• Коли в дитини рак
    Пробудись! — 2011 | Травень

    • ● Жаільтон і Неє: «Ми дізнались, що в нашої донечки гострий лімфолейкоз, коли їй було два з половиною роки».

      — Скільки часу тривало лікування?

      — Курс хіміотерапії продовжувався приблизно два з половиною роки.

      — Які побічні явища спостерігалися у вашої донечки?

      — Вона часто блювала і повністю втратила волосся. Емаль на її зубах потемніла. Крім того, вона тричі перенесла пневмонію.

      — А як ви тоді почувалися?

      — Спочатку ми страшенно боялися, що втратимо свою дитину. Коли ж її стан покращився, ми повірили, що вона одужає. Тепер нашій доньці майже дев’ять років.

      — Що допомагало вам у ці важкі часи?

      — Ми цілковито довіряли Богу Єгові. Він, як і обіцяє Біблія в 2 Коринфян 1:3, 4, потішав нас у всіх лихах. Також великою підтримкою для нас були християнські брати і сестри. Вони писали підбадьорливі листи, телефонували, молилися з нами та за нас і навіть допомагали фінансово. А коли нашу донечку направили лікуватися в інший штат, тамтешні Свідки забезпечили нас житлом і по черзі возили до лікарні. Неможливо передати словами, наскільки ми вдячні всім, хто нас підтримував.

      ● Луїз та Фабіана: «У 1992 році в нашої доньки виявили рідкісний агресивний рак яєчників. Тоді їй було лише 11».

      — Якою була ваша перша реакція?

      — Це помилка. У нашої дівчинки не може бути раку.

      — Яке лікування їй призначили?

      — Її прооперували, а потім провели хіміотерапію. Таке лікування страшенно виснажило всіх нас емоційно і фізично. Двічі дочка хворіла на запалення легенів. Після другого запалення вона мало не померла. Також у неї сильно впав рівень тромбоцитів, що призвело до безпричинних кровотеч з носа та підшкірних крововиливів. Але за допомогою медикаментів зрештою вдалося побороти цю проблему.

      — Скільки часу тривало лікування?

      — Від першої біопсії до останнього курсу хіміотерапії пройшло шість місяців.

      — Як зреагувала ваша дочка на діагноз і призначене лікування?

      — Спочатку їй не казали всієї правди. Лікар пояснив дочці, що у неї в животі «маленький клубочок, який потрібно видалити». Але згодом наша дівчинка усвідомила, що ситуація значно серйозніша. «Татку, в мене рак?» — запитала вона. Мені було надзвичайно важко підібрати слова, щоб дати їй правильну відповідь.

      — А як ви зносили страждання доньки?

      — Те, що ми пережили, не передати словами. Було дуже боляче дивитися, як наша маленька дівчинка допомагала медсестрі знайти вену для проведення хіміотерапії. Коли я не витримував емоційно, то виходив до ванної, щоб виплакатися і помолитись. Однієї ночі мене огорнув такий розпач, що не хотілося більше жити. Я благав Єгову, аби він дозволив мені померти замість донечки.

      — Що допомагало вам у ці нелегкі часи?

      — Неоціненною підтримкою були християнські брати і сестри, які постійно відвідували нас. Також нам телефонували з різних кінців країни. Ніколи не забуду, як нас підбадьорив один брат в особливо важкий період лікування. Він попросив мене взяти до рук Біблію і сердечно прочитав кілька віршів з книги Псалмів. Ці слова допомогли мені з дружиною не знеохочуватися.

      ● Роузімері: «Моя донечка мала лише чотири рочки, коли у неї виявили лейкемію».

      — Якою була ваша перша реакція?

      — Мені не хотілося в це вірити. Я плакала день і ніч та благала Бога про допомогу. Старша донька теж сильно страждала, дивлячись на свою хвору сестричку. Тож я попросила маму забрати старшу до себе.

      — Які були побічні явища лікування?

      — Від щоденної хіміотерапії у донечки розвинулась анемія. Щоб підвищити рівень гемоглобіну, лікарі призначили їй препарати заліза і еритропоетин. Я постійно переживала через її гемоглобін. Крім того, мою дівчинку почало судомити.

      — Скільки часу продовжувалось лікування?

      — Інтенсивна хіміотерапія тривала два роки і чотири місяці. Донечка втратила волосся і сильно поправилась. На щастя, вона дуже весела і це допомагало їй не падати духом. Після шести років лікарі сказали, що вона повністю поборола хворобу.

      — Що допомагало вам не здаватися?

      — Ми з донечкою часто молилися, читали Біблію та роздумували про вірних служителів Бога, які зносили різні випробування. Також ми завжди пам’ятали Ісусову пораду з Матвія 6:34 і не дозволяли, щоб тривога про завтрашній день поглиблювала сьогоднішні проблеми. Нам дуже допомагали християнські брати, зокрема із комітету зв’язку з лікарнями, і турботливі медичні працівники, які щодня мають справу з такими ситуаціями.