Погляд Біблії

Чи ми повинні виконувати свої обітниці?

ОДНА щаслива подружня пара зустрілася з жахливими проблемами. Декілька років тому вони дуже перейнялися одною родинною дилемою і дали обітницю виплачувати Богові десятину, якщо він допоможе їм вибратися з їхніх проблем. Сьогодні вони вже в літньому віці, обтяжені несподіваними фінансовими клопотами і запитують себе: «Чи повинні ми виконувати свою обітницю чи ні?»

Їхнє скрутне становище наголошує практичність поради мудрого чоловіка проти поспішного рішення: «Краще не дати обіту, ніж дати обіт — і не сповнити! Не давай своїм устам впроваджувати своє тіло у гріх, і не говори перед Анголом Божим: «Це помилка!» (Екклезіяста 5:4, 5).

Жодних оправдань

Хоча фальшиві клятви й ухильні обіцянки є нормою у сьогоднішньому світі, в якому можна робити все, ми не можемо сподіватись від Бога, щоб він повірив у наші вигадані оправдання; навіть бізнесмени знають, що так робити не можна. У статті «Вірний бізнес: оксиморон?» економічного журналу «Індастрі уїк» поміщалася скарга: «Ми більше не сподіваємось від людей, що вони говоритимуть правду, що поводитимуться праведно і не застосовуватимуть вивертів, що житимуть відповідно до своїх обітниць». І хоча такий зручний обман, як «Я вже послав чек на оплату», може відстрочити час у кредитора-людини, обманути ангела не можна ніколи.

Звичайно, це не означає, що Бог користується ангелами, щоб змушувати людей виплачувати згідно з обітницею, так само як безпринципний лихвар, який витрушує лихву з нещасних жертв. Навпаки, Бог з любові створив ангелів, всі вони «духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати» (Євреїв 1:14). Такі ангели можуть допомогти та допомагають у відповідь на наші молитви.

Проте коли ми далі робимо пусті обіцянки у своїх молитвах, то чи справедливо сподіватись Божих благословень? Мудрий чоловік сказав: «Пощо Бог буде гніватися на твій голос, і діла твоїх рук буде нищити?» (Екклезіяста 5:5б).

Отже, до виконання своїх обітниць нас повинен спонукувати не страх перед ангелом помсти. Навпаки, ми повинні дорожити добрими стосунками з Богом і щиро бажати Божого схвалення наших вчинків. Вищезгадана подружня пара дуже добре висловила цю думку: «Ми хочемо мати чисте сумління перед Богом і хочемо жити згідно з його волею».

Бережіть чисте сумління

Щоб мати чисте сумління щодо своїх обітниць, ми мусимо бути чесними самі перед собою. Наприклад, припустімо, що хтось позичив у вас велику суму грошей, але з якоїсь причини не може повернути її вам. Що вас задовольнятиме більше — те, що він відмовиться виплачувати свій борг, бо, мовляв, його неможливо виплатити, чи те, що він віддаватиме вам його малими частинами протягом якогось періоду?

Припустімо, що хтось подібним чином поспішно дав обітницю присвячувати свій час або інші ресурси на відповідну християнську діяльність, але просто не в стані дотримати її. То чи він не повинем відчувати спонуку, як тільки-но випаде нагода, виконати свій обов’язок? «Бо коли є охота,— пише Павло,— то приємна вона», незалежно від того чи ми повинні віддавати багато, чи мало (2 Коринтян 8:12). А що сказати про обітниці, зроблені ще перед тим, коли особа набула точних знань біблійної правди?

Неправильні або небіблійні обітниці

Якщо ми дізнаємось, що обітниця є нечиста або неморальна, то мусимо позбутись її, наче розпеченого каменя у руках! (2 Коринтян 6:16—18). Нижче подаються приклади нечистих обітниць.

◻ Обітниці фальшивим богам або богиням, як, наприклад, вавілонській «небесній цариці» (Єремії 44:23, 25).

◻ Протизаконні обітниці, як, наприклад, клятва 40 чоловік не їсти до того часу, поки вони не вб’ють апостола Павла (Дії 23:13, 14).

◻ Відступницькі обітниці, дані на основі «наук демонів [тими], хто в лицемірстві говорить неправду... хто одружуватися забороняє, наказує стримуватися від їжі, яку Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав» (1 Тимофія 4:1—3).

Отже, зрозуміло, що ми повинні відмовитись від деяких колишніх обітниць. Але щодо обітниць, які не містять у собі чогось небіблійного, то навіщо шукати лазівки для їхнього невиконання? Хіба набуті нами точні знання не допомагають нам з більшою повагою ставитись до своїх зроблених у минулому обітниць?

Зважайте на свої минулі і майбутні обітниці

З цього також випливає, що ми повинні тверезо думати перед тим, як давати в майбутньому обітниці. Обітниці не повинні даватись, щоб просто стимулювати особу, наприклад, до збільшення кількості часу, проведеного в християнському поклонінні, або стримання від переїдання. Хоча Ісус не противився всім клятвам, як, наприклад, тій, що вимагалася законом на суді, але він, очевидно, встановив рамки щодо безвідповідальних клятв, про які він застерігав: «Ще ви чули, що було стародавнім наказане: «Не клянись неправдиво», але «виконуй клятви свої перед Господом». А Я вам кажу не клястися зовсім» (Матвія 5:33, 34). Чому він зайняв таку позицію? Чи обітниці перестали відігравати таку роль, як колись?

Клятви вірних людей давнини завжди були умовними. В урочистій молитві вони обіцяли Єгові: «Якщо ти допоможеш мені подолати цю трудність, то я зроблю те і те для тебе». Але Ісус сказав: «Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення,— Він дасть вам». Ісус запевнив вірних людей свого часу в чомусь зовсім іншому, ніж давання умовних клятв: «Не просили ви досі нічого в Ім’я Моє. Просіть — і отримаєте, щоб повна була ваша радість» (Івана 16:23, 24).

Така віра в ім’я Ісуса, або його становище в Бога, повинна також потішити всіх, хто все ще відчуває провину, бо, навіть докладаючи зусиль, не виконав того, що «вимовив нерозважно устами своїми» (Левит 5:4—6). Отже, відмовляючись від колишніх необдуманих обітниць, ми можемо тепер не лише молитись в ім’я Ісуса, але й предстати перед Богом, що можливе завдяки викупній жертві Ісуса за наші гріхи, і просити пробачення в його ім’я. Таким чином ми можемо отримати «повноту віри, [очистивши] серця від сумління лукавого» (Євреїв 10:21, 22).

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 24]

Priests taking vows at Montmartre