Розділ сьомий

Чого можна навчитися про Творця з книги?

МАБУТЬ, ви погодитеся, що інформативна, цікава книжка — дуже цінна річ. Біблія є такою книгою. У ній можна знайти захопливі правдиві історії, що навчають високих моральних принципів. Вона також містить яскраві приклади важливих істин. Один з її письменників, який славився мудрістю, сказав, що він «старався дібрати вирази гарні, й вірно списав слова правди» (Екклезіяста 12:10, Хом.).

Книга, яку ми називаємо «Біблія»,— це насправді збірник із 66 менших книг, що писалися понад 1500 років. Наприклад, приблизно між 1513 і 1473 роком до н. е. Мойсей написав, починаючи з Буття, п’ять перших книг. Іван, один з Ісусових апостолів, був останнім письменником Біблії. З-під його пера вийшла історія Ісусового життя (Євангеліє від Івана), а також коротші послання й книга Об’явлення, яка в більшості Біблій є останньою.

Протягом 1500 років від Мойсея до Івана у написанні Біблії брало участь коло 40 осіб. Вони були чесними й відданими чоловіками, які хотіли допомогти іншим навчитися про нашого Творця. Від них ми можемо більше довідатися про особистість Бога та дізнатися, як задовольняти його. Завдяки Біблії також можливо зрозуміти, чому у світі панує зло та як воно буде знищене. Біблійні письменники вказують на час, коли людство житиме безпосередньо під Божим правлінням, і піднімають у своїх книгах край завіси над майбутнім захопливим життям, яким ми зможемо тоді насолоджуватися (Псалом 37:10, 11; Ісаї 2:2—4; 65:17—25; Об’явлення 21:3—5).

Мабуть, ви знаєте, що чимало людей не ставляться до Біблії серйозно, вважаючи її лише стародавнім збірником людської мудрості. Однак мільйони переконані, що справжній Автор цієї книги — Бог і що він керував думками її письменників (2 Петра 1:20, 21). Як же визначити, чи те, що належить перу письменників Біблії, дійсно від Бога?

Що ж, існує багато груп доказів, які одностайно вказують на це. Немало людей дослідили їх і як наслідок дійшли висновку, що Біблія — це щось більше, ніж лише людська книга,— вона походить з надлюдського джерела. Аби переконатися в цьому, розгляньмо лише один вид доказів. Заодно ми зможемо також більше довідатися про Творця нашого Всесвіту — про Джерело людського життя.

Передречення, які справдилися

Чимало письменників Біблії записали пророцтва. Але ці чоловіки, замість твердити, ніби вони самі могли передрікати майбутнє, вказували, що джерелом пророцтв є Творець. Наприклад, Ісая говорив, що це Бог ‘звіщає кінець від початку’ (Ісаї 1:1; 42:8, 9; 46:8—11). Здатність передрікати події, які мали відбутися кілька десятиліть або й навіть століть пізніше, виявляє, що Бог Ісаї — унікальний Бог; він зовсім не нагадує ідолів, яким поклонялися люди в минулому й у наші часи. Пророцтва переконливо свідчать: автор Біблії — не людина. Подивімося, як книга Ісаї підтверджує це.

Зіставлення змісту книги Ісаї з історичними фактами вказує на час її написання — близько 732 року до н. е. Ісая передрік, що жителів Єрусалима та Юди через їхнє кровопролиття й ідолопоклонство спіткає велике лихо. Він передбачив, що земля буде спустошена, Єрусалим та його храм — зруйновані, а вцілілих з народу заберуть до Вавилону в полон. Проте, за пророцтвом Ісаї, Бог не забуде своїх поневолених людей. Книга передрікає, що чужоземний цар на ім’я Кір підкорить Вавилон і відпустить євреїв на батьківщину. Ісая навіть пише, що Бог «до Кіра говорить: «Мій пастирю», і всяке Моє пожадання він виконає та Єрусалимові скаже: «Збудований будеш!» а храмові: «Будеш закладений!» (Ісаї 2:8; 24:1; 39:5—7; 43:14, Хом.; 44:24—28; 45:1).

