ДОДАТОК

Запитання батьків

«Як викликати дитину на розмову?»

«Чи встановлювати час, коли дитина має бути ввечері вдома?»

«Як я можу допомогти своїй доньці помірковано ставитись до дієт?»

Це кілька з 17 питань, на які ви знайдете відповіді в цьому Додатку. Весь матеріал розділено на шість частин, і до кожного питання наводяться посилання на відповідні розділи як першого, так і другого тому книжки «Запитання молодих людей. Практичні поради».

Прочитайте цей матеріал. Якщо можливо, обговоріть його зі своїм подружнім партнером. А тоді застосовуйте поради у вихованні своїх дітей. Відповіді, які ви тут знайдете,— надійні. Вони ґрунтуються не на оманливій людській мудрості, а на мудрості Божого Слова, Біблії (2 Тимофія 3:16, 17).

290 Спілкування

297 Правила

302 Незалежність

307 Секс і побачення

311 Емоційні проблеми

315 Духовність

СПІЛКУВАННЯ

Чи сварки з подружнім партнером або з дитиною можуть принести якусь шкоду?

У подружжі неможливо уникнути незгод. Але від вас залежить, як ви їх залагоджуєте. Сварки між батьками сильно впливають на дітей. Про це не можна забувати, адже ваш шлюб — це зразок, за яким ваші діти будуватимуть свої сім’ї. Тому покажіть дітям, як можна правильно розв’язувати конфлікти. Що для цього потрібно?

Слухайте. Біблія радить нам «бути швидкими до слухання, повільними на слова, повільними на гнів» (Якова 1:19). Не підливайте масла у вогонь, «віддаючи злом за зло» (Римлян 12:17). Навіть якщо ваш подружній партнер не хоче слухати, ви послухайте його.

Намагайтесь пояснювати, а не критикувати. Спокійно поясніть своєму подружньому партнеру, як його чи її поведінка впливає на вас («Мені боляче, коли ти...»). Не піддавайтесь бажанню звинувачувати і критикувати («Тобі байдуже, що я відчуваю», «Ти мене ніколи не слухаєш»).

Зробіть паузу. Інколи краще полишити розмову і повернутись до неї, коли емоції вляжуться. Біблія каже: «Почин сварки — то прорив води, тому перед вибухом сварки покинь ти її» (Приповістей 17:14).

Просіть вибачення одне в одного і, якщо потрібно, в дітей. Браян, якому 14 років, говорить: «Інколи після сварки батьки просять вибачення в мене та в мого старшого брата, бо знають, як їхні конфлікти позначаються на нас». Найважливіше, чого ви можете навчити своїх дітей,— це смиренно вибачатись.

А що, коли ви постійно сваритесь з дітьми? Подумайте, чи ви не підкладаєте дров у суперечку, навіть не усвідомлюючи цього. Наприклад, розгляньте ситуацію, яка описується в цьому томі на початку розділу 2 на сторінці 15. Які дії Оксаниної мами, на ваш погляд, спровокували Оксану на сварку? Як ви можете уникати сварок зі своїми дітьми-підлітками? Спробуйте застосувати такі поради.

● Не робіть узагальнень на зразок: «Ти завжди...» або «Ти ніколи...» Такі звинувачення викликають захисну реакцію. Дитина розуміє, що це перебільшення і що справжньою причиною звинувачень є ваш гнів, а не її безвідповідальність.

● Постарайтесь не нападати на дитину, натомість поясніть, як її поведінка впливає на вас. Наприклад, можна сказати: «Коли ти... я почуваюсь...» Повірте, вашій дитині небайдуже, що ви відчуваєте. Якщо ви розповісте про свої почуття, дитина охочіше з вами співпрацюватимеa.

● Зачекайте поки ваш гнів уляжеться, хоч би як важко це було (Приповістей 29:22). Якщо сварка виникла через те, що дитина не виконує хатніх обов’язків, порозмовляйте з нею про це. Напишіть на папері, чого конкретно ви від неї очікуєте, і, якщо потрібно, поясніть, як ви її покараєте у разі непослуху. Терпеливо вислухайте дитину, навіть якщо не погоджуєтеся з її думкою. Ви досягнете ліпших результатів, коли будете уважно слухати, а не читати нотації.

● Не поспішайте робити висновок, що ваша дитина виявляє бунтарський дух. Не слід забувати, що багато того, що робить ваша дитина, є характерною ознакою підліткового віку. Дитина може сперечатися з вами, бо хоче показати, що стає дорослою. Не дайте втягнути себе у суперечку. Пам’ятайте: спостерігаючи за тим, як ви поводитесь у конфліктних ситуаціях, діти будуть вас наслідувати. Виявляючи самовладання і довготерпіння, ви подаєте добрий приклад своєму сину чи доньці (Галатів 5:22, 23).

ДИВІТЬСЯ ТОМ 1, РОЗДІЛ 2, І ТОМ 2, РОЗДІЛ 24

Що повинні знати діти про моє минуле?

Уявіть, що ви з чоловіком, донькою і кількома друзями зібралися за обіднім столом. Під час розмови хтось з друзів згадує про людину, з якою ви зустрічалися до заміжжя. Дочка мало не випустила з рук виделку. «Мамо, ти що зустрічалася з кимось, крім тата?» — здивовано питає вона. Ви ніколи не розповідали цього своїй дочці, і тепер вона хоче знати всі подробиці. Як ви поведетесь?

Зазвичай найліпше відверто відповідати на запитання дітей. Якщо вони зацікавились чимось і хочуть вас послухати, то це чудова нагода поспілкуватись. І саме цього прагне більшість батьків.

Але що варто і чого не варто розповідати сину чи дочці про своє минуле? Цілком природно, що вам хочеться упустити ті деталі, про які соромно згадувати. А втім, якщо це доречно, можна розповісти дітям про власні помилки та проблеми, оскільки ваш досвід може стати їм у пригоді.

Розгляньмо приклад. Якось апостол Павло написав про себе: «Коли хочу робити добро, в мені сидить зло... Нещасна я людина!» (Римлян 7:21—24). Єгова надихнув апостола Павла записати цю думку і подбав, щоб вона збереглась у Біблії заради нашого добра. Адже хто з нас не відчував чогось подібного?

