Мішна і Божий Закон, даний Мойсею

«ІЗ САМОГО початку у нас складається враження, що ми приєднуємося до розмови, яка ведеться вже довгий час на теми, котрих нам ніколи не збагнути... Нам... здається, що ми сидимо в транзитному залі далекого аеропорту. Ми розуміємо слова людей, котрі доносяться до нас, але те, якого значення вони надають їм, що їх турбує, а особливо нагальність у їхньому голосі, залишається для нас загадкою». Так єврейський вчений Якоб Нойзнер описав почуття, які можуть виникнути в читачів, коли їм вперше потрапить до рук Мішна. Нойзнер додає: «Мішна не має початку. І закінчується вона несподівано».

У книзі «Історія юдаїзму» (англ.) Деніел Джеремі Сілвер називає Мішну «фундаментальним текстом рабинського юдаїзму». А далі він каже: «Мішна заступила Біблію як основа подальшої [єврейської] освіти». Чому ж така незрозуміла книга стала настільки важливою?

Часткову відповідь на це запитання можна знайти у Мішні, яка говорить: «Мойсей отримав Тору на Сінаї і передав її Ісусу Навину, Ісус Навин передав старійшинам, а старійшини — пророкам. Пророки ж передали її чоловікам великих зборів» (Авот 1:1). У Мішні твердиться, що вона містить інформацію, передану Мойсею на горі Сінай,— незаписану частину Божого Закону, даного Ізраїлю. Вважалося, що чоловіки великих зборів (пізніше цю групу назвали синедріоном) належать до довгого ряду вчених людей, або мудреців, які передавали усно від покоління до покоління певні вчення, аж поки їх не було записано в Мішні. Однак чи дійсно так було? Хто насправді написав Мішну й з якою метою? Чи було її зміст передано на Сінаї Мойсею? Чи має вона якесь значення для нас сьогодні?

Юдаїзм без храму

Коли під натхненням писалось Святе Письмо, вчення про те, що божественний усний закон був даний як доповнення до писаного Мойсеєвого Закону, не було відомимa (Вихід 34:27). Цю ідею розвинули й поширили багато століть пізніше фарисеї — одна з груп юдаїзму. У першому столітті н. е. саддукеї та інші євреї противилися цьому небіблійному вченню. Проте поки храм в Єрусалимі був центром єврейського поклоніння, усний закон вважався справою другорядної ваги. Поклоніння у храмі надавало життю кожного єврея організованості й певної стабільності.

Але в 70 році н. е. єврейський народ зіткнувся з релігійною кризою неймовірних масштабів. Римські легіони зруйнували Єрусалим і вбили понад мільйон євреїв. Храму — духовного центру їхнього життя — більше не існувало. Жити за Мойсеєвим Законом, який вимагав жертвоприношень та священицького служіння у храмі, було просто неможливо. Підвалини юдаїзму не стало. Мудрець Талмуду Ейден Штайнзальц пише: «Через знищення... у 70 році н. е. реконструкція усієї структури релігійного життя стала настійною потребою». І реконструкцію було проведено.

Ще перед зруйнуванням храму Йоганан бен Заккай, шанований учень Гилеля, провідника фарисеїв, отримав від Веспасіана (який невдовзі став імператором) дозвіл перенести духовний центр юдаїзму та синедріон із Єрусалима в Явне. Як пояснює Штайнзальц, після знищення Єрусалима Йоганан бен Заккай «зіткнувся з важким завданням заснувати для людей новий центр і допомогти їм призвичаїтись до нових умов, за яких релігійний запал потрібно було спрямувати на щось інше, оскільки тепер Храм уже більше не існував». Його було спрямовано на усний закон.

Після зруйнування храму саддукеї та решта єврейських сект не запропонували жодної гідної уваги альтернативи. Тож фарисеї, об’єднавши ворогуючі групи, стали головною єврейською течією. Основний наголос тепер ставився на єдності, і провідні рабини уже не називали себе фарисеями, бо ця назва натякала на сектантство й фанатизм, а просто рабинами — «ізраїльськими мудрецями». Ці мудреці мали створити систему вірувань, щоб відобразити в ній свою концепцію усного закону. Вона була б духовною структурою, набагато менш вразливою до людських нападів, ніж храм.