За днів Ісаї, у восьмому столітті до н. е., такі передбачення, можливо, видавалися неймовірними. Бо тоді Вавилон ще навіть не мав значної військової сили. Він підкорявся могутній світовій державі тих часів — Ассирійській імперії. Також дивною могла здаватися думка про те, що завойований народ, забраний у далеку країну до полону, буде звільнений і отримає назад свою землю. «Хто таке коли чув?» — написав Ісая (Ісаї 66:8).

Однак що́ ми бачимо через два сторіччя після виголошення цього передречення? Подальша історія стародавніх євреїв засвідчує, що пророцтво Ісаї виконалось у всіх подробицях. Вавилон справді став могутнім і знищив Єрусалим. Ім’я перського царя (Кір), завоювання ним Вавилону і повернення євреїв — усе це визнані історичні факти. Деталі цього пророцтва сповнились настільки точно, що в XIX столітті критики заявляли, ніби книга Ісаї — це підробка; вони казали: «Ісая міг написати перші розділи, але решта книги належить перу іншого письменника, який жив у часи царя Кіра й подбав про те, щоб написане здавалося пророцтвом». Звичайно, можна робити такі заперечливі закиди, але що говорять факти?

Справжні передбачення?

Передбачення в книзі Ісаї не обмежуються лише подіями, які стосувалися Кіра та єврейських вигнанців. Ісая також передрік, яким буде кінець Вавилону, і подав багато подробиць про майбутнього Месію, або Визволителя, котрий мав спершу постраждати, а потім бути звеличеним. Як можна встановити, чи ці передбачення писалися задовго до самих подій і, отже, справді були пророцтвами?

Задумайтеся над наступним. Ісая сказав про кінець Вавилона: «І стане тоді Вавилон, краса царств, пишнота халдейської гордости, таким, як Бог зруйнував був Содом та Гоморру! Не буде назавжди заселений він, ні замешкалий з роду в рід» (Ісаї 13:19, 20; розділ 47). А як було насправді?

Річ у тому, що Вавилон здавна залежав від складної зрошувальної системи — дамб і каналів між річками Тигр та Євфрат. Видається, що близько 140 року до н. е. під час спустошливого парфянського завоювання цю систему водопостачання було пошкоджено й вона майже повністю занепала. До чого це призвело? В «Американській енциклопедії» говориться: «Ґрунт став засоленим, і на поверхні утворилася кірка з лугів, через що земля була непридатною для рільництва». Коло 200 років пізніше Вавилон усе ще залишався багатолюдним містом, але ненадовго. (Порівняйте 1 Петра 5:13). Згідно з істориком Діоном Кассієм (прибл. 150—235 роки н. е.), у третьому столітті н. е. один мандрівник не знайшов у Вавилоні нічого, крім «насипів, каміння та руїн» (LXVIII, 30). Варто зазначити, що на той час Ісая вже помер, а його закінчена книга століттями читалася. Якщо б ви відвідали Вавилон сьогодні, то побачили б лише руїни того славетного колись міста. Хоча стародавні міста, як-от Рим, Єрусалим й Афіни, існують до наших днів, Вавилон — це спустошена, безлюдна купа руїн, як і передрікав Ісая. Його передбачення справдилося.

А тепер зосередьмо свою увагу на Ісаєвому описі прийдешнього Месії. Згідно з Ісаї 52:13 (Хом.), цей особливий слуга Бога мав зрештою ‘вознестися й стати вельми великим’. Однак у наступному розділі (Ісаї 53) пророкується щось дуже неймовірне: перш ніж стати великим, Месія зазнає чогось зовсім іншого. Можливо, вас здивують подробиці, записані в цьому розділі, який за визнанням широкого загалу вважається Месіанським пророцтвом.

Як можна там прочитати, співвітчизники погорджуватимуть Месією. Переконаний, що саме так станеться, Ісая написав, ніби це вже відбулося: «Він погорджений був, Його люди покинули» (вірш 3). Ця зневага буде абсолютно несправедливою, оскільки Месія робитиме людям багато добра. «Він немочі наші узяв» — такими словами Ісая описав зцілення, які виконуватиме Месія (вірш 4). Незважаючи на це, Месію притягнуть до суду й несправедливо визнають винним, а він мовчатиме перед своїми обвинувачами (вірші 7, 8). Він дозволить, щоб його стратили поряд зі злочинцями; на довершення всього його тіло проколять (вірші 5, 12). Хоч він і помре як злочинець, проте буде похований як багата людина (вірш 9). Ісая неодноразово повторював, що несправедлива смерть Месії матиме спокутувальну силу й загладить гріхи інших людей (вірші 5, 8, 11, 12).

