Трійця

Звідки походить догмат про Трійцю?

У «Новій британській енциклопедії» сказано: «Ні слова Трійця, ні чітко висловленого догмата не знаходимо в Новому Завіті; ані Ісус та його послідовники не мали наміру заперечувати Шему у Старому Завіті: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш — Господь один!» (Повт. 6:4)... Догмат поступово розвивався протягом кількох століть і в супроводі багатьох суперечок... Під кінець IV століття... догмат про Трійцю в цілому набув тієї форми, в якій дійшов до нашого часу» («The New Encyclopædia Britannica», 1976, Мікропедія, т. X, с. 126).

«Нова католицька енциклопедія» повідомляє: «До кінця IV сторіччя формулювання: «Один Бог у трьох Особах» — не було ґрунтовно вкорінене й лише частково засвоїлося в житті християнина та його віросповіданні. Але са́ме це формулювання передусім претендує на назву — догмат про Трійцю. В Апостольських Отців не було нічого, що навіть здалека натякало б на такий спосіб мислення чи підхід до справи» («New Catholic Encyclopedia», 1967, т. XIV, с. 299).

В «Американській енциклопедії» читаємо: «Християнство походить з юдаїзму, а юдаїзм був строго унітарний [тобто визнавалося, що Бог є одною особою]. Шлях від Єрусалима до Нікеї не був простим. Догмат четвертого століття про Трійцю не був відображенням ранньохристиянського вчення про природу Бога, а, навпаки, був відходом від цього вчення» («The Encyclopedia Americana», 1956, т. XXVII, с. 294L).

Згідно з «Новим універсальним словником», «платонівська трійця, яка сама по собі становить всього лиш переробку попередніх трійць, яким поклонялись давніші народи, видається раціональною філософською трійцею ознак, які дали початок трьом іпостасям або божественним особам у вченні християнських церков... Концепцію божественної трійці, якої навчав цей грецький філософ [Платон, четверте століття до н. е.]... можна знайти в усіх стародавніх [язичницьких] релігіях» («Nouveau Dictionnaire Universel» за редакцією М. Лашатра, Париж, 1865—1870, т. 2, с. 1467).

Єзуїт Джон Л. Мак-Кензі у своєму «Біблійному словнику» говорить: «Ідея про три особи, які мають одну природу, описується поняттями «особа» і «природа», які є гр[ецькими] філософськими термінами; по суті, цих термінів у Біблії немає. Визначення трійці постали в результаті довгих суперечок, під час яких ці та інші терміни, наприклад «сутність» та «єство», декотрі теологи помилково застосовували до Бога» («Dictionary of the Bible», Нью-Йорк, 1965, с. 899).

Хоча ні слова «Трійця», ні формулювання тринітарного догмата в Біблії немає,— що визнають і самі прихильники Трійці,— чи можна в ній знайти концепції, на яких базується той догмат?

Чи Біблія вчить, що «Святий Дух» є особою?

Може скластися враження, що певні вірші, в яких згадується святий дух («Святий Дух», Ог.), вказують на особу. Наприклад, святий дух названо помічником (грецьке пара́клетос; ‘Утішитель’, Ог., Хом., Кул., Дерк.; «Захисник», прим. в БК), який вчить, засвідчує, каже і чує (Ів. 14:16, прим. в Кр.; 14:17, 26; 15:26; 16:13, НС). Але в інших віршах говориться, що люди наповнювались святим духом, декотрих було охрещено святим духом або помазано ним (Луки 1:41; Матв. 3:11; Дії 10:38). Ці останні згадки про святий дух явно не підходять до особи. Щоб зрозуміти, чого вчить ціла Біблія, необхідно розглянути всі ці вірші. Який логічний висновок можна зробити? Такий, що у віршах, наведених спочатку, вжито образну мову — уособлено Божий святий дух, його діючу силу, подібно як Біблія уособлює також мудрість, гріх, смерть, воду і кров. (Див. також сторінку 104 в розділі «Дух»).

Святе Письмо виявляє нам особисте ім’я Отця — Єгова. У ньому також говориться, що Син — це Ісус Христос. Але ніде в Біблії святий дух не названо особистим ім’ям.

У Дії 7:55, 56 розповідається, що Степан мав видіння неба, в якому він бачив «Ісуса, що по Божій правиці стояв». Але Степан не згадував про те, що бачив святий дух. (Див. також Об’явлення 7:10; 22:1, 3).

У «Новій католицькій енциклопедії» визнано: «Більшість віршів Н[ового] З[авіту] виявляють, що Божий дух є щось, а не хтось; це особливо видно з паралелей, які проводяться між духом і силою Бога» (1967, т. XIII, с. 575). У тій же енциклопедії написано: «Апологети [грецькі християнські письменники другого століття] говорили про Дух надто невпевнено, а забігаючи наперед, можна навіть сказати, надто «безособово» (т. XIV, с. 296).

Чи Біблія погоджується з тими, хто вчить, що Отець і Син не є окремими та відмінними особами?

Матв. 26:39: «Трохи далі пройшовши, упав Він [Ісус Христос] долілиць, та молився й благав: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та проте,— не як Я хочу, а як Ти». (Якщо б Отець і Син не були відмінними особами, то така молитва не мала б змісту. Ісус молився б до себе самого, і його воля мусила б бути волею Отця).

Ів. 8:17, 18: «[Ісус відповів єврейським фарисеям:] У вашім Законі написано, що свідчення двох чоловіків правдиве. Я Сам свідчу про Себе Самого, і свідчить про Мене Отець, що послав Він Мене». (Отже, Ісус явно говорив про себе як про особу, окрему і відмінну від Отця).

Дивіться також сторінки 136, 137 в розділі «Єгова».

Чи Біблія вчить, що всі ті, кого вважають частиною Трійці, вічні і ніхто з них не мав початку?

