Біблійна книга 31. Овдія

Письменник: Овдій

Написання закінчено: бл. 607 року до н. е.

ПРОРОЦТВО Овдія складається лише з 21 вірша і є найкоротшою книгою Єврейських Писань. У ньому проголошено Божий присуд, який призвів до припинення існування народу, і водночас передречено остаточну перемогу Божого Царства. Починається ця книга простими словами: «Видіння Овдія». Де і коли він народився? З якого племені походив? Які подробиці його життя? Про це нічого не повідомляється. Ясна річ, важливо не те, ким був Овдій, важливою є його звістка, і це слушно. Він сам наголосив, що це «вістка від Господа».

² Основну увагу в цій книзі зосереджено на Едомі. Цей край, що простягався на південь від Мертвого моря вздовж Арави, був відомий також як гора Сеїр. На його пересіченій місцевості можна було побачити і високі гори, і глибокі ущелини. На сході від Арави гірське пасмо сягає місцями висоти 1700 метрів над рівнем моря. Мешканці округи Теман славилися своєю мудрістю та відвагою. Оскільки Едом мав вигідне географічне розташування і природні захисні бар’єри, його жителі почувалися в безпеці й були пихатимиa.

³ Едомляни були нащадками Ісава, брата Якова. Бог замінив ім’я Якова на Ізраїль, і тому едомляни були близько споріднені з ізраїльтянами. Їх навіть вважали ‘братами’ (Повт. 23:8). Але Едом поводився зовсім не по-братерськи. Незадовго до входу ізраїльтян в Обітовану землю Мойсей вислав до едомського царя людей з проханням дати їм дозвіл мирно перейти той край. Проте вороже настроєні едомляни виявили неприязність: відмовили ізраїльтянам і на підтвердження своїх слів виступили проти них з військом (Чис. 20:14—21). Пізніше Давид їх підкорив, але вони вчинили за днів Йосафата змову з Аммоном та Моавом проти Юди, повстали проти Йосафатового сина, царя Єгорама, забрали до себе ізраїльських полонених з Гази та Тира і за днів царя Ахаза робили наскоки на Юду, щоб набрати ще полонених (2 Хр. 20:1, 2, Хом.; 20:22, 23; 2 Цар. 8:20—22; Ам. 1:6, 9; 2 Хр. 28:17).

⁴ Найбільше ця ворожість виявилась 607 року до н. е., коли вавилонське військо спустошило Єрусалим. Едомляни не тільки зі схваленням спостерігали за цим, але й заохочували завойовників громити все дощенту. Вони кричали: «Руйнуйте, руйнуйте аж до підвалин його!» (Пс. 137:7). Коли, ділячи здобич, вавилонські воїни кидали жереб, едомляни теж брали для себе награбоване; а коли євреї намагалися покинути свій край, вони перекрили дороги і передали втікачів у руки ворога. Очевидно, власне така жорстокість едомлян у час знищення Єрусалима послужила підставою осудження, яке записав Овдій. Написав він цю книгу, безперечно, саме тоді, коли спогади про такі ганебні вчинки Едома були ще свіжими (Овд. 11, 14). Оскільки приблизно через п’ять років після знищення Єрусалима Навуходоносор, вірогідно, захопив і пограбував сам Едом, це пророцтво мало бути написане раніше, найімовірніше, 607 року до н. е.

⁵ Пророцтво Овдія про Едом сповнилося до найменшої подробиці! Сягаючи кульмінаційного моменту, воно говорить: «Дім Ісава [стане] соломою,— і будуть палати вони проти них, і їх пожеруть, і останку не буде із дому Ісава, бо Господь це сказав» (вірш 18). Едом жив з мечем і погинув від меча, а його мешканці не залишили жодних нащадків. Отже, ця оповідь достовірна й правдива. Овдій по праву є правдивим пророком: він говорив від імені Єгови, його пророцтво віддає шану Єгові й історія доводить, що з плином часу воно сповнилося. Ім’я цього пророка має відповідне значення: «Слуга Єгови».

ЧОМУ КОРИСНА

⁶ Аби підтвердити, що цей вирок, винесений Едому, обов’язково сповниться, Єгова наказав зробити подібні проголошення й іншим пророкам. Особливо вирізняються з-поміж них пророцтва, записані в Йоіла 4:19; Амоса 1:11, 12; Ісаї 34:5—7; Єремії 49:7—22; Єзекіїля 25:12—14; 35:2—15. Очевидно, проголошення, які були зроблені раніше, стосуються ворожих дій Едома, вчинених у минулому. Зате проголошення пізнішого періоду є, мабуть, обвинувальними вироками проти Едома за його непростиму поведінку під час захоплення вавилонянами Єрусалима, про яку і пише Овдій. Наша віра у здатність Єгови пророкувати ще більше зміцниться, коли ми розглянемо, як передречені лиха спали на Едом. Крім того, такий розгляд ще більше переконає нас у тому, що Єгова є Богом, який завжди виконує проголошені ним наміри (Ісаї 46:9—11).

⁷ Овдій передрік, що власне «союзники», «приятелі» Едома, його і переможуть (Овд. 7). Мир Едома з Вавилоном не протривав довго. У VI столітті до н. е. вавилонські війська під проводом Набоніда завоювали цей крайb. Незважаючи на це, через 100 років після вторгнення Набоніда впевнений у собі Едом і далі плекав надію відновити своє становище. Стосовно цього в Малахії 1:4 повідомляється: «Коли скаже Едом: «Ми зруйновані, та знову збудуємо руїни», то так промовляє Господь Саваот: Вони побудують, а Я розвалю». Хоча Едом намагався відновити свої сили, у IV столітті до н. е. цим краєм вже повністю володіли набатеї. Оскільки едомлян витіснили з їхньої землі, вони оселилися в південній частині Юдеї, яку стали називати Ідумея. Цьому народу так ніколи й не вдалося відвоювати свій край Сеїр.

⁸ Як повідомляє Йосиф Флавій, у II столітті до н. е. єврейський цар Йоан Гіркан I підкорив позосталих едомлян. Змушені прийняти обрізання, під пануванням єврейського намісника вони поступово асимілювалися з євреями. Після того як у 70 році н. е. римляни знищили Єрусалим, їхнє ім’я зникло з історіїc. Сталося так, як і передрік Овдій: «Ти витятий будеш навіки... останку не буде із дому Ісава [«ніхто не лишиться з дому Ісава», Хом.]» (Овд. 10, 18, Хом.).

⁹ На противагу Едому, який було спустошено, євреї у 537 році до н. е. повернулися на батьківщину. Під правлінням намісника Зоровавеля вони відбудували храм у Єрусалимі і глибоко пустили коріння у своєму краї.

¹⁰ Наскільки ж очевидно, що пихатість і зарозумілість ведуть до лиха! Тож нехай кожен, хто з гордістю вивищує себе і злорадіє нещастям, які зносять Божі слуги, візьме для себе урок з того, що сталося з Едомом. Нехай такі люди ви́знають, як це робив Овдій, що «царство Господнє настане». Ті, хто виступає проти Єгови та його народу, будуть назавжди витяті, а величне Царство Єгови і його вічне царювання будуть виправдані навік-віки! (Вірш 21).

[Примітки]