Беріть пожиток з ‘небесного збіжжя’
НЕВДОВЗІ після чудесного визволення з Єгипту ізраїльтяни виявили серйозний брак віри у свого Визволителя, Єгову. Через це з його наказу вони блукали Сінайською пустинею 40 років. Упродовж усього того часу ізраїльтяни й «багато різного люду» з чужинців, які до них приєдналися, їли та пили «до ситости» (Вихід 12:37, 38). У Псалмі 78:23—25 описано, завдяки чому це було можливо: «Він [Єгова] хмарам згори наказав,— і відчинив двері неба, і спустив, немов дощ, на них манну для їжі,— і збіжжя небесне їм дав: Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!»
Мойсей особисто їв манну й ось як описав цей незвичайний харчовий продукт: зранку, коли «піднялася верства... роси,— аж ось на поверхні пустині щось дрібне, вузькувате, дрібне, немов паморозь на землі. І побачили Ізраїлеві сини, та й казали один до одного: «ман гу?» Давньоєврейською це буквально означає «що то?». Від цього виразу, ймовірно, походить слово «манна» — назва, дана цьому продуктові ізраїльтянами. За словами Мойсея, «вона була, як коріяндрове насіння, біла, а смак її,— як тісто в меду» (Вихід 16:13—15, 31, примітка).
Манна не була, як дехто твердить, природним харчовим продуктом. Вона з’являлася завдяки надприродній силі. Для прикладу, її поява не залежала від місцевості чи пори року. Якщо манну залишали на ніч, вона червивіла й починала смердіти; проте коли в день перед щотижневим суботнім святом кожна родина збирала подвійну порцію, вона за ніч не псувалася і в суботу була придатна для їди — в той день манна не з’являлася. Манна, безсумнівно, була надприродним даром (Вихід 16:19—30).
Слово «ангольський» у Псалмі 78:25, можливо, вказує на те, що, даючи манну, Єгова послуговувався ангелами. У всякому разі, ізраїльтяни мали всі підстави дякувати Богові за його доброзичливість. Але більшість з них виявила невдячність до Того, хто визволив їх з єгипетського рабства. Якщо не роздумувати про сердечну доброзичливість Єгови, то теж можна почати недооцінювати його дари або й навіть стати невдячним. Тож дякуймо Єгові за те, що розповідь про визволення Ізраїлю та опис подальших подій він зберіг нам «на науку» (Римлян 15:4).
Урок для Ізраїлю в пожиток християнам
Єгова посилав манну близько трьом мільйонам ізраїльтян не лише для того, аби заспокоїти їхні фізичні потреби. Він хотів ‘упокорити й випробувати’ цих людей, щоб ушляхетнити та навчити їх для їхнього ж блага (Повторення Закону 8:16; Ісаї 48:17). Якби вони позитивно відгукнулися на це, Єгова з радістю ‘вчинив би їм добро наостанку’, тобто обдарував миром, добробутом і щастям в Обітованій землі.
Ізраїльтянам потрібно було навчитись однієї суттєвої речі, що «не хлібом самим живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх, живе людина» (Повторення Закону 8:3). Якби Бог не наказав послати манну, люди голодували б — з цим фактом вони охоче погоджувалися (Вихід 16:3, 4). Вдячним ізраїльтянам той дар щодня нагадував про цілковиту залежність від Єгови, і це упокорювало їх. Перебравшись в Обітовану землю, де панував достаток, вони, швидше за все, не забули б про Єгову та свою залежність від нього.
Подібно до ізраїльтян, християни повинні завжди пам’ятати, що залежать від Бога — це стосується їхніх фізичних і духовних потреб (Матвія 5:3, НС; 6:31—33). У відповідь на одну зі спокус Диявола Ісус Христос процитував слова Мойсея, поміщені в Повторенні Закону 8:3: «Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих» (Матвія 4:4). Авжеж, правдиві поклонники Бога живляться, читаючи його Слово. Також їхня віра зміцнюється, бо ходячи з Єговою і ставлячи інтереси його Царства на перше місце, вони зазнають корисної дії його Слова у власному житті.
Недосконалі люди можуть перестати цінувати те, до чого звикли,— навіть якщо це відображає сердечну турботу Єгови. Приміром, на початку надприродний дар манни дивував і тішив ізраїльтян, але з часом чимало з них почало ремствувати. «Душі нашій обридла ця непридатна їжа»,— зневажливо нарікали вони. Слова ізраїльтян вказували на те, що вони почали ‘відступати від Бога Живого’ (Числа 11:6; 21:5; Євреїв 3:12). Тому їхній приклад служить «як пересторога нам, які досягли останніх віків» (1 Коринтян 10:11, Дерк.).
Як зважати на цю пересторогу? Наприклад, ніколи не допускати, аби біблійні вчення чи все те, що дає клас вірного й мудрого раба, стало для нас буденним і шаблонним (Матвія 24:45). Якщо недооцінювати дарів Єгови, ставитися до них байдуже, особисті стосунки з Богом починають холонути.