Кол. 1:15, 16 (УКУ): «Він [Ісус Христос] — образ невидимого Бога, первородний усього сотворіння, бо в ньому все було сотворене, що на небі й що на землі». В якому розумінні Ісус Христос «первородний усього сотворіння»? 1) Прихильники Трійці кажуть, що тут «первородний» означає перший за становищем, найвеличніший, найвидатніший; отже, це означало б, що Христос не частина сотворіння, а є найвидатнішим порівняно з тими, хто був створений. Якщо це так і якщо догмат про Трійцю — правда, то чому також Отця і святий дух не названо первородними усього сотворіння? Натомість Біблія застосовує цей вислів тільки до Сина. Згідно зі звичним значенням слова «первородний» («перворідень», Кул.), воно показує, що Ісус є найстаршим у родині синів Єгови. 2) До Колосян 1:15 первородні (з) чогось або когось згадуються в Біблії часто, і в кожному випадку, коли вираз стосується живих істот, він має одне і те саме значення — первородний є частиною групи. «Ізраїлів первороджений» — це один із синів Ізраїля; «перворідний фараона» — це хтось один із фараонової сім’ї; «перворідним худоби» відповідно є тварини. Що ж тоді спонукує декого приписувати цьому слову інакше значення в Колосян 1:15? Слововживання у Біблії чи, може, вчення, якого вони вже дотримуються і для якого шукають доказів? 3) Чи в Колосян 1:16, 17 виключається можливість того, що Ісус був створений, коли говориться, що «в ньому все було сотворене... все було ним і для нього сотворене» (УКУ)? Словом «все» тут перекладено грецьке па́нта, форма слова пас. В Луки 13:2 в СМ і Турк. воно перекладене як «інші». (Див. також Луки 21:29 в Хом., СМ, Гер. та Филип’ян 2:21 в СМ). У гармонії з усім іншим, що Біблія говорить про Сина, в НС у Колосян 1:16, 17 слово па́нта перекладено у тому ж значенні: «В ньому все [«все інше», НС] було сотворене... все [«все інше», НС] було ним і для нього сотворене». Це показує, що він є створеною істотою, частиною Божого сотворіння.

Об’яв. 1:1; 3:14: «Об’явлення Ісуса Христа, яке дав Йому Бог... «І до Ангола Церкви в Лаодикії напиши: «Оце каже Амінь, Свідок вірний і правдивий, початок [грецьке архе́] Божого творива». (Подібно сказано в Хом., Кул., Дерк. та НС, а також в інших перекладах). Чи це правильний переклад? На думку декого, тут мається на увазі, що Син був тим, хто почав Боже твориво, що він був його першоджерелом. Але в «Давньогрецько-російському словнику», як перше значення слова архе́, наводиться «початок» (Й. Х. Дворецький, Москва, 1958, т. I, с. 243). Отже, логічно, що той, кого цитується в Об’явлення 3:14, є творивом, першим з Божих творив, що він мав початок. Порівняйте Приповістей 8:22, де — як погоджується багато коментаторів Біблії — говориться про Сина як про уособлену мудрість. Згідно з Хом., того, хто там говорить, було ‘створено’.

В Михея 5:2 (Кул.) [5:1 в Ог.] про Месію пророчо сказано: «Його народини — від початків, від днів вічності». Чи це робить його рівним Богові? Вартим уваги є те, що Ог. перекладає відповідний єврейський вираз не як «від днів вічності», а як «від днів віковічних»; Хом.— «з днів споконвічних»; НС — «від днів часу невизначеного». У світлі вірша з Об’явлення 3:14, обговореного вище, Михея 5:1 не доводить того, що Ісус не мав початку.

Чи Біблія вчить, що ніхто з тих, кого вважають частиною Трійці, не є більшим чи меншим від інших, що всі рівні і всі всемогутні?

Марка 13:32: «Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні Анголи на небі, ні Син,— тільки Отець». (Звичайно, такого б не було, якби Отець, Син і Святий Дух були рівними один одному і становили одне Божество. І коли б, як дехто вважає, Син був обмежений своєю людською природою і тому не міг усього знати, то таки залишається питання: чому не знав Святий Дух?)

Матв. 20:20—23: «Мати синів Зеведеєвих... каже Йому [Ісусові]: «Скажи, щоб обидва сини мої ці сіли в Царстві Твоїм — праворуч один, і ліворуч від Тебе один». А Ісус відповів і сказав... «Ви питимете Мою чашу... А сидіти праворуч Мене та ліворуч — не Моє це давати, а кому від Мого Отця те вготовано». (Це виглядає дуже дивним, якщо Ісус, як стверджують, є Богом! Чи тут Ісус відповідав всього лиш згідно зі своєю «людською природою»? Коли б, як кажуть прихильники Трійці, Ісус дійсно був «Богочоловіком»,— як Богом, так і чоловіком, а не або одним, або іншим,— то чи таке пояснення було б послідовним? Чи ж Матвія 20:23 не показує натомість, що Син не є рівний Отцю, що Отець зберіг за собою певні переваги?)

Матв. 12:31, 32: «Усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого,— не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!» (Якщо б Святий Дух був особою і був Богом, то ці вірші абсолютно суперечили б догматові про Трійцю, бо виходило б, що якимсь чином Святий Дух більший за Сина. Натомість Ісусові слова показують, що Отець, якому належить той «Дух», більший від Ісуса, Людського Сина).

Ів. 14:28: «[Ісус сказав:] Якби ви любили Мене, то ви б тішилися, що Я йду до Отця,— бо більший за Мене Отець».

1 Кор. 11:3: «Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова — Христос, а жінці голова — чоловік, голова ж Христові — Бог». (З цього чітко видно, що Христос не є Богом і що Бог займає вище становище, ніж Христос. Слід зауважити, що ці слова були написані близько 55 року н. е., приблизно через 22 роки після Ісусового повернення до неба. Отже, істина, висловлена тут, стосується взаємин між Богом і Христом у небі).

1 Кор. 15:27, 28: «Під ноги Його [Ісуса] Він [Бог] усе впокорив». Коли ж каже, що впокорено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокорив Йому все. А коли Йому все Він упокорить, тоді й Сам Син упокориться Тому, Хто все впокорив Йому, щоб Бог був у всьому все».

Єврейське слово Шадда́і і грецьке Пантокра́тор перекладаються як «Всемогутній» або «Вседержитель». Обидва слова мовами оригіналу неодноразово вживаються стосовно Єгови, Отця (Вих. 6:3; Об’яв. 19:6). Але ні одне, ні друге жодного разу не вживається стосовно Сина або святого духу.

