Біблійна книга 3. Левит

Письменник: Мойсей

Місце написання: пустеля

Написання закінчено: 1512 рік до н. е.

Описаний період: 1 місяць (1512 рік до н. е.)

 1. а) Чому назва книги Левит відповідна? б) Які ще назви давали цій книзі?

ЛЕВИТ — найпоширеніша назва третьої біблійної книги. Вона походить від слова Леуітіко́н, вжитого в грецькому перекладі Септуагінта, а в латинській Вульгаті це «Левітікус». Хоча про левитів у цій книзі згадується побіжно (у 25:32, 33), її назва відповідна, оскільки в основному в ній поміщено постанови для левитського священства, яке вибиралося з племені Левія, та закони, яких священики учили народ: «Бо уста священикові знання стережуть та Закона шукають із уст його» (Мал. 2:7). У єврейському тексті за назву цієї книги взято її вступний вислів — Ваййікра́, що буквально означає «І кликнув». Пізніше євреї назвали цю книгу також Закон священиків та Закон жертв (Лев. 1:1, примітка в НС).

 2. Які докази підтверджують, що книгу Левит написав Мойсей?

² Немає сумніву в тому, що книгу Левит написав Мойсей. Вона закінчується такими словами: «Оце заповіді, що Господь наказав Мойсеєві» (27:34). Подібний вислів ужито в Левит 26:46. Наведені раніше докази того, що Мойсей написав книги Буття та Вихід, стосуються також і книги Левит, оскільки П’ятикнижжя спочатку було одним сувоєм. Крім того, ця книга приєднується до попередніх за допомогою сполучника «і». Найбільшим доказом є те, що Ісус Христос та інші натхнені служителі Єгови часто цитували або посилалися на закони та принципи, поміщені в книзі Левит, і називали їх Мойсеєвими (Лев. 23:34, 40—43 — Неем. 8:14, 15; Лев. 14:1—32 — Матв. 8:2—4; Лев. 12:2 — Луки 2:22; Лев. 12:3 — Ів. 7:22; Лев. 18:5 — Рим. 10:5).

 3. Який період описано в книзі Левит?

³ Який період описано у книзі Левит? Книга Вихід закінчується на тому, як «першого місяця другого року, першого дня місяця» було поставлено скинію. А книга Числа (йде одразу після книги Левит) починається тим, як Єгова промовляв до Мойсея «першого дня другого місяця, другого року від виходу їх з єгипетського краю». Отже, це означає, що ті декілька подій з книги Левит (у ній поміщено переважно закони та постанови) повинні були відбутися в межах одного синодичного місяця (Вих. 40:17; Чис. 1:1; Лев. 8:1—10:7; 24:10—23).

 4. Коли було написано книгу Левит?

⁴ Коли Мойсей написав книгу Левит? Логіка підказує, що він робив записи про події саме тоді, коли вони відбувались, і записував Божі накази одразу ж, як їх отримував. Про це свідчить Божий наказ Мойсею записати вирок на амаликитян одразу після того, як ізраїльтяни завдали їм у битві поразки. Про ранню дату написання цієї книги свідчать деякі питання, яких вона торкається. Наприклад, тварин, призначених для харчування, мали приносити для забою до намету зборів. Цей наказ вони повинні були отримати й записати незадовго після установлення священства. Також у цій книзі дано багато вказівок, якими мали керуватись ізраїльтяни під час подорожі по пустині. Усе це говорить про те, що книгу Левит написав Мойсей протягом 1512 року до н. е. (Вих. 17:14; Лев. 17:3, 4; 26:46).

 5. З якою метою було дано закони про жертви та церемоніальну нечистоту?

