавість ішов більше трьох кілометрів до місця, де їх розколював, витягував м’якуш і висушував його. Потім Фагаліма продав увесь висушений м’якуш, або копру, і поїхав в Апіа, щоб оплатити подорож на Фіджі. Але там він дізнався, що ціна на квитки зросла, і тому він не може придбати їх. Фагаліма не почав жаліти себе, не опустив рук і не просив допомоги, а повернувся збирати кокоси. Цікаво, що конгрес мав проводитися мовами, яких він не розумів. Все ж Фагаліма був готовий докласти всіх зусиль, аби потрапити на нього. Уже на Фіджі він дізнався, що більша частина програми прозвучить його рідною мовою, і дуже цьому зрадів.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 87]

«Я радів кожному дню»

РОНАЛЬД СЕЛЛАРС

Рік народження: 1922

Рік хрещення: 1940

Факти з біографії: з 1953 року разом з дружиною Олів (Доллі) служив спеціальним піонером на Самоа. У 1961 році закінчив місіонерську школу Ґілеад. Досі служить спеціальним піонером у Східному Самоа.

УРЯД Західного Самоа не дозволив нам залишатись у країні, тому ми з Доллі переїхали в Східне Самоа. Нас висадили на безлюдному причалі в Паго-Паго о третій годині ночі. У цій країні не було Свідків, а ми мали при собі лише 12 доларів. Вранці батько колишнього зацікавленого люб’язно запросив нас до себе. У його домі була тільки одна кімната, в якій він відгородив для нас куточок. Звичайно, ми хотіли якнайшвидше знайти власне житло, але, не гаючи часу, почали проповідувати сусідам.

Через кілька тижнів ми зняли велике помешкання над магазином у селі Фагатого. З наших вікон відкривався чудовий краєвид на гавань Паго-Паго, але в нас не було меблів. Брат Норр колись сказав нам: «На островах Тихого океану у вас майже не буде зручностей. Можливо, вам навіть доведеться спати на складених коробках з-під літератури». І нам справді довелося спати на коробках. Гроші на ліжко, стіл та стільці у нас з’явилися лише за декілька місяців. Все ж ми були раді, що маємо дім.

У 1985 році померла Доллі, але я і далі майже щодня проповідую. Згадуючи понад 50 років свого піонерського та місіонерського служіння, я з упевненістю можу сказати, що радів кожному дню.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 88]

«Вони прищепили мені любов до Єгови»

УАЛЕСІ ПЕДРО

РІК НАРОДЖЕННЯ: 1935

РІК ХРЕЩЕННЯ: 1955

ФАКТИ З БІОГРАФІЇ: став першим Свідком у Східному Самоа. Разом з дружиною Керолайн якийсь час служив піонером, а потім виховував дітей. Тепер вони служать у Сіетлі (штат Вашингтон, США).

КОЛИ я почав вивчати Біблію і проповідувати, батьки вигнали мене з дому, навіть не давши зібрати речей. Тієї ночі мені довелося спати на березі океану. Я молив Єгову дати мені мужність, щоб служити йому попри будь-які труднощі.

Наступного дня, коли я сидів у шкільній бібліотеці, несподівано прийшов брат Пол Еванс. Зрозумівши, що щось трапилось, він сказав: «Ходімо зі мною в місіонерський дім і там поговоримо». Місіонери гостинно прийняли мене. Пізніше цього ж року я охрестився.

Після закінчення школи я служив піонером і проповідував з місіонерами. Згодом я одружився з Керолайн Хінш, ревною піонеркою з Канади. Вона служила на Фіджі, а коли переїхала у Східне Самоа, розпочала спеціальне піонерське служіння.

Ставлення батьків до мене зрештою змінилося. Мій батько перед смертю вивчав Біблію, а мама охрестилась у 72 роки. Я дуже вдячний за приклад перших місіонерів. Вони прищепили мені любов до Єгови, яка і тепер додає сил у служінні.

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 91, 92]

Наполегливість приносить результати

ПОЛ ЕВАНС

РІК НАРОДЖЕННЯ: 1917

РІК ХРЕЩЕННЯ: 1948

ФАКТИ З БІОГРАФІЇ: разом з дружиною Френсіс понад сорок років служив місіонером у Західному та Східному Самоа.

