Як ми навчали дітей любити Єгову

Одночасно ми з Екатеріні виконували ще одне нелегке завдання — виховували своїх дітей згідно з Божими принципами. На щастя, з допомогою Єгови всі вони стали зрілими християнами й повністю віддали своє життя важливій праці проповідування про Царство. Троє наших синів — Хрістос, Лакіс і Грігорій — пройшли навчання в Школі службового вдосконалення і служать тепер у різних призначеннях, відвідуючи та зміцнюючи збори. Наша дочка Тоула служить добровольцем у всесвітньому центрі Свідків Єгови в Нью-Йорку. Коли ми бачили, як, бажаючи служити Єгові, кожен з них жертвував багатонадійною кар’єрою та високооплачуваною працею, це зворушувало нас до глибини душі.

Багато хто запитував нас, у чому секрет такого доброго виховання. Звичайно, не існує жодної жорсткої формули, але ми старанно намагалися прищеплювати в серця наших дітей любов до Єгови та ближніх (Повторення Закону 6:6, 7; Матвія 22:37—39). Вони навчилися, що не можна казати Єгові: «Ми тебе любимо», якщо ці слова не підтверджуються вчинками.

Раз на тиждень, зазвичай у суботу, ми всією сім’єю ходили в служіння. Щопонеділка після вечері в нас було регулярне сімейне вивчення, але крім того ми також мали біблійні вивчення з кожною дитиною окремо. Коли вони були ще малими, ми проводили коротке вивчення з кожним із них декілька разів на тиждень; коли ж вони підросли, то ми почали вивчати довше і лише раз на тиждень. Під час таких обговорень діти могли розкритися й вільно порозмовляти з нами про свої проблеми.

Ми також цілою сім’єю влаштовували приємні години відпочинку. Грали разом на музичних інструментах, і кожна дитина з задоволенням виконувала свої улюблені пісні. Деколи на вихідні ми запрошували інші сім’ї та могли насолоджуватись підбадьорливим спілкуванням. Ми також цілою сім’єю виїжджали у відпустку. Під час однієї з відпусток провели два тижні, ходячи по горах Колорадо та співпрацюючи з місцевими зборами у польовому служінні. Наші діти з теплотою згадують, як працювали в різних відділах на обласних конгресах і допомагали в різних місцевостях будувати Зали Царства. Коли ми їздили з ними до Греції, аби вони побачились із нашими родичами, у них також була можливість познайомитися з багатьма вірними Свідками, котрі свого часу сиділи за віру в тюрмі. Це справило на них глибоке враження і зміцнило в переконанні залишатись непохитними та сміливо триматися правди.

Звичайно, деколи діти погано поводились або не дуже мудро вибирали собі приятелів. Іноді ми й самі створювали їм проблеми, будучи, на мій погляд, надто суворими в певних речах. Але коли ми застосовували «напоумлення Господнє», про яке говориться в Біблії, це допомагало кожному з нас залагодити будь-які непорозуміння (Ефесян 6:4, Хом.; 2 Тимофія 3:16, 17).

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 27]

Лакіс. Мій батько зневажав лицемірство. Він з усіх сил намагався не бути лицемірним; це було особливо видно по тому, як він давав сім’ї правильний приклад. Він часто казав нам: «Якщо ви присвячуєте своє життя Єгові, це важливий крок. Ви повинні бути готові йти заради Єгови на жертви. Власне це й означає бути християнином». Ці слова глибоко врізались в мою пам’ять і допомогли наслідувати його приклад, йдучи заради Єгови на жертви.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 27]

Хрістос. Я завжди дуже цінував у батьках їхню щиру вірність і відданість Єгові, а також надзвичайно серйозне ставлення до своїх батьківських обов’язків. Наша сім’я робила практично все разом: починаючи від проповідування і закінчуючи поїздками у відпустку. Хоча батьки могли займатися багатьма іншими справами, вони провадили невибагливе життя й зосереджувались на служінні. Сьогодні я знаю, що найбільше щастя відчуваю тоді, коли з головою поринаю в служіння.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 28]

Грігорій. Батьки заохочували мене розширити своє служіння, але набагато більше, ніж слова, на мене вплинув їхній власний приклад і очевидність того, що служіння Єгові приносить їм радість; саме це спонукало мене переглянути свої обставини, позбутися страхів і тривог, які не давали мені розпочати повночасне служіння, та ще повніше взятися за працю Єгови. Я вдячний батькам за те, що вони допомогли мені знайти радість, яку відчуває людина, віддаючи цій справі всі свої сили.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 28]

Тоула. Батьки завжди підкреслювали, що наші стосунки з Єговою — це найцінніше, що в нас тільки може бути, і що єдиний рецепт, як бути по-справжньому щасливими,— це робити для Єгови все можливе. Завдяки їм Єгова став для нас дуже реальним. Тато часто казав нам, які невимовні почуття має людина, коли ввечері може лягати спати з чистим сумлінням, знаючи, що намагалася зробити все можливе, аби принести радість Єгові.