АДАМ

(озн. «земна людина; людство»; від кореневого слова, що озн. «червоний»).

Єврейський відповідник цієї власної назви вживається в Біблії понад 560 разів. Найчастіше він використовується як загальне поняття і перекладається словами «чоловік», «людина», «людство», «людський».

1. Бог сказав: «Створімо людину на наш образ» (Бт 1:26). Яка ж знаменна подія! Адам, «син Божий», будучи першою людиною, посів унікальне місце в історії (Лк 3:38). Він став вінцем Божого творіння на землі, причому не лише через те, що з’явився наприкінці шостого періоду творення, але в першу через те, що Бог створив його «за своїм образом» (Бт 1:27). Тому досконалий Адам, а також його деградовані нащадки (хоч і значно меншою мірою) володіли інтелектом та вміннями, які значно перевершували можливості всіх інших земних істот.

У якому розумінні Адам був створений на Божу подобу?

Адам був створений на подобу свого Величного Творця, тобто мав такі ж риси, як і він,— любов, мудрість, справедливість і силу. Отже, він був наділений почуттям моралі і сумлінням, що було чимось зовсім новим для земних створінь. Створений за Божим образом, Адам мав панувати над усією землею: над морськими і земними створіннями, а також над небесними птахами.

Щоб відображати риси Творця, Адам не мусив бути духовною істотою (ні повністю, ні частково). Єгова створив людину з елементів земного пороху, дав їй життєву силу, щоб вона стала живим створінням, і наділив здатністю віддзеркалювати образ і подобу свого Творця. «Перший чоловік був із землі і створений з пороху». «Перший чоловік Адам став живим створінням» (Бт 2:7; 1Кр 15:45, 47). Це відбулося 4026 року до н. е., ймовірно восени, оскільки найдавніші календарі людства ведуть відлік від осені, а саме від першого новомісяччя календарного місячного року, що припадає приблизно на 1 жовтня. (Див. РІК.)

Адам жив у раю — унікальному саду насолоди, що називався Едемом. (Див. ЕДЕМ № 1.) Йому нічого не бракувало, адже в тому саду росли «всілякі дерева, що були гарні на вигляд і мали добрі плоди» (Бт 2:9). Також там водилися найрізноманітніші тварини, з якими він жив у мирі. Все ж Адам був сам. На землі не існувало нікого, створеного за родом Адама, з ким він міг би поговорити. Єгова розумів, що «недобре чоловікові бути самому». Тому він провів єдину у своєму роді хірургічну операцію: взяв ребро Адама і сформував з нього жінку — його доповнення. Вона мала стати його дружиною і матір’ю його дітей. Адам настільки зрадів появі своєї прекрасної помічниці, яка мала бути його незмінною супутницею, що склав першу відому нам поезію: «Ось нарешті кість від костей моїх і плоть від плоті моєї». Він назвав її жінкою (євр. ішша́), «бо взята вона з чоловіка [євр. іш]». Пізніше Адам дав своїй дружині ім’я Єва (Бт 2:18—22; 2:23, прим.; 3:20). Достовірність цієї оповіді підтвердив Ісус та апостоли (Мт 19:4—6; Мр 10:6—9; Еф 5:31; 1Тм 2:13).

Єгова поблагословив молодят і дав їм багато приємної праці. (Пор. Ек 3:13; 5:18.) Він не прирік їх на нудне безцільне життя. Адам і Єва мали обробляти землю і дбати про свою райську домівку, а також розмножуватися і наповнювати землю мільярдами своїх потомків, розширюючи межі Раю по цілій планеті. Таким був Божий наказ (Бт 1:28).

«Бог побачив, що все зроблене ним — дуже добре» (Бт 1:31). І справді, від самому початку Адам був досконалий з усякого погляду. Єгова наділив його даром мови і багатим словниковим запасом. Адам міг давати влучні назви всім живим створінням, які оточували його. Також він міг спілкуватися з Богом і зі своєю дружиною.

Отже, в Адама були всі підстави любити свого Величного Творця, поклонятися йому і в усьому його слухатися. Крім того, Найвищий Законодавець встановив для нього лише один простий закон і чітко пояснив, що непослух потягне за собою справедливе і розсудливе покарання. Бог сказав: «Плоди з дерева знання добра і зла не їж, бо якщо з’їси, то в той самий день обов’язково помреш» (Бт 2:16, 17; 3:2, 3). Все ж Адам не послухався Бога, порушив цей прямий наказ і був суворо покараний.

