Які фільми ви дивитиметесь?

ОСТАННІМ часом люди почали по-різному ставитися до сцен сексу, насилля, а також непристойної мови, що дедалі частіше з’являються у фільмах. Одні кажуть, що певні сцени сексу просто безсоромні, інші ж доводять, що це — справжній витвір мистецтва. Одні твердять, що в кіно сьогодні надто багато сцен насилля, інші, навпаки, кажуть, що тепер без них не обійтись. Одні нарікають на брудну і лайливу мову деяких кіногероїв. Інші ж твердять, що така мова відображає реалії сьогодення. Те, що одні називають сороміцьким, інші вважають свободою самовираження. А дехто взагалі вважає, ніби всі ці дебати — лише пусті балачки.

Проте обговорення змісту того чи іншого фільму не можна назвати чимось несуттєвим. Ця тема варта уваги і має цікавити не тільки батьків, але й усіх, хто цінує норми моралі. «Деколи, ігноруючи голос розуму, я піддаюсь спокусі піти подивитись якусь сумнівну кінострічку,— бідкалась одна жінка.— Після сеансу я почуваю себе нікчемою. Мені соромно за себе і за тих, хто створює таку гидоту. Щоразу після перегляду таких кінофільмів мені здається, що я деградую на очах».

Спроби встановити обмеження

Зміст фільмів турбує людей уже давно. Ще на зорі кінематографії сцени сексу і злочинів викликали в глядачів бурю різних емоцій. Зрештою в 1930-х роках у США було видано кодекс, який чітко визначав, що можна показувати на екрані, а що ні.

Як говориться в «Новій британській енциклопедії», цей кодекс «був неймовірно суворим. Адже він забороняв показ на екрані майже всього, що стосувалося життя дорослих людей. Заборонялося показувати «сцени пристрасті». Не могло бути й натяку на перелюб, незаконні статеві зносини, зваблювання і ґвалтування. Хіба що такі дії були просто необхідні за сюжетом і в кінці фільму суворо засуджувались чи карались».

Щодо насилля, то в кінофільмах «не дозволялося демонструвати тогочасну зброю чи розповідати про неї. Не можна було детально зображати ганебні вчинки й показувати сцени, в яких охоронці порядку гинуть від рук правопорушників. Заборонялось демонструвати надмірну жорстокість і кровопролиття, а також убивство чи самогубство, хіба що такі епізоди були конче потрібні за змістом кінофільму... Злочинність на екрані в жодному випадку не могла представлятись як щось правомірне». Загалом у кодексі чітко зазначалось, що «жодний фільм, який понизив би моральні норми глядачів, не може потрапити в кінопрокат».

Від кодексу до класифікаційної системи

До 1950-х років стало зрозуміло, що на практиці багато голлівудських продюсерів ігнорує цей кодекс. На їхню думку, закони, які містились у ньому, давно застаріли. Отож 1968 року дію кодексу було припинено, а натомість постала класифікаційна системаa. З того часу кіно могло містити відверті сцени, але слід було зазначати, що це фільм «для дорослих». Джек Валенті, який близько сорока років був президентом Американської асоціації кінематографістів, сказав: «Така інформація мала допомагати батькам самим вирішувати, які фільми їхні діти можуть дивитись, а які ні».

Введення класифікаційної системи стало своєрідним проривом дамби. У сценарії голлівудських постановок стрімким потоком хлинули сцени сексу, насилля, а також брудна мова. Свобода дій розв’язала кінематографістам руки і викликала бурю, яку годі було спинити. А втім, завдяки класифікації фільмів аудиторія почала отримувати перестороги. Але чи класифікаційна система дає достатньо інформації про зміст фільмів?

Чи класифікаційна система — надійне керівництво?

Деякі люди вважають, що з роками класифікаційна система стала поблажливішою. Одне вивчення, проведене Гарвардською школою з охорони здоров’я населення, підтверджує їхню думку. Згідно з цим вивченням, кінофільми для підлітків містять у собі більше сцен насилля і мають відвертіший сексуальний зміст, ніж фільми того ж плану всього десятиліття тому. На основі вивчення було зроблено такий висновок: «Фільми, що посідають те саме місце в класифікаційній системі, можуть істотно різнитися за кількістю і видом непристойного матеріалу». Також у висновку зазначалось, що «вікового цензу замало, щоб визначити, чи містить фільм сцени насилля, сексу, непристойну мову тощо»b.

Батьки, які дозволяють своїм дітям самим ходити на кіносеанси, можуть навіть не підозрювати, що́ показують у фільмах для підлітків. Один кінокритик описав головну героїню кінофільму, що в США був класифікований як фільм для підлітків. Він сказав: «Це сучасна 17-річна дівчина, яка щодня залюбки бере участь у пиятиках, вечірках, які переростають в оргії, вживає наркотики, а також вступає в статеві стосунки з майже незнайомим хлопцем». І навряд чи такий сюжет є винятком. У «Вашингтон пост меґезін» навіть зазначається, що оральний секс, схоже, став «чимось природним» у кінофільмах для молоді. Ясно, що класифікаційна система не повинна бути єдиним критерієм оцінки фільму. Чи існує якийсь більш надійний орієнтир?