Чи Біблія вчить, що кожен з тих, кого відносять до Трійці, є Богом?

Ісус сказав у молитві: «Отче... Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Ів. 17:1—3; курсив наш). (Більшість перекладів, говорячи тут про Отця, застосовують вислів «єдиного Бога правдивого» [або «істинного»]. Отець не може бути «єдиним Богом правдивим», якщо є двоє інших, кожен з яких є Богом в такій же мірі, що й він, чи ж не так? Усі інші, кого названо «богами», мусять бути або фальшивими богами, або тільки відображенням правдивого Бога).

1 Кор. 8:5, 6: «Хоч і існують так звані «боги» чи на небі, чи то на землі, як існує багато богів і багато панів, та для нас один Бог — Отець, що з Нього походить усе, ми ж для Нього, і один Господь — Ісус Христос, що все сталося Ним, і ми Ним». (Тут Отця представлено як «одного Бога» християн і як того, що займає становище, відмінне від становища Ісуса Христа).

1 Пет. 1:3: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа». (Неодноразово, навіть після Ісусового вознесіння до неба, Святе Письмо називає Отця «Богом» Ісуса Христа. В Івана 20:17 сам Ісус після свого воскресіння говорив про Отця, називаючи його «Бог Мій». Пізніше, уже будучи в небі, він, згідно з Об’явлення 3:12, знову використав той самий вираз. Але ніде в Біблії не сказано, що Отець називає Сина «Бог Мій»; також ні Отець, ні Син не кажуть про святий дух «Бог Мій»).

Вірші, котрими дехто намагається довести, що Христос є Богом, коментуються на сторінках 164—168 в розділі «Ісус Христос».

У праці «Теологічні дослідження» єзуїт Карл Ранер визнає: «Слово θεός [Бог] ще ніколи не вживалося стосовно Духа» і «ὁ θεός [буквально: «Бог» з означеним артиклем] в Н[овому] З[авіті] ніде не вживається, коли мова йде про πνεῦμα ἅγιον [святий дух]» («Schriften zur Theologie», Цюрих, 1954, т. I, с. 156, 162).

Чи якісь із тих віршів, котрі прихильники Трійці використовують для підтвердження свого вірування, дають цьому догматові тверду основу?

Людина, яка дійсно бажає пізнати правду про Бога, не буде вишукувати в Біблії вірші, які б можна було витлумачити на користь того, у що вона сама вже вірить. Така людина хоче знати, що каже Боже Слово. Вона може знайти вірші, котрі, на її думку, можна тлумачити по-різному, але коли порівняти їх з іншими біблійними віршами на ту саму тему, їхнє значення стане зрозумілим. Слід відразу ж зазначити, що більшість віршів, котрі наводяться як «докази» Трійці, в дійсності згадують тільки дві особи, а не три; тому навіть коли б пояснення прихильників Трійці й були правильними, ті вірші не доводили б, що Біблія вчить про Трійцю. Розгляньте нижченаведені приклади.

Вірші, в яких титул, що належить Єгові, застосовано до Ісуса Христа, або ж так тільки вважають

Альфа й Омега. Кому по праву належить цей титул? 1) В Об’явлення 1:8 його володарем названо Бога, Вседержителя. В 11-му вірші, згідно з Кул., той титул застосовано до згаданої пізніше особи, з опису якої зрозуміло, що це Ісус Христос. Але фахівці визнають, що згадка про Альфу й Омегу в 11-му вірші підроблена, і тому її немає в Ог., Хом., Лев., СМ. 2) У багатьох перекладах Об’явлення на єврейську мову визнано, що особа, про яку йдеться у 8-му вірші,— Єгова, і тому в тих перекладах у цьому місці відновлено особисте ім’я Бога. Дивіться НС. 3) Об’явлення 21:6, 7 показує, що християни, які є духовними переможцями, мають бути ‘синами’ того, хто названий Альфою й Омегою. Так ніколи не описувалися взаємини між помазаними духом християнами та Ісусом Христом. Ісус називав їх своїми «братами» (Євр. 2:11; Матв. 12:50; 25:40). А тих Ісусових «братів» названо «синами Божими» (Гал. 3:26; 4:6). 4) В Об’явлення 22:12 деякі переклади вставляють ім’я Ісус, що створює враження, ніби «Альфа й Омега» в 13-му вірші стосується його. Але в грецькому тексті у цьому місці немає імені Ісуса, й інші переклади не включають його. 5) В Об’явлення 22:13 сказано, що Альфа й Омега є також «Перший і Останній» — а цей вислів в Об’явлення 1:17, 18 застосовано до Ісуса. Подібно й слово «апостол» застосовується як до Ісуса Христа, так і до декотрих його послідовників. Але це не доводить, що вони одна й та сама особа або ж є рівними за своїм становищем, чи не так? (Євр. 3:1). Отже, докази приводять до висновку, що титул «Альфа й Омега» стосується Всемогутнього Бога, Отця, а не Сина.

Спаситель. Святе Письмо неодноразово називає Бога Спасителем. В Ісаї 43:11 Бог навіть каже: «Крім Мене немає Спасителя». Оскільки Ісуса теж названо Спасителем, то чи Бог і Ісус — це одна і та ж особа? Зовсім ні. У Тита 1:3, 4 говориться про «Спасителя нашого Бога», а тоді про обох: «Бога Отця й Христа Ісуса, Спасителя нашого». Отже, обидві особи є спасителями. Юди 25 виявляє тут зв’язок: «Богові, Спасителеві нашому через Ісуса Христа, Господа нашого...» (курсив наш). (Див. також Дії 13:23, Хом.). У Суддів 3:9 те саме єврейське слово, що й в Ісаї 43:11, (мошı́аʽ, перекладене як «спаситель» або «рятівник») застосовано до Отніїла, судді в Ізраїлі, але це, звичайно ж, не робить Отніїла Єговою, чи не так? Як видно з Ісаї 43:1—12, 11-й вірш несе думку, що тільки Єгова був Тим, хто давав Ізраїлю спасіння, або порятунок; те спасіння не походило від жодного з богів довколишніх народів.

