Сім’я у небезпечному стані!

«І ЗАЖИЛИ вони дружно та щасливо». Це закінчення казки стосується чимраз меншої кількості сучасних подружжів. Весільна обітниця молодих кохати одне одного «за всяких обставин, доки вони живуть», нерідко є лише порожнім красномовством. Можливість мати щасливе сімейне життя здається непевною справою, яка приречена на невдачу.

Від 1960 до 1990 років кількість розлучень у більшості західних індустріалізованих країн більше ніж подвоїлась. У декотрих краях кількість розлучень зросла вчетверо. Наприклад, щороку у Швеції реєструється приблизно 35 000 подружжів, а десь половина з них розпадається, від чого страждає понад 45 000 дітей. Ще більше розлучень відбувається серед пар, які співживуть без одруження, і це впливає ще на десятки тисяч дітей. Подібна тенденція зростає в країнах цілого світу, як можна побачити з інформації в рамці на сторінці 5.

Щоправда, розбиті сім’ї та роз’єднані подружжя не є чимось новим. У кодекс законів Хаммурапі з XVIII сторіччя до н. е. входили закони, які надавали можливість розлучитися у Вавилонії. Навіть Мойсеїв Закон, впроваджений у XVI сторіччі до н. е., дозволяв розлучення в Ізраїлі (Повторення Закону 24:1). А втім, сімейні узи ще ніколи не були такими слабими, як у нашому XX сторіччі. Понад десять років тому один газетний оглядач написав: «Через п’ятдесят років, можливо, вже й не буде традиційних сімей. Їх, мабуть, буде замінено різноманітними колективами». І, здається, загальна спрямованість відтоді підтверджує цю думку. Сім’я вироджується так швидко, що стає чимраз актуальнішим запитання: «Чи вона вціліє?»

Чому багатьом парам так важко триматися одне одного й підтримувати єдність сім’ї? В чому секрет тих, хто перебуває разом довгі роки, радісно відзначаючи своє срібне й золоте весілля? Між іншим, у 1983 році було повідомлено, що один чоловік з жінкою в колишній радянській республіці Азербайджан відзначили соту річницю свого шлюбу — йому було 126, а їй — 116 років.

В чому небезпека?

У багатьох країнах декотрими підставами для юридичного розлучення є перелюб, моральне або фізичне знущання, залишення, алкоголізм, імпотенція, божевілля, двошлюбність і наркоманія. А втім, більш загальною причиною є те, що докорінно змінилося саме ставлення до шлюбу й традиційного сімейного життя, особливо за останні десятиріччя. Повага до цього устрою, який довгий час вважався священним, поступово зменшується. Пожадливі виробники музики, кінофільмів, телевізійних мелодрам і популярних друкованих видань оспівують так звану сексуальну свободу, неморальність, розгнузданість і егоцентричний спосіб життя. Вони пропагують культуру, яка забруднює розуми й серця як молодих, так і старших.

У 1996 році одне опитування виявило — 22 відсотка американців говорять, що позашлюбні зв’язки можуть інколи бути корисними для подружжя. У спеціальному виданні однієї з найпоширеніших шведських газет «Афтонбладет» жінкам радилося розлучатися, бо «це піде тільки на добро». Декотрі відомі психологи й антропологи навіть висувають теорію, що людина «запрограмована» еволюцією змінювати партнерів через кожних декілька років. Іншими словами, вони говорять, що позашлюбні зв’язки й розлучення є нормальним явищем. Декотрі навіть доводять, що розлучення батьків може бути корисним для дітей, бо це допоможе їм зараджувати собі в майбутньому під час свого розлучення!

Багато молодих людей уже не бажають жити в традиційній сім’ї, в якій є батько, мати й діти. Популярним є погляд: «Мені важко уявити, як можна ціле життя перебувати з тим самим партнером». «Шлюб, як Різдво,— це лише казка. А я казкам не вірю»,— сказав 18-річний датський юнак. «Я вважаю, що не потрібно обтяжуватися життям з [чоловіками] та пранням їхніх шкарпеток,— заявила Норін Берн з Національної ради жінок в Ірландії.— Просто забавляйтеся з ними... Багато жінок вважають, що вони можуть обійтись без чоловіків».

