Помагайте своїм дітям справлятися із шкільними проблемами

ДЕГЕНЕРАЦІЯ світових умов впливає на кожного з нас, у тому числі і на наших дітей. Боже Слово, Біблія, чітко передбачило, що в наші дні мають ‘настати тяжкі часи’ і що «лихі люди й дурисвіти будуть чим далі, тим до гіршого посуватися» (2 Тимофія 3:1—5, 13, Хоменко). Тому шкільне навчання нині наповнене труднощами, і учні докладають зусиль, щоб боротися з обставинами, в які дорослі рідко потрапляють. Отже, що робити батькам, аби допомогти дітям давати собі раду?

Тиск ровесників

Більшість дітей час від часу потрапляє під тиск з боку ровесників. Один французький учень скаржиться: «Батьки та громадськість роблять усе, що від них залежить, але цього не достатньо. Молоді правопорушники тягнуть за собою інших. ...Батьки, що не контролюють своїх дітей,— не батьки».

Сумлінні батьки намагаються виховати у своїх дітях духовні якості, які б зміцнювали в них внутрішню силу, необхідну для протидії тискові ровесників. «Ми докладаємо усіх зусиль, аби допомогти нашим дітям виховувати у собі почуття власної гідності,— пояснює один батько,— щоб вони не шукали схвалення своїх ровесників. Якщо для них не важливо бути подібними до інших, то їм зовсім не буде важко сказати «ні» саме тоді, коли потрібно сказати «ні». Щоб навчити своїх дітей зараджувати собі у важких ситуаціях, цей батько виділяв час, аби його родина гралася у вчителів та учнів, створюючи можливі труднощі реального життя і показуючи, як можна справлятися з ними. Будьте підтримкою для своїх дітей і допомагайте їм розвивати впевненість у собі.

Лайка

Із усесвітнім занепадом норм моралі лайка стає дедалі загальноприйнятішою. У багатьох країнах вона просочується навіть у програми так званих телевізійних годин пік. Тому на шкільних майданчиках для гри, у коридорах і класах лунає предосить непристойних слів.

Деякі вчителі оправдують свою власну лайливу мову та свої прокльони, мовляв, у їхніх учнів таким чином формується особистий погляд на таку мову. Але ця лінія поведінки просто уможливлює учням засвоїти ці зіпсуті вирази у своїй повсякденній мові.

Розсудливий батько пояснить у ввічливій формі, чому у родині не дозволяється вимовляти такі слова. Він також може запобігти проблемі лайки у літературних творах, переглядаючи шкільну програму, щоб довідатися, які книжки проходитиме його дитина. Якщо в літературному творі для вивчення має місце лайка або трапляються фраґменти аморальності, то він може вимагати від учителя застосувати альтернативу з припустимим змістом. Зрівноважений підхід до цих справ виявляє розсудливість батьків (Филип’ян 4:5).

Аморальність і наркотики

Опити виявляють: багато батьків визнають, що є «занадто сором’язливими, щоб обговорювати тему [сексу] вдома або їм незручно говорити про це». Натомість вони покладаються на школу, що вона дасть їхнім дітям правильні знання. Але, за повідомленнями лондонської газети «Санді таймс», один досвідчений вчитель сказав, що до сьогоднішнього високого врожаю вагітностей серед підлітків «здебільшого причетна моральність, а не методи контрацепції». Батькам найлегше встановити норми поведінки, яких вони сподіваються від своїх дітей.

Подібна ситуація із зловживанням наркотиків — нестача батьківських вказівок посилює проблему. «Чим більше родинне життя видається дітям непривабливим,— зазначається у «Франкоскопі 1993»,— тим сильнішою є спонука дітей шукати собі заміну такого життя. Цією заміною часто стають наркотики». «Важко бути батьком,— погоджується Мішлін Шабан-Делмас, президент добровільної організації «Токсикоманія і захист молоді» (фран.).— Людина повинна постійно бути на варті, наркотики часто свідчать про те, що щось не так. Якщо підліток відчуває, що його мати чи батько не звертає на нього уваги, то, коли йому пропонують наркотики, він дивиться на них, немов на чарівну паличку, що розв’яже його проблеми».

Один канадський батько пояснює, як він зі своєю дружиною по-справжньому цікавляться шкільним вихованням доньки, що в підлітковому віці: «Ми привозимо Надін до школи і потім забираємо додому. Часто, коли вона сідає в машину, заводиться розмова про те, як було у школі. Якщо ми виявляємо щось серйозне, то або обговорюємо це одразу, або пізніше під час вечері чи родинної розмови». Ви подібно можете виражати турботу і любов до своєї дитини, підтримуючи з нею обмін думками.