Упорядкування усного закону

Хоча рабинська академія в Явне (40 кілометрів на захід від Єрусалима) стала тепер основним центром, по всьому Ізраїлю почали з’являтись інші академії, в яких навчали усного закону. Деякі були засновані навіть у Вавилоні та Римі. Однак через це виникла проблема. Штайнзальц каже: «Доки усі мудреці були разом й основна наукова робота проводилась однією групою чоловіків [в Єрусалимі], доти зберігалась єдність традиції. Але збільшення кількості вчителів та заснування відокремлених шкіл створило... надмір формул і способів вираження».

Учителів усного закону називали таннаями (термін походить від арамейського кореня, що означає «вивчати», «повторювати» або «навчати»). Це наголошувало на їхньому методі дослідження та навчання усного закону — шляхом інтенсивного повторення і завчання напам’ять. Щоб полегшити запам’ятовування усних традицій, кожне правило або традицію було скорочено до дуже стислого вислову. Чим менше слів — тим ліпше. Рабини шукали стилізованої, віршованої форми, і вислови часто монотонно проспівували. Проте ці правила не були організовані в одну систему й сильно різнились від вчителя до вчителя.

Першим рабином, який класифікував цю велику кількість різних усних традицій, був Аківа бен Йозеф (пр. 50—135 рік н. е.). Ось що про нього пише Штайнзальц: «Сучасники порівнювали його діяльність до праці робітника, який йде в поле й збирає у свій кошик, не перебираючи, все, що там росте, а тоді, повернувшись додому, сортує зібране. Аківа дослідив численні розрізнені питання й класифікував їх за категоріями».

У другому столітті н. е.— понад 60 років після знищення Єрусалима — відбулось друге велике повстання євреїв проти Риму, яке очолив Бар-Кохба. Бунт знову приніс зі собою багато лиха. Загинуло майже мільйон євреїв, а серед них й Аківа та немало його учнів. Усі надії на відбудову храму розвіялись, коли римський імператор Адріан оголосив, що Єрусалим тепер закритий для євреїв і що їм можна з’являтись там лише на річницю зруйнування храму.

Таннаї, що жили після Аківи, ніколи не бачили храму в Єрусалимі. Але сформований зразок вивчення традицій усного закону став їхнім «храмом», або центром поклоніння. Праця зміцнення цієї структури усного закону, яку почали Аківа та його учні, була продовжена останнім із таннаїв — Єгудою Ганасі.

Складові частини Мішни

Єгуда Ганасі був нащадком Гилеля та Гамаліїлаb. Він народився в часі повстання Бар-Кохби й під кінець другого на початку третього століття н. е. очолив єврейську громаду в Ізраїлі. Титул «ганасі», що означає «князь», виявляє, як до нього ставились його земляки-євреї. Його часто називають просто Рабі. Єгуда Ганасі очолював і власну академію, і синедріон, які спочатку були в Бет-Шеарімі, а потім у Ціппорі, в Галілеї.

Усвідомлюючи, що майбутні конфлікти з Римом загрожують передачі усного закону, Єгуда Ганасі постановив надати йому форми, яка б гарантувала його збереження. Він зібрав у своїй академії найвидатніших тогочасних мудреців, і було обговорено кожен пункт та кожну традицію усного закону. Підсумки обговорень упорядкували в неймовірно коротких висловах, слідуючи суворому зразку поетичної єврейської прози.

Ці підсумки поділили на шість основних розділів, згідно з головними темами. Єгуда розбив їх на 63 підрозділи, або трактати. Духовна будівля була тепер закінчена. До цього часу такі традиції завжди передавались усно. Але для додаткового захисту зробили остаточний революційний крок — усе було записано. Ця вражаюча нова писана структура, що вміщала усний закон, стала називатись Мішною. Назва Мішна утворилася від єврейського кореня ша·на́г, що означає «повторювати», «вивчати» або «навчати». Це відповідник до арамейського тена́’, звідки походить тан·на·’їм — так називали тих, що навчали Мішни.