КОЛИ 1957 року ми з дружиною розпочали районне служіння, потрапити в Західне Самоа було нелегко, оскільки уряд намагався ізолювати місцевих Свідків. Гості й туристи, які прибували на Самоа, повинні були підписати зобов’язання не навертати нікого на свою віру. Тож, уперше прибувши в Самоа, я запитав працівника імміграційної служби, що означає «навертати на свою віру». Я помітив, що він розгубився, і вів далі:

— Скажімо, ви католик і, приїхавши в іншу країну, ідете до церкви. Там вас просять виступити перед присутніми. Ви можете погодитись?

— Думаю, що так.

— Ви знаєте, що Свідки Єгови приходять до людей з біблійною звісткою. Якщо мої друзі запросили б мене піти з ними, чи міг би я погодитись?

— Звичайно.

— А якщо господар дому мене про щось запитає? Чи можна відповісти?

— Так.

— Добре. Тепер я знаю, що робити.

Завершивши свій візит, я запитав того ж працівника імміграційної служби, чи він не чув про нас чогось поганого.

— Ні-ні, все дуже добре.

— І ви дозволите нам приїхати наступного разу?

— Так, тільки звертайтесь не в імміграційну службу, а до мене, і я все владнаю.

З допомогою цього службовця ми декілька разів отримували дозвіл на в’їзд.

На жаль, його наступник не був таким же неупередженим і відмовляв усім районним наглядачам у в’їзді до Самоа. Уряд надав нам з Френсіс місіонерський статус тільки в 1974 році. Нарешті наше терпіння і наполегливість були винагороджені.

[Ілюстрація]

Френсіс і Пол Еванс

[Рамка на сторінці 97]

Самоанці — майстри слова

Самоанська мова дуже м’яка і мелодійна, однак вивчити її нелегко. Як зазначив Фред Вегенер, «чимало слів складаються переважно з голосних, тож місіонерам потрібно багато практичних занять (фаатаітаіґа) і підбадьорення (фаалаеіауіна)».

Барвиста мова, багата на прислів’я й приказки,— важлива частина самоанської культури. Вожді («матаї») та речники («тулафале», тобто речники вождів) під час урочистостей люблять цитувати Біблію і говорити дуже вишукано. Традиційні уявлення про ввічливість особливо помітні в тому, з якою скрупульозністю самоанці дотримуються правил вживання офіційної і церемоніальної мови. Говорячи про Бога, вождів, людей, наділених владою, та іноземців чи звертаючись до них, самоанці використовують численні шанобливі звертання і вишукану мову (таутала лелеї). А на щодень або говорячи про себе, вони послуговуються розмовною мовою (таутала леаґа).

Для того щоб не образити співрозмовника під час обговорення офіційних справ та обрядів, ритуалів тощо або під час розмов про Біблію, самоанці вживають особливі слова, що властиві урочистому стилю самоанської мови. «З огляду на те, що ввічливість і шанобливість — головна ознака самоанської мови, у проповідуванні важливо звертатись до самоанців так, як прийнято звертатися до членів королівської родини, а про себе смиренно говорити буденними словами»,— пояснив Джеффрі Джексон, член Керівного органу, який раніше служив місіонером на Самоа.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 99]

«Ми не могли стримати сліз»

РОБЕРТ БОЙЗ

Рік народження: 1942

Рік хрещення: 1969

Факти з біографії: у 1978—1986 роках з дружиною Елізабет (Бетті) служив місіонером на островах Самоа.

ПРИЇХАВШИ у Східне Самоа, ми помітили, що люди дуже цінують наші намагання вивчити самоанську мову і тому з розумінням ставляться до помилок, яких ми припускаємось. Одного разу я зачитував вірш з Об’явлення 12:9, щоб пояснити вплив Сатани на світ. Однак самоанською слово Диявол (тіаполо) дуже схоже на слово лимон (тіполо). Сплутавши слова, я пояснив, що лимон був скинутий з неба і тепер зводить усю населену землю. Я сказав, що Єгова незабаром знищить лимон. Господар і місіонер, з яким я проповідував, від душі розсміялися.

Іншого разу, під час проповідування від дому до дому, я проказав вивчений напам’ять вступ одній жінці. Пізніше я дізнався, що вона зрозуміла лише ту частину вступу, в якій я згадав Об’явлення 21:4. Збагнувши, що я сказав щось важливе, вона прочитала цей вірш у своїй Біблії. Він настільки зворушив жінку, що вона почала вивчати Біблію. Згодом вона сама і її діти пізнали правду.