Хуліганство і насилля

Хуліганство є «однією з найприхованіших шкільних проблем»,— говорить Морін О’Коннор у книжці «Як допомогти вашій дитині протягом шкільного віку» (англ.). Вона також зауважує, що «ті жертви хуліганства, які не хочуть розповідати дорослим про це, бо бояться бути затаврованими як «ябедники», зносять багато горя».

Шкода, що деякі вчителі дивляться на хуліганство як на звичайне явище. Але багато інших людей погоджуються з педагогом Пітом Стефенсоном, який уважає, що хуліганство є «формою наруги» і що «допускати його не є на добро хуліганам».

А що вам робити, коли ваша дитина стає жертвою хуліганства? «Найважливішим захистом,— пише О’Коннор,— повинні бути дорослі тієї околиці, де живе [жертва]». Обговоріть справу із співчутливим учителем. Це переконає вашу дитину, що ви вважаєте таку агресивну поведінку неприйнятною. Багато шкіл запровадили чітку тактику протидії хуліганству, і її обговорюється прямо у класах.

Наталі стала жертвою хуліганства через свою релігію. «До мене чіплялись й інколи нищили мої речі лише тому, що я Свідок Єгови»,— говорить вона. Щоб розв’язати цю проблему, їй довелось обговорити це питання зі своїми батьками, які порадили їй порозмовляти про це з вчителями. Вона так і зробила. «Я також виявила ініціативу і подзвонила до батьків двох однокласників, що шкодили мені,— додає вона.— А оскільки я пояснила їм, у чому проблема, тепер мені значно легше. Зараз я добилася довір’я як вчителів, так і більшості моїх однокласників».

Коли-не-коли батьки виявлять, що їхня дитина не є жертвою хуліганства, а, навпаки, вдається до нього. Якщо така справа, то вони мусять детальніше переглянути свою ситуацію вдома. «Діти, які мають агресивнішу поведінку, походять з тих родин, де батьки не вирішують свої конфлікти належним чином,— повідомляється в лондонському часописі «Таймс» і додається:— Насильницької поведінки вчаться».

На деяких теренах насилля набирає епідемічних пропорцій. Коли політичний неспокій майже не дозволяє проводити шкільне навчання, то діти, які дорожать позицією нейтральності, в разі потреби бачать необхідність залишатися вдома. Але якщо заворушення виринає саме тоді, коли вони в школі, то непомітно для інших вони залишають школу і повертаються додому, аж поки не вгамується неспокій.

Неякісне навчання

Добрий обмін думками між вашою дитиною і її вчителями може стати в пригоді, якщо проблеми постають через неякісне навчання. «Ми завжди заохочували свою дочку позитивно дивитися на уроки»,— коментує одна подружня пара. Але якщо вчитель не робить предмет навчання цікавим, то діти швидко втрачають інтерес. Якщо ваша дитина у такій ситуації, то чому б не заохотити її особисто порозмовляти з учителем?

Допомагайте своїм дітям готувати відповіді на запитання так, щоб вони могли зрозуміло виразити думку уроку і знали, як застосовувати те, чого навчились. Але це не гарантує щирої і тривалої зацікавленості предметом. Багато що залежить від вашого власного батьківського прикладу. Виявляйте свою турботу, обговорюючи уроки зі своїми дітьми і пропонуючи допомогу в підготовці до шкільних завдань.

У школах є учні з неповних родин або з родин, де панує брутальність і ніхто не цікавиться дітьми, їм часто не вистачає впевненості у собі та почуття власної гідності. Вони змішуються з дітьми, котрі живуть у кращих умовах. Більшість батьків усвідомлюють, що їм потрібно наполегливості, щоб допомагати дітям боротися з проблемами в школі. Але як батькам співпрацювати з вчителями? Які потрібно розвивати взаємини з ними і яким чином?

[Рамка на сторінці 7]

Чи ваша дитина є жертвою хуліганства?

ФАХІВЦІ радять батькам зауважувати незвичні ознаки чи дивну поведінку у дитини, а саме: нехіть іти в школу, уникання однокласників, синці або порвану одежу, коли вони повертаються зі школи.

Заохочуйте свою дитину розповісти вам, що трапилось. Це дасть вам змогу дізнатися, чи справді проблема полягає у хуліганстві. Якщо так, то порозмовляйте про це із співчутливим учителем.

Допомагайте дитині справлятися з проблемами, радячи їй триматися надійних однокласників і уникати місць та ситуацій, в яких можна наразитися на хуліганство. Дитина з добрим почуттям гумору і яка знає, що сказати, аби уникнути небажаної ситуації, не часто ставатиме жертвою хуліганства.

