Розвивай уміння навчати
ЧОГО ти прагнеш досягнути як учитель? Якщо ти став вісником Царства зовсім недавно, то, певна річ, хотів би вміло проводити домашні біблійні вивчення, оскільки Ісус доручив своїм послідовникам навчати інших (Матв. 28:19, 20). А коли ти вже набув такого досвіду, то, мабуть, бажаєш навчитись уміліше досягати їхніх сердець. Якщо ти — батько або мати, то, без сумніву, хочеш стати таким учителем, який здатен розбудити у своїх дітях бажання присвятитися Богові (3 Ів. 4). Якщо ж ти старійшина або хочеш ним бути, тоді, напевне, прагнеш стати таким оратором, який уміє вкладати в серця слухачів глибшу пошану до Єгови та його доріг. Як же осягнути вищезгадані цілі?
Учись від Майстерного Учителя — Ісуса Христа (Луки 6:40). Без різниці, промовляв Ісус лише до кількох подорожніх чи до великого натовпу зі схилу гори, зміст і форма його слів надовго закарбовувались у пам’яті людей. Ісус зворушував розуми та серця своїх слухачів і наводив зрозумілі їм приклади, як практично застосовувати сказане. Чи ти можеш робити те саме?
Покладайся на Єгову
Благословення Божого духу, а також близькі взаємини з небесним Отцем значною мірою поглиблювали учительський хист Ісуса. Чи молишся ти ревно до Єгови, щоб уміло проводити домашні біблійні вивчення? А якщо маєш дітей, чи регулярно просиш у Єгови керівництва в їх навчанні? Чи молишся щиро, готуючись до промов або проведення зібрань? Покладаючись з молитвою на Бога, ти зможеш майстерніше навчати інших.
Довіряти Єгові також означає покладатися на його Слово, Біблію. В останній вечір свого життя — життя досконалої людини — Ісус сказав у молитві до Отця: «Я їм дав Твоє слово» (Ів. 17:14). Попри увесь свій величезний досвід Ісус ніколи не говорив сам від себе. Він завжди казав те, чого навчив його Отець, і в цьому залишив нам чудовий приклад (Ів. 12:49, 50). Боже слово, котре збережено в Біблії, має силу глибоко впливати на вчинки, найпотаємніші думки та почуття людини (Євр. 4:12). Коли зростати в пізнанні Божого Слова і вчитися майстерно вживати його у служінні, можна розвинути такі учительські вміння, які допомагатимуть людям наблизитися до Бога (2 Тим. 3:16, 17).
Вшановуй Єгову
Бути таким учителем, як Христос,— це не просто виголошувати цікаві промови. Так, люди захоплювалися «приємними словами» з його уст (Луки 4:22, НС). Але чого Ісус прагнув досягти такими словами? Він прагнув вшанувати Єгову, а не привернути увагу до власної особи (Ів. 7:16—18). Ісус заклика́в своїх послідовників: «Ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Матв. 5:16). Ця порада повинна прямо впливати на те, як ми навчаємо. Слід уникати геть усього, що могло б відвести од вказаної Ісусом мети. Тож, коли плануєш, що або як говорити, запитуй себе: «Чи це поглибить пошану слухачів до Єгови, чи, може, притягне їхню увагу до мене?»
Ефективними помічниками в навчанні слугують приклади та випадки з життя. Однак надміру громіздкий приклад або перенасичена подробицями оповідь може зробити суть уроку невиразною. Цікаві історії, єдина ціль яких — розважити слухачів, теж відводять від кінцевої мети нашого служіння. Той, хто так навчає, не досягає справжньої мети теократичного навчання, а лише притягує увагу до власної особи.
‘Розрізняй’
Щоб стати справжнім учнем, людина повинна чітко розуміти те, чого навчається. Вона мусить засвоювати правду і бачити, чим та відрізняється від інших вірувань. Цього можна досягти за допомогою протиставлень.
Єгова неодноразово радив своїм слугам «розрізняти» між чистим і нечистим (Лев. 10:9—11). Він казав, що служителі його величного духовного храму навчатимуть людей «розрізняти між святим та звичайним» (Єзек. 44:23). Дуже багато протиставлень містить книга Приповістей — у ній часто порівнюються праведність і безбожність, а також мудрість і глупота. Різницю можна провести навіть між тим, що абсолютної протилежності не становить. Скажімо, у Римлян 5:7 апостол Павло показав різницю між праведником і добрим, а в книзі Євреїв продемонстрував вищість Христового первосвященства над Аароновим. Справді-бо, як писав у XVII сторіччі педагог Ян Амос Коменський, «навчати — значить лише показувати, як речі відрізняються одна від одної за своїм призначенням, формою та походженням... З цієї причини, добре навчає той, хто вміє витлумачити різницю».
