Коли є підстави для образи?

В ЕККЛЕЗІЯСТА 7:9 сказано: «Гнів [«образа», НС] спочиває у надрах глупців». Цей вірш говорить про те, що ми не повинні легко ображатися, навпаки, слід прощати тим, хто нам завинив.

Однак чи цей вірш означає, що ми ніколи ні на кого не повинні ображатися? Чи мусимо ми прощати будь-яку вину, незалежно від того, наскільки вона серйозна і скільки разів нас ображали? І чи зобов’язані ми пасивно зносити образи? Чи можемо ми, знаючи, що ображений повинен прощати, не турбуватися тим, що образили когось словами або вчинками? Ні, усе це було б неправильно.

Бог Єгова — втілення любові, милості, довготерпіння і готовності прощати. Але в Біблії багато разів говориться про те, що Бога ображали. Коли вина проти нього була великою, він карав кривдників. Розгляньмо деякі приклади.

Що ображає Єгову

У 1 Царів 15:30 (Хом.) говориться про гріхи Єровоама, «якими [він] ввів у гріх Ізраїля, та за обурення, до якого довів Господа». А в 2 Хронік 28:25 Біблія розповідає, що юдейський цар Ахаз поробив «пагірки, щоб кадити іншим богам,— і розгнівав [«образив», НС] Господа, Бога батьків своїх». У Суддів 2:11—14 читаємо: «Ізраїлеві сини чинили зло в Господніх очах, і служили Ваалам... і гнівили [«ображали», НС] Господа... І запалав Господній гнів на Ізраїля, і Він дав їх у руку грабіжників».

Єгову ображали й інші вчинки, які вимагали суворого покарання. Наприклад, у Вихід 22:17—19 записано: «Чарівниці не зоставиш при житті. Кожен, хто зляжеться з худобиною, конче буде забитий. Кожен, хто приносить жертву богам, крім Бога Одного, підпадає закляттю».

Єгова не без кінця терпів великі провини стародавнього Ізраїля, який часто ображав його і не каявся. Людей, які не каялись щиро і не показували своїми вчинками, що вони навернулися і будуть слухатись його, він кінець кінцем віддавав на знищення. Наприклад, 607 року до н. е. цілий ізраїльський народ поневолили вавилоняни, а 70 року н. е. — римляни.

Отже, Єгову ображають погані вчинки та слова людей, і він навіть карає смертю тих, хто, вчинивши серйозні гріхи, не кається. Але чи можна сказати, що слова з Екклезіяста 7:9 стосуються Єгови? Аж ніяк. Його обурення великими гріхами цілком виправдане. Опріч того, Бог завжди судить справедливо. У Біблії говориться: «Діло Його [Єгови] досконале, всі-бо дороги Його справедливі,— Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедливий і праведний Він» (Повторення Закону 32:4).

Серйозні провини перед іншими людьми

Згідно з законом, який Бог дав ізраїльтянам у давнину, серйозні провини перед людьми тягли за собою покарання. Наприклад, якщо вночі господар убив у своїй оселі злодія, то не був винен у кровопролитті. Господар став жертвою злочину. У Біблії написано: «Коли злодій буде зловлений в підкопі, і буде побитий так, що помре, то нема провини крови на тому, хто побив» (Вихід 22:1).

Зґвалтована жінка по праву може вважати себе надзвичайно скривдженою, оскільки в очах Бога зґвалтування — серйозний злочин. Згідно з Мойсеєвим Законом, чоловік, що зґвалтував жінку, повинен був умерти, «бо це таке, як повстане хто на свого ближнього й уб’є його» (Повторення Закону 22:25, 26). Хоча ми не під Законом, ці слова допомагають нам зрозуміти, що Єгова вважає зґвалтування жахливим злочином.

У наш час зґвалтування також вважається великим злочином, який суворо карається. Жертва зґвалтування має повне право повідомити міліцію про те, що сталось. Тоді правоохоронні органи зможуть покарати злочинця. Якщо ж жертва зґвалтування — неповнолітня особа, заяву про злочин можуть подати її батьки.

Незначні провини

Не кожна провина вимагає втручання влади. Тому нам не слід висувати звинувачення з приводу відносно невеликих помилок людей, а слід прощати. Як часто ми повинні прощати? Апостол Петро запитав Ісуса: «Господи,— скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?» Ісус промовляє до нього: «Не кажу тобі — до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи» (Матвія 18:21, 22).

З іншого боку, потрібно постійно удосконалювати свою християнську особистість, щоб якнайменше ображати людей. Скажімо, грубість, нетактовність ранять почуття. Кривднику не слід звинувачувати людину в тому, що вона образилась, чи очікувати, що вона має простити його. Він повинен зрозуміти, що винуватий. Перш за все йому слід вчитися контролювати свої вчинки і мову, щоб не ображати інших. Завдяки цьому він рідше ранитиме почуття людей. Біблія нагадує нам: «Дехто говорить, мов коле мечем, язик же премудрих — то ліки» (Приповістей 12:18). Коли ми образили когось, можливо, навіть нехотячи, то слід попросити вибачення. Це дуже допомагає налагодити стосунки.

Боже Слово показує, що ми повинні дбати «про мир, та про те, що на збудування один одного» (Римлян 14:19). Тактовність і доброзичливість унаочнюють правдивість приповісті: «Золоті яблука на срібнім тарелі — це слово, проказане часу свого» (Приповістей 25:11). Таке слово справляє надзвичайну приємність. Лагідність і тактовність може навіть перемогти упертість інших: «М’якенький язик ломить кістку» (Приповістей 25:15).

Тому Біблія радить нам: «Слово ваше нехай буде завжди ласкаве, приправлене сіллю, щоб ви знали, як ви маєте кожному відповідати» (Колосян 4:6). ‘Приправити сіллю’ слово означає говорити так, щоб іншим було приємно. Тоді й обра́з буде значно менше. І в учинках, і в словах християни намагаються застосовувати біблійну настанову: «Шукай миру й женися за ним» (1 Петра 3:11).

Отже, Екклезіяста 7:9, очевидно, означає, що ми не повинні ображатись на інших через відносно невеликі гріхи. Адже вони бувають просто наслідком людської недосконалості. Навіть умисні, але незначні проступки слід прощати. Однак у разі серйозного гріха обурення виправдане. У цьому випадку особа може навіть вдатися до відповідних дій (Матвія 18:15—17).

[Ілюстрація на сторінці 14]

Єгова допустив, щоб 70 року н. е. ізраїльтяни, які не каялися, загинули від рук римлян.

[Ілюстрація на сторінці 15]

«Золоті яблука... це слово, проказане часу свого».