«Ненавидьте зло»

Класифікаційна система в жодному випадку не може замінити навчене Біблією сумління. Щоразу, коли християни приймають якесь рішення, зокрема рішення про вибір фільмів, вони стараються брати до серця слова з Псалма 97:10: «Ненавидьте зло». Людина, яка ненавидить зло, не знаходитиме задоволення в тому, що огидне в Божих очах.

Вам, батьки, треба бути особливо пильними, коли вирішуєте, які фільми дивитимуться ваші діти. Було б наївно лише побіжно глянути на класифікаційну оцінку кінофільму. Запросто може статися, що фільм, визначений для дитячого перегляду, пропагує цінності, яких ви не схвалюєте. І в цьому немає нічого дивного. Адже нині погляди і спосіб життя переважної більшості людей суперечать Божим нормамc (Ефесян 4:17, 18; 1 Івана 2:15—17).

Однак це не означає, що всі фільми погані. Та все одно слід бути обережним. У «Пробудись!» за 22 травня 1997 року зазначалося: «Кожна людина повинна добре зважити усі за і проти й зробити рішення, котре дозволить зберегти чисте сумління перед Богом і людьми» (1 Коринтян 10:31—33).

Допомога у виборі здорових розваг

Що допоможе батькам правильно вибирати фільми, які вони могли б подивитися разом зі своїми дітьми? Прочитайте висловлювання деяких батьків з різних країн. Сподіваємось, вони підкажуть вам, як вибирати здорові розваги для своєї сім’ї. (Дивіться також супровідну інформацію «Інші види відпочинку» на сторінці 14).

«Коли наші діти були ще малими, то в кінотеатр вони ходили тільки з нами,— пригадує Хуан з Іспанії.— Вони ніколи не відвідували кіносеанси самі чи просто з іншими дітьми. Тепер наші діти підросли і стали підлітками, а втім, вони пропускають прем’єри кінофільмів. Натомість ми радимо їм почекати, аж доки не з’являться відгуки кінокритиків або ж поки не почуємо думки наших друзів. Тоді цілою сім’єю ми обговорюємо, чи дивитись нам те кіно».

Марк з Південно-Африканської Республіки постійно обговорює зі своїм сином-підлітком фільми, які демонструються в кінотеатрах. «Зазвичай ми з дружиною запитуємо сина, що він думає про якийсь фільм,— розповідає Марк.— Так ми маємо нагоду почути його думку й поміркувати разом з ним. У результаті нам вдається вибирати ті фільми, які можемо дивитись цілою сім’єю».

Рожеріу з Бразилії виділяє час, щоб допомогти своїм дітям визначати, які фільми їм дивитися. Він каже: «Разом ми читаємо відгуки кінокритиків. Також я ходжу з ними в магазини, де продаються відеокасети. Там показую дітям, як по обкладинці футляра визначати, чи варто дивитись якийсь відеофільм».

Метью з Великобританії теж постійно аналізує зі своїми дітьми, чи дивитися їм певний фільм, чи ні. Він розповідає: «Змалечку наші діти брали участь в обговоренні змісту тих фільмів, які ми сім’єю збирались переглянути. Якщо ми постановляли не дивитись якогось фільму, то не просто забороняли, а завжди пояснювали чому».

Дехто з батьків відшукує інформацію про певні фільми в Інтернеті. Існує ціла низка веб-сайтів, на яких міститься детальний опис сюжетів різних фільмів. Таким чином можна більше довідатись, які цінності підтримує той чи інший фільм.

Навчене сумління — хороший помічник

У Біблії говориться про людей, які «мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло» (Євреїв 5:14). Батькам слід поставити перед собою мету прищепити дітям цінності, які допоможуть їм приймати мудрі рішення, зокрема при виборі розваг.

Чимало молодих людей, що виросли в сім’ях Свідків Єгови, отримали від своїх батьків чудове навчання. Наприклад, Білл і Чері зі Сполучених Штатів люблять ходити в кіно зі своїми двома синами-підлітками. Білл каже: «Після перегляду кінострічки ми часто цілою сім’єю обговорюємо фільм: які цінності він пропагує і чи це справжні цінності». Звісно, Білл і Чері пам’ятають, що слід бути розбірливими. «До того як іти дивитися якийсь фільм, ми читаємо відгуки про нього,— розповідає Білл.— Якщо раптом у фільмі показують щось, чого ми не очікували, ми встаємо і виходимо прямо посеред кіносеансу». Так Білл і Чері навчають своїх дітей приймати власні рішення. Вони бачать, як їхні діти поступово відточують уміння розрізняти правильне і неправильне. Білл зазначає: «Тепер наші сини приймають більш правильні рішення, коли вибирають, які фільми їм дивитися».