Так само ваші діти краще вас розумітимуть, якщо ви будете розказувати їм і про свої мудрі рішення, і про свої помилки. Зрозуміло, що ви жили в інший час. Однак людська природа з тих пір не змінилась, як не змінилися і біблійні принципи (Псалом 119:144). Розповіді про ваші колишні труднощі і про те, як ви їх долали, допоможуть дітям вирішувати свої проблеми. «Якщо дізнає́шся, що батьки стикалися з тими самими проблемами, то вони стають для тебе ближчими і зрозумілішими,— каже Костянтин.— Тож, коли виникає нова проблема, ти думаєш: “Цікаво, а чи мої батьки переживали щось подібне?”»

Слово перестороги: не обов’язково закінчувати кожну історію повчанням. Можливо, ви переживаєте, що син чи донька зроблять неправильні висновки з вашої розповіді або навіть будуть виправдовувати свої помилки. Однак замість того щоб нав’язувати дитині готове рішення («Ось чому тобі ніколи не треба...»), просто скажіть про свої почуття («Тепер я шкодую, що так повівся, бо...»). У результаті дитина візьме цінний урок з вашого досвіду і в неї не залишиться враження, що їй прочитали мораль (Ефесян 6:4).

ДИВІТЬСЯ ТОМ 1, РОЗДІЛ 1

Як викликати дитину на розмову?

Коли ваша дитина була малою, вона, мабуть, розповідала вам про все. Якщо ви її про щось запитували, вона зразу відповідала. Часто вам навіть не треба було ставити запитань, бо слова лилися з уст вашої дитини, наче нестримний потік. А от викликати підлітка на розмову може видаватись такою ж марною справою, як черпати воду з висохлого колодязя. «Моя дитина розмовляє зі своїми друзями,— кажете ви собі,— то чому вона не хоче розмовляти зі мною?»

Не поспішайте робити висновок, що ваша дитина-підліток відгородилася від вас і не хоче, щоб ви цікавились її життям. Насправді ви потрібні їй, як ніколи раніше. Мабуть, вам буде приємно дізнатись, що, за даними досліджень, більшість підлітків все ж таки цінують батьківські поради — навіть більше, ніж поради однолітків чи мас-медіа.

Чому ж вони не хочуть відкривати вам своє серце? Розгляньте, що говорять деякі молоді люди про те, чому їм важко розмовляти з батьками. Потім дайте відповіді на подані запитання та прочитайте біблійні вірші.

«Мені важко підійти до тата, бо він має дуже багато обов’язків на роботі і в зборі. Здається, що в нього ніколи немає часу для розмови зі мною» (Андрій).

Чи я несвідомо даю зрозуміти дитині, що я надто зайнятий, щоб з нею розмовляти? Якщо так, то як стати для неї ближчим і доступнішим? Коли я міг би регулярно спілкуватися зі своєю дитиною? (Повторення Закону 6:7).

«Якось зі сльозами на очах я розповів мамі про конфлікт, який мав у школі. Я сподівався почути слова потіхи, а вона мене висварила. Відтоді я не розповідаю їй нічого важливого» (Кенджі).

Як я реагую, коли дитина ділиться своїми проблемами? Навіть якщо вона потребує виправлення, чи можу я спочатку вислухати її зі співчуттям, а вже потім дати пораду? (Якова 1:19).

«Батьки кажуть, що ми можемо поговорити і що вони не будуть злитися, але потім все одно зляться. Тоді з’являється відчуття, ніби тебе обманули» (Рита).

Як я можу стримувати свої емоції, коли дитина розповідає те, що мене засмучує? (Приповістей 10:19).

«Коли я ділилася з мамою якимись таємницями, вона часто розповідала їх своїм подругам. Після цього я довго не могла їй довіряти» (Шантел).

Чи я зважаю на почуття дитини і не виявляю таємниць, які вона мені довірила? (Приповістей 25:9).

«Є стільки всього, про що я хотіла б поговорити з батьками. Якби ж тільки вони допомогли мені почати розмову!» (Кортні).

Чи я беру на себе ініціативу, щоб починати розмови зі своєю дитиною? Який час для цього найзручніший? (Екклезіяста 3:7).

Ви, як батьки, можете багато чого досягти, підтримуючи спілкування зі своєю дитиною. Розгляньте розповідь 17-літньої Юнко з Японії. Вона пригадує: «Якось я сказала мамі, що мені легше спілкуватися з однокласниками, ніж зі співхристиянами. Наступного дня я знайшла в себе на столі лист від мами. Вона писала, що їй теж колись бракувало друзів серед одновірців. Мама нагадала мені про декотрих людей, згаданих в Біблії, які служили Богу навіть тоді, коли поряд не було нікого, хто б їх підтримував. А ще вона похвалила мене за те, що я намагаюсь знаходити хороших друзів. Я здивувалась, що у неї була така сама проблема. Це зворушило мене до сліз. Мамин лист дуже підбадьорив мене і додав сил далі поводитися правильно».

Як переконалася мама Юнко, підлітки охочіше розповідають батькам про свої думки і почуття, коли вони впевнені, що не почують насмішок чи критики. А що, коли ваша дитина-підліток дратується або навіть злиться, розмовляючи з вами? Не піддавайтесь бажанню відповісти їй тим самим (Римлян 12:21; 1 Петра 2:23). Натомість, хоч би як це було важко, покажіть своїй дитині на власному прикладі, як треба поводитись і розмовляти.

Пам’ятайте: дорослішаючи, ваша дитина зазнає багатьох змін. Фахівці помітили, що в цей період поведінка підлітків дуже мінлива: в одній ситуації вони поводяться як дорослі, а в іншій — як малі діти. Напевно, ваша дитина не виняток. Що ж вам робити, особливо якщо ваш син або донька поводяться по-дитячому?

