Тактовно, але непохитно

ТАКТ — це вміння не ображати інших своєю поведінкою та словами. Бути тактовним означає знати, як і коли говорити про певні справи. Разом з тим тактовна людина не спотворює фактів і не поступається нормами праведної поведінки. Однак такт не слід плутати зі страхом перед людиною (Прип. 29:25).

Плід духу — це найліпша основа для тактовної поведінки. Особа, яка керується любов’ю, старається не дратувати інших, а допомагати їм. Добра і лагідна людина робить усе делікатно та чуйно. Мирна — шукає можливостей розвивати хороші стосунки з іншими. А той, кому властиве довготерпіння, зберігає спокій навіть тоді, коли поведінка інших груба і різка (Гал. 5:22, 23).

А втім, декотрі ображаються на біблійну звістку незалежно від способу її викладення. Через те що більшість євреїв першого сторіччя мали зле серце, Ісус Христос став для них «каменем спотикання, і скелею спокуси» (1 Пет. 2:7, 8). Ісус, описуючи своє проповідування про Царство, сказав: «Я прийшов огонь кинути на землю» (Луки 12:49). І справді, звістка про Царство Єгови, згідно з якою людям потрібно визнати верховну владу Творця, залишається пекучим питанням аж донині. Багато хто ображається, коли чує, що невдовзі Боже Царство усуне теперішню нечестиву систему. Але оскільки ми слухаємося Бога, то не перестаємо проповідувати. Водночас ми пам’ятаємо біблійну пораду, в якій говориться: «Коли можливо, якщо це залежить від вас,— живіть у мирі зо всіма людьми!» (Рим. 12:18).

Тактовність у проповідуванні. Ми розповідаємо про свою віру за різних обставин. Переважно ми робимо це у польовому служінні, але намагаємось ділитися своїми переконаннями і тоді, коли спілкуємося з родичами, співпрацівниками та однокласниками. У всіх цих ситуаціях необхідно бути тактовними.

Люди дратуються, коли відчувають, що ми розповідаємо про Царство повчальним тоном. Іноді вони ображаються, коли, не просячи допомоги або не бачачи потреби в ній, вчувають у наших словах натяк на необхідність виправитися. Що ж робити, аби не виклика́ти хибного враження? Треба опановувати мистецтво дружньої розмови.

Починай розмову з теми, яка цікавить співрозмовника. Якщо він — твій родич, співпрацівник чи однокласник, ти вже, мабуть, знаєш його інтереси. Але навіть якщо людина незнайома, розмову можна почати з чогось почутого в новинах або прочитаного в газеті. Такі теми здебільшого цікавлять багатьох. Будь спостережливим, коли проповідуєш від дому до дому. Про сферу інтересів господаря може свідчити оформлення кімнати, іграшки на подвір’ї, предмети релігійного ужитку, наклейки на автомобілі тощо. Коли мешканець виходить до дверей, уважно слухай, про що він говорить. Сказане підтвердить або виправить твої висновки про його погляди та інтереси, а також надасть тобі додаткову інформацію, яку слід врахувати під час свідчення.

У ході розмови ділися з людиною думками з Біблії та біблійної літератури, які стосуються обговорюваної теми. Старайся, однак, не домінувати у розмові (Еккл. 3:7). Якщо мешканець не проти, залучай його до бесіди. Цікався його поглядами та міркуваннями. Це може підказати тобі, у чому слід виявити особливий такт.

Перш ніж говорити, думай, як до сказаного поставиться твій співрозмовник. Приповістей 12:8 (ЦСТ) хвалить людину, котра має ‘уста розумного’. Давньоєврейський вислів, ужитий в цьому вірші, містить думку про обачність та проникливість. Таким чином розумній, або розсудливій, людині властиві обережність та стриманість у мовленні, що випливають з вдумливого аналізу справи і з бажання мудро поводитись. Вісімнадцятий вірш того самого розділу Приповістей застерігає, щоб не «говорити [«необдумано», НС], мов колоти мечем». Біблійну правду можна обстоювати, не ображаючи інших.

Не створювати зайвих бар’єрів у розмові допомагає і розумний вибір слів. Якщо співрозмовнику ріже вухо слово «Біблія», то можна казати «святі писання» або «книга, яка видана більш, ніж двома тисячами мов». Коли ж ти все-таки посилаєшся на Біблію, запитай співрозмовника, що він думає про цю книгу, а тоді зважай на його погляд до кінця розмови.

Бути тактовним часто означає вибирати слушний час для своїх слів (Прип. 25:11). Хоча іноді ти не у всьому погоджуєшся з людиною, немає потреби спростовувати кожну небіблійну думку з її уст. Крім того, не намагайся розповісти співрозмовнику все нараз. Ісус говорив своїм учням: «Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести» (Ів. 16:12).