З добрих міркувань Єгова не затоплює нас безперервною зливою нової захопливої інформації. Натомість він проливає світло на своє Слово потрохи, поступово (Приповістей 4:18). Завдяки цьому його людям неважко засвоювати та втілювати в життя здобуті знання. Ісус, навчаючи перших учнів, наслідував приклад свого Отця. Він пояснював їм Боже Слово «стільки, скільки вони могли слухати», або «зрозуміти», як кажуть декотрі переклади. (Марка 4:33, Дерк.; порівняйте Івана 16:12).
Укріплюйте свою вдячність за Божі дари
Ісус навчав і методом повторення. Розумом зазвичай можна швидко збагнути якийсь важливий пункт — біблійний принцип, приміром. Однак аби заховати те в серці й зробити частиною християнського «нового чоловіка», деколи потрібно трохи більше часу, особливо якщо старі світські звички та погляди пустили в людині глибоке коріння (Ефесян 4:22—24). Саме в такому становищі опинились Ісусові учні, коли їм треба було долати гордість і розвивати смиренність. Ісус мусив навчати їх смиренності часто, щоразу висвітлюючи різні аспекти того самого головного пункту, аби він глибоко закарбувався в серцях учнів, що, зрештою, і трапилося (Матвія 18:1—4; 23:11, 12; Луки 14:7—11; Івана 13:5, 12—17).
У наші часи за прикладом Ісуса на християнських зібраннях та в публікаціях Товариства Вартової башти використовується добре продуманий метод повторення. Отже приймаймо це з вдячністю як вираз Божої сердечної турботи й ніколи не нудьмо тим, що отримуємо, наче ті ізраїльтяни, котрі бридили манною. І справді, терпляче вбираючи в себе те, про що Єгова регулярно нагадує, ми пожнемо чудові плоди (2 Петра 3:1). Такий сповнений вдячності склад думок є правдивим доказом того, що наші розум і серце ‘розуміють’ суть Божого Слова (Матвія 13:15, 19, 23). Прекрасний приклад у цьому дав псалмоспівець Давид. Хоча він і не мав такої різноманітної духовної їжі, яку одержуємо сьогодні ми, проте називав закони Єгови ‘солодшими за мед і за сік щільниковий’! (Псалом 19:11).
«Манна», яка дає вічне життя
«Я — хліб життя! — промовив Ісус до юдеїв.— Отці ваші в пустині їли манну,— і померли... Я — хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам» (Івана 6:48—51). Ані буквальний хліб, ані манна не давали й не можуть дати вічного життя. Однак ті, хто віритимуть в Ісусову викупну жертву, зрештою це благословення отримають (Матвія 20:28).
Більшість тих, хто братиме пожиток з Ісусового викупу, житимуть вічно в раю на землі. «Великий натовп» цих людей — прообразом котрого було «багато різного люду» чужинців, що приєдналися до ізраїльтян у час виходу з Єгипту,— переживе прийдешню «велику скорботу», яка усуне із землі все зло (Об’явлення 7:9, 10; 7:14, Філ.; Вихід 12:38). Ще більша нагорода чекає на тих, прототипом кого були самі ізраїльтяни. Апостол Павло написав, що ці люди (їх налічується 144 000) утворюють духовний Ізраїль Божий. Їхня нагорода в час смерті — це воскресіння до життя на небі (Галатів 6:16; Євреїв 3:1; Об’явлення 14:1). Там Ісус дасть їм манну особливого ґатунку.
Значення «прихованої манни»
«Переможцеві дам їсти приховану манну»,— сказав воскреслий Ісус до духовного Ізраїлю (Об’явлення 2:17). Ця символічна прихована манна нагадує про ту, котру Бог наказав Мойсеєві зберігати в золотій посудині у священному ковчезі заповіту. Ковчег стояв у Святеє Святих скинії. У цьому відділенні манна була недоступна для огляду, вона, так би мовити, була прихована. Ту манну берегли як пам’ятку; будучи в ковчезі, вона не псувалася і тому була підхожим символом незнищенної їжі (Вихід 16:32; Євреїв 9:3, 4, 23, 24). Годуючи 144 000 прихованою манною, Ісус дає цим запоруку, що вони одержать безсмертя й нетлінність як Божі духовні сини (Івана 6:51; 1 Коринтян 15:54).
«В Тебе [Єгово] джерело життя»,— сказав псалмоспівець (Псалом 36:10). Як же влучно дар манни — і буквальної, і символічної — підтверджує цю фундаментальну істину! Манна, яку Єгова давав стародавньому Ізраїлю, образна манна у вигляді Ісусового тіла, відданого за нас, а також символічна прихована манна, котру він через Ісуса дає 144 000,— усе це нагадує, що наше життя цілковито залежить від Бога (Псалом 39:6, 8). Тож, визнаваймо це смиренно, скромно й безупинно, а Єгова ‘наостанку вчинить нам добро’ (Повторення Закону 8:16).
[Ілюстрації на сторінці 26]
Аби одержати вічне життя, всім людям обов’язково потрібен «хліб живий, що з неба зійшов».
[Ілюстрація на сторінці 28]
Присутність на всіх християнських зібраннях свідчить про вдячність за нагадування Єгови.