Віддані та непохитні в минулому і тепер

На півдні Польщі біля кордону зі Словаччиною і Чеською Республікою є містечко Вісла. Мабуть, мало хто чув про нього, але правдиві християни не залишаться байдужими до його історії. Це історія непорочності і ревності поклонників Єгови.

ВІСЛА лежить серед мальовничих гір, які милують око. Швидкі струмки й два потоки вливаються у річку Віслу, яка в’ється по вкритих лісами горах і долинах. Завдяки привітності мешканців і винятковим кліматичним умовам містечко Вісла стало популярним курортом та місцем літнього і зимового відпочинку.

Вважають, що перше поселення під назвою Вісла було засноване у 1590-х роках. Тут звели лісопильню, і невдовзі на галявинах серед гір з’явились поселенці, які обробляли землю та розводили овець і велику рогату худобу. Однак цих простих людей захопив вихор релігійних перемін. Цей край підпав під сильний вплив релігійних реформ Мартіна Лютера. За словами дослідника Анджея Отчика, лютеранство стало тут «державною релігією у 1545 році». Але ситуацію цілком змінили Тридцятилітня війна і Контрреформація, яка почалася після неї. «У 1654 році в протестантів забрали всі церкви, їхні богослужіння заборонили, а Біблії і релігійну літературу конфіскували»,— розповідає Отчик. І все ж більшість місцевих мешканців залишились лютеранами.

Перші зерна біблійної правди

Але попереду на містечко чекали важливіші зміни в релігійному житті. У 1928 році двоє ревних Дослідників Біблії, так тоді називали Свідків Єгови, посіяли перші зерна біблійної правди. Наступного року у Віслу приїхав Ян Ґомола. Він мав грамофон і платівки з біблійними промовами. Потім Ян проповідував у поблизькій долині, де знайшов вдячного слухача з чуйним серцем — Анджея Рашку. Це був невисокого зросту, міцної статури горянин. Він одразу дістав свою Біблію і перевіряв по ній почуте в промові. Анджей вигукнув: «Брате, нарешті я знайшов правду! Я шукаю відповіді на свої запитання ще відтоді, як воював у Першій світовій!»

Переповнений почуттями, Рашка повів знайомити Ґомолу зі своїми друзями, Єжи та Анджеєм Пільх. Вони теж відгукнулися на звістку про Царство. Поглибити знання про Бога їм допоміг Анджей Тирна, який пізнав біблійну правду у Франції. Невдовзі вони охрестилися. Щоб допомогти групі Дослідників Біблії у Віслі, в середині 1930-х років туди приїжджали брати із сусідніх міст. Це принесло чудові результати.

У цьому містечку було дуже багато новозацікавлених. У сім’ях місцевих лютеран було прийнято читати вдома Біблію. Тому, коли лютеранам показували з Біблії вагомі докази неправдивості вчень про пекельний вогонь і Трійцю, багато хто зміг відрізнити правду від обману. Чимало сімей відмовились від фальшивих релігійних вчень. Отже, збір у Віслі зростав і в 1939 році вже нараховував приблизно 140 членів. Хоч як це дивно, але більшість дорослих у зборі не були охрещені. Однак «це не означало, що неохрещені вісники не стояли на стороні Єгови,— розповідає Хелена, одна з тих перших Свідків.— У випробуваннях віри, з якими ці люди потім зіткнулись, вони довели свою непорочність».

А що робили діти? Вони бачили, що їхні батьки знайшли правду. Францішек Бранц розповідає: «Коли батько зрозумів, що знайшов правду, то почав прищеплювати її мені, восьмирічному, і моєму братові, якому було десять років. Тато ставив нам прості запитання, скажімо, «Хто такий Бог? Яке в нього ім’я? Що ви знаєте про Ісуса Христа?». Ми мали записати свої відповіді і обґрунтувати їх біблійними віршами». Інший Свідок каже: «Мої батьки відгукнулись на звістку про Царство і в 1940 році покинули лютеранську церкву. Тому мене в школі переслідували і били. Я вдячний батькам за те, що вони прищепили мені біблійні принципи. Завдяки цьому я пережив той важкий час».

Випробування віри

Почалася Друга світова війна. Нацисти окупували край і хотіли знищити Свідків Єгови. Спочатку дорослим, особливо чоловікам, які мали дітей, запропонували внести свої імена у список осіб німецької національності і завдяки цьому мати певні переваги. Свідки відмовлялись підтримувати нацистів. Перед багатьма братами і зацікавленими призовного віку постало питання — іти в армію чи залишатись нейтральними і бути за це суворо покараними. «Відмовитись іти в армію означало потрапити в концентраційний табір, переважно в Освенцім,— розповідає Анджей Шальбот, якого гестапо арештувало 1943 року.— У той час я ще не був охрещеним, але пам’ятав слова Ісуса з Матвія 10:28, 29. Я знав: якщо загину через свою віру, то Єгова поверне мене до життя».

На початку 1942 року нацисти арештували 17 братів з Вісли. За три місяці в Освенцімі 15 із них померло. Як це вплинуло на Свідків, що залишались у Віслі? Вони не відмовились від своєї віри, а навпаки, ці події спонукали їх безкомпромісно триматися Єгови. Протягом наступних півроку вісників у Віслі стало удвічі більше. Арешти продовжувались. Усього від гітлерівської військової машини постраждало 83 поклонники Єгови з Вісли, серед яких були брати, зацікавлені і діти. П’ятдесятьох трьох із них кинули в концентраційні табори (переважно Освенцім) та трудові табори на шахтах і каменоломнях у Польщі, Німеччині і Богемії.