Усе це справдилось. Розповіді, записані Ісусовими сучасниками — Матвієм, Марком, Лукою та Іваном,— підтверджують, що пророцтво Ісаї сповнилося. Деякі події відбулися після Ісусової смерті, тож він не міг їх підробити (Матвія 8:16, 17; 26:67; 27:14, 39—44, 57—60; Івана 19:1, 34). Цілковите сповнення Месіанського пророцтва, записаного Ісаєю, століттями справляло сильний вплив на щирих читачів Біблії, у тому числі й тих, хто колись не визнавав Ісуса. Знавець єврейської мови Вільям Урвік зауважує: «Багато євреїв, пишучи, чому вони навернулися на християнство, визнавали, що причиною був уважний розгляд цього розділу [Ісаї 53], який похитнув їхню віру у старе віровчення та вчителів» («Слуга Єгови», англ.)a.

Урвік написав ці слова під кінець XIX століття, коли дехто все ще вагався, чи справді 53-й розділ Ісаї був написаний за кілька століть до Ісусового народження. Однак пізніші знахідки, по суті, усунули всі підстави для сумнівів. У 1947 році пастух-бедуїн знайшов біля Мертвого моря стародавній сувій — рукопис цілої книги Ісаї. Знавці стародавнього письма датували цей рукопис 125—100 роками до н. е. Згодом, у 1990-му, за допомогою аналізу рукопису на вміст вуглецю С¹⁴ встановили іншу дату: 202—107 роки до н. е. Так, цей відомий рукопис Ісаї був уже досить давнім, коли народився Ісус. Що ж виявляє порівняння рукопису із сучасною Біблією?

Якщо вам трапиться побувати в Єрусалимі, ви зможете подивитися на фрагменти рукописів Мертвого моря. У записаному на плівку інтерв’ю археолог професор Їгаел Ядін пояснює: «Від часу, коли Ісая промовив свої слова, до моменту виготовлення у II столітті до н. е. копії цього рукопису минуло не більше п’яти-шести сотень років. Просто неймовірно: хоча вік оригінального рукопису, що міститься в музеї, понад 2000 років, він майже не відрізняється від Біблії, яку ми маємо сьогодні — чи то єврейською, чи іншою мовою, переклад на котру було зроблено з оригіналу».

Безперечно, це повинно вплинути на наш погляд. Погляд на що? Це мусить розвіяти будь-які критичні підозри, що книга Ісаї — то лише пророцтво-постфактум. Сьогодні існують наукові докази, що копію рукопису із писаннями Ісаї було зроблено понад сто років перед Ісусовим народженням і задовго до спустошення Вавилону. Тож як можна сумніватися, що писання Ісаї передрікали кінець Вавилона й несправедливі страждання Месії, а також те, якою смертю він помре і як з ним поводитимуться люди? Історичні факти усувають усі підстави для заперечення того, що Ісая точно передрік поневолення євреїв і їхнє визволення з Вавилону. Такі сповнені передречення є лише одною із багатьох груп доказів, що справжній Автор Біблії — Творець і що Біблія ‘надхнена Богом’ (2 Тимофія 3:16).

Про божественне авторство свідчить чимало інших фактів, а саме: точність Біблії в астрономічних, геологічних і медичних питаннях; внутрішня узгодженість її книг, які писали десятки чоловіків протягом багатьох століть; її узгодженість з чималою кількістю фактів світської історії та археології; її моральний кодекс, який перевищував кодекси довколишніх народів часу стародавніх ізраїльтян і який все ще не має собі рівних. Ці та інші групи доказів переконали незліченну кількість вдумливих і щирих людей у тому, що Біблія є справді книгою від нашого Творцяb.