⁵ Для чого було написано книгу Левит? Єгова постановив мати святий народ, освячений народ, призначений для служіння Йому. Вірні Божі чоловіки приносили Єгові жертви ще з часу Авеля, але детальні вказівки стосовно жертв за гріх та інших жертв отримав саме ізраїльський народ. Ці вказівки, ґрунтовно пояснені в книзі Левит, допомагали ізраїльтянам зрозуміти, наскільки величезним було зло гріха, і закарбувати в їхній пам’яті, як вони через нього не подобались Єгові. Будучи частиною Закону, ті постанови відігравали роль виховника, який вів євреїв до Христа, показували їм потребу в Спасителеві й одночасно були призначені для відокремлення цього народу від решти світу. Останній меті переважно служили Божі закони стосовно церемоніальної чистоти (Лев. 11:44; Гал. 3:19—25).

 6. Чому детальні вказівки від Єгови були особливо потрібні?

⁶ Як новоутворений народ, що подорожував до незнаної землі, ізраїльтяни потребували доброго керівництва. Від часу виходу з Єгипту не минуло й року, і вони ще добре пам’ятали умови життя та релігійні обряди того краю. В Єгипті одруження брата й сестри було звичайним явищем. Там поклонялись багатьом богам, у тому числі богам-тваринам. Тепер ця велика громада йшла до Ханаану, де життя та релігійні звичаї були навіть ганебнішими. Але придивіться ще раз до ізраїльського табору. До громади приєдналося багато чистокровних єгиптян та тих, що народились у результаті мішаного шлюбу з ними. Це була сила-силенна різного люду. Усі вони жили серед ізраїльтян, але їхніми батьками були єгиптяни, які виховали й навчили стилю життя, релігії й патріотизму єгиптян. Ще зовсім недавно багато з них займались у своєму краї огидними звичаями. Яким же необхідним було для них детальне керівництво від Єгови!

 7. Як постанови, записані в книзі Левит, свідчать про те, що її автором є Бог?

⁷ Увесь зміст книги Левит свідчить про її богонатхненість. Проста людина не могла вигадати таких мудрих і справедливих законів та постанов, як ті, що поміщені в ній. Її закони стосовно харчування, хвороб, карантину та обходження з трупами виявляють знання фактів, які світські фахівці медицини зрозуміли через тисячі років. Божі закони про тварин, нечистих для їди, захищали ізраїльтян під час мандрування. Вони оберігали їх від зараження трихінозом од свиней, черевним тифом та паратифом від деяких видів риб та від інфекції, що поширювалась через мертвих тварин. Ті практичні закони мали регулювати життя ізраїльтян та їхнє поклоніння, щоб вони могли залишатися святим народом і дійти до Обітованої землі й оселитись у ній. Історія показує, що завдяки постановам Єгови євреї мали над іншими народами явну перевагу в питаннях охорони здоров’я.

 8. Чому пророчий зміст книги Левит становить додатковий доказ її натхненості?

⁸ Крім того, про натхненість книги Левит свідчить сповнення її пророцтв та втілення в життя пророчих образів. Біблійна та світська історія говорить про сповнення поміщених у цій книзі застережень щодо наслідків неслухняності. Серед усього іншого, у ній передрікалося, що через голод матері їстимуть своїх дітей. Єремія вказує, що це сповнилось під час знищення Єрусалима в 607 році до н. е., а Йосип Флавій розповідає, що те ж саме відбувалось, коли це місто було зруйноване вдруге, 70 року н. е. Також пророча обітниця про те, що Єгова згадає про євреїв, якщо вони покаються, сповнилась 537 року до н. е., коли вони повернулися з Вавилону (Лев. 26:29, 41—45; Плач 2:20; 4:10; Ездри 1:1—6). До того ж натхненість книги Левит підтверджується тим, що інші біблійні письменники цитували її як частину натхненого Писання. Окрім вищезгаданих віршів, які служать доказом того, що книгу Левит написав Мойсей, дивіться, будь ласка, Матвія 5:38; 12:4; 2 Коринтян 6:16 та 1 Петра 1:16.

 9. Як книга Левит звеличує ім’я Єгови та його святість?