Ми робили успіхи у вивченні самоанської мови і мали багато цікавих розмов у служінні. Через погіршення здоров’я нам довелось повернутися в США. Покидаючи Самоа, ми не могли стримати сліз.

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 101, 102]

«Зійшлося все містечко»

У 1950-х роках відбувся найбільший похорон в історії Апіа. Ховали Фреда Вільямса. За життя цьому міцному старому моряку дали прізвисько Капітан. Його дружина була Свідком Єгови. Капітан об’їздив цілий світ, і його добре знали на островах південної частини Тихого океану. Фред прославився зокрема тим, що врятував команду корабля, який розбився на далекому рифі. Тисячі кілометрів, майже без їжі, він вів рятувальний човен з людьми до безпечної гавані.

Капітан вважав, що більшість віруючих — лицеміри. Він був великим любителем рому і гри в покер, але почав вивчати Біблію з Біллом Моссом і став ревним Свідком. Він охрестився, хоча майже осліпнув і через хворобу рідко вставав з ліжка. Про свою новознайдену віру Фред завжди розповідав численним відвідувачам, серед яких було багато релігійних провідників.

У заповіті Фред зазначив, що хоче бути похованим в океані, а похорон мають провести Свідки Єгови. «Здається, на похорон зійшлося все містечко,— згадує Герлі Мосс.— Про смерть Фреда оголосили по радіо, на знак поваги до нього торговельні фірми в Апіа приспустили свої прапори». На похорон прийшли не тільки всі Свідки, але й юристи, вчителі, видатні релігійні діячі та багато підприємців.

Усі уважно слухали Білла Мосса. За допомогою багатьох біблійних віршів він пояснив, на чому ґрунтувалася віра Капітана у воскресіння в раю на землі. «Я відчула ще більшу любов до Капітана,— каже Герлі,— адже завдяки йому на похороні отримали свідчення ті, з ким немає можливості поговорити в служінні від дому до дому. Мені пригадався Авель, який, “хоча й помер, усе ще говорив” (Євр. 11:4). У день свого похорону Капітан дав могутнє свідчення».

Після похоронної промови, виголошеної у Фредовому домі, процесія з понад п’ятдесяти машин рушила за труною до гавані. «На пристані було стільки людей,​— пише Герлі,— що поліції довелось зробити для нас прохід до човна. Разом із сім’єю Капітана, верховним комісаром та видатними діячами ми зійшли на яхту «Аолеле» («Летюча хмарина») і вийшли в океан». Назва яхти виявилась дуже символічною. Човен підкидало на хвилях, наче корок, а вітер з силою рвав на Біллові одяг і заважав гортати сторінки Біблії. Йому довелося з усіх сил вхопитися за щоглу. Нарешті Білл прочитав з Біблії обітницю про те, що море віддасть мертвих, що в ньому, і помолився (Об’яв. 20:13). Після цього загорнуте в тканину тіло Капітана з прив’язаним до нього тягарем кинули в бурхливі води його улюбленого Тихого океану. Про цей похорон люди ще дуже довго говорили, завдяки чому брати і сестри мали багато нагод дати свідчення.

[Ілюстрація]

«Капітан» Фред Вільямс до хрещення

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 109, 110]

«Ми не раз поверталися сюди»

ФРЕД ВЕГЕНЕР

Рік народження: 1933

Рік хрещення: 1952

Факти з біографії: з дружиною Шерлі служить у самоанському Бетелі, член комітету країни.

У 1956 році, щойно одружившись, ми переїхали з Австралії у Східне Самоа, аби служити спеціальними піонерами. Спочатку нас призначили в маленьке село Лаулії, що лежить на схід від гавані Паго-Паго. Ми поселилися в старенькій хатинці без дверей і вікон, без стелі і без проточної води. Тільки-но ми пристосували її для проживання, як у нас з’явився ще один член сім’ї. До нас перейшов жити Уалесі Педро, місцевий хлопець, якого батьки вигнали з дому за те, що він хотів бути Свідком. Згодом він став піонером та нашим напарником у служінні.