Подібно до Білла й Чері, багато батьків теж допомогли своїм дітям навчитися розрізняти, які фільми дивитися. Безумовно, значна кількість кінопродукції не годиться для перегляду. Однак, керуючись біблійними принципами, християни таки можуть знайти здорові розваги.

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 12]

«МИ ПРИЙМАЄМО РІШЕННЯ РАЗОМ»

«Коли я була меншою, то ходила в кінотеатр разом з батьками. Тепер батьки дозволяють мені ходити туди самій. Однак, перш ніж відпустити мене, тато з мамою запитують, яка назва фільму і про що він. Якщо вони про нього нічого не чули, то читають рецензію або ж переглядають анонс фільму по телевізору. Також вони намагаються знайти більше інформації про кіно в Інтернеті. Деколи батьки радять мені не дивитися якийсь фільм і пояснюють чому. Тато й мама дають мені можливість висловити власну думку. Такі розмови проходять у невимушеній атмосфері, і ми приймаємо рішення разом» (Елоіз, 19 років, Франція).

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 13]

ГОВОРІТЬ ПРО ЦЕ З ДІТЬМИ!

«Якщо батьки забороняють щось своїм дітям і не дають нічого взамін, то діти можуть самі потайки від батьків намагатися задовольнити свої бажання. Тому, коли діти хочуть подивитись якесь сумнівне кіно, деякі батьки не забороняють цього відразу. Але й не спішать давати згоду. Вони чекають, поки вляжуться емоції. Через кілька днів тато з мамою спокійно обговорюють це питання з дітьми. Вони цікавляться, чому діти хочуть подивитись цей фільм. Нерідко під час таких розмов молоді люди погоджуються з батьками і навіть дякують їм. Потім цілою сім’єю вони вибирають інший фільм, щоб подивитися його разом» (Масаакі, роз’їзний наглядач з Японії).

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 14]

ІНШІ ВИДИ ВІДПОЧИНКУ

◼ «Немає нічого дивного в тому, що юнаки й дівчата хочуть спілкуватися зі своїми однолітками. Тому ми завжди дбали про те, щоб у нашої доньки були хороші друзі. Оскільки в нашому зборі є чимало молодих людей, які подають чудовий приклад, ми заохочуємо дочку шукати собі друзів серед них» (Еліза з Італії).

◼ «Ми завжди цікавимося, чим наші діти займаються на дозвіллі. Намагаємось урізноманітнювати їхній відпочинок — організовуємо прогулянки, пікніки, а також вечірки, на яких збираються християни різного віку. Тому наші діти переконані, що добре відпочивати можна не лише з однолітками» (Джон з Великобританії).

◼ «З власного досвіду ми знаємо, скільки відсвіження приносить відпочинок з духовними братами й сестрами. Мої діти люблять грати в футбол, тому час від часу ми збираємо компанію, щоб побігати за м’ячем» (Хуан з Іспанії).

◼ «Ми заохочуємо своїх дітей опановувати якийсь музичний інструмент. Також ми разом граємо в теніс, волейбол, їздимо кудись на велосипедах, читаємо щось цікаве або спілкуємося з друзями» (Марк з Великобританії).

◼ «Усією сім’єю або з друзями ми регулярно граємо в кеглі. Крім того, раз на місяць стараємось зробити разом щось особливе. Якщо батьки цікавляться життям своїх дітей, то можуть оберегти їх від багатьох проблем» (Даніло з Філіппін).

◼ «Зазвичай активний відпочинок набагато цікавіший, ніж сидіння в кріслі перед телевізором. Ми намагаємось відвідувати музичні концерти й різноманітні виставки, як-от виставки автомобілів чи вернісажі. Такі походи дають нам можливість більше спілкуватися з дітьми. А втім, ми стараємося не переборщити з відпочинком. Справа не тільки в тому, скільки це забирає часу, а й у тому, що надмірна кількість розваг може заглушити смак захоплення й новизни» (Джудіт з ПАР).

◼ «Я намагаюся допомогти своїм дітям усвідомити: їм підходить не все, що роблять інші діти. Водночас ми з чоловіком стараємось займати дітей чимось цікавим і корисним. Ми докладаємо неабияких зусиль, щоб діти не мали підстав казати: «Ми нікуди не ходимо, нічого цікавого не робимо». Усією сім’єю ми гуляємо по парку, а також влаштовуємо в себе вдома вечірки, на які запрошуємо друзів зі збору»d (Марія з Бразилії).

[Примітка]

[Відомості про джерело]

James Hall Museum of Transport, Johannesburg, South Africa

[Ілюстрація на сторінці 11]

Переглядайте відгуки кінокритиків, ПЕРШ ніж приймете рішення.

[Ілюстрація на сторінках 12, 13]

Навчайте дітей бути розбірливими.