Бог назвав її «вельможною»

ВЕЧОРІЄ. Закінчивши свою важку працю, Сарра підводиться і вдивляється у небосхил. Під її мудрим наглядом слуги увесь день з радістю і завзяттям працювали. Занурившись у свої думки, Сарра розтирає втомлені долоні. Сьогодні вона трудилась не покладаючи рук. Можливо, вона пришивала латки до полотна намету, який тепер був її домом. За роки шорстка тканина з козячої шерсті потьмяніла від палючого сонця і дощів. Це нагадує Саррі, як довго вони з чоловіком живуть кочовим життям. Сонце вже хилиться за обрій, виблискуючи своїм золотавим промінням. Сарра чекає Авраамаa, поглядаючи в той бік, куди він зранку пішов. Аж ось на пагорбі неподалік вимальовується знайома постать, і на Сарриному обличчі з’являється ледь помітна усмішка.

Минуло вже десять років, відтоді як Авраам перетнув Євфрат і повів своїх домашніх та слуг на південь, у ханаанський край. Сарра охоче підтримувала свого чоловіка в цій подорожі у невідоме, бо знала, що він відігра́є важливу роль у намірі Єгови. Авраам мав стати прабатьком благословенного нащадка і цілого народу. Але яку роль у цьому намірі відігра́є Сарра? Вона була безплідна, і на той час їй уже виповнилося 75 років. Саррі, мабуть, було цікаво: «Як Єгова сповнить свою обіцянку? Я ж не можу мати дітей!» Якщо вона переживала або часами навіть ставала нетерпеливою, то її почуття цілком зрозумілі.

Ми теж іноді питаємо себе: «Коли Єгова виконає свої обіцянки?» Бути терплячим не завжди легко, особливо коли ми чекаємо чогось дуже-дуже сильно. Чого ми можемо навчитися з прикладу віри цієї чудової жінки?

Авраам і Сарра нещодавно повернулися з Єгипту (Буття 13:1—4). Вони розкинули табір у гористій місцевості на схід від Бетеля (ханаанці називали це місто Луз). Звідти Сарра могла добре бачити велику частину Обіцяного краю. Довкола розкинулися ханаанські села та врізнобіч розходилися дороги, що вели в далекі краї. Однак ніщо у цьому краєвиді не нагадувало Саррі її рідних земель. Вона виростала у Месопотамії, в місті Ур, що тепер було від неї за 1900 кілометрів. Це було квітуче місто з великими ринками, там лишився її комфортний дім з усіма умовами, міцним дахом, стінами і, можливо, навіть водопроводом. В Урі жило багато родичів Сарри. Але якщо ви думаєте, що вона зі смутком дивилася на схід, згадуючи своє затишне помешкання, то ви погано знаєте цю побожну жінку.

Зверніть увагу на те, що написав під натхненням апостол Павло приблизно через 2000 років. Описуючи видатну віру Авраама і Сарри, він сказав: «Якби вони постійно згадували місце, звідки вийшли, то знайшли б можливість повернутися» (Євреїв 11:8, 11, 15). Авраам і Сарра не жили спогадами. Якби вони поринали в роздуми про минуле, то, мабуть, повернулися б додому. Але тоді вони не отримали б тих прекрасних благословень, які їм пообіцяв Єгова. Пам’ять про Авраама і Сарру канула б у забуття, і вони не стали б таким чудовим прикладом віри, який зворушує сьогодні мільйони сердець.

Сарра не озиралася назад, а думала про майбутнє. Впродовж тривалої подорожі вона була підтримкою для свого чоловіка. Вона допомагала складати і розкладати намети та переходити з місця на місце разом з усіма їхніми слугами, стадами та отарами. Вона долала багато змін і труднощів. Єгова знову й знову повторював Аврааму свою обіцянку, а про Сарру і далі нічого не згадував (Буття 13:14—17; 15:5—7).

Зрештою у Сарри виник план, і вона вирішила поділитися ним з чоловіком. Уявіть, з якими почуттями вона говорить Аврааму: «Будь ласка, послухай мене: Єгова не дав мені дітей», а після цього каже, що у Авраама могли б народитися нащадки від її служниці, Агар. Як же боляче, мабуть, було Саррі пропонувати це своєму чоловікові! Сьогодні така пропозиція може видаватися дивною. Але в ті часи було досить звично, що заради продовження роду чоловік брав собі наложницю (другорядну дружину)b. Можливо, Сарра думала, що таким чином сповниться Божий намір утворити народ з нащадків Авраама. У будь-якому разі, Сарра була готова піти на велику жертву. Як відреагував Авраам? Біблія говорить, що він «послухався Сари» (Буття 16:1—3).

