Чому людство потребує Помічника

‘Я БУВ зухвалим гнобителем’,— зізнався колись-то пихатий і брутальний чоловік. Він був ганебним блюзніром, котрий безсердечно переслідував богобійних послідовників Ісуса Христа і знущався над ними. «Але,— писав він із вдячністю,— [я] був помилуваний». Хоч би яким неймовірним це здавалося, той шалений гонитель став вірним християнським апостолом Павлом (1 Тимофія 1:12—16; Дії 9:1—19).

Не кожна людина чинила свого часу те, що чинив Павло. Але жоден з нас усе одно не відповідає Божим вимогам. Чому? «Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Римлян 3:23). Крім того, дуже легко потрапити у тенета відчаю, коли виникають почуття, що ми надто негідні, аби отримати Боже милосердя. Роздумуючи про свої грішні нахили, навіть Павло вигукнув: «Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти?» У відповідь на власне запитання він написав: «Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого» (Римлян 7:24, 25).

Як праведний Творець може мати стосунки з грішниками? (Псалом 5:5). Зауважте, що сказав Павло: «Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого». Інший чоловік, котрому було виявлено Боже милосердя, пояснив: «Коли хто згрішить, то маємо Заступника [«помічника», НС] перед Отцем,— Ісуса Христа, Праведного. Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу» (1 Івана 2:1, 2).

Чому Ісуса Христа названо «помічником перед Отцем»? І в якому розумінні Ісус є «ублаганням», або жертвою умилостивлення, за наші гріхи?

Чому потрібно помічника

Ісус прийшов на землю, аби «душу Свою дати на викуп за багатьох» (Матвія 20:28). Викуп — це сума, яку виплачують, щоб відкупити або звільнити когось або щось. Дієслово, перекладене з давньоєврейської як «викупляти», несе в собі думку про покриття, або окуплення, гріхів (Псалом 78:38). Відповідний грецький іменник, як, наприклад, той, що вжито в Матвія 20:28, зазвичай стосувався ціни, яку виплачували для викуплення військовополонених та визволення рабів. Аби задовольнити вимоги справедливості, в обмін за одну річ дається інша річ відповідної вартості.

Через бунт першої людини проти Бога людство потрапило в рабство. Як показує третій розділ книги Буття, той досконалий чоловік, Адам, вибрав шлях непокори Богу Єгові. Так він продав і себе самого, і своїх ще ненароджених нащадків у рабство гріха й смерті. Отже, Адам утратив дар досконалого людського життя як для себе, так і для всіх своїх потомків (Римлян 5:12, 18, 19; 7:14).

Стародавньому Ізраїлю Бог наказав приносити тваринні жертви, щоб спокутувати, або покривати, гріхи народу (Левит 1:4; 4:20, 35). По суті, життя жертовної тварини віддавалося замість життя грішника (Левит 17:11). Отже, «день Очищення [або Окуплення]» можна також назвати «днем викупів» (Левит 23:26—28).

Однак, оскільки тварини стоять нижче від людей, було «неможливе, щоб кров биків та козлів [цілковито] здіймала гріхи» (Євреїв 10:1—4). Аби жертва мала достатню вартість, щоб назавжди окупити, або усунути, гріхи, вона мусила бути рівноцінною тому, що втратив Адам. Терези справедливості вимагали, щоб досконала людина (Ісус Христос) урівноважила втрачене іншою досконалою людиною (Адамом). Лише досконале людське життя могло стати викупною платою й визволити Адамових нащадків з рабства, куди вони були продані своїм прабатьком. Вимоги правдивої справедливості можна було задовольнити за принципом «душа за душу» (Вихід 21:23—25).

Коли Адам згрішив і отримав вирок смерті, його ненароджені нащадки були ще в його стегнах, отож померли разом з ним. Досконалий чоловік Ісус, «останній Адам», з власної волі не створював сім’ї (1 Коринтян 15:45). Коли він помер як досконала людська жертва, то мав у своїх стегнах ще ненароджене потомство. Тому можна сказати, що разом з ним у стегнах помер людський рід, який так і не з’явився на світ. Ісус, так би мовити, усиновив грішну, вмираючу родину Адама. Він відмовився від права мати власну сім’ю. Віддавши в жертву своє досконале людське життя, Ісус викупив усіх нащадків Адама, аби вони могли стати Його родиною, а Він — їхнім «Отцем довічним» (Ісаї 9:5,6, Хом.).

Завдяки викупній жертві Ісуса перед слухняним людством відкрилася можливість зазнати Божого милосердя й отримати вічне життя. Тому апостол Павло написав: «Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім» (Римлян 6:23). Неможливо не вихваляти Єгову за любов і співчуття, які знайшли вияв у викупі, котрий було заплачено такою дорогою ціною як для нього самого, так і для його ніжно любимого Сина (Івана 3:16). І коли Ісус воскрес до небесного життя й представив там Богові цінність своєї викупної жертви, то виявився справжнім «помічником перед Отцем»a (Євреїв 9:11, 12, 24; 1 Петра 3:18). Але в якому розумінні Ісус Христос є тепер нашим помічником у небесах?

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 4]

Досконале людське життя Ісуса стало викупною ціною, заплаченою за Адамових нащадків.