Через два роки, закінчивши школу Ґілеад, ми отримали призначення на Таїті. Однак ми пробули на цьому острові зовсім недовго. Уряд відхилив наше прохання надати нам статус місіонерів і дуже ввічливо повідомив, що ми повинні сісти на перший же літак. Повернувшись у Східне Самоа, ми приєдналися до Пола і Френсіс Еванс та Рона і Доллі Селларс, що жили в місіонерському домі у Фагатого поблизу Паго-Паго. Там на старому мімеографі, який ми поставили на стіл у їдальні, я друкував «Вартову башту» і «Наше служіння Царству» самоанською мовою. У 1962 році ми з Шерлі приступили до районного служіння. У наш перший район входили майже всі острови південної частини Тихого океану, тобто Східне Самоа, Західне Самоа, Вануату, Кірібаті, Ніуе, Тонга, Тувалу, Фіджі і острови Кука.

Через вісім років у нас народився син Даріл, і ми вирішили оселитися у Східному Самоа. Я служив спеціальним піонером, а Шерлі майже весь свій час присвячувала перекладу біблійної літератури на самоанську мову.

Тепер ми з Шерлі і наша дочка Тамарі з чоловіком, Хідеюкі Мотої, служимо в самоанському Бетелі. Як же добре, що ми не раз поверталися сюди!

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 113, 114]

«Єгова відповів на мої молитви»

ФАЙГААЇ ТУ

Рік народження: 1932

Рік хрещення: 1964

Факти з біографії: у 1965—1980 роках служила піонеркою на островах Уполу і Савайї. Тепер живе на Савайї.

Я НАРОДИЛАСЯ з дуже деформованими стопами. Передні частини моїх стоп повернуті до п’ятки, через що мені неймовірно важко ходити.

Слова правди одразу торкнулися мого серця. Я хотіла ходити на зібрання, але йти твердою кам’янистою дорогою було надто важко. Тому я навчилася робити взуття з гумових сандалів, ходити в якому набагато легше.

Невдовзі після хрещення я розпочала піонерське служіння. Потім, прослуживши на острові Уполу дев’ять років, я зі своєю сестрою і її чоловіком переїхала на Савайї, де було мало проповідників Царства. Тут я служила спеціальною піонеркою разом зі своєю племінницею, Кумі Фалемаа.

Ми з Кумі кожного тижня їздили автобусом з Фага у маленьке село Лата, яке розташоване на західному узбережжі острова Савайї. Провівши біблійне вивчення з одною жінкою в Лата, ми йшли вісім кілометрів у село Тага, щоб провести вивчення з іншою жінкою. У неї ми залишалися на ніч, а ранком поверталися автобусом до Фага. Так продовжувалось приблизно два роки. Обидві жінки і їхні сім’ї стали активними Свідками Єгови.

Коли мої родичі поїхали з острова Савайї, я залишилась у Фага, щоб допомагати групі сестер і жінкам, які вивчали Біблію. Щотижня я проводила вивчення «Вартової башти» і книговивчення, а також брала серед сестер провід у проповідуванні від дому до дому. Раз на місяць з Апіа приїжджав старійшина, щоб проводити недільне зібрання. Оскільки вождь села заборонив нам співати на зібраннях пісні Царства, ми вголос читали їх. Через п’ять років з Нової Зеландії на допомогу нашій маленькій групі приїхало подружжя місіонерів, Ліва і Тенісія Фааю. Згодом приїхали інші місіонери. Тепер на острові Савайї два збори — у Фага і в Тага.

Я ніколи не мала своєї сім’ї, але дуже люблю дітей, і мені подобається проводити з ними час. Якось у мене навіть жило кілька хлопчиків і дівчаток. А коли я бачу ріст своїх духовних дітей, які стоять по стороні Єгови, моє серце сповнюється радістю.

Тепер через свій вік я більше не можу проповідувати від дому до дому. Я проводжу біблійні вивчення у себе вдома і проповідую тим, кого зустрічаю в місцевій лікарні. Переживаючи, що не в змозі робити стільки ж, як раніше, я просила в Єгови допомоги. Тоді місіонери з нашого збору навчили мене проповідувати по телефону. Згадуючи минуле, я бачу, що Єгова відповів на мої молитви.

[Рамка/Схема на сторінці 118]

Вчора, сьогодні чи завтра?

