„Любіть ближнього вашого” який є найбільш практичний спосіб?

КОЛИ бачите бідуючих людей, то як ви почуваєтесь? Наприклад, коли бачите голодуючих дітей світу, то що це спонукує вас робити? ,Я жалію їх’, ви будете казати, ,і бажаю допомогти їм’. Дуже багато грошей, яких люди щороку пожертвовують добродійним організаціям і агентурам допомоги є доказом на те, що багато людей так само почуваються.

Даючих таку матеріальну допомогу слід похвалити, а головно беручи до уваги те, що Ісус сказав, щоб ми любили нашого ближнього, як себе самих. (Матвія 19:19) Багато щирих людей вірять, що найбільш практичний спосіб, яким можна показати любов ближньому, є будувати й підтримувати лікарні й школи, пожертвовувати на добрі цілі, і брати участь у різних громадських діяльностях. ,Це дійсне Християнство’, вони можливо кажуть, і мабуть додають, якщо говорять із свідками Єгови, ,певно більш практичним ніж витрачати час та енергію проповідувати від дому до дому так як ви робите’.

Але чи це дійсно так? В який найбільш практичний спосіб можна показати любов до нашого ближнього,— щоб він найбільше скористав тепер і в майбутньому?

Що ваші гроші завершують?

Майбутні жертвувателі мають причину питати: ,З якої частини моєї пожертви користають ті люди, яким ми жертвували?’ Дослідження 15 головних добродійних організацій в Федеративній Республіці Німеччини в 1978 р. виявило, що кошти адміністрації й розповсюдження пожирали близько 42 проценти всього доходу тих організацій.

Коли телевізійні начальники перевірили заощадні рахунки шістьох „усиновлених дітей” в Болівії, то виявилось, що тільки від 6 до 15 процентів усіх пожертв зроблених їхніми „усиновленими батьками” у Федеративній Республіці Німеччини було кредитовано рахункам цих дітей. Жінка-промовець тієї організації заперечувала обвинувачення шахрайством, пояснюючи, що вони наказують жертвувателям, що діти одержать тільки коло одну третю пожертви їхніх „батьків”. А решту грошей, після того як сплатять адміністративні кошти, заявляють, будуть уживатись для цілей освіти й лікарського догляду.

Звичайно, приклади зловживання добродійними пожертвами вже відомі. Це було правда відносно грошової допомоги голодуючим людям в Африці. В Ефіопії, через політичні проблеми нужденні люди не користали з харчової допомоги, і в декотрих випадках заявляють, що харчові пожертви продавали — за дуже високі ціни — замість розповсюджувати їх безплатно.

Карл Бакал, автор книжки Чериті США (Добродійність США) застерігає: „Коли причина благородна, то люди ніколи не сумніваються, як витрачаються їхні гроші. Я не хочу, щоб люди переставали жертвувати. Я тільки думав, що годиться відповісти на деякі питання, тому що люди сліпо жертвували”. Очевидно, жертвувати сліпо не є розумно, ані практично.

Наслідуючи приклад Ісуса

Звичайно, ці факти гідні жалю, але чи вони оправдують відмову жертвувати на такі гідні цілі? Чи ж Ісус не зціляв хворих і чудесно не годував голодних, поставивши приклад для християн сьогодні?

Правда, Ісус жалів людей в потребі. Вісім біблійних віршів згадують це. Два тих вірші показують, що людям була потрібна пожива (Матвія 15:32; Марка 8:2), три показують потребу фізичного зцілення (Матвія 14:14; 20:34; Марка 1:41), а один потребу потішання через смерть улюбленого. (Луки 7:13) Але два вірші згадують про ще більшу потребу. Матвія 9:36 каже: „А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха”. І в Єв. Марка 6:34 каже так: „Він [Ісус] побачив багато народу,— і змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха. І зачав їх багато навчати”.

Хоч Ісус змилосерджувався над людьми, бувши спонуканий подбати про їхні фізичні потреби, то головно Він цікавився давати їм духовної допомоги, якої вони не одержували від своїх релігійних провідників. (Дивіться Матвія, розділ 23.) Ісус був „добрий Пастир”, охочий віддати „життя власне за вівці”. (Івана 10:11) Тому що проповідування — а не будування лікарень або керування добродійних установ — було на першому місці в Його житті, то Він пізніше міг сказати Пилатові: „Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду”.— Івана 18:37.