Не поспішайте критикувати і не втягуйтесь у пусті суперечки. Натомість розмовляйте з підлітком як з дорослою людиною (1 Коринфян 13:11). Наприклад, коли підліток виявляє свої дитячі риси і каже: «Чого ти до мене постійно чіпляєшся?» — у вас може з’явитися бажання гнівно йому відповісти. Але якщо ви так зробите, то втратите контроль над розмовою і, скоріш за все, втягнетесь у суперечку. Замість цього ви можете просто сказати: «Бачу, ти дуже схвильований. Давай поговоримо про це, коли ти трохи заспокоїшся». Таким чином ви контролюєте ситуацію і закладаєте основу для розмови, а не для суперечки.

ДИВІТЬСЯ ТОМ 1, РОЗДІЛИ 1 І 2

ПРАВИЛА

Чи встановлювати час, коли дитина має бути ввечері вдома?

Щоб знайти відповідь на це запитання, уявіть себе в такій ситуації: минуло вже півгодини, як ваш син мав бути вдома. І от ви чуєте, що вхідні двері повільно відкриваються. «Він сподівається, що ми вже спимо»,— думаєте ви. Але який може бути сон! Ви сидите біля дверей з того часу, як він мав бути вдома. Ось він заходить, і ви зустрічаєтесь поглядами. Що ви скажете? Що зробите?

Є кілька варіантів. Один з них — не надавати цьому особливого значення. Можливо, ви думаєте: «Всі ми були молоді». Або ж можна впасти в іншу крайність і викрикнути: «Більше тебе нікуди не пущу!» Але замість того щоб кричати на сина, вислухайте його: може, він запізнився через поважну причину. А потім використайте цю ситуацію, щоб навчити сина цінного уроку. Як?

Пропозиція. Скажіть своїй дитині, що поговорите з нею завтра. Виберіть слушний час і обговоріть, що ви будете робити далі. Деякі батьки ставлять дитині таку умову: якщо вона запізниться, то потім має повертатись додому на півгодини раніше. З іншого боку, якщо дитина постійно повертається вчасно, доводячи, що гідна довір’я, то їй можна дати більше свободи — наприклад, дозволити іноді приходити трохи пізніше. Обов’язково чітко скажіть дитині, коли вона має бути вдома і що її чекає в разі непослуху. Дивіться, щоб ваші слова не розходилися з ділом.

Однак пам’ятайте біблійні слова: «Нехай про вашу поміркованість знають усі» (Филип’ян 4:5). Перш ніж встановити час повернення додому, обговоріть це питання з дитиною. Нехай ваш син чи донька самі запропонують час і пояснять свою пропозицію. Враховуйте думку своєї дитини. Якщо вона поводиться відповідально, то можна задовольнити її помірковані бажання.

Пунктуальність — цінна риса. Встановлюючи час повернення додому, ви не тільки оберігаєте дитину від небезпек, але й допомагаєте їй розвивати рису, яка знадобиться в дорослому житті (Приповістей 22:6).

ДИВІТЬСЯ ТОМ 1, РОЗДІЛ 3, І ТОМ 2, РОЗДІЛ 22

Як залагоджувати з дитиною суперечки про одяг?

Розгляньте ситуацію, описану на початку розділу 11 цього тому. Уявіть, що Оля — ваша донька. Помітивши, що донька одяглась дуже нескромно, ви відразу кажете: «Негайно переодягнись, а то нікуди не підеш!» Скоріш за все, вона послухається, бо в неї немає іншого вибору. Але що зробити, щоб вона змінила не тільки одяг, а й спосіб мислення?

● По-перше, пам’ятайте: ваш син чи донька повинні переживати про наслідки власної нескромності так само, як ви, а то й більше. В глибині душі вашій дитині не хочеться виглядати по-дурному або привертати до себе неналежну увагу. Виявляючи терпіння, розкажіть дитині, що нескромний одяг зовсім не додає їй привабливості, і поясніть чомуb. Пропонуйте альтернативні варіанти.

● По-друге, будьте розсудливі. Запитайте себе: «Чи цей одяг суперечить біблійним принципам чи просто не подобається мені?» (2 Коринфян 1:24; 1 Тимофія 2:9, 10). Якщо це тільки питання смаку, то чи можете ви піти на поступки?

● По-третє, мало сказати сину чи доньці, які стилі одягу неприйнятні. Допоможіть їм підібрати прийнятне вбрання. Чому б не використати для розмови з дитиною робочу схему на сторінках 82 і 83 цього тому? Повірте, ваші зусилля не будуть даремними!

ДИВІТЬСЯ ТОМ 1, РОЗДІЛ 11

Чи дозволяти дитині грати в комп’ютерні ігри?

Сучасні комп’ютерні ігри дуже відрізняються від електронних ігор, в які ви грали у підліткові роки. Як можна допомогти своїй дитині бачити можливі небезпеки й уникати їх?

Якщо ви забороняєте будь-які комп’ютерні ігри або догматично твердите, що це марна трата часу, то навряд чи чогось досягнете. Пам’ятайте, не всі ігри погані. Однак вони можуть викликати залежність. Тому проаналізуйте, скільки часу ваша дитина проводить за іграми і які ігри їй подобаються. Крім того, поставте своїй дитині такі запитання:

● Яка гра найпопулярніша серед твоїх однокласників?

● Що в цій грі треба робити?

● Як ти думаєш, чому вона багатьом подобається?

Може виявитись, що ваша дитина знає про комп’ютерні ігри більше, ніж ви думали! Можливо, вона навіть грала в ігри, які ви вважаєте неприйнятними. Якщо так, то не реагуйте надто гостро. Сприйміть це як нагоду навчити дитину відрізняти добре від поганого (Євреїв 5:14).

Ставте запитання, які допоможуть дитині зрозуміти, чому її приваблює неприйнятна гра. Наприклад, ви могли б запитати:

● Чи ти відчуваєш себе білою вороною через те, що тобі не можна грати в цю гру?

Деякі підлітки грають в якусь гру, щоб було про що поговорити з однолітками. Якщо так робить і ваша дитина, то до вирішення цієї проблеми ви, мабуть, підійдете зовсім інакше, ніж тоді, коли гра приваблює дитину сценами неморальності чи кривавого насилля (Колосян 4:6).