⁹ Книга Левит постійно звеличує ім’я Єгови та його суверенітет. У ній принаймні 36 разів згадується, що її закони походять від Єгови. Саме́ ім’я Єгова з’являється в кожному розділі в середньому десять разів, а вислів: «Я — Єгова» — неодноразово нагадує про слухняність до Божих законів. Тема святості проходить через книгу Левит червоною ниткою; ця вимога згадується тут частіше, ніж у будь-якій іншій біблійній книзі. Ізраїльтяни мали бути святими, тому що Єгова є святим. Певні особи, місця, предмети та періоди були визначені святими. Наприклад, день Окуплення та ювілейний рік мали відзначатися як особливі періоди поклоніння Єгові.

10. На чому наголошувалось стосовно жертв і які передбачались кари за гріх?

¹⁰ Наголошуючи на святості, книга Левит виявляє, яку роль у прощенні гріхів відігравало пролиття крові, тобто принесення в жертву життя. Для тваринних жертв можна було брати тільки домашніх та чистих тварин. У випадку деяких гріхів вимагалось не лише складання жертв, а й визнання вини, відшкодування завданих збитків та сплата штрафу. Ще інші гріхи каралися смертю.

ЗМІСТ КНИГИ ЛЕВИТ

11. Як можна описати в декількох словах зміст книги Левит?

¹¹ Книга Левит — це переважно законодавчі писання, багато з яких також пророчі. В основному вона складена за темами, і її можна розділити на вісім частин, які йдуть одна за одною в досить логічному порядку.

12. Які були види жертв із пролиттям крові і як їх мали складати?

¹² Постанови стосовно жертв (1:1—7:38). Жертви діляться на дві головні категорії: з пролиттям крові (складалися з великої худоби, овець, козлів та птиці) і без пролиття крові (складалися із зерна). Жертви з пролиттям крові мали приноситись як 1) цілопалення, 2) мирні жертви (згідно з перекладом НС, жертви співучасті), 3) жертви за гріх та 4) жертви за провину. Для всіх цих чотирьох видів були характерні такі три риси: той, хто складав жертву, повинен був сам принести її до входу в намет зборів, покласти на неї руки, а тоді тварину мали зарізати. Далі відбувалось покроплення кров’ю, а з тушою обходилися відповідно до виду жертви. Тож розгляньмо по черзі жертви з пролиттям крові.

13—16. а) Опишіть основні вимоги до 1) жертв цілопалення, 2) мирних жертв, 3) жертв за гріх та 4) жертв за провину. б) Що неодноразово заборонялося стосовно жертв із пролиттям крові?

¹³ 1) Залежно від достатків людини жертви цілопалення могли складатися з молодого бика, барана, козла або голуба чи горлиці. Жертву мали розрізати на шматки і всю, крім шкіри, спалити на жертовнику. А коли жертву складали з голуба чи горлиці, то голову птаха мали надірвати, але не відділяти її, а воло й пір’я видалити (1:1—17; 6:1—6; 5:8).

¹⁴ 2) Для мирних жертв, або жертв співучасті, брали як самців, так і самиць великої рогатої худоби та дрібної. На жертовнику спалювали тільки жирні частини туші, певну порцію отримував священик, а решту з’їдав той, хто приносив жертву. Назва «жертва співучасті» є підхожою, оскільки таким способом той, хто її приносив, їв її разом, тобто ніби ділився, з Єговою та священиком (3:1—17; 7:11—36).

¹⁵ 3) Жертву за гріх вимагалось за ненавмисні гріхи, або гріхи, вчинені помилково. У такому випадку тварини для жертви вибирались залежно від того, чий гріх спокутувався, — священика, цілого народу, начальника чи звичайної людини. На противагу добровільним жертвам цілопалення та мирним жертвам, які приносились за окремих осіб, жертва за гріх була обов’язковою (4:1—35; 6:17—23).

¹⁶ 4) Жертви за провину вимагались для того, щоб покрити особисту провину в невірності, обмані чи крадіжці. У деяких випадках потрібно було визнати провину й скласти жертву відповідно до своїх статків. В інших вимагалось відшкодувати збитки з 20-відсотковою надбавкою та принести в жертву барана. У цій частині книги Левит, де описуються жертви, неодноразово категорично забороняється їсти кров (5:1—26; 7:1—7, 26, 27; 3:17).

