Свобода слова вдома — Чи це не бомба сповільненої дії?

КОЛИ у переповненому театрі хтось вигукує: «Пожежа!», і затоптані люди гинуть у переляканому натовпі, який рветься до виходу, чи той крикун не повинен нести відповідальність за каліцтва та смерть? Коли хтось говорить: «Я не погоджуюсь з тим, що ви кажете, але я оборонятиму ваше право говорити це»,— чи його заява дає вам право говорити відкрито все, що заманеться, не замислюючись над наслідками? Дехто вважає саме так.

У Франції, наприклад, після того як реп-музиканти у своїх піснях закликали до вбивства поліції, дехто із слухачів тих пісень саме так і вчинив. Чи реп-музиканти не повинні відповідати за своє підбурювання до насильства? Чи, може, їх треба захистити законопроектом про права? Коли диктори радіо й телебачення та комп’ютерні мережі поширюють досяжні для дітей зображення та описи сцен насильства та порнографію, дехто з дітей пробує відтворити ці сцени, завдаючи шкоди собі та іншим. Чи ті, хто постачає такий матеріал, не повинні розділити відповідальність за наслідки?

Журнал «Юнайтед Стейтс ньюс енд уорлд ріпорт» повідомляє, що, за даними дослідження Американської асоціації психологів, «звичайна дитина, яка дивиться телевізор 27 годин у тиждень, за період свого життя від 3 до 12 років побачить 8000 вбивств та 100 000 насильницьких дій». Чи слушно буде батькам не звертати на це уваги, твердячи, ніби на дітей такі видовища не впливають? Чи, може, це «створює явну й пряму небезпеку»? Може, саме тут необхідно провести лінію, яка б обмежувала свободу слова?

Під час одного дослідження, проведеного університетськими психологами, двом групам дітей віком чотирьох років показували мультфільми різного змісту. Дослідження виявило, що діти, які бачили на екрані завжди готових до бійки супергероїв, були після побаченого більше схильні бити та кидати речі, ніж діти, які дивилися звичайні пригодницькі мультфільми. Вплив насильства, побаченого на екрані, не слабне, коли дитина дорослішає. Іншого разу університетські дослідники протягом періоду з 1960 по 1995 рік спостерігали за групою з 650 дітей, вивчаючи їхню поведінку та особливості телевізійних передач, які вони дивляться. З’ясувалося, що ті діти, які дивилися телепередачі, сповнені насилля, з віком засвоїли дуже агресивні манери, так що коли вони подорослішали, то чинили насилля над подружнім партнером або водили автомобіль у нетверезому стані.

Деякі діти можуть не зізнаватися, що кіно та телепередачі справляють на них вплив, але дехто з них визнає це. В 1995 році каліфорнійська група підтримки «Діти сьогодні» опитала 750 дітей віком від 10 до 16 років. За отриманими даними, шість з десяти опитаних сказали, що секс на екрані підштовхує дітей розпочати статеве життя у надто ранньому віці.

Дехто каже, що діти не сприймають буквально насилля у кіно та телепередачах і що всі ці фільми жахів зовсім на них не впливають. «Чому ж тоді,— завважує одна англійська газета,— у центральному регіоні США шкільним владам довелося пояснювати тисячам дітей, що в місцевих дощових водостоках немає черепашок Нінзя? Тому що маленькі фанати Нінзя в пошуках черепашок забиралися у каналізаційні труби, ось чому».

Виступи проти абортів у багатьох регіонах Сполучених Штатів Америки розпалюють сьогодні гарячі суперечки навколо питання, де проходить та межа, яка відділяє свободу слова від насильства. Противники абортів публічно заявляють, що лікарі й медичний персонал клінік, в яких роблять аборти, є вбивцями й не мають права на життя. Деякі особливо ревні закликають повбивати цих лікарів та їхніх помічників. Наймають шпигунів, щоб взнати номери автомашин персоналу клінік та записати їхні імена й адреси. У результаті вбили вже декількох лікарів та медичних працівників.

«Це не є питання свободи слова,— з тривогою говорить президент американської федерації «Планування батьківства».— Це рівносильно вигуку «Пожежа!» у переповненому театрі. Ми маємо якраз переповнений театр, тільки подивіться на жахаючу кількість вбивств у клініках за останні декілька років». Ті, хто підтримує це насильство, заперечують, що вони просто використовують право, записане в Першій поправці до американської конституції, право свободи слова. І суперечки тривають. Боротьба за це право продовжуватиметься на всенародному форумі, а суди, на жаль, не зможуть вирішити це питання так, щоб всі лишилися задоволені.

Що можуть зробити батьки

Дім повинен бути для дитини безпечною гаванню, де вона не може легко стати здобиччю визискувачів і насильників, або місцем, де спокійну людину не підштовхуватимуть до вибухів люті. «Ви можете вважати, що ваша дитина ніколи не стане брутальною, навіть якщо її тримати на дієті телевізійного вандалізму,— звертається до батьків професор університету США.— Але ви ніколи не застраховані від того, що вашого малюка не вб’є або не покалічить інша дитина, яка виросла саме на такій дієті». Далі він наполягає: «Обмеження часу, коли діти піддаються впливу телевізійного насильства, повинно стати справою охорони здоров’я на громадському рівні так само, як дитячі сидіння в автомашинах, велосипедні шоломи, щеплення та здорове харчування».

Ви, безперечно, не дозволили б, аби до вашої хати увійшов незнайомець та почав лаятись і в непристойних виразах розповідати вашій дитині щось про секс, але чому ж тоді ви дозволяєте радіо й телебаченню виконувати роль такого незнайомця? Дивіться добре, коли треба вимкнути їх або переключити канал. Пильнуйте за тим, що дивиться ваша дитина як по телебаченню, так і на комп’ютері, навіть коли вона лишається на самоті у своїй кімнаті. Якщо дитина вміє користуватися комп’ютером та має доступ до комп’ютерних мереж, може статися, що ви будете шоковані, дізнавшись, що́ вона дивиться кожного вечора. Якщо ви не схвалюєте того, що дивиться ваша дитина, просто забороніть це та поясніть чому. Дитина не помре від цих обмежень.

Зрештою, навчіть своїх дітей жити за Божими принципами, а не наслідувати звички, які побутують у цій системі речей з її безсоромними та злими мовою й вчинками (Приповістей 22:6; Ефесян 6:4). Апостол Павло дав християнам одну вчасну пораду, якої ми всі повинні дотримуватися. «Розпуста та нечисть усяка й зажерливість нехай навіть не згадуються поміж вами, як личить святим, і гидота [«ганебна поведінка», НС], і марнословство або жарти, що непристойні вам, але краще дякування» (Ефесян 5:3, 4).

[Ілюстрації на сторінці 10]

Деякі телепередачі можуть заохочувати до злочинів та аморальних учинків.