Не хвилюйтеся занадто і не заохочуйте дитину до помсти.

Батьки, підтримуйте своїх дітей

БАТЬКИ бажають своїм дітям найкращих успіхів. Християнський апостол Павло напучував батьків, щоб вони виховували своїх дітей у Божому напоминанні (Ефесян 6:4). Стародавній цар Соломон радив молодим: «Слухайся того, що тобі говорять батько та матір. Їхнє навчання поліпшить твій характер» (Приповістей 1:8, 9 «Сучасний англійський переклад»).

Коли школа відповідає батьківським вимогам щодо освіти? І які повинні бути стосунки батьків з вчителями?

Роль батьків та вчителів

«Батьки... є найважливішими просвітителями своїх дітей»,— заявляє Дорін Ґрант, авторка досліджень впливу школи на домашнє середовище. Але вам, батьки, либонь, нелегко погодитися з цим.

Мабуть, ви помітили, що методи навчання дуже змінилися з того часу, коли ви ходили до школи. До програм сьогоденних шкіл входять дисципліни, яких донедавна не навчали, як, скажімо, вивчення засобів масової інформації, освіта в галузі охорони здоров’я та мікроелектроніка. Це змушує деяких батьків зводити свої контакти зі школою до мінімуму. «Інколи навіть найбільш впевнений у собі батько, розмовляючи з вчителем своєї дитини, може почуватися п’ятирічним хлопчиком висотою чотири фути,— пише доктор Дейвід Луїс у книжці «Допомогти вашій дитині протягом шкільного віку» (англ.).— Замість обговорювати труднощі та побоювання з учителями як дорослий з дорослим, дехто впадає в дитинство».

Насправді, деякі батьки контактують з учителями лише тоді, коли у дітей виринають серйозні проблеми. І тоді дуже часто можна чути батьківське нарікання. А втім, батьки можуть внести значну лепту в освіту своїх дітей, і багато хто так робить, співпрацюючи з вчителями.

Батьківська відповідальність вимагає від вас перевіряти те, чого дитина вчиться в школі, і цікавитися цим. Чому? Бо вчителі за своїм фахом справляють моральний вплив на дітей. Цінності, котрі вони мають, передаються їхнім учням, бо діти беруть з них приклад. Зі свого боку, більшість вчителів вітають співпрацю з батьками своїх учнів.

Один директор школи у Південній Німеччині написав батькам: «Нам, вчителям, зараз очевидніше як ніколи, що учні усіх вікових груп, особливо першокласники [в Німеччині шестирічного віку], у нинішній час здебільшого безсердечні, черстві і зовсім невиховані. Багато з них цілком неприборкані, не знають меж своїй поведінці, не мають відчуття провини, надзвичайно егоцентричні, некомпанійські і стають агресивними без особливої на це причини, душать і копають [один одного]».

Цей педагог продовжує: «Ми, вчителі, не хочемо скаржитись, хоча й зустрічаємося з набагато більшими труднощами. Проте мусимо визнати, що, незважаючи на усі зусилля, школа не може навчати і виховувати учнів самостійно. Ми закликаємо вас, дорогі батьки, відважтесь докласти більше особистих зусиль у вихованні своїх дітей, а не віддавати їх на поталу телебаченню чи вулиці, адже, по суті, ви [відповідаєте] за розвиток їхньої особистості, навчаючи їх норм поведінки» (курсив наш).

Навіть і тоді, коли вчителі благають про таку співпрацю, багато батьків і далі неохоче ставляться до цього. «І це не тому, що вони байдужі, надто зайняті чи їм не вистачає впевненості в собі,— твердить Дейвід Луїс,— а тому, що вони непохитно переконані, що добра чи погана успішність дитини в школі майже нічого не має спільного з вихованням, а повністю залежить від її генетичного коду». Але така концепція просто хибна.

Власне кажучи, як домашні проблеми можуть негативно відбиватися на успішності дитини в школі, так і добре домашнє середовище може сприяти успіху. «Родинне середовище має значно сильніший вплив на успіх чи відставання в навчанні, ніж школа» — таким був підсумок одного освітнього опиту. Книжка «Як допомогти вашій дитині протягом шкільного віку» (англ.) погоджується: «Навіть найзайнятішим батькам слід зрозуміти, що їхнє ставлення, а саме: зацікавленість дітьми, заохота і підтримка дітей, не обов’язково безпосередня, має вирішальний вплив на шкільну успішність дітей».

Але як вам досягти доброї співпраці з вчителями вашої дитини?