Припустімо, твоя мета — навчити когось про Боже Царство. Людині, котра не розуміє, чим воно є, варто показати, як біблійний погляд контрастує з уявленням, що Царство — це просто стан серця. Такій особі можна також показати, як Царство відрізняється від людських урядів. Однак якщо люди вже знають ці елементарні істини, предмет варто розібрати глибше. Їм можна пояснити, чим Месіанське Царство відрізняється від усесвітнього царювання самого Єгови (описаного в Псалмі 103:19), від ‘Царства Божого улюбленого Сина’ (згаданого в Колосян 1:13) або ж від «управління» з Ефесян 1:10 (НС). Послуговуючись методом протиставлень, ти допоможеш слухачам сформувати чітке уявлення про це важливе біблійне вчення.
Такий навчальний прийом часто використовував Ісус. Він протиставляв поширене розуміння Мойсеєвого Закону його справжній меті (Матв. 5:21—48). Ісус вказував на різницю між правдивою побожністю і фарисейським лицемірством (Матв. 6:1—18). Він звертав увагу на різкий контраст між духом тих, хто ‘панує над іншими’, і саможертовністю, яку мали виявляти його послідовники (Матв. 20:25—28). В іншому випадку, описаному в Матвія 21:28—32, Ісус заохотив слухачів самим протиставити удавану праведність і правдиве каяття. Це приводить нас до ще однієї важливої грані вмілого навчання.
Спонукуй слухачів до мислення
Згідно зі сказаним у Матвія 21:28, перш ніж увести своє порівняння, Ісус запитав: «А як вам здається?» Справді, кваліфікований учитель не просто викладає факти чи дає відповіді. Він заохочує слухачів учитись розмірковувати (Прип. 3:21; Рим. 12:1, НС). Почасти цього можна досягти запитаннями. У Матвія 17:25 Ісус сказав: «Як ти думаєш, Симоне: царі земні з кого беруть мито або податки: від синів своїх, чи чужих?» Завдяки проникливим навідним запитанням Ісуса Петро зміг самостійно дійти правильного висновку про сплату храмового податку. А ось іще один подібний приклад. Відповідаючи чоловікові, котрий запитав: «А хто то мій ближній?», Ісус зіставив дії священика і левита з діями самарянина. Відтак Ісус промовив: «Котрий же з цих трьох — на думку твою — був ближній тому, хто попався розбійникам?» (Луки 10:29—36). Цього разу Ісус теж не намагався робити висновків за свого слухача, а спонукав його відповісти на власне ж запитання (Луки 7:41—43).
Досягай серця
Учителі, котрі розуміють сенс Божого слова, усвідомлюють, що правильно поклонятись Єгові — це не просто завчати певні факти й підпорядковуватись визначеним правилам. Правдива форма поклоніння ґрунтується на близьких стосунках з Богом та глибокій повазі до його норм. У таке поклоніння потрібно вкладати серце (Повт. 10:12, 13; Луки 10:25—27). У Святому Письмі слово «серце» часто стосується внутрішньої суті людини, включаючи її прагнення, уподобання, почуття та спонуки.
Ісус знав, що люди звертають увагу на зовнішність, однак Бог дивиться на серце (1 Сам. 16:7). Ми служимо Богові, керуючись любов’ю до нього, а не тому, що прагнемо справити враження на ближніх (Матв. 6:5—8). Фарисеї ж, навпаки, робили багато чого напоказ. Вони прив’язували велику вагу до виконання найменших подробиць Закону і до послуху власноруч створеним правилам. Проте фарисеї не віддзеркалювали рис Бога, якому, за власним твердженням, вони поклонялися (Матв. 9:13; Луки 11:42). Ісус визнавав важливість послуху до Божих вимог, але разом з тим навчав, що справжню вартість цієї риси визначає те, чим наповнене серце (Матв. 15:7—9; Марка 7:20—23; Ів. 3:36, СМ). З найбільшим успіхом ми навчаємо тоді, коли наслідуємо Ісусів приклад. Допомогти людям пізнати Божі вимоги — це важлива справа. Проте не менш важливо, щоб ці люди пізнали й полюбили самого Єгову, а своєю поведінкою почали доводити, що цінують добрі стосунки з правдивим Богом.
Звісна річ, щоб почерпнути пожиток з такого навчання, потрібно бути готовим чесно оцінити стан власного серця. Ісус заклика́в аналізувати й досліджувати внутрішні спонуки та почуття. Коли він хотів виправити якийсь хибний погляд своїх слухачів, то спершу запитував їх, чому вони думали, висловлювались або поводилися таким чи іншим чином. Однак Ісус не обмежувався тільки цим, а супроводжував свої запитання твердженнями, прикладами або вчинками, які спонукували людей сформувати правильний погляд (Марка 2:8; 4:40; 8:17; Луки 6:41, 46). Ти теж можеш допомогти своїм слухачам провести самоперевірку. Запропонуй їм для цього відповісти на запитання: «Чому мене приваблює власне такий спосіб дій? Чому я реагую на цю ситуацію саме так, а не інакше?» Після цього заохоть їх подивитися на справи з погляду Єгови.
