Егуд. Чоловік віри та відваги

ПРОЙШЛО багато років після того, як ізраїльтяни вперше ступили на Обітовану землю. Мойсей і його наступник Ісус Навин вже давно повмирали. Без таких чоловіків віри люди майже зовсім перестали цінувати чисте поклоніння. Ізраїльтяни навіть почали служити Ваалові й священним палямa. Унаслідок цього Єгова віддав свій народ на вісім років у руки сирійців. Тоді ізраїльтяни почали волати до Бога про допомогу. І він, змилосердившись, вислухав їх. Єгова спонукав суддю Отніїла визволити свій народ (Суддів 3:7—11).

З цих подій ізраїльтяни повинні були взяти для себе дуже важливий урок: слухняність Єгові приносить благословення, а неслухняність — прокляття (Повторення Закону 11:26—28). А втім, ізраїльський народ нічого не навчився з цього. Після 40-річного миру люди знову покинули чисте поклоніння (Суддів 3:12).

Захоплені моавітянами

Тоді Єгова дозволив, щоб його народ потрапив у руки моавського царя Еґлона. Біблія говорить, що це був «чоловік дуже товстий». За допомогою аммонітян та амаликитян Еґлон напав на Ізраїль і поставив свій палац в Єрихоні, «Місті Пальм». Наскільки ж парадоксально було те, що перше здобуте ізраїльтянами ханаанське місто стало тепер домівкою особи, котра поклонялася фальшивому богу Кемошові!b (Суддів 3:12, 13, 17).

Еґлон гнобив ізраїльтян 18 років, очевидно, вимагаючи від них сплати непосильних податків. Періодично стягаючи данину, моавітяни утвердили своє економічне становище й матеріально виснажили ізраїльтян. Зрозуміло, що Божі люди стали волати про допомогу, і Єгова знову вислухав їх. Він дав їм ще одного рятівника, на цей раз веніяминянина Егуда. Щоб покласти край Еґлоновому знущанню над ізраїльтянами, Егуд задумав вдатися до дій у день чергової сплати данини (Суддів 3:14, 15, Хом.).

Готуючись до свого відважного вчинку, Егуд зробив собі обосічного меча завдовжки з лікоть. Якщо лікоть був малий, то меч мав 38 сантиметрів. Дехто вважає, що це був кинджал. Очевидно, він не мав перехрестя між клинком і держаком. Тому Егуд міг сховати цей маленький меч у зборках свого одягу. Крім того, оскільки Егуд був лівшею, він міг припнути свого меча на правому стегні, де зазвичай не носили зброї (Суддів 3:15, 16).

Егудів план був дещо ризикованим. Наприклад, що, коли б слуги царя, обшукуючи Егуда, знайшли у нього зброю? Якби цього й не сталося, вони напевно не залишили б свого царя наодинці з ізраїльтянином! А навіть якби і залишили й Еґлон був би убитий, то як Егуду втекти? Як далеко він зможе втекти, перш ніж Еґлонова служба виявить, що́ трапилось?

Без сумніву, Егуд зважував такі деталі й міг здогадуватись про деякі прикрі наслідки для себе. Незважаючи на це, він таки взявся за свій план, виявляючи відвагу й віру в Єгову.

Егуд зустрічає Еґлона

Настав день піднесення чергової данини. Егуд зі своїми людьми ввійшли до царського палацу. Невдовзі вони вже стали перед обличчям самого царя Еґлона. Але для Егуда ще не прийшов час діяти. Піднісши данину, Егуд відіслав своїх помічників (Суддів 3:17, 18).

Чому Егуд зволікав з нападом на Еґлона? Чи його серце обімліло зі страху? Зовсім ні! Для здійснення свого плану Егудові потрібно було зустрітися з царем наодинці, що йому не вдалось на початку. Крім того, Егудові треба було б швидко втекти. Для одної людини втеча була б куди легшою, ніж для всієї групи, що принесла данину. Тому Егуд чекав слушного моменту. Короткий візит до Еґлона дав йому можливість ознайомитися з планом палацу й з’ясувати, наскільки захищений цар.

Дійшовши до «каменоломів, що біля Гілгалу», Егуд залишив своїх людей і подався назад до Еґлонового палацу. Вертаючись десь зо два кілометри, Егуд мав трохи часу, щоб подумати про своє завдання, а також помолитися про благословення Єгови (Суддів 3:19, Хом.).