А що, коли вашій дитині таки подобаються негативні елементи гри? Деякі підлітки відразу виправдовуються, говорячи, що на них не впливають криваві сцени, створені комп’ютером. Вони кажуть: «Те, що я роблю це на екрані, зовсім не означає, що буду поводитись так в реальному житті». Якщо ваша дитина мислить подібно, зверніть її увагу на Псалом 11:5. Зі слів цього вірша чітко видно, що Бог засуджує не тільки тих, хто чинить насилля, а й тих, хто його любить. Той самий принцип стосується неморальності та інших видів поведінки, які Бог не схвалює (Псалом 97:10).

Якщо ваша дитина має проблему з комп’ютерними іграми, вжийте таких заходів:

● не дозволяйте їй грати в комп’ютерні ігри в ізольованому приміщенні, скажімо у спальні;

● встановіть чіткі правила (наприклад, жодних ігор, поки дитина не поїсть, не зробить уроків чи інших важливих справ);

● заохочуйте дитину до занять, які вимагають від неї фізичної активності;

● будьте поряд, коли ваші діти грають в комп’ютерні ігри, а ще краще — час від часу грайте з ними разом.

Звісно, щоб давати поради своїм дітям стосовно комп’ютерних ігор, ви повинні мати свободу мови. Тож запитайте себе: «Які фільми і програми я дивлюсь?» Не обманюйтесь: якщо ви говорите одне, а робите інше, ваші діти обов’язково це помітять!

ДИВІТЬСЯ ТОМ 2, РОЗДІЛ 30

Що робити, якщо в моєї дитини розвинулась залежність від мобільного телефону, комп’ютера чи іншого електронного пристрою?

Чи ваш син або донька тратять надто багато часу на Інтернет і СМС-повідомлення? Чи їм більше подобається проводити час з МР3-плеєром, ніж з вами? Якщо так, то що вам робити?

Звичайно, найлегше просто забрати в дитини електронний пристрій. Але не варто вважати електронні пристрої суцільним злом. Мабуть, і ви користуєтесь технікою, якої не було у ваших батьків. Отож, не поспішайте конфісковувати в дитини її «іграшку» (хіба що на це є вагома підстава), а спробуйте навчити сина чи доньку мудро й помірковано послуговуватись електронними пристроями. Як це зробити?

Обговоріть цю проблему з сином чи донькою. Спершу поясніть, що вас непокоїть. Потім вислухайте дитину (Приповістей 18:13). Тоді знайдіть вирішення. Не бійтеся встановлювати чіткі обмеження, але будьте помірковані. «Коли батьки помітили, що я витрачаю забагато часу на есемески, то не забрали в мене мобілки,— розповідає Еллен,— а встановили кілька правил. Завдяки цьому я навчилась себе контролювати, навіть коли батьків немає поряд».

А що робити, коли дитина займає оборонну позицію? Не думайте, що вона пропустила повз вуха вашу пораду. Будьте терплячими і дайте дитині час все обміркувати. Можливо, в серці вона згідна з вами і зробить необхідні зміни. Багато підлітків реагують на зауваження батьків так, як Ліда. Вона розповідає: «Спочатку я дуже роздратувалась, коли мама з татом сказали, що я стала залежною від комп’ютера. Але чим більше я думала над їхніми словами, тим більше переконувалась, що вони праві».

ДИВІТЬСЯ ТОМ 1, РОЗДІЛ 36

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Скільки свободи можна дати дитині?

Коли перед вами постає це питання, вам, можливо, важко дати на нього однозначну відповідь. Наприклад, ваш син зачинився у своїй кімнаті. Чи ви ввійдете до нього без стуку? Або ваша донька, поспішаючи до школи, забула вдома телефон. Чи ви будете читати її СМС-повідомлення?

Справді, на ці запитання нелегко відповісти. З одного боку, ви, як батьки, маєте право знати, що́ відбувається в житті вашої дитини, і на вас лежить обов’язок оберігати її. З другого боку, ви не можете постійно слідкувати за дитиною всевидющим оком і контролювати кожен її крок. Як же не впасти в крайнощі?

По-перше, зрозумійте, що бажання підлітка мати приватне життя не завжди вказує на те, що він займається чимось поганим. Адже це невід’ємна частина нормального розвитку дитини. Діти хочуть спробувати власні сили, тому вони самостійно вибирають собі друзів і, стикаючись з проблемами, намагаються доходити своїм розумом до того, як їх вирішити (Римлян 12:1, 2). Крім того, якщо підліток має можливість побути на самоті, він розвиває здатність мислити, а це знадобиться йому в дорослому житті. Усамітнюючись, підліток може поміркувати, перш ніж прийняти якесь рішення чи відповісти на складні життєві питання (Приповістей 15:28).

По-друге, усвідомте, що спроби в усьому контролювати життя підлітка можуть викликати у нього обурення і підштовхнути до бунту (Ефесян 6:4; Колосян 3:21). Чи це означає, що ви взагалі не повинні втручатися в життя своєї дитини? Ні, бо ви залишаєтесь батьками. Ваша мета — допомогти дитині розвивати навчене Біблією сумління (Повторення Закону 6:6, 7; Приповістей 22:6). У кінцевому підсумку мудре керівництво принесе кращі результати, ніж цілковитий контроль.

По-третє, поговоріть на цю тему зі своєю дитиною. Уважно вислухайте її. Чи можете ви в чомусь поступитись? Поясніть підлітку, що ви дозволите йому мати більше свободи, якщо він не зрадить вашої довіри. Попередьте дитину про те, що́ ви зробите у разі її непослуху, і дотримуйтеся свого слова. Будьте певні: якщо ви даєте дитині свободу, то це не означає, що ви про неї не дбаєте.

ДИВІТЬСЯ ТОМ 1, РОЗДІЛИ 3 І 15

Скільки класів має закінчити моя дитина?

«На уроках так нудно!», «Нам стільки задають!», «Я так стараюсь, а мені все одно ставлять погані оцінки. Навіщо далі вчитися?». Ці висловлювання відображають лише декілька причин, з яких діти хочуть кинути школу, не здобувши навіть обов’язкової освіти. Що вам робити, коли у вашого сина чи доньки виникає таке бажання? Ось кілька порад.