Підтримуйте свою дитину

1) Активно цікавтесь тим, чого навчається ваша дитина в школі. Найліпший час почати цікавитися тим, коли ваша дитина пішла в школу. Діти у загальному швидше приймають батьківську допомогу, ніж підлітки.

Читайте разом з дитиною. «Близько 75 відсотків формального навчання,— за Дейвідом Луїсом,— припадає на читання». Таким чином, ви можете відігравати керівну роль щоб навчити свою дитину вільно читати. Дослідження виявляють, що прогрес дитини, якій допомагали навчатися вдома, часто перевищує поступи тих, хто отримує допомогу від фахових вчителів у школі.

Так само ви можете допомогти дітям у письмі і навіть в арифметиці. «Вам не обов’язково бути математиками, щоб допомогти їм у математичних основах»,— говорить педагог Тед Реґґ. Звичайно, якщо вам самим потрібно допомоги у цій галузі, не дозволяйте, щоб брак уміння стримував вас од щирого зацікавлення тим, чого навчається ваша дитина.

2) Довідуйтесь у вчителя про програму навчання. Ознайомившись зі шкільною програмою, проаналізуйте курс навчання вашої дитини. Якщо ви це зробите перед початком чверті, вам буде легше побачити, де можуть виникати проблеми. Тоді ваші відвідини вчителя з метою обговорити те, як можна було б вволити ваші батьківські бажання, усунуть перешкоди доброму обміну думками. Відвідуйте батьківські збори. Під час відкритих дверей відвідайте школу і порозмовляйте з вчителями вашої дитини. Такий контакт виявляється просто безцінним, коли виникають проблеми.

3) Допоможіть дитині самій вибрати факультативні уроки. Довідайтесь, що ваша дитина любить, а що ні. Розмовляйте про майбутні цілі. Порадьтеся з вчителями стосовно можливих факультативів. Вони вам розкажуть про ймовірні неузгодження у розкладі обов’язкових уроків та факультативних.

Непорозуміння можна уникнути завдяки прямому обміну думками. У багатьох школах на відмінників створюють тиск, щоб вони готувалися до вступу у вищі навчальні заклади. Але учні, котрі вибрали своєю професією християнське служіння, загалом не погоджуються на довгі роки освіти в університеті. Замість цього, якщо вони бачать потребу у додатковій освіті, то віддають перевагу вивченню тих дисциплін, які допоможуть їм потім знайти роботу і підтримувати себе фінансово. Сумлінні вчителі інколи помилково сприймають це як відмову від усього того, чого вони хотіли б навчити. Ваше терпеливе пояснення про можливості додаткової освіти у тій галузі, котра дитині до душі, запевнить учителів, що християнські батьки таки бажають, щоб їхні діти продовжували свою освітуa.

Належний підхід

Ви уникнете багатьох клопотів та душевного болю, пов’язаних з освітою вашої дитини, якщо пам’ятатимете, що успішна співпраця ґрунтується на доброму обміні думок. (Будь ласка, прочитайте інформацію в рамці під заголовком «Кроки до поліпшення обміну думками батьків з вчителями»).

Замість скаржитись і критикувати, підтримуйте свою дитину, консультуючись у вчителів та співпрацюючи з ними. Роблячи так, ви допоможете своїй дитині взяти зі шкільного навчання якомога більше корисного.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 10]

Кроки до поліпшення обміну думками батьків з вчителями

1. Познайомтеся з вчителями вашої дитини.

2. Перш ніж нарікати, добре розберіться у справі.

3. Якщо ви розстроєні чи злі, то завжди перед розмовою з вчителем постарайтеся заспокоїтись.

4. Перед зустріччю з вчителем занотуйте собі запитання, які ви бажали б поставити, а також занотуйте те, чого ви бажали б досягти розмовою.

5. Виразіть свою позицію чітко і ясно, відтак співпрацюйте з вчителем, щоб простежити, яких можна було б докласти зусиль для подолання певних проблем.

6. Подивіться на справу очима вчителя. Запитайте себе, що б ви робили на його місці. Це допоможе вам досягти задовільних результатів.

7. Слухайте, а також говоріть. Не бійтеся ставити запитання, якщо ви чогось не розумієте. Якщо ви не погоджуєтеся з тим, що було сказано, то висловіть це і потім люб’язно поясніть причину.

(Дані порад базуються на книжці доктора Дейвіда Луїза «Допомогти вашій дитині протягом шкільного віку»).

[Ілюстрація на сторінці 9]

Читайте разом з дитиною.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Відвідуйте вчителів, щоб обговорювати з ними програму шкільного навчання.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Допоможіть дитині самій вибрати факультативні уроки.