Наслідки гріха. Єва цілковито повірила обману Сатани Диявола, а от Адам, як зазначає апостол Павло, обманений не був (1Тм 2:14). Добре розуміючи ситуацію, Адам свідомо вирішив не послухатися Бога, а тоді, наче якийсь злочинець, почав ховатися. Коли справа відкрилася, він не виявив жодного жалю чи каяття і не попросив прощення. Натомість Адам намагався виправдати себе і скинути вину на інших, навіть звинуватив у своєму свідомому гріху Єгову. Він заявив: «Це жінка, яку ти мені дав, це вона дала мені плід з дерева, тому я їв» (Бт 3:7—12). Тож його вигнали з Едему, і він почав жити на необробленій землі, яку було проклято і яка тепер мала родити терни й будяки. Попереду в Адама було лише тяжке життя, сповнене гірких наслідків його гріха. Чекаючи своєї смерті поза Едемом, Адам став батьком синів і дочок; у Біблії згадуються імена лише трьох із них — Каїна, Авеля і Сифа. Усім своїм дітям він передав у спадок гріх і смерть, оскільки сам був грішним (Бт 3:23; 4:1, 2, 25).

Так трагічно розпочалася історія людства. Внаслідок Адамового непослуху райські умови, щастя і вічне життя були втрачені, а замість них прийшли гріх, страждання і смерть. «Через одного чоловіка у світ увійшов гріх, а через гріх — смерть, і так смерть поширилась на всіх людей, бо всі згрішили». «Від Адама... смерть царювала над усіма» (Рм 5:12, 14). Але мудрий і люблячий Єгова подбав, щоб з’явився «другий чоловік», «останній Адам» — Господь Ісус Христос. Завдяки послуху цього «Божого Сина» перед нащадками неслухняного «першого чоловіка Адама» відкрилась перспектива вічного життя в Раю, а збір Христа навіть отримав надію на небесну нагороду. «Бо, як через Адама всі помирають, так завдяки Христу всі оживуть» (Ів 3:16, 18; Рм 6:23; 1Кр 15:22, 45, 47).

Після свого вигнання з Едему Адам пережив багато подій: один з його синів убив другого і став вигнанцем, люди перестали поважати інститут шлюбу і почали зневажати святе ім’я Єгови. Адам був свідком будівництва першого міста, створення музичних інструментів і виготовлення знарядь із заліза та міді. Він бачив приклад богобоязливого Еноха. Цей чоловік, «сьомий у родоводі від Адама», своїм життям засудив його, адже завжди «ходив з правдивим Богом». Адам навіть бачив дев’яте покоління своїх нащадків, зокрема Ноєвого батька Ламеха. Зрештою, проживши 930 років, протягом більшості з яких Адам повільно наближався до смерті, він, як і казав Єгова, повернувся до пороху, з якого був узятий. Це сталося 3096 р. до н. е. (Бт 4:8—26; 5:5—24; Юд 14; див. ЛАМЕХ № 2).

2. Місто поблизу Царетану, згадане в Ісуса Навина 3:16. Зазвичай його ототожнюють з Телль-ед-Даміє (Тель-Дамія) — місцевістю на сх. боці Йордану, приблизно за кілометр на Пд. від місця, де в Йордан впадав Яббок, і приблизно за 28 км на Пн.-Сх. від Єрихона. Свою назву місто, можливо, отримало через те, що там багато червоної наносної глини (1Цр 7:46).

Як видно з біблійної оповіді, саме біля міста Адам зупинилися води Йордану, коли ізраїльтяни переходили цю річку. Починаючи з Телль-ед-Даміє (Тель-Дамія) і далі на Пн. Йорданська долина сильно звужується. Згідно з історичними даними, в 1267 р. якраз у цьому місці зсунувся великий насип і перекрив річку, через що її води зупинилися приблизно на 16 годин. А влітку 1927 р. через зсуви ґрунту, спричинені землетрусом, течія Йордану знову зупинилася, цього разу на 21,5 години (Garstang J. The Foundations of Bible History: Joshua, Judges. London, 1931. P. 136, 137). Навіть якщо в часи Ісуса Навина Бог вирішив перекрити річку саме таким чином, то завдяки чуду це сталося у відповідний день — день, коли ізраїльтяни мали перейти Йордан, про що їм напередодні сказав Єгова через Ісуса Навина (ІсН 3:5—13).