Це може також допомогти нам зробити важливі висновки щодо Творця — допомогти розпізнати його риси. Чи ж здатність Бога бачити майбутнє не свідчить про те, що його проникливість набагато перевершує нашу, людську? Люди ані не знають, що станеться в далекому майбутньому, ані не можуть щось у ньому змінити. Але Творець може. Він здатний передбачати майбутнє й влаштовувати справи так, щоб виконалась його воля. Ісая слушно сказав про Творця, що він ‘звіщає кінець від початку, і наперед — що не сталося ще, і що говорить: «Мій замір відбудеться, і всяке жадання Своє Я вчиню»’ (Ісаї 46:10; 55:11).

Як можна ближче познайомитися з Автором

Щоб ліпше пізнати якусь особу, потрібно спілкуватися з нею або ж спостерігати, як вона поводиться за різних обставин. Обидва способи можливі, коли справа стосується інших людей, але як бути з Творцем? Ми ж не можемо спілкуватися з ним безпосередньо. Однак як уже вияснилося, він виявляє багато про себе в Біблії — і своїми словами, і своїми ділами. Більш того, ця унікальна книга навіть заохочує нас розвивати взаємини з Творцем. Вона спонукує: «Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас» (Якова 2:23; 4:8).

Ось перший крок: якщо ви хочете потоваришувати з кимось, то, безперечно, дізнаєтесь його ім’я. Яке ж ім’я має Творець і що воно виявляє про нього?

Унікальне ім’я Творця можна знайти в єврейській частині Біблії (яку часто називають Старим Завітом). У стародавніх рукописах це ім’я передається чотирма єврейськими приголосними, котрі транслітеруються як ЙГВГ. Ім’я Творця з’являється в цій частині Біблії близько 7000 разів, набагато частіше, ніж такі титули, як «Бог» чи «Господь». Протягом століть ті, хто читав Єврейські Писання, вживали це особисте ім’я. Проте з часом багато євреїв розвинули забобонний страх перед вимовлянням божественного імені, тому вимова його не збереглася.

«Оригінальну вимову було зрештою втрачено; сучасні спроби відновити її — це лише припущення»,— говориться в єврейських коментарях до книги Вихід. Слід визнати, що неможливо з впевненістю сказати, як Мойсей вимовляв божественне ім’я, котре міститься у Вихід 6:3 (Кул.) і 15:3. Проте хто сьогодні вважав би за необхідне намагатися вимовляти ім’я Мойсея чи Ісуса, точно дотримуючись звучання й інтонації, притаманної мові тих чоловіків? Незважаючи на це, ми не уникаємо вживати їхні імена. Вся суть у тому, що, замість надто турбуватися, як саме стародавні люди, котрі розмовляли іншою мовою, вимовляли Боже ім’я, чому б ліпше не використовувати вимову, прийняту в нашій мові? Наприклад, «Єгова» вживається українською уже понад 100 років і досі визнається багатьма як ім’я Творця.

Але є щось важливіше, ніж подробиці щодо вимови божественного імені. Його значення. Єврейською мовою це ім’я являє собою каузативну форму дієслова га·ва́г, що означає «ставати» або «виявлятися» (Буття 27:29, НС; Екклезіяста 11:3, НС). У «Оксфордському посібнику до Біблії» пропонуються такі значення: «він спричиняє» або «він спричиняє бути». Отже, можна сказати, що особисте ім’я Творця буквально означає «Він спричиняє ставати». Зауважте, наголос ставиться не на діяльності Творця в далекому минулому, як дехто, можливо, має на увазі, вживаючи термін «Першопричина». Чому ж ні?

Божественне ім’я пов’язане з тим, що Творець має намір зробити. По суті, в єврейській мові дієслова бувають тільки у двох часових формах, і та, що виступає в імені Творця, «вказує на дію... в процесі розвитку. Вона не виражає лише продовження дії... але її розвиток від початку й до завершення» («Коротке ознайомлення з часами єврейської мови», англ.). Так, через своє ім’я Єгова виявляє, що він активно діє заради власних намірів. Тож ми дізнаємося, що, діючи прогресивно, він стає Виконавцем обітниць. Знаття того, що Творець завжди виконує свої обітниці, вселяє в багатьох почуття спокою та впевненості у майбутньому.

Його намір — ваш намір

Хоча Боже ім’я свідчить про намір, багатьом людям важко побачити справжній намір або сенс у своєму житті. Вони є очевидцями того, як людство потрапляє з однієї кризи в іншу: війни, стихійні лиха, епідемії, убозтво й злочинність. Навіть ті нечисленні щасливці, котрі якось зуміли уникнути цих жахіть, часто зізнаються, що їх не полишають сумніви стосовно майбутнього та сенсу життя.