● Проаналізуйте власне ставлення до навчання. Чи ви вважали школу марною тратою часу, каторгою, яку треба було просто відбути, перш ніж взятися за цікавіші справи? Якщо так, то ваше ставлення до навчання могло передатися дітям. Але погодьтесь: всебічна освіта допоможе їм набути «добрий розум і розважність», які дуже необхідні, щоб досягати цілей в житті (Приповістей 3:21).

● Створіть дитині добрі умови для навчання. Дехто отримує погані оцінки лише тому, що не вміє вчитися або не має належних для цього умов. Успішному навчанню сприяє порядок на письмовому столі, добре освітлення та доступ до необхідної інформації. Ви допоможете своїй дитині розвиватись розумово і духовно, якщо створите їй хороші умови для роздумів над тим новим, що вона дізнається. (Порівняйте 1 Тимофія 4:15).

● Цікавтесь навчанням дитини. Ставтесь до вчителів як до союзників, а не як до ворогів. Познайомтеся з ними і розкажіть, з якими труднощами стикається ваша дитина та які в неї цілі. Якщо в сина чи доньки погані оцінки, спробуйте зрозуміти чому. Чи ваша дитина вважає, що коли вона буде добре вчитись, то стане об’єктом знущань? А може, в неї проблеми з вчителями? Чи їй важко даються деякі предмети? Шкільна програма повинна допомагати дитині розвиватись, а не перевантажувати її. Чи причиною поганої успішності є проблема зі здоров’ям, наприклад слабкий зір або порушення здатності навчатися?

Чим більше ви цікавитесь навчанням дитини,— як шкільним, так і духовним,— тим більше у неї шансів досягти успіху (Псалом 127:4, 5).

ДИВІТЬСЯ ТОМ 1, РОЗДІЛ 19

Як переконатись, що моя дитина вже готова жити окремо?

Світлана, слова якої наводились у розділі 7 цього тому, боїться жити окремо від батьків. У чому полягає одна з причин? Дівчина каже: «Навіть якщо я хочу купити щось за свої гроші, тато все одно платить за мене. Він каже, що це його обов’язок. Тому, коли я думаю про те, що доведеться самій оплачувати рахунки, мені стає страшно». Батько Світлани, безперечно, має добрі спонуки. Але чи він допомагає своїй доньці підготуватися до самостійного життя? (Приповістей 31:10, 18, 27).

Чи ви занадто опікуєтеся своїми дітьми, через що вони не готові жити окремо? Як це перевірити? Розгляньте наведені нижче чотири пункти, які також згадуються в розділі 7, в підзаголовку «Чи я готовий?», але з погляду батьків.

Мудро розпоряджатися грішми. Чи ваші старші діти знають, як оплачувати комунальні послуги? Чи знають вони, які податки потрібно платити і як це робити? (Римлян 13:7). Чи вони розуміють, що брати кредит — це дуже відповідальна справа? (Приповістей 22:7). Чи вміють вони планувати видатки і жити відповідно до своїх можливостей? (Луки 14:28—30). Чи вони вже відчули, як приємно купувати щось за самостійно зароблені гроші? І чи відчули вони ще більшу радість, жертвуючи своїм часом і засобами, щоб допомагати іншим? (Дії 20:35).

Виконувати хатню роботу. Чи вміють ваші діти — як дочки, так і сини — готувати їжу? Чи ви навчили їх прати і прасувати одяг? Якщо вони водять автомобіль, то чи можуть, наприклад, поміняти запобіжник, масло чи колесо?

Вміти ладити з іншими. Коли ваші діти підліткового віку сперечаються, чи ви завжди виступаєте в ролі судді, залишаючи за собою останнє слово? А може, ви вчите їх спокійно вирішувати проблеми і потім повідомляти вам про це? (Матвія 5:23—25).

Регулярно виділяти час на духовні справи. Чи ви просто говорите своїм дітям, у що вони мають вірити, чи переконуєте їх? (2 Тимофія 3:14, 15). Чи ви даєте готові відповіді на їхні питання, пов’язані з релігією і мораллю, чи вчите їх набувати «розважності»? (Приповістей 1:4). Чи подаєте ви дітям хороший приклад в особистому вивченні Біблії, чи бачите, що ваш приклад не найкращий?c

Безсумнівно, щоб допомогти дітям розвинути добрі навички в цих сферах, потрібен час і неабиякі зусилля. Але ваші старання будуть винагороджені, коли прийде час відпустити дитину в самостійне життя.

ДИВІТЬСЯ ТОМ 1, РОЗДІЛ 7

СЕКС І ПОБАЧЕННЯ

Чи треба розмовляти з дитиною про секс?

У наш час діти дізнаються про секс у дуже ранньому віці. Біблія давно передрекла, що «в останні дні прийдуть скрутні часи, коли жити буде дуже важко» і що люди «не матимуть... самовладання» та «любитимуть задоволення, а не Бога» (2 Тимофія 3:1, 3, 4). Поширення такого явища, як випадковий секс, є одним з численних доказів сповнення цього пророцтва.

Сьогоднішній світ сильно відрізняється від того, в якому виростали ви. Але проблеми в основному залишились такими самими. Тому не впадайте в паніку, боячись, що оточення може справити поганий вплив на ваших дітей. Натомість допоможіть їм зробити те, до чого заохочував християн апостол Павло приблизно дві тисячі років тому, кажучи: «Одягніться в повне озброєння від Бога, щоб ви могли вистояти попри хитрощі Диявола» (Ефесян 6:11). Незважаючи на поганий вплив оточення, чимало юних християн успішно ведуть боротьбу за те, щоб чинити правильне. Як ви можете допомогти своїм дітям робити так само?