17. Як належало складати жертви без пролиття крові?

¹⁷ Жертви без пролиття крові складались із зерна; жертвували повністю пряжене чи потовчене зерно або питльоване борошно; такі жертви готували по-різному: пекли на сковороді або смажили в глибокій посудині. Їх складали із сіллю та олією, а часом і з ладаном, але до них заборонялося додавати розчину або мед. Частина деяких жертв належала священику (2:1—16, Хом.).

18. Яким видовищем, що зміцнило віру ізраїльтян, закінчилось установлення священства?

¹⁸ Установлення священства (8:1—10:20). В Ізраїлі надійшов час для великої події — установлення священства. Мойсей здійснив його з усіма подробицями, як і наказав Єгова. «І зробив Аарон та сини його все те, як наказав був Господь через Мойсея» (8:36). Через сім днів, присвячених для цієї урочистості, ізраїльтяни побачили чудесне видовище, яке зміцнило їхню віру. Зібралась уся громада. Священики саме склали жертву. Аарон та Мойсей поблагословили народ. Аж ось «слава Господня показалася всьому народові. І вийшов огонь від лиця Господнього, і спалив на жертівнику цілопалення та товщ. А ввесь народ бачив це,— і закричали вони з радости, та й попадали на обличчя свої» (9:23, 24). Справді, Єгова заслуговує того, щоб його слухались і йому поклонялись!

19. Яке порушення було вчинено і що сталося після того?

¹⁹ Однак Закон порушували. Наприклад, Ааронові сини Надав та Авігу принесли Єгові недозволений вогонь. «І вийшов огонь від лиця Господнього, та й спалив їх,— і вони повмирали перед Господнім лицем» (10:2). Для того щоб складати прийнятні жертви й мати схвалення Єгови, як народу, так і священикам належало дотримуватись настанов Єгови. Одразу після тієї події Бог заборонив священикам пити алкогольні напої під час служіння в скинії. Це наводить на думку, що обидва Ааронові сини могли вчинити гріх через сп’яніння.

20, 21. Які постанови стосувались чистоти та відповідної гігієни?

²⁰ Закони стосовно чистоти (11:1—15:33). Ця частина обговорює церемоніальну та фізичну чистоту. Декотрих тварин, як домашніх, так і диких, було визнано нечистими. Усі трупи вважалися нечистими, і кожен, хто торкався їх, ставав нечистим. Народження дитини також спричиняло нечистоту й вимагало відокремлення та спеціальних жертв.

²¹ Деякі шкірні хвороби, як-от проказа, служили також причиною церемоніальної нечистоти, й очищувати слід було не тільки людей, але й одяг та доми. При цьому вимагалось встановлювати карантин. Також нечистість спричиняли різні виділення, як, наприклад, менструація та витікання сім’я. У таких випадках особу потрібно було відокремити, до того ж після видужання вона мала помити тіло або скласти жертву, а то й зробити як одне, так і друге.

22. а) Чому 16-й розділ має особливе значення? б) Які обряди виконувались під час дня Окуплення?

²² День Окуплення (16:1—34). Цей розділ має особливе значення, бо містить вказівки стосовно найважливішого дня ізраїльтян — дня Окуплення, який припадав на десятий день сьомого місяця. У цей день слід було впокоряти свою душу (найімовірніше через піст) і не виконувати жодної повсякденної роботи. Він починався принесенням у жертву молодого бика за гріхи Аарона та його дому, племені Левія, а після того приносили у жертву козла за решту народу. Після спалення пахощів слід було взяти кров кожної тварини й по черзі занести до Святого Святих скинії, щоб покропити нею перед віком ковчега. Пізніше туші тварин виносили за табір і спалювали. У той день також приводили перед Єговою живого козла. Над ним визнавали всі гріхи народу, а потім виводили його в пустиню. Тоді на жертву цілопалення складали двох баранів: одного за Аарона та його дім, а другого за решту народу.

