«Коли ж сіль втратить силу»

ЧЕРЕЗ неї велись війни. Її використовували як засіб обміну. У стародавньому Китаї вона поступалася в ціні лише золоту. Так, люди вже давно вважають сіль цінним товаром. До сьогодні їй приписують цілющі й антисептичні властивості, і по цілому світі її використовують як приправу і консервант.

З огляду на багато цінних властивостей і способів використання не дивно, що сіль згадується в Біблії у переносному значенні. Мойсеїв Закон, наприклад, вимагав, щоб усе, що приносилося в жертву на жертовнику Єгови, було посолене (Левит 2:13). Це робилося не для поліпшення смаку жертв, а, мабуть, тому, що сіль представляла свободу від зіпсуття чи розкладу.

Ісус Христос у своїй відомій Нагірній проповіді сказав своїм послідовникам: «Ви — сіль землі» (Матвія 5:13). Цією фразою Ісус хотів показати, що їхнє проповідування про Боже Царство мало б ефект збереження, тобто рятувало б життя слухачам. Дійсно, застосовуючи Ісусові слова, люди були б захищені від морального та духовного зіпсуття у суспільстві, в якому вони жили і служили (1 Петра 4:1—3).

Однак Ісус дав пересторогу: «Коли ж сіль втратить силу ...вже ні до чого непридатна, хіба що викинути її геть, щоб люди топтали її» (Дерк.). Коментуючи цей вірш, біблеїст Альберт Барнз сказав, що сіль, яку знали Ісус та його апостоли «була занечищена, змішана з рослинними та землистими домішками». Отже, коли сіль втрачала свою солоність, то могла залишитись «значна кількість землистої маси». «Вона,— каже Барнз,— не годилася ні до чого... окрім посипання доріжок, так, як ми посипаємо їх гравієм».

Слухаючись цієї перестороги, християни повинні бути обережними, щоб не припинити свого публічного свідчення і не повернутися до безбожної поведінки. Інакше вони б духовно зіпсувалися і стали непотрібними, як та ‘сіль, що втратила силу’.