Одна з можливостей — поговорити з дитиною, використовуючи думки з деяких розділів у частині 4 цього тому і в частинах 1 та 7 тому 2. В цих розділах подаються біблійні вірші, котрі спонукують до роздумів. Одні з них розповідають про людей, які відстоювали те, що правильне, і отримували за це рясні благословення, а також про людей, які нехтували Божими законами, і в результаті пожинали гіркі плоди. Інші ж вірші містять цінні принципи, що допоможуть і вам, і вашим дітям зрозуміти, яка це велика честь жити за біблійними нормами. Чому б не запланувати найближчим часом розглянути цю інформацію разом з вашими дітьми?

ДИВІТЬСЯ ТОМ 1, РОЗДІЛИ 23, 25, 32, І ТОМ 2, РОЗДІЛИ 4—6, 28, 29

Чи дозволити дитині ходити на побачення?

Рано чи пізно ваша дитина почне думати про побачення. Приміром, юний Філліп каже: «Мені навіть нічого не треба робити! Дівчата самі підходять до мене і запрошують на побачення. А я стою і думаю: “І що тепер?” Дуже важко відмовити, бо деякі з них надзвичайно привабливі».

Найліпше, що ви, як батьки, можете зробити,— це поговорили зі своїм підлітком про побачення. За основу для розмови можна взяти думки з розділу 1 тому 2. Дізнайтеся, з якими труднощами в школі чи навіть у зборі стикається ваш син або дочка. Такі розмови можна провадити в невимушеній атмосфері, наприклад «як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою» (Повторення Закону 6:6, 7). Завжди пам’ятайте, що треба бути «швидкими до слухання, повільними на слова» (Якова 1:19).

Довідавшись, що вашій дитині сподобалась особа протилежної статі, не панікуйте. «Коли тато дізнався, що я маю хлопця, він дуже засмутився! — пригадує одна дівчина.— Намагаючись налякати мене, він ставив багато різних запитань, наприклад, чи готова я до одруження. Але такі розмови лише підштовхують молоду людину продовжувати ходити на побачення наперекір батькам, аби довести, що вони помиляються!»

Якщо ваша дитина розуміє, що питання побачень навіть не варто з вами обговорювати, то це може погано закінчитись: вона почне зустрічатися таємно. «Коли батьки реагують надто гостро,— каже одна дівчина,— підлітки починають обманювати. Заборона їх не зупиняє, вони просто стають хитрішими».

Ви досягнете набагато ліпших результатів, якщо будете щиро розмовляти з дитиною. Ось що розповідає 20-річна Маргарита: «Мої батьки завжди відверто розмовляють зі мною про хлопців. Їм важливо знати, хто мені подобається, і, на мою думку, це добре! Як правило, тато вирішує поговорити з тим хлопцем. Якщо батьків щось непокоїть, вони кажуть мені про це. Зазвичай я доходжу до висновку, що ця людина мені не підходить навіть ще до того, як дійде до першого побачення».

Однак, прочитавши розділ 2 тому 2, у вас може виникнути запитання: «Чи буде мій син або дочка таємно зустрічатись?» Зверніть увагу на висловлювання деяких хлопців і дівчат про те, що найчастіше підштовхує молодих людей до таємних побачень, і поміркуйте над наведеними запитаннями.

«Деякі підлітки не відчувають підтримки вдома, тому шукають її у стосунках з хлопцем чи дівчиною» (Венді).

Батьки, що ви робите, аби задовольняти емоційні потреби своїх дітей? Чи треба вам у чомусь покращитися? Якщо так, то в чому саме?

«Коли мені було 14, один хлопець, який приїхав по програмі обміну учнями, запропонував мені зустрічатись. Я погодилась. Я думала, що це має бути класно, коли тебе обнімає хлопець» (Діана).

Якби Діана була вашою донькою, що б ви зробили в такій ситуації?

«Якщо маєш мобілку, то приховувати стосунки з хлопцем дуже просто. Батьки ні про що не здогадуються» (Аннет).

Яких запобіжних заходів можна вжити щодо використання мобільного телефону вашою дитиною?

«Таємно зустрічатись набагато легше, коли батьки не контролюють, чим займаються їхні діти і з ким проводять час» (Володимир).

Як ви могли б більше цікавитись життям вашої дитини і разом з тим не надто обмежувати її свободу?

«Часто діти залишаються вдома самі. Деякі батьки забагато довіряють своїм дітям і не контролюють, куди і з ким вони йдуть» (Ніколас).

Подумайте, з ким найбільше спілкуються ваші діти. Чи ви дійсно знаєте, що вони роблять, коли збираються разом?

«Буває, що підлітки починають таємно зустрічатись, якщо в них надто строгі батьки» (Павло).

Як, не порушуючи біблійних законів і принципів, ви можете виявляти поміркованість? (Филип’ян 4:5).

«Коли в мене почався перехідний вік, я мала низьку самооцінку і дуже прагнула уваги. Я стала переписуватись через Інтернет з хлопцем із сусіднього збору і закохалася в нього. З ним я почувалась особливою» (Лінда).

Як батьки могли б задовольняти емоційні потреби Лінди?

Чому б не використати розділ 2 тому 2, а також цю частину Додатку як основу для розмови зі своїм сином чи донькою? Відверте й щире спілкування — це найліпша зброя проти скритності (Приповістей 20:5).

ДИВІТЬСЯ ТОМ 2, РОЗДІЛИ 1—3

ЕМОЦІЙНІ ПРОБЛЕМИ

Як реагувати, якщо моя дитина говорить про самогубство?

У деяких країнах самогубство серед молоді стало поширеним явищем, і це дуже тривожний факт. Наприклад, в Україні, за даними Державного комітету статистики, самогубство займає друге місце серед причин смертності. Більшість тих, що вдаються до самогубства,— це підлітки віком до 14 років. До групи ризику належать ті юнаки й дівчата, які мають психічні розлади, які вже робили спроби покінчити з собою, або ті, в чиїх сім’ях були випадки самогубства. Ось кілька ознак, котрі можуть свідчити про намір дитини відібрати собі життя:

● небажання спілкуватися з рідними і друзями;

● порушення режиму сну та звичок харчування;

● втрата інтересу до улюблених занять;

● суттєві зміни характеру;

● зловживання алкоголем чи наркотиками;

● роздавання дорогих серцю речей;

● розмови про смерть або підвищений інтерес до всього, що з нею пов’язано.