23. а) Де в Біблії поміщено одне з найчіткіших формулювань про кров? б) Які ще постанови подано в цій частині?

²³ Закони стосовно крові та інших питань (17:1—20:27). У цій частині подано багато законів для народу. Тут ще раз забороняється вживати кров; це одне з найчіткіших формулювань щодо крові, поміщених у Святому Письмі (17:10—14). Кров дозволялося використовувати тільки на жертовнику, але не для їди. Далі говориться про заборону таких огидних звичаїв, як кровозмішення, содомізм та скотолозтво. Ізраїльтяни отримали також постанови щодо захисту вбогого, пригнобленого та чужинця; крім того, їм було дано такий наказ: «Будеш любити ближнього свого, як самого себе! Я — Господь!» (19:18). Тут поміщено вказівки для захисту соціального та економічного добробуту народу і для заборони таких духовно небезпечних звичаїв, як поклоніння Молоху та спіритизм, котрі карались смертю. Бог ще раз наголосив своєму народові на необхідності триматися окремо: «І будьте для мене святі, бо святий Я Господь. І Я відділю вас від тих народів, щоб ви були Мої» (20:26).

24. Що книга Левит говорить про вимоги до священика та щорічні свята?

²⁴ Священство та свята (21:1—25:55). У наступних трьох розділах описано переважно формальну сторону поклоніння ізраїльтян: закони для священиків, вимоги стосовно їхніх фізичних даних, говориться, з ким вони можуть одружуватись, хто може їсти святощі та яких саме здорових тварин брати для жертвоприношень. Тут також дано наказ усьому народу відзначати три свята, які були часом «веселитися перед лицем Господа, Бога вашого» (23:40). Завдяки цьому весь народ — від малого до великого — мав зважати на Єгову, вихваляти його та поклонятися йому, зміцнюючи з ним стосунки. Це свята для Єгови, щорічні святі збори. Пасху та свято Опрісноків святкували ранньою весною, П’ятидесятницю, тобто свято Тижнів, відзначали пізньою весною, а день Окуплення та восьмиденне свято Кучок, або Жнив, припадали на осінь.

25. а) Як було показано, що до «Ім’я» слід ставитися з повагою? б) У яких постановах виступає число «сім»?

²⁵ У 24-му розділі даються вказівки щодо хліба та олії, які мали використовувати під час служіння в скинії. Далі описано випадок, після якого Єгова постановив, що кожного, хто зневажить «Ім’я» — ім’я Єгови, слід укаменувати. Тоді він дав закон про покарання за принципом: «Око за око, зуб за зуба» (24:11—16, 20). У 25-му розділі поміщено постанови щодо суботнього року, тобто року відпочинку, який слід було відзначати кожен 7-й рік, а ювілейний рік належало відзначати кожен 50-й рік. П’ятдесятого року по всьому краї мали проголошувати про відпущення на волю, а спадщину, яку було продано або віддано протягом минулих 49 років, повертали. Дано також закони, що захищали бідних та рабів. У цій частині книги Левит дуже часто з’являється число «сім»: сьомий день, сьомий рік, семиденні свята, період семи тижнів; також ювілейний рік приходив після сімох періодів по сім років.

26. Який кульмінаційний момент книги Левит?

²⁶ Наслідки слухняності та неслухняності (26:1—46). У цьому розділі книга Левит сягає кульмінаційного моменту. Тут Єгова перераховує нагороди за слухняність та кари за неслухняність. Водночас ізраїльтянам, які впокоряться, він дав надію: «Я пам’ятатиму їм заповіта з предками, що Я вивів їх з єгипетського краю на очах поган, щоб бути їм Богом. Я — Господь!» (26:45).

27. Як закінчується книга Левит?