Коли можливо, щиро хвали свого співрозмовника. Навіть якщо він сперечається з тобою, його можна похвалити за певні погляди. Саме так повівся апостол Павло під час розмови з філософами на атенському Ареопазі. Ті філософи «сперечалися з ним». Як висловити свою думку, щоб нікого не образити? Дещо раніше Павло зауважив велику кількість жертовників, яких атеняни набудували для своїх богів. Але замість того щоб зганьбити слухачів за ідолопоклонство, апостол тактовно похвалив їх за глибоку релігійність. Він сказав: «Із усього я бачу, що ви дуже побожні». Завдяки такому підходу Павло зміг розповісти присутнім про правдивого Бога, і декотрі з них увірували (Дії 17:18, 22, 34).

Не запалюйся, коли чуєш різні закиди і заперечення. Зберігай спокій. Уважай почуті слова нагодою краще зрозуміти мислення співрозмовника. Можеш подякувати йому за висловлені думки. Але що зробити, коли він кине категоричне: «У мене своя віра!»? Можеш тактовно запитати його: «Скажіть, будь ласка, ви завжди були релігійною людиною?» А після його відповіді додай: «Як ви гадаєте, чи людей буде колись об’єднувати одна віра?» Так може з’явитись нагода для продовження розмови.

Бути тактовним допомагає і правильний погляд на себе. Ми твердо переконані у слушності норм Єгови та правдивості його Слова. Про ці речі ми говоримо з упевненістю. Однак у нас немає жодних підстав прибирати надто праведний вигляд (Еккл. 7:15, 16). Ми вдячні Єгові за знання правди і благословення, але водночас нам добре відомо, що його схвалення — це плід не нашої праведності, а Божої незаслуженої ласки і віри в Христа (Еф. 2:8, 9). Ми усвідомлюємо, що слід ‘випробовувати самих себе, чи ми в вірі, пізнавати самих себе’ (2 Кор. 13:5). Тому коли ми кажемо людям, що треба слухатись Божих вимог, то смиренно застосовуємо біблійні поради і до себе. Ми не маємо права судити ближніх. «Ввесь суд [Єгова] віддав Синові», і відповідати за свої вчинки нам доведеться саме перед його судовим престолом (Ів. 5:22; 2 Кор. 5:10).

У колі родини та співхристиян. Тактовним слід бути не лише у проповідуванні. Оскільки тактовність нерозривно пов’язана з плодом Божого духу, її належить виявляти і в стосунках з домашніми. Керуючись любов’ю, ми мусимо бути уважними до почуттів інших. Чоловік цариці Естер не поклонявся Єгові, однак вона шанувала його і з глибокою проникливістю говорила йому про справи, пов’язані з Божими слугами (Естер, розд. 3—8). Бути тактовним у стосунках з невіруючими родичами іноді означає свідчити на користь правді доброю поведінкою. Таке свідчення буває голоснішим за слова (1 Пет. 3:1, 2).

Те саме стосується і членів нашого збору: те, що ми добре їх знаємо, аж ніяк не виправдовує грубого і суворого ставлення до них. Не слід міркувати, що оскільки ці християни зрілі, то повинні вміти зносити таку поведінку. Не годиться і виправдовувати себе, кажучи: «Що ж тут вдієш, такий вже я є». Якщо інші ображаються на наші слова, то свої манери конче потрібно змінювати. З «великої любові один до одного» ми повинні ‘робити добро одновірним’ (1 Пет. 4:8, 15, Хом.; Гал. 6:10).

У виступах перед слухачами. Тактовними мусять бути і ті, хто виступає зі сцени. Слухачі зазвичай мають різне походження, живуть у різних умовах і перебувають на різних стадіях духовного розвитку. Декотрі, либонь, прийшли у Зал Царства вперше. Інші переживають особливо напружений період, про який мовцю нічого не відомо. Що допоможе оратору не образити присутніх?

Слухайся поради, яку апостол Павло дав Титу: старайся ‘нікого не ганьбити, бути мирним, поступливим та виявляти повну лагідність супроти всіх людей’ (Тита 3:2, Хом.). Не бери приклад зі світу і не вживай слів та фраз, які принижують людей іншої мовної групи, раси чи національності (Об’яв. 7:9, 10). Відверто обговорюй вимоги Єгови і показуй, наскільки мудро їх застосовувати. Разом з тим не кидай образливих зауважень на адресу тих, хто ще не повністю ступив на Божу дорогу. Заохочуй всіх пізнавати, у чому воля Єгови, і чинити те, що йому до вподоби. Пом’якшуй поради сердечною та щирою похвалою. Виражай словами і тоном голосу ту братню любов, яку повинні живити ми всі (1 Сол. 4:1—12; 1 Пет. 3:8).