Годинники на островах Самоа і Тонга показують той самий час, але календар, який мають мешканці Тонга, випереджає календар самоанців на один день. Чому? Річ у тім, що острови Самоа і Тонга лежать по різні боки лінії зміни дати: Тонга — на захід, а Самоа — на схід від неї. Отже, хоча ці острови розділяє зовсім мала відстань, на Тонга Спомин смерті Христа відзначають раніше за всіх у світі, а на Самоа — пізніше за всіх.

[Схема]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

\

\

\

\

\ САМОА

| 19.00

| середа

|

|

|

|

|

ТОНГА |

19.00 | ТИХИЙ ОКЕАН

четвер |

|

|

лінія | зміни дати

|

| НІУЕ

|

|

|

|

|

|

|

|

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 123, 124]

Переклад Біблії, в якому Божому імені віддається шана

У 1884 році місіонери з християнських країн опублікували Біблію самоанською мовою. Її особливість полягала в тому, що Боже ім’я було послідовно збережено у Єврейських Писаннях, а у Християнських Грецьких Писаннях чотири рази вживалася скорочена форма цього імені «Алілуя», що означає «Вихваляйте Яг» (Об. 19:1—6). Однак у переглянутому виданні цієї Біблії 1969 року Боже ім’я усунули зі всіх віршів, окрім одного, напевно через недогляд перекладачів (Вих. 33:14). Більше того, релігійні провідники усунули Боже ім’я з церковних гімнів, щоб парафіяни не вживали його.

Але на радість усім, хто любить і читає Біблію, у листопаді 2007 року самоанською мовою було видано «Християнські Грецькі Писання. Переклад нового світу». У цьому точному легкозрозумілому перекладі Боже ім’я вжите скрізь, де воно трапляється у натхненому тексті. Оголошення про випуск нового перекладу зробив на спеціальному конгресі в Апіа (Самоа) Джеффрі Джексон, який раніше служив місіонером на островах Самоа, а тепер служить у Керівному органі.

Повідомлення про цей переклад по телебаченню викликало величезне зацікавлення. Дехто навіть телефонував у самоанський Бетель, щоб замовити «Грецькі Писання». Один високопосадовець попросив для своїх працівників десять примірників, а директор школи замовив п’ять примірників, щоб у кінці навчального року подарувати їх кращим учням.

Багато людей схвально відгукувалися про точність нового перекладу, який дозволяє ліпше розуміти Боже Слово. Крім того, завдяки «Перекладу нового світу» самоанці бачать, наскільки важливо вживати Боже ім’я. Ось як на прикладі зразкової молитви спеціальний піонер Фінау Фінау, який служить у селі Вайлеле на острові Уполу, пояснив одній жінці, чому слід вживати Боже ім’я.

— Господь,— відповіла жінка.

— Але в 1 Коринфян 8:5 говориться, що існує багато «богів» і багато «го́сподів»,— вів далі Фінау.— Чи можливо, щоб Бога звали Господь, якщо існує багато фальшивих богів з таким же ім’ям?

— Ми би дуже розгнівались,— відповіла жінка.

— Звичайно,— відповів Фінау.— Єгова теж гнівається на всіх, хто намагається усунути його ім’я з Біблії.

[Ілюстрація]

«Християнські Грецькі Писання. Переклад нового світу» самоанською мовою

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 126, 127]

«Єгова благословив мене в стократ»

ЛУМЕПА ЯНГ

Рік народження: 1950

Рік хрещення: 1989

Факти з біографії: донька колишнього прем’єр-міністра. Служить повночасним піонером в Апіа.

Я ВИРОСТАЛА на острові Савайї в сім’ї успішного бізнесмена та політика. Оскільки мій батько володів величезною какаовою плантацією і мав приблизно 200 працівників, самоанські газети називали його какаовим бароном. Упродовж декількох років він займав посаду прем’єр-міністра Самоа.

Я була однією з одинадцяти дітей в нашій сім’ї. Мій батько майже не цікавився релігією, а мама прищеплювала нам любов до Біблії. Коли вона померла, я дуже сумувала за нею. Місіонерка на ім’я Джуді Причард розказала мені про надію на воскресіння, і думка про те, що я знову побачуся з мамою, зігріла моє серце.

Я засипа́ла Джуді запитаннями, і вона на кожне з них відповідала з Біблії. Незабаром ми разом вивчали Біблію. Пізніше я почала приходити на зібрання Свідків.