²⁷ Інші закони (27:1—34). На закінчення в книзі Левит даються вказівки стосовно складання жертв, пов’язаних з обітницями; стосовно первородних, які належали Єгові, та присвячених йому десятин. І ось ми дійшли до короткого узагальнення: «Оце заповіді, що Господь наказав Мойсеєві для Ізраїлевих синів на Сінайській горі» (27:34).

ЧОМУ КОРИСНА

28. Чому книга Левит є цінною для християн сьогодні?

²⁸ Оскільки книга Левит — це частина натхненого Святого Письма, вона є дуже цінною для християн сьогодні. Це чудове знаряддя допомагає зрозуміти Єгову та його риси. Крім того, вона допомагає зрозуміти, як він ставиться до своїх створінь. Це ставлення він дуже виразно показав на прикладі Ізраїля, котрий перебував під Закон-угодою. Книга Левит подає багато основних принципів, які будуть завжди актуальними; до того ж вона містить чимало пророчих прообразів та пророцтв, роздуми над якими зміцняють віру. Багато її принципів повторено в Християнських грецьких Писаннях, причому деякі з них наведено дослівно. Внизу подаємо сім таких головних засад.

29—31. Як книга Левит наголошує на необхідності виявляти повагу до а) суверенітету Єгови, б) ім’я Єгови та в) святості Єгови?

²⁹ 1) Суверенітет Єгови. Він — Законодавець, а ми, будучи його створіннями, йому підзвітні. Він по праву наказує нам боятись його. Як Всесвітній Суверен, він не терпить ніякого посягання на право суверенності: ні ідолопоклонства, ні спіритизму, ні інших форм демонізму (Лев. 18:4; 25:17; 26:1; Матв. 10:28; Дії 4:24).

³⁰ 2) Ім’я Єгови. До його ім’я слід ставитись зі святістю. Не можна стягати на нього докір ані словом, ані ділом (Лев. 22:32; 24:10—16; Матв. 6:9).

³¹ 3) Святість Єгови. Оскільки він є святим, його народ теж повинен бути святим, або освяченим, відокремленим для служіння йому. Серед усього іншого, це означає триматися окремо від безбожного світу, що оточує нас (Лев. 11:44; 20:26; Як. 1:27; 1 Пет. 1:15, 16).

32—34. Які виділено принципи щодо а) гріха, б) крові та в) відносної міри провини?

³² 4) Велике зло гріха. Що таке гріх, визначає Бог, а ми повинні боротися з гріхом. Гріх завжди вимагає жертви спокутування. Крім того, ми повинні визнати його, покаятись і, наскільки можливо, загладити його. Деякі гріхи не прощаються (Лев. 4:2; 5:5; 20:2, 10; 1 Ів. 1:9; Євр. 10:26—29).

³³ 5) Святість крові. Кров є святою, тому її не можна приймати в тіло в будь-якій формі. Бог дозволив використовувати кров лише для окуплення гріха (Лев. 17:10—14; Дії 15:29; Євр. 9:22).

³⁴ 6) Відносність міри провини та покарання. Не всі гріхи та грішників однаково оцінювались. Чим вище становище, тим більша відповідальність та кара за гріх. Навмисний гріх карався суворіше, ніж ненавмисний. Часто покарання накладались відповідно до можливостей виплати. Цей же принцип відносності застосовували не тільки до гріха та покарання, але й до церемоніальної нечистоти (Лев. 4:3, 22—28; 5:7—11, 21—26; 12:8; 21:1—15; Луки 12:47, 48; Як. 3:1; 1 Ів. 5:16).

35. Як книга Левит підсумовує наші обов’язки щодо ближнього?

³⁵ Справедливість і любов. У Левит 19:18 робиться такий підсумок наших обов’язків до ближніх: «Будеш любити ближнього свого, як самого себе». Ця вимога стосується всього. Вона запобігає упередженості, крадіжці, обману чи лихослів’ю і зобов’язує виявляти увагу інвалідам, бідним, сліпим та глухим (Лев. 19:9—18; Матв. 22:39; Рим. 13:8—13).