Не звертати уваги на такі ознаки було б найбільшою помилкою. Ставтесь серйозно до будь-яких тривожних сигналів. Не робіть поспішних висновків, що треба просто почекати і цей важкий період у житті вашої дитини пройде.

Також не соромтеся звертатись по допомогу для вашого сина чи дочки, які страждають від депресії або іншого емоційного розладу. Запідозривши, що ваша дитина думає відібрати собі життя, поговоріть з нею про це. Дехто вважає, що розмова про самогубство може підштовхнути дитину до цього кроку, але такий погляд помилковий. Більшість дітей відчуває полегшення, коли батьки самі піднімають цю тему. Тож, якщо ваша дитина зізнає́ться, що думала про самогубство, вивідайте, чи вона вже склала план, як буде це робити, і наскільки він детальний. Чим детальніший план, тим швидше вам потрібно діяти.

Не думайте, що депресія мине сама по собі. І, навіть коли здається, що вона відступила, це ще не означає, що проблема вирішена. Навпаки, така ситуація найнебезпечніша. Чому? Тому що в стані глибокої депресії підліток не має сил втілити свої думки про самогубство. А коли депресія відступає, то в нього можуть знайтись для цього сили.

Як жахливо, що деякі пригнічені підлітки вирішують позбавити себе життя! Коли батьки та інші дорослі будуть уважними до найменших тривожних ознак і реагуватимуть на них, тоді вони зможуть «втішати пригнічені душі» і стануть для молодих справжнім захистом (1 Фессалонікійців 5:14).

ДИВІТЬСЯ ТОМ 1, РОЗДІЛИ 13 І 14, І ТОМ 2, РОЗДІЛ 26

Чи приховувати від дитини своє горе?

Втрата подружнього партнера — це велике горе. Однак ваша дитина також страждає. Як їй допомогти, не забуваючи про себе? Ось кілька порад:

● Не приховуйте свого болю. Більшість найважливіших уроків у житті дитина засвоює, спостерігаючи за вами. Вміння долати горе — не виняток. Тому не треба показувати, що ви дуже сильні, ховаючи свій біль від дитини. Інакше вона робитиме те саме. Натомість, якщо ви будете відверто виражати свій біль, дитина зрозуміє, що виявляти почуття — краще, ніж придушувати їх, і що цілком природно бути сумним, пригніченим чи навіть роздратованим.

● Заохочуйте підлітка до розмови. Ненав’язливо спонукуйте дитину висловлювати те, що в неї на серці. Якщо вона не йде на контакт, чому б вам разом не обговорити розділ 16 цього тому? Згадайте приємні моменти, які ви пережили з померлим подружнім партнером. Розкажіть, як вам тепер буде важко жити без нього. Коли дитина почує, як ви говорите про свої почуття, вона теж навчиться розповідати про свої.

● Визнавайте свої обмеження. Зрозуміло, що в цей нелегкий період ви прагнете бути для своєї дитини надійною опорою. Але оскільки втрата дорогої людини завдала вам сильного болю, то протягом певного часу ви можете бути емоційно й фізично виснажені (Приповістей 24:10, НС). Не вагайтесь звертатися за допомогою до родичів і надійних друзів. Це свідчитиме про вашу зрілість. Недарма у Приповістей 11:2 сказано: «З сумирними — мудрість».

Проте найбільшу підтримку може дати вам Бог Єгова. Він обіцяє своїм служителям: «Я — Господь, Бог твій, що держить тебе за правицю й говорить до тебе: Не бійся,— Я тобі поможу!» (Ісаї 41:13).

ДИВІТЬСЯ ТОМ 1, РОЗДІЛ 16

Як я можу допомогти своїй доньці помірковано ставитись до дієт?

Що робити, якщо ваша дочка страждає від розладу харчування?d Насамперед спробуйте зрозуміти, чому в неї з’явився цей розлад.

Помічено, що багато дівчат з такими розладами мають занижене почуття власної гідності, а також схильні до максималізму і ставлять перед собою нереалістично високі вимоги. Подумайте, чи ваші дії часом не спричиняють того, що в доньки виникають такі почуття. Хваліть її і підбадьорюйте (1 Фессалонікійців 5:11).

А ще проаналізуйте своє ставлення до їжі та ваги. Чи буває, що словами або вчинками ви мимоволі звертаєте надто багато уваги на ці питання? Пам’ятайте, підлітки дуже переймаються своєю зовнішністю. Навіть невинні жарти про пухкенькі щічки чи нормальне для цього віку збільшення ваги можуть викликати у вразливого підлітка глибоке занепокоєння.

Після молитовних роздумів над цим питанням щиро порозмовляйте зі своєю донькою. Ось кілька порад:

● заздалегідь добре обдумайте, що і коли ви скажете;

● поясніть, що ви переживаєте за неї і прагнете їй допомогти;

● не дивуйтесь, якщо спочатку донька займе оборонну позицію;

● терпеливо слухайте.

А найголовніше, активно підтримуйте доньку на шляху до одужання. Нехай це стане справою цілої сім’ї!

ДИВІТЬСЯ ТОМ 1, РОЗДІЛ 10, І ТОМ 2, РОЗДІЛ 7

ДУХОВНІСТЬ

Як прищеплювати дітям духовні цінності у підлітковому віці?

Біблія каже, що Тимофій отримував духовне навчання «із самого народження» (2 Тимофія 3:15). І ви, напевно, теж навчали своїх дітей змалку. Однак вам, можливо, доведеться змінити свої методи навчання, оскільки ваші діти дорослішають. У цей період діти починають розуміти складні абстрактні поняття, яких вони не могли повністю збагнути, коли були меншими. Тому особливо тепер вам треба звертатися до їхнього розуму (Римлян 12:1).

Пишучи до Тимофія, Павло згадав, «чого [той] навчився і в чому [його] переконали» (2 Тимофія 3:14). Тепер настав час, коли підлітка треба переконувати в правдивості біблійних істин, які він знає з самого дитинства. Щоб досягти його серця, недостатньо просто говорити, що він має робити чи у що вірити. Підліток повинен розібратись у всьому самостійно. Як йому допомогти? Для початку заохочуйте його обдумувати і обговорювати такі питання, як:

● Чому я переконаний, що Бог існує? (Римлян 1:20).