Бог. В Ісаї 43:10 Єгова каже: «До Мене не зроблено Бога, і не буде цього по Мені!» Чи це означає, що Ісус є Єговою, адже в Ісаї 9:5 Ісуса Христа пророчо названо «Богом сильним»? І знову ж контекст відповідає: ні! Жоден з ідолопоклонницьких язичницьких народів не зробив бога до Єгови, тому що ніхто не існував до Єгови. І в майбутньому вони не зроблять реального, живого бога, здатного пророкувати (Ісаї 46:9, 10). Але це не означає, що Єгова не спричинив існування когось такого, кого по праву названо богом (Пс. 82:1, 6; Ів. 1:1, НС). В Ісаї 10:21 про Єгову сказано «Сильний Бог», що сказано і про Ісуса в Ісаї 9:5; однак тільки Єгову названо «Богом Всемогутнім» (Бут. 17:1; курсив наш).

Коли певний титул або описовий зворот трапляється у Святому Письмі в кількох місцях, то ніколи не слід робити поспішного висновку, що у всіх випадках він мусить стосуватись одної й тої ж особи. Такі міркування привели б до висновку, що Навуходоносор був Ісусом Христом, оскільки обох названо «цар над царями» (Дан. 2:37; Об’яв. 17:14), і що Ісусові учні в дійсності були Ісусом Христом, бо і його, і їх названо «світлом для світу» (Матв. 5:14; Ів. 8:12). Завжди треба розглядати контекст та будь-які інші місця в Біблії, де вжито той самий вираз.

Випадки, коли вірші з Єврейських Писань, які явно стосуються до Єгови, застосовані натхненими біблійними письменниками до Ісуса Христа

Чому в Івана 1:23 цитується Ісаї 40:3 і застосовується це до діяльності Івана Хрестителя, який готував дорогу для Ісуса Христа, тоді як в Ісаї 40:3 явно обговорюється приготування дороги перед Єговою? Тому що Ісус був представником свого Отця. Він прийшов в ім’я свого Отця і мав запевнення, що його Отець завжди був з ним, бо він чинив те, що Отцеві до вподоби (Ів. 5:43; 8:29).

Чому в Євреїв 1:10—12 цитується Псалом 102:26—28 і застосовується до Сина, тоді як із псалма видно, що ці слова звернені до Бога? Тому що Син — це той, через кого Бог учинив творива, описані псалмоспівцем. (Див. Колосян 1:15, 16; Приповістей 8:22, 27—30). Слід звернути увагу, що в Євреїв 1:5б цитується 2 Самуїла 7:14 і застосовується до Божого Сина. Хоча найперше той вірш стосувався Соломона, його пізніше застосування до Ісуса Христа не означає, що Соломон та Ісус є одною й тою ж особою. Ісус «більший, аніж Соломон» і виконує працю, прообразом якої була праця Соломона (Луки 11:31).

Вірші, в яких разом згадуються Отець, Син і Святий Дух

Прикладами цього є Матвія 28:19 і 2 Коринтян 13:13. Ні один, ні другий вірш не говорить, що Отець, Син і Святий Дух — рівні чи однаково вічні або що всі вони — Бог. Біблійні докази, наведені на сторінках 386—390, не допускають вкладання таких думок у ці вірші.

«Енциклопедія біблійної, теологічної та церковної літератури» Мак-Клінтока і Стронґа, хоча й обстоює догмат про Трійцю, проте відносно Матвія 28:18—20 визнає: «Цей текст сам по собі не є рішучим доказом щодо особистості трьох згаданих суб’єктів, їхньої рівності чи божественності» («Cyclopedia of Biblical, Theological, and Ecclesiastical Literature», передрук 1981 року, т. X, с. 552). Щодо інших віршів, де також разом згадуються всі три, ця енциклопедія визнає, що самих їх «не достатньо», щоб підтвердити Трійцю. (Порівняйте 1 Тимофія 5:21, де разом згадуються Бог і Христос та ангели).

Вірші в Єврейських Писаннях, в яких стосовно Бога вживається множинна форма іменників

В Буття 1:1 титулом «Бог» перекладається слово ’Елогı́м, яке в єврейській мові є іменником у формі множини. Прихильники Трійці інтерпретують це як вказівку на Трійцю. Вони також стверджують, що в Повторення Закону 6:4 міститься думка про єдність членів Трійці, оскільки там сказано: «Господь, Бог [від ’Елогı́м] наш — Господь один».

Тут множинна форма іменника в єврейському тексті виражає величність або вищість. (Див. «Библейская энциклопедия» архімандрита Никифора, Москва, 1991, передрук видання 1891 року, с. 96; також «Нова католицька енциклопедія», 1967, т. V, с. 287). Вона не передає думки про кілька осіб в одному божестві. Подібно і в Суддів 16:23, коли говориться про фальшивого бога Даґона, то вжито форму титулу ’елогı́м; супровідне дієслово стоїть в однині, і це показує, що тут іде мова лише про одного бога. В Буття 42:30 Йосип названий «паном» (’адоне́, множина, яка вказує на вищість) Єгипту.

У грецькій мові немає форми множини, яка виражає величність або вищість. Отже в Буття 1:1 перекладачі LXX вжили го Тео́с («Бог» в однині) як відповідник слова ’Елогı́м. Подібно у Марка 12:29, де наводиться відповідь Ісуса, в якій він цитує Повторення Закону 6:4, вжито грецьке го Тео́с в однині.

В єврейському тексті Повторення Закону 6:4 двічі вживається тетраграма, і тому правильніше той вірш перекласти так: «Єгова, Бог наш,— один Єгова» (НС). Ізраїльський народ, якому це було сказано, не вірив у Трійцю. Вавилоняни та єгиптяни поклонялися тріадам богів, але Ізраїлю було чітко виявлено, що Єгова не такий.

Вірші, на основі яких можна зробити різні висновки залежно від того, яким перекладом Біблії користуватися

Якщо з погляду граматики певний текст можна перекласти по-різному, то який переклад буде правильний? Той, що узгоджується з рештою Біблії. Якщо людина не зважає на інші частини Біблії і будує свою віру на улюбленому перекладі певного вірша, тоді її віра в дійсності віддзеркалює не Боже Слово, а її особисті погляди і, можливо, погляди якоїсь іншої недосконалої людини.