Спочатку моєму чоловікові Стіву, який був поважаним дияконом у нашому селі, не подобалося те, що я вивчаю Біблію. Він водив мене до кількох священиків, і вони намагались переконати мене в тому, що не слід ходити на зібрання. Я не послухалась їх. Потім він повів мене до мого батька, який просто порадив вивчати Біблію не вдома, а в іншому місці. Мої рідні брати і сестри глузували з мене через те, що я поміняла свою релігію. Але я не припинила навчатися правди.

І ось я нарешті стала вісником та пішла в служіння. Перший дім, до якого ми підійшли, належав члену кабінету міністрів. Він часто приходив на ділові зустрічі в дім мого батька і тому добре знав мене. Я настільки переживала, що ховалася за спиною своєї напарниці. Бачачи мене у служінні, люди дуже дивувалися і запитували: «Що про це думає твій батько?» Однак мій батько був розсудливою людиною і захищав мою нову віру. Більш того, йому подобалося читати журнали «Вартова башта» і «Пробудись!».

Зрештою я подолала страх перед людиною і стала повночасним піонером. Мені подобається проводити біблійні вивчення. Я регулярно заходжу до п’ятдесяти осіб, які цікавляться правдою, і, коли у моєму графіку з’являється вільне місце, починаю з кимось з них біблійне вивчення. Найбільше я радію тому, що четверо моїх дітей пізнали правду. Моя донька Фотуосамоа зі своїм чоловіком Ендрю і мій син Стівен разом з дружиною Аною служать в самоанському Бетелі. Також я допомогла прийняти біблійну правду своїй сестрі Ману. Навіть мій чоловік почав вивчати Біблію і приходити на зібрання. Дійсно, Єгова благословив мене в стократ.

[Ілюстрації]

Зліва: Фотуосамоа і Ендрю Коу; справа: Ана і Стівен Янг

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 129, 130]

Гольф чи Єгова?

ЛЮСІ ЛАФАЙТЕЛЕ

Рік народження: 1938

Рік хрещення: 1960

Факти з біографії: залишив спортивну кар’єру гравця в гольф, щоб служити піонером.

МЕНІ було 18 років, коли наші сусіди, які жили через дорогу, стали Свідками Єгови. З цікавості я завітав до голови сім’ї, Сіему Таасе, щоб запитати, чому вони вживають Боже ім’я, Єгова. Мені дуже сподобалось, з якою добротою він все пояснив за допомогою Біблії. Я почав вивчати Боже Слово і ходити на зібрання. Коли про це дізнався мій батько, він дуже розгнівався. Я просив, щоб він дозволив мені ходити на зібрання, але батько був невблаганним. На диво, наступного дня він змінив свою думку. Потім тітка розповіла: «Уві сні ти все кричав: “Єгово, допоможи, будь ласка!”» Мабуть, мені щось наснилося, і я говорив крізь сон. Це розчулило мого батька.

Неподалік від нашого дому було єдине на островах Самоа гольфове поле. Там я шукав загублені м’ячики і віддавав за невеликі гроші. Згодом я підносив м’ячі навіть тодішньому королю Маліетоа. Він вважав, що я можу стати добрим гравцем, і подарував мені свої старі м’ячики. Крім того, він домовився з двома місцевими підприємцями, щоб вони оплачували спортивні заняття, завдяки яким я став би професійним гравцем у гольф. Він сподівався, що я «прославлю Самоа». Моєму щастю не було меж! Однак невдовзі заняття гольфом почали перешкоджати мені служити Єгові, а це непокоїло моє сумління.

У самоанському відкритому чемпіонаті з гольфу я здобув перемогу над гравцями з інших країн. Король був задоволений і на своєму прийомі, який мав відбутися ввечері, хотів познайомити мене з видатним американським гравцем у гольф. У мене стиснулося серце, і я сказав собі: «Час приймати рішення. Гольф чи Єгова?» Я пішов не на святкову вечерю, а на репетицію до районного конгресу.