У Біблії міститься така думка: «Матеріальний світ потрапив у стан відчаю не з власного бажання, але з волі Творця, який, чинячи це, дав йому надію, що одного дня він звільниться... і стане учасником славної свободи дітей Божих» (Римлян 8:20, 21, «Послання Нового Завіту», англ., Дж. В. К. Венд). Як описується в Буття, колись люди жили в мирі зі своїм Творцем. Але згодом вони повелися недостойно, і за це Бог справедливо допустив, аби людство опинилося в ситуації, яка, можна сказати, викликає відчай. Подивімося, як до цього дійшло, що́ це виявляє про Творця й чого можна сподіватися від майбутнього.

Згідно з цією письмовою розповіддю, правдивість якої можна довести з багатьох поглядів, перші створені люди називалися Адам і Єва. Оповідь виявляє, що вони не були залишені напризволяще, не маючи ні мети в житті, ні уявлення про Божу волю. Творець, подібно як це зробив би з любові до своїх дітей будь-який дбайливий батько, дав людям корисні настанови. Він сказав їм: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» (Буття 1:28).

Отже, життя першого подружжя, Адама та Єви, було сповнене змісту, вони бачили перед собою мету. Їм потрібно було піклуватися своїм довкіллям і дбати про те, щоб планету Земля замешкали гідні довір’я люди. (Порівняйте Ісаї 11:9). Тому ніхто не може справедливо звинувачувати Творця за сьогоднішнє забруднення нашої планети, думаючи, що Він дав людям привід експлуатувати й руйнувати земну кулю. Слово «оволодійте» не було підставою для її експлуатації. Ним передавалася думка, що люди повинні обробляти доручену їм землю й доглядати її (Буття 2:15). Крім того, для виконання цього важливого завдання вони мали перед собою нічим не обмежене майбутнє. Їхня перспектива жити, ніколи не вмираючи, відповідає тому, що люди наділені мозком з набагато більшим потенціалом, ніж можна використати за 70, 80, а навіть 100 років життя. Мозок був розрахований на вічне користування.

Бог Єгова, будучи Творцем і Наставником, дав людям свободу щодо того, як сповнювати його намір стосовно Землі та людства. Він не був ані надмірно вимогливим, ані надто суворим. Наприклад, Адам отримав завдання, яке було б мрією зоолога,— вивчати тварин і давати їм назви. Після того як Адам деякий час спостерігав за звичками й поведінкою тварин, ті отримували назви, часто описові (Буття 2:19). Це лише один приклад того, як люди могли використовувати свої таланти й здібності відповідно до Божого наміру.

Зрозуміло, що мудрий Творець усього Всесвіту міг без проблем тримати під контролем будь-яку ситуацію на Землі, навіть коли б люди вибрали нерозсудливий або згубний шлях. Історична оповідь повідомляє, що Бог обмежив Адама лише одною забороною: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла — не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Буття 2:16, 17).

Згідно з тим наказом, люди мали усвідомлювати, що послух — це справедлива Божа вимога. Від часу Адама до наших днів усі мешканці землі мусять визнавати закон гравітації та жити відповідно до нього; було б нерозсудливо й згубно чинити навпаки. Чому ж тоді люди мали б відмовлятися жити за іншим законом, або наказом, даним їхнім добродійним Творцем? Бог чітко показав наслідки відкинення його закону, але він дав Адаму та Єві можливість слухатися його добровільно. З оповіді про ранню історію людини добре видно, що Творець дав людям свободу вибору. Однак він хоче, аби його створіння були у вищій мірі щасливими, що є природним наслідком життя за його чудовими законами.

У попередньому розділі говорилося про те, що Бог створив розумні істоти, яких ми не можемо бачити,— духовні створіння. Початкові сторінки людської історії відкривають нам, що одного із цих духів опанувала ідея незаконно захопити Божу владу. (Порівняйте Єзекіїля 28:13—15). Він зловжив свободою вибору, яку дарував Бог, і спокусив перших людей стати на шлях, котрий інакше не назвеш, як шлях відкритого бунту. З’ївши з «дерева знання добра й зла», перша пара демонстративно виявила свій непослух і тим заявила про незалежність від Бога. Більше того, їхня поведінка засвідчила, що вони погоджуються з твердженням, ніби Творець приховує від людини щось справді добре. Видавалося, наче Адам і Єва вимагали права самостійно вирішувати, що добро, а що зло,— повністю ігноруючи думку їхнього Творця.