Івана 1:1, 2

В Хом. сказано: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог. З Богом було воно споконвіку». (Ог., Кул., Дерк., Бач., Лев. подібно перекладають це місце). Проте в НС говориться: «На початку було Слово, і Слово було з Богом, і Слово було богом. Воно було на початку з Богом». Зверніть увагу, що в одному випадку слово «бог» надруковано з малої літери, що вказує на відмінність між цим «богом» та іншим «Богом», про якого говорять ці вірші.

Котрий переклад Івана 1:1, 2 узгоджується з контекстом? В Івана 1:18 сказано: «Ніхто Бога ніколи не бачив». У 14-му вірші виразно сказано, що «Слово сталося тілом, і перебувало між нами... і ми бачили славу Його». Також вірші 1 і 2 говорять, що споконвіку воно було «з Богом». Чи може хтось бути з кимсь і водночас бути тією особою? В Івана 17:3 Ісус звертається до Отця як до «єдиного Бога правдивого»; отже, Ісус як «бог» лише відображає божественні риси свого Отця (Євр. 1:3).

Чи переклад словом «бог» узгоджується з правилами грецької граматики? Розглядаючи це питання, слід пам’ятати, що в грецькій мові вживається означений артикль (го), який ставлять перед деякими іменниками, щоб вирізнити їх серед інших. Але в українській мові не вживаються означені чи неозначені артиклі. Декотрі посібники рішуче відстоюють думку, що грецький текст тут необхідно перекладати: «Слово було Бог». Але не всі з цим погоджуються. У своїй статті «Якісні предикативні іменники, що вживаються без артикля: Марка 15:39 та Івана 1:1» Філіп Б. Гарнер пише, що такі речення, як в Івана 1:1, «з присудком, в якому іменна частина вжита без артикля і стоїть перед дієсловом, переважно мають якісну характеристику. Вони вказують на те, що лоґос має природу теоса». Він пропонує: «Мабуть, це речення можна перекласти так: «Слово мало таку саму природу, як Бог» («Журнал біблійної літератури» [«Journal of Biblical Literature»], 1973, с. 85, 87). Отже, щодо цього вірша, то важливим є той факт, що у грецькому реченні слово тео́с у другому випадку вжите без означеного артикля (го) і стоїть перед дієсловом. Цікаво, але перекладачі, котрі наполягають, що Івана 1:1 слід перекладати як «Слово було Бог», без вагань пишуть предикативні іменники з малої букви (а в мовах, у яких вживаються артиклі, використовують неозначений артикль), коли перекладають інші вірші, де предикативний іменник в однині вжитий без артикля і стоїть перед дієсловом. Так, в Івана 6:70 в Ог., Хом., Кул., Дерк. Юду Іскаріотського названо «дияволом», а в Івана 9:17 Ісуса в Кул., Дерк., Бач., Лев. названо «пророком».

Єзуїт Джон Л. Мак-Кензі у своєму «Біблійному словнику» каже: «Ів. 1:1 слід точно перекладати як «слово було з Богом [= Отцем], і слово було божественною істотою» (дужки автора). («Dictionary of the Bible», допущено до друку католицькою церквою, Нью-Йорк, 1965, с. 317).

Відповідно до вищесказаного примітка в БК говорить: «Христос був божественним». А в Бач. у примітці до цих слів сказано: «Маючи одну с Отцем природу». У своєму перекладі на німецьку мову Людвіґ Тімме виражає це так: «свого роду Богом було Слово». Той факт, що Слово (яке стало Ісусом Христом) названо «богом», узгоджується із вживанням цього терміна в решті Святого Письма. Наприклад, у Псалмі 82:1—6 суддів в Ізраїлі — людей — названо «богами» (єврейське ’елогı́м; грецьке тео́і в Івана 10:34), тому що вони були представниками Єгови і мали виражати його закон.

Дивіться також додаток в НС, с. 1579.

Івана 8:58

Там сказано: «Ісус їм відказав: «Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам,— Я є [грецьке еґо́ еімı́]». (В Хом., Дерк., Філ., СМ, Турк. сказано: «Я є», деякі навіть пишуть обидва слова з великої букви, щоб це нагадувало титул. Таким чином вони намагаються пов’язати цей вираз з Вихід 3:14, де, згідно з їхніми перекладами, Бог називає себе титулом «Я Є»). Проте в Кул. остання частина Івана 8:58 звучить так: «Перш ніж Авраамові бути, я був». (Подібно думка передана в НС, БК, Гер. і Дул.).

Котрий переклад узгоджується з контекстом? Запитання юдеїв (вірш 57), на яке Ісус відповідав, стосувалося його віку, а не того, ким він був. Тому логічно, що у своїй відповіді Ісус говорив про свій вік, тривалість свого існування. Цікаво, але ніколи не пропонувалося застосовувати до святого духу еґо́ еімı́ як титул.

У «Граматиці грецького Нового Завіту у світлі історичного дослідження» А. Т. Робертсона сказано: «Дієслово [еімı́]... Іноді — вжите в ролі присудка, подібно як і інші дієслова,— воно виражає думку про існування, як в [еґо́ еімı́] (Ів. 8:58)» («A Grammar of the Greek New Testament in the Light of Historical Research», Нашвілл, Теннессі, США, 1934, с. 394).

Дивіться також додаток в НС, с. 1582, 1583.

Дії 20:28

Там сказано: «Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров’ю набув Він». (Хом., Кул., Дерк. подібно передають цей вірш). Проте в СМ остання частина цього вірша звучить так: «яку Він купив кров’ю Свого власного Сина». (Подібно перекладено в НС).

Котрі переклади узгоджуються з 1 Івана 1:7, де сказано: «Кров Ісуса Христа, Його [Божого] Сина, очищує нас від усякого гріха»? (Див. також Об’явлення 1:4—6). Згідно з Івана 3:16, чи Бог послав свого єдинородного Сина, чи сам прийшов як людина, щоб ми мали життя? Пролита була кров не Бога, а його Сина.