Король, звичайно, розгнівався. Мій батько зажадав від мене пояснень. Під час довгої розмови я пояснив йому на основі Біблії, чому служіння Єгові настільки важливе для мене. На моє здивування, батько заплакав і сказав: «Коли тобі було п’ять років, ти дуже захворів, і нам сказали, що ти помер. Ми вже опускали тебе в яму, аж раптом бджола вжалила тебе в личко. Ти закричав та почав плакати. Це тебе врятувало. Тепер я розумію, що ти вижив, аби стати свідком для Бога Єгови». Відтоді батько ніколи мені не перешкоджав.

Після переїзду до Нової Зеландії я десять років служив сталим, а потім спеціальним піонером і одружився з Робін, яка теж була спеціальною піонеркою. З часом у нас народилося троє дітей, і ми переїхали до Австралії. Наступних тридцять років, щоб забезпечувати свою сім’ю, я працював повний робочий день. Ми допомогли багатьом нашим родичам пізнати правду. Але я часто просив у Єгови, щоб він допоміг мені знову стати піонером. У 2004 році, вийшовши на пенсію, я нарешті досяг своєї цілі. Я радий, що обрав служіння Єгові, а не кар’єру професійного гравця в гольф.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 135]

Виховання принесло хороші плоди

ПАНАПА ЛУЇ

Рік народження: 1967

Рік хрещення: 1985

Факти з біографії: разом з дружиною Маретою служив спеціальним піонером у Західному Самоа.

КОЛИ наш син Сопа пішов до школи, я дав директору брошуру «Свідки Єгови й освіта» і пояснив нашу позицію щодо релігійних та націоналістичних заходів.

Наступного дня Сопа розповів, що директор зібрав учнів і вчителів, при всіх порвав брошуру та вимагав, аби діти Свідків співали релігійні гімни. Коли вони відмовились, він поставив їх перед усіма і наказав заспівати якусь зі своїх релігійних пісень. Цим директор хотів налякати їх. Але Сопа запропонував дітям Свідків заспівати пісню «Ми вдячні, Єгово» і почав співати першим.

Вражений сміливістю Сопи, директор похвалив його. Пізніше він та інші вчителі зацікавилися правдою. Тепер щоразу, коли цей чоловік бачить нас, він запитує, як справи в Сопи, і передає йому вітання. Сопа зробив духовний поступ і 2005 року охрестився.

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 138, 139]

«Дорога на зібрання не буває далекою!»

ВАЛУ ЛОТОНУУ

Рік народження: 1949

Рік хрещення: 1995

Факти з біографії: разом із шістьома дітьми йшла на зібрання 22 кілометри гірською дорогою.

У 1993 році до мене прийшли Свідки Єгови і розпочали зі мною біблійне вивчення. Невдовзі разом зі своїми дітьми я почала приходити на християнські зібрання у Фалеасіу — село на іншій стороні острова, до якого від нашого села Ліфага потрібно було йти 22 кілометри.

Щоб не запізнюватись на зібрання, які проводились серед тижня, я забирала дітей з уроків трохи раніше. Дехто з вчителів казав, що дітей виключать зі школи, але я пояснила, що зібрання дуже важливі для їхньої духовності. Кожна дитина брала до школи сумку з одягом на зібрання, Біблію, пісенник та публікації для вивчення. Іноді нас підбирав автобус, але найчастіше ми йшли пішки усі 22 кілометри.

У Фалеасіу нас приймали місцеві Свідки, в яких ми могли поїсти, помитися і переодягтися. Після зібрання починалась довга подорож додому. На вершині гірського пасма, яке тягнеться через острів, ми зупинялися, щоб діти могли трошки поспати. Я дивилася, чи не проїжджає хтось, хто міг би нас підвезти. Зазвичай ми діставались додому вже після півночі. Зранку я вставала о п’ятій, щоб встигнути на перший автобус до Фалеасіу. Я їхала туди проповідувати.

Одного разу матаї викликали мене на зустріч, на якій головував верховний вождь села. Вони вимагали, щоб я пояснила, чому їжджу до Фалеасіу, а не ходжу до якоїсь церкви у своєму селі, хоча б до тої, яку заснував мій дід. Матаї заборонили мені ходити на зібрання у Фалеасіу. Але я не збиралася слухатись їх. Я вирішила слухатися Бога, а не людей (Дії 5:29).

Незабаром ситуація загострилась. Коли я не прийшла на «тунаї» (недільне свято, на яке збираються священик, диякони і матаї), вожді села зобов’язали мене віддати їм п’ять великих свиней. Для мене, одинокої матері з шістьма дітьми, це було важко, але я таки віддала свиней. Мешканці села почали з повагою ставитись до нас і більше нам не перешкоджали.