У Біблії не говориться, що це Єгова спонукав Сарру висловити таку пропозицію. План Сарри відображав людське мислення. Вона вважала, що Бог винен у її проблемах, і не уявляла, що він може вирішити їх по-своєму. Той вихід, який знайшла Сарра, приніс їй багато болю і нові труднощі. Все ж її пропозиція свідчила про те, що вона думала не лише про себе, і такий склад розуму вартий похвали. Люди дуже часто ставлять власні прагнення вище за все інше, тож безкорисливість Сарри просто вражає. Ми наслідуємо її приклад, якщо зосереджуємося не на власних інтересах, а на виконанні Божого наміру.

Невдовзі Агар завагітніла від Авраама. Можливо, думаючи, що стала важливішою за Сарру, вона почала зневажати свою господиню. Якого ж смутку це завдавало Саррі, яка не могла мати дітей! Тому вона вирішила покарати Агар, хоча Біблія не згадує, як саме. Авраам дозволив їй це зробити, і Єгова теж був на її боці. Агар народила сина, Ізмаїла (Буття 16:4—9, 16). Минули роки, і Єгова знову звернувся до Авраама. На той час Саррі вже було 89 років, а її чоловікові — 99. Яку ж чудову звістку вони отримали!

Єгова ще раз пообіцяв своєму другові Аврааму, що розмножить його потомство. І ось уперше Єгова відкрив, яку роль у цьому намірі відігра́є Сарра. Цікаво, що Бог навіть змінив їхні імена. Аврамові Єгова дав ім’я Авраам, що означає «батько багатьох». Він також сказав, що його дружину називатимуть не Сарою (що, можливо, означало «сварлива»), а Саррою, як ми називаємо її тепер. Її нове ім’я означало «вельможна»! Єгова пояснив, чому саме так назвав цю вірну жінку. Він сказав Аврааму: «Я поблагословлю її: вона народить тобі сина і стане матір’ю багатьох народів та царів» (Буття 17:5, 15, 16).

Угода Єгови з Авраамом про нащадка, через якого всі народи здобудуть благословення, мала виконатися через Сарриного сина! Ім’я, яке Єгова йому дав,— Ісак,— означало «сміх». Коли Авраам почув, що Єгова подарує Саррі дитину, то упав ниць і засміявся (Буття 17:17). Він був дуже здивований, але водночас його переповнювала радість (Римлян 4:19, 20). А як відреагувала Сарра?

Через деякий час до Авраамового намету завітало троє незнайомців. Це сталося в найспекотнішу пору дня, але немолоде подружжя поспішило гідно прийняти гостей. Авраам сказав Саррі: «Швидко візьми три міри найліпшого борошна, заміси тісто та спечи хліб». У ті часи, щоб виявити гостинність, потрібно було докласти немало зусиль. Авраам не переклав всю роботу на дружину, а й сам побіг, вибрав зі стада теля, щоб заколоти його, і подбав, аби гості мали що їсти і пити (Буття 18:1—8). Як виявилося, гості були ангелами Єгови. Ймовірно, апостол Павло мав на увазі саме цей випадок, коли писав: «Не забувайте про гостинність, бо завдяки їй декотрі, самі того не знаючи, прийняли ангелів» (Євреїв 13:2). Без сумніву, всім нам варто наслідувати чудовий приклад гостинності, який залишили Авраам і Сарра.

Коли один з ангелів повторив Авраамові Божу обіцянку про те, що Сарра народить сина, жінка була в наметі і чула розмову. Думка про те, що вона стане матір’ю у похилому віці, здалась їй настільки дивною, що вона засміялась у своєму серці і подумала: «Хіба я ще зможу мати таку радість, коли сама постаріла і постарів мій пан?» Ангел виправив Сарру, поставивши досить пряме запитання: «Хіба є щось неможливе для Єгови?» Сарра була звичайною людиною, тож вона злякалася, почала виправдовуватися і сказала перше, що спало на думку: «Я не сміялась!» Але ангел заперечив: «Ні, сміялась» (Буття 18:9—15).