36. Яке є підтвердження того, що книга Левит корисна для християнського збору?

³⁶ Ще одним підтвердженням того, що книга Левит надзвичайно ‘корисна до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності’ у християнському зборі, є неодноразові посилання на неї, зроблені Ісусом та його апостолами, особливо Павлом та Петром. Вони звертали увагу на багато пророчих образів та тіней того, що мало прийти. Павло, скажімо, зазначив, що ‘Закон мав тільки тінь майбутнього добра’. Він є ‘образом і тінню небесного’ (2 Тим. 3:16; Євр. 10:1; 8:5).

37. Які відповідники прообразів описано в Посланні до євреїв?

³⁷ Скинія, священство, жертви та особливо щорічний день Окуплення мали символічне значення. У Посланні до євреїв Павло допомагає нам визначити духовні відповідники всього, пов’язаного з ‘правдивою скинією’ поклоніння Єгові (Євр. 8:2). Первосвященик Аарон був прообразом Ісуса Христа, ‘Первосвященика майбутнього доброго із більшою й досконалішою скинією’ (Євр. 9:11; Лев. 21:10). Кров тваринних жертв символізує кров Ісуса, якою набувається «вічне відкуплення» для нас (Євр. 9:12). А найглибше відділення скинії, Святеє Святих, до якого первосвященик входив лише раз на рік у день Окуплення, щоб принести жертовну кров, було ‘взором правдивої’, ‘самого неба’, куди Ісус вознісся, «щоб з’явитись... перед Божим лицем за нас» (Євр. 9:24; Лев. 16:14, 15).

38. Яким чином жертви, що служили прообразами, вказували на Ісуса?

³⁸ Самі жертви — здорові тварини без вад, що складалися для жертв цілопалення та жертв за гріх, символізують досконалу жертву людського тіла Ісуса Христа, яка не мала жодної вади (Євр. 9:13, 14; 10:1—10; Лев. 1:3). Цікаво, що Павло обговорює також одну характерну особливість дня Окуплення: туші тварин, призначені для жертви за гріх, виносили за табір і спалювали (Лев. 16:27). «Тому то Ісус,— написав Павло,— постраждав поза брамою. Тож виходьмо до Нього поза табір, і наругу Його понесімо» (Єв. 13:12, 13). Завдяки такому натхненому тлумаченню церемоніальні дії, описані в книзі Левит, мають для нас особливе значення. У результаті ми можемо по-справжньому зрозуміти, в який чудовий спосіб Єгова створив дивовижні тіні майбутніх реальностей, обриси яких стають чіткими лише за допомогою святого духу (Євр. 9:8). Таке правильне розуміння є важливе для тих, хто має скористатися з життєдайного дару, який дає Єгова через Ісуса Христа, «Великого Священика над домом Божим» (Євр. 10:19—25).

39. Як книга Левит поєднується з ‘усім Писанням’ у виявленні намірів Єгови, пов’язаних з Царством?

³⁹ Подібно як було в Аароновому священицькому домі, Ісус Христос як Первосвященик має у своєму підпорядкуванні співсвящеників. Їх названо ‘священством царським’ (1 Пет. 2:9). Книга Левит виразно звертає увагу на працю Царя та великого Первосвященика Єгови, завдяки якій спокутуються гріхи, пояснює її, а також показує вимоги до членів Його дому, котрих названо ‘блаженними і святими’ та ‘священиками Бога й Христа, що царюватимуть з Ним тисячу років’. Яке ж благословення дасть ця праця священиків — приведе слухняне людство до досконалості! І яке ж велике щастя принесе небесне Царство, відновивши мир та праведність на землі! Безперечно, усі ми повинні дякувати святому Богові Єгові за встановлення Первосвященика й Царя та за царське священство, щоб вони звіщали про Його величні риси та прославляли Його ім’я! Книга Левит і справді чудово поєднується з ‘усім Писанням’ у виявленні намірів Єгови, пов’язаних з Царством (Об’яв. 20:6).