Ходити на зібрання усі ці роки було нелегко. Однак я ні про що не шкодую. Усі мої діти — активні Свідки Єгови, один син став служителем збору.

Я і мої діти і далі добираємось на зібрання пішки. Тільки вже не 22 кілометри. Адже неподалік від нашого дому 2001 року побудували чудовий Зал Царства. Дорога на зібрання не буває далекою!

[Таблиця/Діаграма на сторінках 132, 133]

Визначні події з історії островів Самоа

1930

1931 р. Жителі островів Самоа вперше чують добру новину.

1940

1940 р. Гарольд Гілл розповсюджує брошуру «Де Знаходяться Померші?» — першу публікацію самоанською мовою.

1950

1953 р. В Апіа організовано перший збір.

1955 р. У Східне Самоа приїжджають випускники місіонерської школи Ґілеад.

1955 р. У Східному Самоа показують фільм «Суспільство нового світу в дії».

1957 р. У Східному Самоа проходить перший районний конгрес.

1958 р. Починається переклад «Вартової Башти» самоанською мовою.

1959 р. У Західному Самоа проходить перший районний конгрес.

1960

1970

1974 р. Місіонери прибувають у Західне Самоа. Починається проповідування на островах Токелау.

1980

1984 р. У місіонерському домі в Сінамога, що в Апіа, організовано філіал.

1990

1991 р. Островами проноситься циклон Вал.

1993 р. «Вартова башта» самоанською мовою виходить одночасно з англійським виданням. Присвячено новий Бетель і Зал конгресів.

1996 р. По радіо починають транслювати щотижневу програму «Відповіді на біблійні запитання».

1999 р. Розпочинається програма будівництва Залів Царства.

2000

2007 р. Самоанською мовою видано «Християнські Грецькі Писання. Переклад нового світу».

2010

[Діаграма]

(Дивіться публікацію)

Кількість вісників

Кількість піонерів

700

400

100

1930 1940 1950 1960 1970 1980 1990 2000 2010

[Ілюстрація]

Френсіс і Пол Еванс

[Карти на сторінці 73]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ГАВАЇ

АВСТРАЛІЯ

НОВА ЗЕЛАНДІЯ

ТОКЕЛАУ

острови Суейнс

САМОА

СХІДНЕ САМОА

острови Мануа

атол Роз

ТИХИЙ ОКЕАН

НІУЕ

лінія зміни дати середа

‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐‐

четвер

ТОНГА

СХІДНЕ САМОА

Тутуїла

ПАГО-ПАГО

Петеса

Тафуна

Фагатого

Лаулії

Аунуу

САМОА

Савайї

Аопо

Лата

Тага

Фага

Саліму

Фагапоа

Уполу

АПІА

Фалеасіу

Сіусега

Ваілеле

Ліфага

Вавау

АПІА

Ваіала

Фаатоя

Сінамога

[Сторінкова ілюстрація на сторінці 66]

[Ілюстрація на сторінці 74]

Пеле і Айлуа Фуаюполу першими з самоанців присвятили своє життя Єгові

[Ілюстрація на сторінці 81]

Рональд і Доллі Селларс вирішили переїхати туди, де мало Свідків, і 1953 року поселилися в Західному Самоа

[Ілюстрація на сторінці 84]

Річард і Глорія Дженкінс у день свого весілля (січень 1955 року)

[Ілюстрація на сторінці 85]

Герлі і Білл Мосс на шляху до Самоа

[Ілюстрація на сторінці 95]

Типова самоанська хижка «фале»

[Ілюстрація на сторінці 100]

Зал Царства в Апіа — перший у Західному Самоа

[Ілюстрація на сторінці 107]

Перший Зал Царства в Тафуні, Східне Самоа

[Ілюстрація на сторінці 115]

Метусела Неру

[Ілюстрація на сторінці 116]

Саумалу Тауаанаї

[Ілюстрація на сторінці 131]

Ані Ропаті (тепер Голд) стала по стороні Єгови ще в юності

[Ілюстрації на сторінці 141]

Бетель на Самоа

Комітет країни: Хідеюкі Мотої (координатор), Фред Вегенер, Сіо Тауа та Ліва Фааю