Дивіться також додаток в НС, с. 1580.

Римлян 9:5

Там сказано: «Їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма Бог, благословенний, навіки, амінь». (Хом., Кул., Дерк. звучать подібно). Проте в СМ друга частина цього вірша звучить так: «Від них прийшов на землю Христос. Нехай Той, Хто є Богом над усіма, буде благословенний на віки! Амінь». (Подібно думка передана в НС та деяких інших перекладах).

Чи цей вірш говорить, що Христос є «над усіма» і, отже, є Богом? Чи, може, він згадує Бога і Христа як відмінних осіб і каже, що Бог є «над усіма»? Котрий переклад Римлян 9:5 узгоджується з Римлян 15:5, 6, де спочатку показано різницю між Богом та Ісусом Христом, а тоді заохочено читачів, щоб вони «славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа»? (Див. також 2 Коринтян 1:3 та Ефесян 1:3). Розгляньмо, що далі говориться в 9-му розділі Римлян. Вірші 6—13 показують, що сповнення Божого наміру залежить не від спадку за тілом, а від волі Бога. У віршах 14—18, для того щоб наголосити, що Бог є над усім, згадується Боже слово до фараона, записане у Вихід 9:16. У віршах 19—24 Божа вищість також ілюструється на прикладі гончаря і глиняних посудин, які він робить. Які ж доречні слова у 5-му вірші: «Нехай Той, Хто є Богом над усіма, буде благословенний на віки! Амінь»! (СМ).

«Теологічний словник Нового Завіту» зазначає: «З приводу Рим. 9:5 ведуться гарячі дебати... Було б легко і з погляду лінгвістики цілком можливо віднести ці слова до Христа. Але навіть тоді Христа не обов’язково прирівнювалося б до Бога, а лише описувалося б його як істоту божественної природи, бо слово теос вжито без артикля... Набагато правдоподібнішим є пояснення, що це славослів’я, скероване до Бога» («Theologische Begriffslexikon zum Neuen Testament», видання для вивчення, Вупперталь, 1977, т. I, с. 606).

Дивіться також додаток в НС, с. 1580, 1581.

Филип’ян 2:5, 6

Там сказано: «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним». (Кул., Філ., БК подібно перекладають це місце. В УКУ читаємо: «не вважав за непорушний привілей свою рівність із Богом»). Проте в НС друга частина цього уривка звучить так: «який, хоча існував у Божій постаті, не думав про захоплювання [грецьке гарпаґмо́н], тобто про те, щоб бути Богові рівним». (Подібно ця думка передана в деяких інших перекладах).

Котра думка узгоджується з контекстом? Вірш 5 радить християнам наслідувати Христа у справі, яка тут обговорюється. Чи можливо, що їх заохочувалось вважати не «захватом», а своїм правом «бути Богові рівним»? Певно, що ні! Проте вони можуть наслідувати того, хто «не думав про захоплювання, тобто про те, щоб бути Богові рівним» (НС). (Пор. Буття 3:5). Такий переклад узгоджується також зі словами самого Ісуса Христа, який сказав: «Більший за Мене Отець» (Ів. 14:28).

У «Тлумачному словнику Грецького Завіту» говориться: «Ми не можемо знайти ані одного вірша, в якому б [гарпа́зо] або котресь із похідних від нього слів [включаючи гарпаґмо́н] значило «тримати у своєму володінні», «утримувати». Здається, незмінне значення цього слова — «схопити», «захопити насильно». Тому неприпустимо переходити від істинного значення «хапати» до абсолютно іншого — «міцно триматися» («The Expositor’s Greek Testament» за редакцією В. Робертсона Ніколла, Гранд-Рапідс, Мічиган, США, 1967, т. III, с. 436, 437).

Колосян 2:9

Там сказано: «В Ньому [Христі] тілесно живе вся повнота Божества [грецьке тео́тетос]». (Подібна думка передана в Хом., Кул., Дерк., Філ., Бач.). Проте в НС сказано не «Божества», а «божественності». (Деякі переклади вживають тут вираз «Божа природа». Пор. 2 Петра 1:4, Хом.).

Слід зазначити, що не всі однаково тлумачать Колосян 2:9. Але яке пояснення узгоджується з рештою натхненого Послання до колосян? Чи Христос мав у собі щось таке, що могло бути його тільки тому, що він Бог, частина Трійці? Чи, може, «повнота», що перебуває в ньому, стала належати йому через рішення когось іншого? В Колосян 1:19 (Хом.) сказано, що вся повнота перебувала у Христі, бо так «сподобалося Богові». В БК сказано «забажав Отець».

Розгляньмо контекст Колосян 2:9. У 8-му вірші читачів застережено, щоб вони не дали себе звести прихильникам філософії та людських традицій. Їм також сказано, що в Христі «всі скарби премудрости й пізнання заховані», і їх заохочено: «В Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі» (вірші 3, 6, 7). Це в ньому, а не у творцях та вчителях людської філософії перебуває певна дорогоцінна «повнота». Чи апостол Павло говорить там, що «повнота», яка була в Христі, робила Христа самим Богом? Ні, бо в Колосян 3:1 сказано, що Христос «сидить... по Божій правиці». (Див. Хом., Кул., Дерк.).

Згідно з «Давньогрецько-російським словником», тео́тес (форма називного відмінка, від якої утворене слово тео́тетос) означає «божественна природа, божественність» (Й. Х. Дворецький, Москва, 1958, т. I, с. 778). «Божественність» Ісуса, або його «божественна природа», не робить його як Божого Сина рівним та однаково вічним з Отцем, так само як той факт, що всі люди мають «людську природу», не робить їх рівними одне одному і не означає, що вони одного віку.

Тита 2:13

Там сказано: «Чекали блаженної надії та з’явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса». (Подібно цей вірш звучить в Хом., Кул., Дерк.). Проте в НС сказано: «великого Бога і Спасителя нашого, Христа Ісуса». (Подібно перекладено в «Новій американській Біблії»).