● Звідки я знаю, що те, чого вчать мене батьки з Біблії,— правда? (Дії 17:11).

● Чому я переконаний, що дотримання біблійних принципів іде мені тільки на добро? (Ісаї 48:17, 18).

● Звідки я знаю, що біблійні пророцтва виконаються? (Ісуса Навина 23:14).

● Чому я переконаний, що ніщо у світі не зрівняється з «набагато ціннішим знанням про Христа Ісуса»? (Филип’ян 3:8).

● Що Христова викупна жертва означає для мене? (2 Коринфян 5:14, 15; Галатів 2:20).

Можливо, ви вагаєтесь ставити ці питання своєму підлітку, боячись, що він на них не відповість. Але це все одно, що не наважуватися подивитись на покажчик рівня пального у вашому автомобілі, боячись, що бак виявиться порожнім. Навіть якщо так і є, то краще про це дізнатись тоді, коли ви ще можете щось зробити! Подібно саме тепер — поки ваша дитина ще живе разом з вами — ви маєте чудову нагоду допомогти їй дослідити біблійні істини і самій переконатися в їхній правдивостіe.

Пам’ятайте, немає нічого поганого в тому, що ваш син або дочка запитують себе: «Чому я в це вірю?» Діана, якій зараз 22 роки, пригадує, що в підлітковому віці ставила собі такі питання. Вона каже: «Я хотіла бути цілковито впевненою в тому, в що вірю. Знайшовши чіткі, переконливі відповіді, я зрозуміла, що мені подобається бути Свідком Єгови! Коли мене питали, чому я чогось не роблю, то замість того, щоб відповісти: “Це забороняє моя релігія”, я говорила: “Я вважаю, що це неправильно”. Іншими словами, я перейняла біблійні погляди — вони стали моїми власними».

Пропозиція. Щоб збагнути, наскільки ваша дитина розуміє біблійні норми, дайте їй можливість спробувати себе в ролі батьків, коли виникає проблемна ситуація. Наприклад, ваша донька просить дозволу піти на вечірку, але ви розумієте (і вона, скоріш за все, теж), що ця вечірка буде сумнівною. Замість того щоб просто відмовити, скажіть щось на зразок: «Мені б хотілося, щоб ти поставила себе на моє місце. Подумай про вечірку, на яку хочеш піти, знайди додаткову інформацію (наприклад, у розділі 37 цього тому і розділі 32 тому 2), і завтра ми з тобою поговоримо. Я буду грати твою роль і проситиму дозволу піти на цю вечірку, а ти, граючи мою роль, скажеш, чи варто йти на неї, чи ні».

ДИВІТЬСЯ ТОМ 1, РОЗДІЛ 38, І ТОМ 2, РОЗДІЛИ 34—36

Наша дитина-підліток втратила інтерес до духовних справ. Що нам робити?

Перш за все не поспішайте робити висновок, що дитина відкинула вашу віру. Здебільшого втрата інтересу до духовного пояснюється певними прихованими причинами. Можливо, ваша дитина...

● стикається з тиском ровесників і не хоче відрізнятись від інших тим, що дотримується біблійних принципів;

● порівнює себе з іншими молодими людьми (навіть з рідними братами і сестрами), які досягли успіхів у християнському житті, і розуміє, що не може робити те саме;

● дуже хоче мати друзів, але почувається самотньо або незручно серед одновірців;

● бачить інших молодих «Свідків», які ведуть подвійне життя;

● намагається знайти себе і, як наслідок, вважає, що мусить піддавати сумніву важливі для вас принципи;

● бачить однокласників, які без жодних обмежень чинять гріх і при цьому начебто не зазнають поганих наслідків;

● намагається здобути прихильність невіруючого батька чи матері.

Варто зазначити, що ці проблеми не пов’язані з самою вірою. Вони більше стосуються обставин, через які важко дотримуватись віри — принаймні тепер. Як же зміцнити духовно свою дитину?

Виявляйте гнучкість, але не йдіть на компроміс. Намагайтесь зрозуміти, чому ваш підліток втратив інтерес до духовних справ, і зробіть зміни, щоб у нього були всі умови для духовного росту (Приповістей 16:20, НС). Наприклад, розгляд робочої схеми «Мої дії в умовах пресингу», що на сторінках 132 і 133 тому 2, може додати впевненості вашій дитині, і вона буде більш смілива в розмовах з однокласниками. Або ж, якщо ваша дитина-підліток почувається самотньою, ви можете допомогти їй знайти хороших друзів.

Знайдіть наставника. Іноді добре заохочення підлітку може дати доросла людина, яка не є членом сім’ї. Чи ви знаєте когось, чиї духовні погляди можуть позитивно вплинути на вашу дитину? Чому б не спланувати, щоб ця людина проводила час з вашим сином чи дочкою? Це не означає, що ви перекладаєте на неї свої батьківські обов’язки. Подумайте про Тимофія і Павла. Їхня дружба принесла велику користь обидвом. Тимофій наслідував добрий приклад Павла, а Павло мав надійного партнера у служінні (Филип’ян 2:20, 22).

Доки ваш підліток живе разом з вами, ви маєте право вимагати, щоб він дотримувався заведеного у вашій сім’ї розпорядку духовних справ. Однак ваша мета — прищепити підлітку любов до Бога, а не просто добитися формального виконання ваших наказів. Щоб допомогти дитині прийняти правдиву релігію, подавайте гідний наслідування приклад. Будьте розсудливими у своїх сподіваннях. Подбайте, щоб у вашої дитини був наставник та хороші друзі. І, можливо, колись ваша дитина поділятиме почуття псалмописьменника, який сказав: «Господь моя скеля й твердиня моя, і Він мій Спаситель» (Псалом 18:3, курсив наш).

ДИВІТЬСЯ ТОМ 1, РОЗДІЛ 39, І ТОМ 2, РОЗДІЛИ 37, 38

[Примітки]