Наводь приклади практичного застосування
Добрий учитель чітко усвідомлює, що «головне — мудрість» (Прип. 4:7, Дерк.). Мудрість — це здатність уміло застосовувати знання, щоб розв’язувати проблеми, уникати небезпек, досягати цілей та допомагати іншим. Завдання вчителя — навчити цього своїх учнів, але разом з тим не робити за них жодних рішень. Коли ти обговорюєш біблійні принципи, допомагай учневі розмірковувати. Наприклад, можна навести взяту з повсякдення ситуацію і запитати, як він застосував би тут щойно обговорений біблійний принцип (Євр. 5:14).
У промові в П’ятдесятницю 33 року н. е. апостол Петро навів приклад практичного застосування Святого Письма, який глибоко зворушив серця його слухачів (Дії 2:14—36). Обговоривши три фрагменти Писань, у правдивість яких вірили присутні, Петро розкрив їхню суть у світлі бачених ними подій. У результаті цього натовп відчув потребу застосовувати почуте. Чи так само люди відгукуються і на твої слова? Чи не зводиться твоє навчання до звичайного переказу фактів? Чи допомагаєш ти слухачам зрозуміти причини, що лежать в основі сказаного? Чи спонукуєш їх обмірковувати, як нові знання повинні вплинути на їхнє життя? Ці особи, напевно, не вигукнуть: «Що ж ми маємо робити?» — як це зробив натовп у П’ятдесятницю. Усе ж, якщо вміло пояснити практичну цінність біблійних віршів, це може спонукати слухачів до дій (Дії 2:37).
Батьки! Читаючи Святе Письмо з дітьми, ви маєте чудову нагоду навчити їх мислити категоріями практичного застосування біблійних принципів (Еф. 6:4, Хом.). Можна, скажімо, вибирати кілька віршів з визначеного на тиждень уривку, обговорювати їхнє значення, а тоді ставити приблизно такі запитання: «Які практичні поради можна звідси почерпнути? Як ці вірші використати в служінні? Що вони виявляють про Єгову та його спосіб дій, а також як це поглиблює нашу вдячність йому?» Заохочуйте всіх членів родини висловлювати свої думки щодо цього під час обговорення основних пунктів з Біблії на заняттях Школи теократичного служіння. У їхній пам’яті швидше за все закарбуються власне ті вірші, які вони будуть коментувати самі.
Будь добрим взірцем
Навчати важливо не тільки словами, але й ділами. Твої вчинки — це наочний приклад застосування твоїх слів. Діти вчаться саме з учинків. Наслідуючи своїх батьків, вони показують, що хочуть стати подібними до них. Дитина повторює дії батьків, бо прагне відчути, як це — бути дорослим. Те ж саме стосується і твоїх учнів: коли вони ‘стають твоїми наслідувачами, як і ти Христа’, то починають зазнавати благословень, які приносить життя згідно з нормами Єгови (1 Кор. 11:1). Стосунки з Богом стають частиною їхнього власного досвіду.
Вищесказане серйозно нагадує про те, наскільки важливо подавати добрий приклад іншим. ‘Святе життя та наша побожність’ служать для учнів авторитетним живим взірцем того, як застосовувати біблійні принципи (2 Пет. 3:11). Коли ти заохочуєш свого зацікавленого регулярно читати Боже Слово, сумлінно читай його сам. Якщо хочеш, аби твої діти навчилися додержуватись біблійних принципів, показуй це на прикладі власних учинків. Коли радиш членам збору бути ревними в служінні, бери повну участь у ньому сам. Спонукувати інших до дій набагато легше, коли сам виконуєш те, чого навчаєш (Рим. 2:21—23).
Прагнучи поліпшуватись у вмінні навчати, запитуй себе: «Чи мій спосіб навчання спонукує слухачів змінювати свої погляди, мову та поведінку? Наскільки чітко я розмежовую різні поняття або різний спосіб дій? Якими прийомами послуговуюсь, щоб мої зацікавлені, діти або ж слухачі на зібранні добре запам’ятовували сказане? Чи вдається мені чітко показати слухачам, як застосовувати здобуті знання? Чи легко їм зауважити це з мого прикладу? Чи розуміють вони, як позитивний відгук на обговорюване може вплинути на їхні стосунки з Єговою?» (Прип. 9:10). Прагнучи розвивати свій учительський хист, безупинно зосереджуйся на цих чинниках. «Приділяй постійну увагу собі і тому, як навчаєш. Перебувай у цім, бо, чинячи так, врятуєш і себе, і тих, хто тебе слухає» (1 Тим. 4:16, НС).