Котрий переклад узгоджується з Тита 1:4, де згадано «Бога Отця й Христа Ісуса, Спасителя нашого»? Хоча Святе Письмо називає Спасителем також Бога, але цей вірш показує чітку різницю між ним та Ісусом Христом — тим, через кого Бог дає спасіння.

Дехто стверджує, що Тита 2:13 вказує на те, що Христос є і Богом, і Спасителем. Цікаво, що в багатьох віршах, де в оригінальному грецькому тексті вжито подібну граматичну конструкцію, наприклад в 1 Тимофія 5:21 і 6:13, чітко видно різницю між Богом та Ісусом. Генрі Алфорд у праці «Грецький Завіт» каже: «Хочу зазначити, що [переклад Тита 2:13, з якого чітко видно різницю між Богом і Христом] задовольняє всі граматичні вимоги того речення: якщо взяти до уваги будову речення і контекст, то такий переклад більш імовірний і більше відповідає стилю Апостола» («The Greek Testament», Бостон, 1877, т. III, с. 421).

Дивіться також додаток в НС, с. 1581, 1582.

Євреїв 1:8

Там сказано: «А про Сина [Він говорить]: «Престол Твій, о Боже, навік віку». (Хом., Кул., Дерк., Філ., Бач. подібно перекладають цей вірш). Проте в НС говориться: «Але стосовно Сина: «Бог — твій престол на віки вічні». (Подібно передає думку декілька інших перекладів).

Котрий переклад узгоджується з контекстом? Попередні вірші показують, що Бог говорить, а не що до нього звертаються; а в наступному вірші є вислів «помазав тебе Бог, твій Бог» (Лев.), і з цього видно, що той, до кого звернені ці слова,— не Всевишній Бог, а поклонник того Бога. В Євреїв 1:8 цитується Псалом 45:7, який спочатку був звернений до людського царя Ізраїлю. Біблійний письменник, який написав цей псалом, звичайно ж, не думав, що цей людський цар був Усемогутнім Богом. В НС [вірш 6] у тому псалмі сказано: «Бог — твій престол». Про Соломона — який, можливо, і є тим царем, до якого спочатку був звернений Псалом 45,— сказано, що він сидів «на Господньому [«Єгови», НС] троні» (1 Хр. 29:23). Відповідно до того, що Бог є «престолом», тобто Джерелом і Опорою Христового царювання, Даниїла 7:13, 14 та Луки 1:32 показують, що Бог дає таку владу Христові.

Про Псалом 45:7, 8, цитований в Євреїв 1:8, 9, біблеїст Б. Ф. Весткотт каже: «LXX допускає два варіанти перекладу: [го тео́с] можна сприйняти як кличну форму в обох випадках (Престол Твій, о Боже, ...тому, о Боже, Твій Бог...), або ж його можна сприйняти як підмет (чи присудок) у першому випадку (Бог — Твій престол або Твій престол — Бог...) і як слово з прикладкою [го тео́с соу] в другому випадку (Тому Бог, сам Твій Бог...)... Малоймовірно, що [’Елогı́м] в оригіналі могло бути зверненим до царя. Цей факт свідчить проти погляду, що [го тео́с] вжито в LXX як кличну форму. Тому в цілому, здається, найкраще в першому реченні перекласти: Бог — Твій престол (або Твій престол — Бог), тобто «Твоє царство засноване на Богові, непорушній Скелі» («Послання до євреїв» [«The Epistle to the Hebrews»], Лондон, 1889, с. 25, 26).

1 Івана 5:7, 8

Там сказано: «Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє — Одно. І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє — в одно». (Кул. також містить цей тринітарний уривок). Однак в НС немає слів: «на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє — Одно. І троє свідкують на землі». (Хом. і СМ також не включають тринітарного уривка).

Про цей тринітарний уривок текстолог Ф. Г. А. Скрівнер написав: «Можемо без вагань висловити своє переконання, що ці спірні слова не були написані св. Іваном; що спочатку вони були вміщені на полі сторінки як благочестиве й ортодоксальне пояснення до 8-го вірша, а потім їх ввели в латинські копії в Африці; що з латинського тексту вони вкрались у два-три пізні грецькі кодекси, а звідти — в друкований грецький текст, куди насправді не мали б потрапити» («Простий вступ до критики Нового Завіту» [«A Plain Introduction to the Criticism of the New Testament»], третє вид., Кембридж, 1883, с. 654).

Дивіться також примітку до цих слів у КГМ і додаток в НС, с. 1580.

Інші вірші, які, за словами прихильників Трійці, висвітлюють певні елементи їхнього догмата

Зверніть увагу, що перший уривок говорить тільки про Сина; другий згадує Отця і Сина; ні один, ні другий не говорить про Отця, Сина й Святого Духа і не каже, що вони разом є одним Богом.

Івана 2:19—22

Чи Ісус цими словами хотів сказати, що він сам воскресить себе з мертвих? Чи це означає, що Ісус є Богом, адже в Дії 2:32 сказано, що «Бог Ісуса Цього воскресив»? Зовсім ні. Така думка суперечила б сказаному в Галатів 1:1, де воскресіння Ісуса приписується Отцю, а не Сину. Висловлюючись подібним чином, Ісус, згідно з Луки 8:48, сказав жінці: «Твоя віра спасла тебе». Чи та жінка зцілила сама себе? Ні, це сила від Бога через Христа зцілила її, тому що вона мала віру (Луки 8:46; Дії 10:38). Так само Ісус, залишившись досконало слухняним як людина, дав Отцеві моральну основу воскресити його з мертвих і таким чином засвідчити, що Ісус — Божий Син. Через те що Ісус усе життя залишався вірним, можна по праву сказати, що сам Ісус був відповідальний за своє воскресіння.

У праці «Описові звороти в Новому Завіті» А. Т. Робертсон говорить: «Пригадаймо [Івана] 2:19, де Ісус сказав: «І за три дні Я поставлю його». Він не мав на увазі, що воскресить самого себе з мертвих незалежно від Отця (Рим. 8:11)» («Word Pictures in the New Testament», Нью-Йорк, 1932, т. V, с. 183).