Чи реакція Сарри вказує на те, що їй бракувало віри? Зовсім ні. У Біблії сказано: «Завдяки вірі також Сарра, хоча була вже не в тому віці, щоб народжувати, отримала силу зачати потомство, оскільки вважала вірним того, хто обіцяв» (Євреїв 11:11). Сарра добре знала Єгову, тому не сумнівалася, що він спроможний виконати будь-яку свою обіцянку. Всім нам дуже потрібна така міцна віра. Чим краще ми пізнаємо́ Бога, тим краще розуміємо, що Сарра мала всі підстави йому довіряти. Єгова є вірним Богом. Він виконує кожну свою обіцянку, і деколи робить це таким несподіваним способом, що викликає в нас справжній подив чи навіть сміх.

І от нарешті настав день, якого Сарра чекала все своє життя: у віці 90 років вона народила сина своєму столітньому чоловікові! Як Єгова і наказав, Авраам назвав його Ісаком, що означає «сміх». Можемо уявити собі виснажену, але щасливу Сарру, яка говорить: «Бог дав мені радісний сміх. Тепер кожен, хто почує про це, буде сміятися зі мною» (Буття 21:6). Цей дивовижний подарунок від Єгови, без сумніву, тішив їй серце до кінця її днів. Але разом з тим народження дитини принесло нові обов’язки.

Ісакові виповнилося п’ять років, і в той день, коли його відлучили від грудей, сім’я влаштувала бенкет. Але в їхньому житті були і нелегкі моменти. Сарра «стала помічати», що 19-річний син Агар насміхається з маленького Ісака. І це не були невинні жарти. Пізніше апостол Павло під натхненням сказав, що Ізмаїл переслідував Ісака. Сарра розуміла, що такі знущання є справжньою загрозою для благополуччя її сина. Вона знала, що Ісак мав відіграти ключову роль у намірі Єгови. Тож вона набралася сміливості і рішуче попросила Авраама вигнати Агар з Ізмаїлом (Буття 21:8—10; Галатів 4:22, 23, 29).

І як повівся Авраам? У Біблії сказано: «Коли Авраам почув таке про свого сина, то дуже засмутився». Він любив Ізмаїла, і через свої батьківські почуття закривав очі на його поведінку. Але Єгова добре бачив цю ситуацію і втрутився. Біблія розповідає: «Тоді Бог сказав Аврааму: “Хай тебе не засмучує те, що Сарра говорить про хлопця і твою рабиню. Послухайся її, бо обіцяне тобі потомство прийде через Ісака”». Єгова запевнив Авраама, що подбає про Агар та її сина. Авраам, вірний Богові чоловік, зробив усе так, як Бог йому наказав (Буття 21:11—14).

Сарра була доброю дружиною Аврааму, його справжнім доповненням. Вона говорила своєму чоловіку не лише те, що йому було приємно чути. Коли вона бачила проблему, яка могла негативно вплинути на стосунки в сім’ї та їхнє майбутнє, то відверто говорила про це Аврааму. Її відвертість не була виявом неповаги. Цікаво, що апостол Петро, який сам був одружений, пізніше у своїх листах наводив чудовий приклад Сарри. Він писав про неї як про жінку, яка глибоко поважала свого чоловіка (1 Коринфян 9:5; 1 Петра 3:5, 6). Насправді Сарра виявила б неповагу, якби не сказала Аврааму про проблему, яку помітила. Це завдало б йому та цілій сім’ї великої шкоди. Сарра виявила свою любов, сказавши чоловікові те, про що він мав знати.

Чимало жінок захоплюється прикладом Сарри. Від неї вони вчаться розмовляти зі своїми чоловіками відверто, але з повагою. Звичайно, деколи їм хочеться, щоб Єгова втручався у складні ситуації в їхньому житті, як це було у випадку Сарри. Все ж вони наслідують видатний приклад віри, любові і терпеливості, який залишила ця жінка.

І, хоча сам Єгова назвав цю жінку «вельможною», вона ніколи не очікувала, що інші ставитимуться до неї як до цариці. Тож зовсім не дивно, що коли у 127 років Сарри не стало, «Авраам почав оплакувати її»c (Буття 23:1, 2). Йому сильно бракувало коханої дружини. Єгова також тужить за цією вірною жінкою і дуже прагне воскресити її у раю на землі. На Сарру чекає щасливе вічне життя. Воно чекає і на тих, хто наслідує її віру (Івана 5:28, 29).