Як нерозумно було б для людей дійти висновку, що їм не подобається закон гравітації, і діяти всупереч йому! Власне так само нерозсудливо було й те, що Адам і Єва відкинули моральні норми Творця. Безумовно, люди повинні усвідомлювати: подібно як безглузде ігнорування закону гравітації закінчується плачевно, так і порушення основних Божих законів, які вимагають послуху, несе з собою негативні наслідки.

Історія виявляє, що бунт першої пари викликав відповідні дії з боку Єгови. У «день», коли Адам та Єва відкинули волю Творця, їхнє життя стало погіршуватися і врешті закінчилося смертю, як Бог і попереджав. (Порівняйте 2 Петра 3:8). Це відкриває ще одну грань особистості Творця. Він є Богом правосуддя, який не закриває в безсиллі очі на обурливий непослух. Творець має мудрі та справедливі закони й наполягає на тому, щоб їх дотримувалися.

Завдяки Божому милосердю й іншим винятковим рисам людське життя не було припинено відразу. Чому? Задля нащадків Адама та Єви, які ще навіть не були зачаті й не могли відповідати за те, що їхні прабатьки вибрали грішний шлях. Божа турбота про ще незачате життя виявляє особистість Творця. Він не є безжалісним суддею, позбавленим усіх почуттів. Навпаки, Бог безсторонній, готовий дати кожному нагоду жити й вважає людське життя святим.

Це, звичайно, не означає, що наступні покоління людей мали б втішатися такими ж чудовими умовами, як перше подружжя. Внаслідок того що Творець дозволив Адамовим нащадкам народитися, «матеріальний світ потрапив у стан відчаю». Проте це не був цілковитий відчай, або безвихідь. Пригадайте, Римлян 8:20, 21 говорить також, що Творець «дав йому [світу] надію, що одного дня він звільниться». Власне про це нам варто було б довідатися більше.

Чи можливо його знайти?

Ворог, який підбурив перше людське подружжя до бунту, в Біблії називається Сатаною Дияволом, що означає «Противник» і «Наклепник». Виносячи вирок цьому головному підбурювачу бунту, Бог затаврував його як ворога, але він також дав майбутнім поколінням людей основу для надії. Бог сказав: «Я покладу ворожнечу між тобою [Сатаною] й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Буття 3:15). Безперечно, мова цього вірша символічна, або образна. Як же слід розуміти слова про прихід якогось «насіння»?

Інші частини Біблії проливають світло на цей інтригуючий вірш. Вони виявляють, що вірш стосується вчинків Єгови, який діє відповідно до свого імені й «стає» тим, ким потрібно, аби виконати власні наміри щодо людей на землі. Для цього він використовував певний народ, і розповідь про його стосунки з тим стародавнім народом складає значну частину Біблії. Розгляньмо коротко цю важливу розповідь. Заодно ми дізнаємося більше про риси нашого Творця. Справді, досліджуючи далі Біблію — книгу, яку він дав людству,— ми можемо довідатися про нього багато цікавого й цінного.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 107]

Могутній Вавилон був повністю спустошений через кілька століть після того, як це передрекла Біблія. На його місці й досі лежать самі лиш руїни.

[Ілюстрації на сторінці 110]

Цю копію рукопису книги Ісаї, зроблену в другому столітті до н. е., було знайдено в печері коло Мертвого моря. Вона містить детальне передбачення подій, які відбулися через сотні років після її виготовлення.

[Ілюстрація на сторінці 115]

Цей фрагмент глиняного черепка з написом староєврейською мовою знайшли коло Лахіша. Боже ім’я (позначене стрілками) з’являється у ньому двічі й свідчить про те, що ім’я Творця було добре відоме й широко вживалося.

[Ілюстрація на сторінці 117]

Ісаак Ньютон сформулював закон гравітації. Закони Творця розсудливі, й дотримування їх сприяє нашому добру.