Івана 10:30

Коли Ісус сказав: «Я й Отець — Ми одне!», то чи він мав на увазі, що вони рівні? Декотрі прихильники Трійці кажуть, що так. Але в Івана 17:21, 22 Ісус молився про своїх послідовників: «Щоб були всі одно», а тоді додав: «Щоб єдине були, як єдине і Ми». В усіх випадках, де тут сказано «одне» («одно») і «єдине», Ісус вжив те саме грецьке слово (ген). Ясно, що Ісусові учні не стали частиною Трійці. Однак вони мають спільність з Отцем і Сином щодо наміру, таку саму спільність, яка об’єднує Бога і Христа.

В яке становище ставить віра в Трійцю тих, хто дотримується цього догмата?

Вона ставить їх у дуже небезпечне становище. Існують незаперечні докази, що догмата про Трійцю в Біблії немає і що він не узгоджується з біблійним вченням. (Дивіться попередні сторінки). Цей догмат зображає правдивого Бога в явно фальшивому світлі. Однак Ісус Христос сказав: «Надійде час,— ба, вже й тепер він,— що справжні поклонники Отцеві кланятимуться: у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. Бог — Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися» (Ів. 4:23, 24, Хом.). Таким чином Ісус ясно показав, що ті, хто не поклоняється ‘у правді’, тобто згідно з правдою, відкритою в Божому Слові, не є «справжніми поклонниками». Єврейським релігійним провідникам першого століття Ісус сказав: «Ви ради передання вашого знівечили Боже Слово. Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував був, говорячи: «Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене! Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук — людських заповідей» (Матв. 15:6—9). Це в однаковій мірі стосується сьогодні тих людей у загальновизнаному християнстві, котрі ставлять людські традиції вище зрозумілих істин з Біблії.

У символі віри святого Афанасія сказано, що члени Трійці «незбагненні». Вчителі цього догмата часто кажуть, що це «таїнство». Безсумнівно, такий триєдиний Бог не є тим, кого мав на думці Ісус, коли сказав: «Ми вклоняємось тому, що знаємо» (Ів. 4:22). Чи ви дійсно знаєте Бога, якому поклоняєтесь?

Перед кожним з нас постають серйозні запитання: чи ми щиро любимо правду? Чи ми дійсно хочемо мати з Богом такі взаємини, які б він схвалював? Не всі щиро люблять правду. Багато людей ставлять схвалення своїх родичів і знайомих вище від любові до правди та до Бога (2 Сол. 2:9—12; Ів. 5:39—44). Але, як сказав Ісус у ревній молитві до свого небесного Отця: «Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Ів. 17:3). І Псалом 144:15 (Хом.) правдиво каже: «Щасливий народ, якому Бог — Господь [«Єгова», НС]!»

Якщо хтось каже:

Можна відповісти: «У наш час це дуже поширене вірування. Але чи ви знаєте, що цього не вчили Ісус та його учні? Отже, ми поклоняємося Тому, кому сказав поклонятися Ісус». Тоді можна додати: 1) «Коли Ісус навчав, він сказав, котра заповідь найбільша... (Марка 12:28—30)». 2) «Ісус ніколи не твердив, що він рівний Богові. Він сказав... (Ів. 14:28)». 3) «Тоді звідки походить вчення про Трійцю? Подивіться, що про це кажуть відомі енциклопедії. (Див. сторінки 383, 384)».

Або можна сказати: «Ні, я не вірю в Трійцю. Розумієте, існують біблійні вірші, які я ніяк не можу узгодити з цим віруванням. Ось один такий вірш (Матв. 24:36). Може, ви б пояснили його мені?» Тоді можна додати: 1) «Якщо Син рівний Отцеві, то як зрозуміти, що Отець знає те, чого Син не знає?» Коли хтось відповідає, що це стосувалося тільки його людської природи, то можна запитати: 2) «Але чому святий дух не знає?» (Якщо людина щиро цікавиться правдою, покажи їй, що́ Святе Письмо говорить про Бога [Пс. 83:19; Вих. 15:3; Ів. 4:23, 24]).

Інша можливість: «Ми віримо в Ісуса Христа, але не в Трійцю. Чому? Тому що ми віримо в те саме, у що вірив стосовно Христа апостол Петро. Зверніть увагу, що він сказав... (Матв. 16:15—17)».

Ще одна пропозиція: «Я помітив, що не всі люди мають на увазі те саме, коли говорять про Трійцю. Мабуть, я відповів би на ваше запитання краще, коли б знав, як ви розумієте Трійцю». Тоді можна додати: «Я вдячний вам за пояснення. Але я вірю тільки в те, чого вчить Біблія. Чи ви коли-небудь бачили в Біблії слово «Трійця»? [...] (Можна звернути увагу на біблійну симфонію або, якщо є, покажчик у Біблії). Але чи Біблія говорить про Христа? [...] Так, і ми віримо в нього. Зверніть увагу, тут у біблійній симфонії [або: покажчику] під словом «Христос» є посилання на Матвія 16:16. (Прочитай вірш). Саме в це я вірю».

Або можна відповісти (якщо людина звертає особливу увагу на Івана 1:1): «Я знаю цей вірш. У декотрих перекладах Біблії сказано, що Ісус є «Богом» (надруковано з великої літери), а в інших говориться, що він — «бог» (надруковано з малої літери). Чому існує така відмінність?» 1) «Може, тому, що в наступному вірші сказано, що він був «в Бога»?» 2) «Можливо, це також пов’язано з тим, що написано тут, в Івана 1:18?» 3) «Чи ви коли-небудь задумувались про те, чи сам Ісус поклоняється комусь як Богові? (Ів. 20:17)».

«Чи ви вірите в божественність Христа?»

Можна відповісти: «Так, безумовно, вірю. Але я, мабуть, маю на увазі не те саме, що ви, коли говорите про «божественність Христа». Тоді можна додати: 1) «Чому я так кажу? В Ісаї 9:5 Ісуса Христа названо «Бог сильний», але Біблія називає тільки його Отця Всемогутнім Богом». 2) «І зверніть увагу, що в Івана 17:3 Ісус називає свого Отця «єдиним Богом правдивим». Отже, Ісус може бути тільки відображенням правдивого Бога». 3) «Чого вимагається від нас, щоб бути вгодними Богові? (Ів. 4:23, 24)».