Хоч Ісус обдарував Своїх апостолів спроможністю виконувати чудесні діла зцілення, то нічого не згадував про це, коли дав їм Свої останні інструкції саме перед Його вознесінням на небо. Замість цього, Він наказав їм: „Ідіть і робіть учнів з людей всіх народів, хрестячи їх у Ім’я Отця і Сина й святого духа, навчаючи їх додержувати всього того, що Я наказав вам”. Очевидно, найважливіша праця була „робити учнів... хрестити їх... навчати їх”.— Матвія 28:19, 20, НС.

Чому проповідування є таке практичне

Проповідування є дуже практичне, тому що воно допомагає людям застосовувати біблійні принципи до життя. Додатково, це допомагає їм уникати проблем через які вони можуть потрапити в потребу. Наприклад застосуванням біблійних принципів відносно праці та їхнього відношення до матеріального, може допомогти їм уникнути убогості. (Приповістей 10:4; Ефесян 4:28; 1 Тимофія 6:6—8) Або застосовувати біблійну пораду відносно зловживання наркотиками і додержуватись її моральних норм може поліпшити наше здоров’я, забезпечуючи щасливіше родинне життя.

Візьміть як приклад 35-тилітнього югослава, живучого в Федеративній Республіці Німеччини, який признає: „Коли мені було 18 або 19 років я вже ставав алкоголіком. Коли мені було 20 років я випивав літру горілки й принаймні 20 пляшок пива на день. Тричі мене брали до лікарні, щоб я відвик від моєї звички, але лікарі не могли допомогти мені. Хоч я заробляв 1300 німецьких марок ФРН на місяць, то приносив до дому дуже мало грошей”. Те що Свідки Єгови сказали йому під час їхнього проповідування збудило в нього бажання кращого споріднення з його Творцем. „За допомогою молитви”, він продовжує, „я міг досягти того, чого лікарі не могли”. Нам легко уявити собі як гарно це вплинуло на його родинне життя.

Певно, проповідування не розв’яже кожної проблеми в житті. Однак, це є практичне тому що дає надію. Під Божим Царством кожна проблема буде розв’язана. Тоді Ісус буде виконувати фізичні чуда для всіх живих, а не тільки для кількох. Замість тимчасового полегшення, ці користі будуть тривати, будуть вічні. (Дивіться Єв. Івана 17:3.) Отже, навчати людей практикувати віру в Ісусову жертву з її постачаннями, кінець кінцем довершить найбільше добро.

Багато релігійних організацій так званого Християнства гордовито звертають увагу на їхні „добрі діла”, коли доглядають хворих, нужденних, і нещасних. Але, було б краще давати людям духовної допомоги так як Ісус робив. Так як релігійні провідники в першому столітті, вони занедбали важливішого призначення. Вони можливо наповнили шлунки декотрих убогих людей харчом, але залишили їхні розуми й серця спраглі слів правди. (Дивіться кн. Амоса 8:11.) Вони можливо жертвували гроші допомогти нужденним, але не оголошували „поганам недослідженне багатство Христове” або уряду Божого Царства. (Ефесян 3:8) Їхні місіонери можливо допомогли тим країнам, що розвиваються, більше користуватись плугом, але не спонукали їх „перекувати мечі свої на лемеші, а списи свої — на серпи”.— Ісаї 2:4.

Будьте зрівноважені в любові ближнього

Давати людям правильної духовної допомоги не звільняє нас від обов’язку допомагати їм фізично — особам або групам — коли потрібно і коли можемо. Ми повинні бажати наслідувати приклад ранніх християн. (Дивіться Дії Апостолів 11:27—30.) Під час дійсної потреби або нещастя, ми повинні скоро наслідувати Павлову пораду, щоб „поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним”. (Галатів 6:10) Щоб здобути найбільшого добра, то свідки Єгови взагалі стараються допомагати людям особисто. І тому що Свідки даючі такої допомоги служать безплатно, то в них немає адміністративних коштів.

Тоді як християни допомагають людям фізично, то вони ніколи не повинні забувати свого основного обов’язку, проповідувати добру новину Божого заснованого Царства. Те Царство незабаром знищить усі хвороби, убогість, і потребу. Як це буде задовольняти допомагати людям набувати життя в світі в якому слово „жаліти” вже не буде вживатись. Чи можливо любити вашого ближнього в більш практичний спосіб від цього?