Віддані і непохитні

В Освенцімі нацисти намагалися спокусити Свідків можливістю негайно вийти на волю. Один есесівець сказав нашому брату: «Якщо ти тільки підпишеш, що відрікаєшся Дослідників Біблії, ми звільнимо тебе і ти зможеш іти додому». Брату пропонували це багато разів, але він не пішов на компроміс, не поступився вірністю Єгові. За це його били, знущалися над ним і послали на рабську працю в Освенцім, а потім в німецький концтабір Міттельбау-Дора. Перед самим звільненням з табору цей брат мало не загинув під час бомбардування.

Павел Шальбот, який недавно помер, розповідав: «На допитах гестапівці раз у раз питали мене, чому я відмовляюся піти в німецьку армію і не хочу казати «Хайль Гітлер!». Після того як Павел пояснив біблійні підстави християнського нейтралітету, його засудили до робіт на оборонному заводі. «Звичайно, я не міг з чистим сумлінням піти на таку роботу, тому мене відіслали працювати в шахту». І все-таки Павел залишився вірним.

Ті, кого не арештували, тобто жінки і діти, передавали в’язням в Освенцімі їжу. «Влітку ми збирали в лісі журавлину і міняли її на пшеницю,— розповідає брат, який в той час був підлітком.— Сестри пекли булочки і просочували їх жиром. Ми посилали по кілька таких булочок нашим ув’язненим братам».

Всього з Вісли у концтабори і на примусові роботи потрапило 53 дорослих Свідки. Тридцять вісім з них загинули.

Нове покоління

Дітей Свідків Єгови теж торкнулися нацистські репресії. Декого з матерями вислали в тимчасові табори в Богемії. Інших відняли у батьків і відправили в сумнозвісний табір для дітей у Лодзі.

Ось що пригадують троє з тих дітей: «У першій партії до Лодзі німці відправили десятьох дітей віком від п’яти до дев’яти років. Ми підбадьорювали одне одного тим, що молились і говорили про Біблію. Нам було нелегко». У 1945 році усі ці діти повернулись додому. Вони вижили, але були виснажені і травмовані. І все ж ніщо не могло зламати їхню непорочність.

Що було потім?

Друга світова війна підходила до кінця. Свідки з Вісли були міцні у вірі і готові відновити проповідування з ревністю і рішучістю. Групи братів проповідували і розповсюджували біблійну літературу на території за 40 кілометрів від Вісли. «Невдовзі у нашому містечку було вже три активних збори»,— розповів Ян Кжок. Однак релігійна свобода тривала недовго.

На зміну нацистському уряду прийшов комуністичний. І 1950 року комуністи заборонили діяльність Свідків Єгови у Польщі. Тому брати мали бути дуже винахідливими у служінні. Бувало, вони приходили до людей нібито купувати худобу чи зерно. На християнські зібрання збиралися вночі маленькими групами. І все-таки працівники органів безпеки арештували багатьох поклонників Єгови, безпідставно звинувачуючи їх у тому, що вони працюють на іноземну розвідку. Деякі офіцери із сарказмом казали Павлу Пільху: «Гітлер тебе не зломив, а ми зломимо». Але Павел зберіг відданість Єгові протягом усіх п’яти років ув’язнення. Кількох молодих Свідків, які відмовились підписати певний політичний документ соціалістів, виключили зі школи, а інших звільнили з роботи.

Єгова їх не залишив

У 1989 році політична атмосфера змінилась, і Свідків Єгови у Польщі легалізували. Непохитні поклонники Єгови у Віслі посилили свою діяльність. Про це свідчить збільшення кількості піонерів, тобто повночасних служителів. Приблизно 100 братів і сестер з цієї місцевості почали піонерське служіння. Тож не дивно, що Віслу назвали «фабрикою піонерів».

Про те, як Бог підтримував своїх служителів у минулому, Біблія говорить: «Коли б не Господь, що був з нами,— як повстала була на нас людина,— то нас поковтали б живцем, коли розпалився на нас їхній гнів» (Псалом 124:2, 3). У наш час попри поширену байдужість і неморальність, що характерні для всього світу, поклонники Єгови у Віслі докладають усіх зусиль для того, щоб зберігати свою непорочність, і мають за це велику нагороду. Кілька поколінь Свідків у цьому місті можуть підтвердити правдивість слів апостола Павла: «Коли за нас Бог, то хто проти нас?» (Римлян 8:31).

[Ілюстрація на сторінці 26]

Емілія Кжок, яку з дітьми Хеленою, Емілією та Яном вислали у тимчасовий табір в Богемії.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Павел Шальбот за відмову іти на військову службу був висланий на роботи в шахту.

[Ілюстрація на сторінці 27]

Хоча братів кинули в Освенцім, де вони загинули, праця проповідування у Віслі не зупинилась.

[Ілюстрація на сторінці 28]

Павел Пільх і Ян Полок були забрані у  табір для дітей у Лодзі.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 25]

Ягоди і квіти: © R.M. Kosinscy / www.kosinscy.pl