Призначення Мішни не полягало в тому, щоб встановити повний звід законів. У ній швидше поміщалися виключення, бо вважалося, що читач знає основні принципи. По суті, вона була підсумком того, що обговорювали й чого навчали в рабинських академіях у дні Єгуди Ганасі. Мішна мала стати схемою усного закону для майбутніх дебатів — скелетом, або основою, на якій можна було б будувати далі.

Замість поміщати якусь інформацію, дану Мойсею на горі Сінай, Мішна показує, як розвивався усний закон, основу котрого заклали фарисеї. Мішна певною мірою допомагає зрозуміти записане у Християнських грецьких Писаннях та деякі розмови між Ісусом Христом та фарисеями. Однак потрібно бути обережними, оскільки ідеї Мішни відображають погляди євреїв другого століття н. е. Мішна — це місток між періодом другого храму й Талмудом.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 26]

Розділи Мішни

Мішна поділена на шість розділів. Вони у свою чергу складаються з 63 менших книжок, або трактатів, розбитих на частини та мішнайоти, або параграфи (не вірші).

1. Зраїм (Закони, що стосуються рільництва)

Ці трактати містять дискусії щодо молитов, які говорились перед їдою та у зв’язку з рільництвом. Вони також включають у себе правила щодо десятини, священицької частки, збирання того, що залишилося після жнив, і суботніх років.

2. Моед (Святі оказії та свята)

У трактатах цього розділу мова йде про закони, що стосуються суботи, дня Окуплення та інших свят.

3. Нашім (Жінки, закони, що стосуються подружжя)

У цих трактатах обговорюються питання шлюбу та розлучення, обітниць, назорейства й випадків, коли підозрюється перелюб.

4. Незикін (Збитки й цивільне право)

Трактати цього розділу охоплюють теми, які стосуються цивільного права та законів про власність, судів і покарань, роботи синедріону, ідолопоклонства, клятв та етики отців (Авот).

5. Кодашім (Жертви)

У цих трактатах обговорюються правила принесення тваринних та хлібних жертв, а також розміри храму.

6. Тогорот (Обряди очищення)

Цей розділ складається з трактатів, у яких обговорюються ритуальна чистота, купання, миття рук, хвороби шкіри та нечистота різних речей.

[Рамка на сторінці 28]

Мішна та Християнські Грецькі Писання

Матвія 12:1, 2: «Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти. Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: «Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу». Єврейські Писання не забороняли того, що робили Ісусові учні. Однак у Мішні міститься список 39 справ, які рабини заборонили робити в суботу (Шабат 7:2).

Матвія 15:3: «[Ісус] відповів і промовив до них: «А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради передання вашого?» Мішна підтверджує таке ставлення (Сангедрін 11:3). Ми читаємо: «Більш суворо слід дотримуватися слів книжників, ніж дотримуватися слів [писаного] Закону. Якщо чоловік скаже: «Філактерії носити необов’язково»,— і таким чином порушить слова Закону, він не заслуговує покарання; [але якщо він скаже] «В них повинно бути п’ять частин»,— і таким чином додасть до слів книжників, він заслуговує покарання» (Герберт Денбі, «Мішна», сторінка 400).

Ефесян 2:14: «[Ісус] наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду». Мішна каже: «У храмовій горі була ґратчаста перегородка (сорег) заввишки в десять долонь» (Міддот 2:3). Язичникам заборонялось заходити за неї і входити у внутрішні подвір’я. Апостол Павло, можливо, згадував цю перегороду в переносному значенні, пишучи до ефесян приблизно у 60—61 році н. е., коли вона ще існувала. Символічною перегородою була Закон-угода, яка довгий час відділяла євреїв від язичників. Однак на основі смерті Христа в 33 році н. е. цю перегороду було знищено.