Егуд повертається

Вочевидь, Егуда знову впустили до палацу. Можливо, щедра данина, яку він перед цим підніс, роздобрила Еґлона. Незважаючи на те що перший візит був короткий, він, очевидно, дав Егудові достатню можливість встановити ближчі стосунки з царем. Хоч би що там було, Егуд знову з’явився перед Еґлоном.

«Є в мене до тебе, царю, таємне слово»,— сказав Егуд. Уже те, що він зміг зайти так далеко, вказувало на керівництво Єгови. Але все-таки існувала певна трудність. «Таємне слово», яке мав Егуд, не можна було говорити в присутності царевої служби. Якщо Єгова мав допомогти Егудові, то час для цього настав саме тепер. «Цитьте!» — наказав цар. Оскільки Еґлон не хотів, щоб це «таємне слово» підслухали, він відпустив свою службу. Уявіть собі, яке полегшення відчув Егуд! (Суддів 3:19, Хом.).

Коли Егуд прийшов до Еґлона й сказав: «Я маю Боже слово для тебе», той сидів у своїй горниці. Чи Егуд мав на увазі Кемоша, коли говорив про ‘Бога’? Може, Еґлон так і подумав. Заінтригований почутим, він підняв своє огрядне тіло з трону й застиг у сподіванні. Мабуть, Егуд повільно підійшов, щоб не збудити у царя жодної підозри. Відтак швидко «простяг Егуд свою лівицю, і витяг меча з-над стегна своєї правиці,— та й загнав його йому [Еґлонові] в живіт. І ввійшла також ручка за вістрям, а сало закрило за вістрям, бо він не витягнув меча з його живота» (Суддів 3:20—22).

Царева служба, що була недалеко, не зчиняла тривоги. Але Егуд усе ще перебував у небезпеці. У будь-який момент Еґлонова служба могла увірватися в горницю і знайти труп свого царя. Егудові потрібно було негайно втікати! Зачинивши двері, він виліз через отвір під дахом сіней (Суддів 3:23, 24а).

Викриття й поразка

Згодом Еґлонові слуги зацікавились, що́ діється за дверима. Але вони не хотіли впасти у немилість царя, втручаючись у його приватну розмову. Відтак вони звернули увагу, що двері до горниці зачинені. «Певне він для потреби своєї в прохолодному покої»,— розмірковували вони. Однак пройшов час, і просте зацікавлення переросло в занепокоєння. Еґлонові слуги вже не могли чекати. «І взяли вони ключа, і відчинили [горницю],— аж ось їхній пан лежить мертвий на землі!» (Суддів 3:24б, 25).

За цей час Егуд зміг утекти. Він минув каменоломні біля Ґілґалу й зрештою дістався до Сеїра, так називалось певне місце в Єфремових горах. Егуд скли́кав ізраїльтян та, об’єднавши їх, пішов на моавітян. У розповіді говориться, що «побили вони Моава того часу,— близько десяти тисяч чоловіка,— кожного кремезного й кожного сильного чоловіка, і ніхто не втік». Після підкорення моавітян ізраїльський край не турбували аж 80 років (Суддів 3:26—30).

Беріть приклад з Егуда

Егуда спонукувала віра в Бога. В 11-му розділі Послання до євреїв його особисто не згадано серед тих, «що вірою царства побивали... хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців» (Євреїв 11:33, 34). Але Єгова підтримав Егуда, коли той діяв з вірою, визволяючи Ізраїля від деспотичного панування царя Еґлона.

Однією із рис Егуда була відвага. Йому потрібно було відваги, щоб добре володіти мечем. Ми, сучасні Божі слуги, не беремо в руки буквального меча (Ісаї 2:4; Матвія 26:52). Але ми беремо «меча духовного» — Боже Слово (Ефесян 6:17). Егуд вправно володів своєю зброєю. Нам теж потрібно вправно користуватися Божим Словом під час проповідування доброї новини про Боже Царство (Матвія 24:14). Особисте вивчення Біблії, регулярне відвідування християнських зібрань, ревна участь у служінні й щире довір’я до нашого небесного Отця допоможуть нам наслідувати Егуда, який був справді чоловіком віри та відваги.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 31]

Егуд зі своїми людьми піднесли данину цареві Еґлонові.

[Відомості про джерело]

Репродукція з Illustrirte Pracht - Bibel/Heilige Schrift des Alten und Neuen Testaments, nach der deutschen Uebersetzung D. Martin Luther’s