Збільшення кількості неповних сімей

По цілій Європі такий склад розуму довів до швидкого збільшення кількості одиноких матерів. Декотрі з них є підлітками, які вважають, що незапланована вагітність не є поганою. Деякі із цих жінок хочуть самі виховувати свою дитину. Більшість з них є матерями, що певний час живуть разом з батьком дитини без будь-яких планів на одруження. Торік на обкладинці журналу «Ньюсуїк» з’явилося запитання: «Чи помер шлюб?» У ньому говорилося, що процентний показник народжуваності поза шлюбом дуже швидко зростає в Європі й, здається, це нікого не турбує. Швеція, мабуть, очолює цей перелік, бо половина всіх дітей у цій країні є незаконнонародженими. У Данії та Норвегії це число наближається до половини; у Франції та Англії позашлюбною дитиною є приблизно 1 з 3.

У США за кілька останніх десятиріч надзвичайно зменшилась кількість повних сімей. В одному повідомленні говориться: «У 1960 році... 9 відсотків від загального числа дітей жили в неповній сім’ї. До 1990 року це число збільшилося на 25 відсотків. Нині 27,1 відсотка усіх американських дітей народжується в неповних сім’ях, і це число постійно зростає... З 1970 року число неповних сімей зросло більш, ніж удвоє. Традиційна сім’я тепер перебуває в такій небезпеці, що, за словами деяких дослідників, вона, можливо, стоїть на грані вимирання».

Кількість неповних сімей збільшується у країнах, де Римсько-католицька церква втратила великою мірою свій авторитет щодо моралі. Трохи менше, ніж половина італійських сімей складається з матері, батька й дітей, а традиційна сім’я замінюється бездітними парами й одинокими батьками.

Система соціального забезпечення в деяких країнах, по суті, заохочує людей не одружуватися. Одинокі матері, що отримують соціальну допомогу, втрачали б її, якби виходили заміж. Одинокі матері в Данії отримують додаткові субсидії для догляду за дітьми, а в декотрих районах неповнолітні малолітні матері дістають додаткові гроші й за них оплачують житло. Отже, до цього причетні гроші. Альф Б. Свенсон заявляє, що розлучення у Швеції коштує платникам податків 250—375 тисяч доларів у формі субсидій, витрат на житло й соціальної допомоги.

Церкви загальновизнаного християнства, схоже, майже нічого не роблять, щоб змінити цю спустошливу тенденцію в сім’ях. Багато пасторів і священнослужителів борються з кризою у своїх же сім’ях, через що почуваються неспроможними допомагати іншим. Декотрі, здається, навіть пропагують розлучення. Газета «Афтонбладет» за 15 квітня 1996 року повідомила, що пастор Стівен Аллен з Брадфорда (Англія) уклав спеціальну церемонію розлучення, яка, на його думку, повинна бути офіційною службою в усіх британських церквах. «Ця служба зцілення має допомагати людям примиритися з тим, що трапилось. Вона допомагає їм зрозуміти, що Бог усе одно їх любить і позбавляє їх болю».

Отже, куди йде сім’я? Чи можна сподіватися, що вона вціліє? Чи можуть окремі сім’ї зберегти єдність, перебуваючи в такій великій небезпеці? Розгляньте, будь ласка, наступну статтю.

[Таблиця на сторінці 5]

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ КІЛЬКОСТІ ШЛЮБІВ ТА РОЗЛУЧЕНЬ У ДЕКОТРИХ КРАЇНАХ ЗА ОДИН РІК

КРАЇНА РІК ШЛЮБИ РОЗЛУЧЕННЯ

Австралія 1993 113 255 48 324

Великобританія 1992 356 013 174 717

Данія 1993 31 507 12 991

Естонія 1993 7745 5757

Канада 1992 164 573 77 031

Куба 1992 191 837 63 432

Мальдіви 1991 4065 2659

Німеччина 1993 442 605 156 425

Норвегія 1993 19 464 10 943

Пуерто-Рико 1992 34 222 14 227

Російська Федерація 1993 1 106 723 663 282

США 1993 2 334 000 1 187 000

Франція 1991 280 175 108 086

Чехія 1993 66 033 30 227

Швеція 1993 34 005 21 673

Японія 1993 792 658 188 297

(На основі даних «Демографічного щорічника за 1994 рік», Організація Об’єднаних Націй, Нью-Йорк, 1996 рік, англ.).