«Раб» вірний і мудрий

«Хто ж вірний і мудрий раб, якого пан поставив над своїми челядниками» (МАТВІЯ 24:45).

1, 2. Чому сьогодні життєво важливо регулярно отримувати духовну поживу?

ОДИНАДЦЯТОГО нісана 33 року н. е., у вівторок пополудні, Ісусові учні підняли питання, котре має глибоке значення для нас сьогодні. Вони запитали його: «Який буде знак твоєї присутності і закінчення системи речей?» У відповідь Ісус дав їм важливе пророцтво. Він розповів про неспокійний час, що відзначатиметься війнами, голодом, землетрусами та хворобами. І це було б лише «початком страдницьких мук». З часом ситуація мала ще більше погіршитися. Яка жахлива перспектива! (Матвія 24:3, 7, 8, НС; 24:15—22; Луки 21:10, 11).

² Починаючи з 1914 року більшість частин Ісусового пророцтва вже сповнилася. Людство повною мірою зазнає́ «страдницьких мук». А втім, правдивим християнам не треба лякатися. Ісус пообіцяв, що підтримуватиме їх поживним духовним харчем. Хоча Ісус тепер у небі, він подбав про те, щоб тут, на землі, ми могли отримувати духовну поживу. Як саме?

 3. Як Ісус подбав про те, щоб ми отримували «своєчасно поживу»?

³ Ісус сам відповів на це запитання. Даючи своє величне пророцтво, він запитав: «Хто ж вірний і мудрий раб, якого пан поставив над своїми челядниками давати своєчасно поживу для них?» І потім сказав: «Блаженний той раб, що пан його прийде та знайде, що робить він так! Поправді кажу вам, що над цілим маєтком своїм він поставить його» (Матвія 24:45—47). Отже, мав бути «раб», призначений для того, аби давати духовну поживу,— «раб» вірний і мудрий. Чи це була якась окрема особа, ряд осіб, які змінювали одна одну, чи, може, хтось іще? Оскільки вірний раб дає таку необхідну духовну поживу, в наших інтересах знайти відповідь.

Окрема особа чи група людей?

 4. Звідки ми знаємо, що «вірним і мудрим рабом» не може бути одна людина?

⁴ «Вірним і мудрим рабом» не може бути одна людина. Чому? Тому що раб почав подавати духовний харч у першому сторіччі і, відповідно до Ісусових слів, мав виконувати це завдання в 1914 році, коли Пан прийшов. У такому разі одна особа мала б вірно виконувати служіння протягом близько 1900 років. Але стільки не прожив навіть Метушалах! (Буття 5:27).

 5. Поясніть, чому вислів «вірний і мудрий раб» не стосується кожного християнина зокрема.

⁵ Чи може вислів «вірний і мудрий раб» стосуватися в широкому розумінні кожного християнина зокрема? Усі християни, звичайно, повинні бути вірними і мудрими. Однак, говорячи про «вірного і мудрого раба», Ісус, безперечно, мав на думці щось інше. Звідки ми про це знаємо? Він сказав, що коли «пан його прийде», то поставить цього раба «над цілим маєтком своїм». Як може кожен християнин бути поставлений над усім — над «цілим» маєтком Господа? Це неможливо!

 6. Як ізраїльський народ мав діяти в ролі Божого «слуги»?

⁶ У такому разі можна зробити єдиний розумний висновок: говорячи про «вірного і мудрого раба», Ісус мав на увазі певну групу християн. Чи можливо, щоб один раб складався з багатьох осіб? Так. За 700 років до Христа Єгова, кажучи про цілий ізраїльський народ, вжив вислови «свідки Мої» і «раб Мій, якого Я вибрав» (Ісаї 43:10; курсив наш). Починаючи з 1513 року до н. е., коли був даний Мойсеїв Закон, і до П’ятдесятниці 33 року н. е. кожен член ізраїльського народу входив до складу цього класу раба. Більшість ізраїльтян не брали безпосередньої участі у державних справах і не відповідали за програму духовного харчування. Для виконання цих призначень Єгова послуговувався царями, суддями, пророками, священиками і левитами. Незважаючи на це, ізраїльтяни як народ повинні були представляти верховну владу Єгови і звіщати про його славу серед інших народів. Кожен ізраїльтянин мав бути свідком Єгови (Повторення Закону 26:19; Ісаї 43:21; Малахії 2:7; Римлян 3:1, 2).

Клас «раба» розформовано

 7. Чому Бог позбавив стародавній ізраїльський народ права бути його «рабом»?

⁷ Якщо багато століть тому Божим «рабом» були ізраїльтяни, то чи про цього раба говорив Ісус? Ні, адже стародавні ізраїльтяни, на жаль, не виявилися ані вірними, ані мудрими. Павло підсумовує, якою тоді була ситуація, цитуючи слова, сказані Єговою до того народу: «Через вас зневажається Боже Ймення в поган» (Римлян 2:24). Найбільшим виявом непокори за всю історію ізраїльтян стало те, що вони відкинули Ісуса, і тоді Єгова відкинув їх (Матвія 21:42, 43).

 8. Коли замість ізраїльського народу було призначено нового «раба» і за яких обставин?

⁸ Ця невірність з боку «раба» — ізраїльського народу — не означала, що вірні поклонники назавжди залишаться без духовної поживи. Через п’ятдесят днів після Ісусового воскресіння, у П’ятдесятницю 33 року н. е., приблизно на 120 учнів, які зібралися в горішній кімнаті одного з будинків у Єрусалимі, був злитий святий дух. У той момент народився новий народ. Про його народження стало широко відомо, коли члени цього народу почали відважно розповідати жителям Єрусалима про «великі діла Божі» (Дії 2:11). Таким чином новий народ — народ духовний — став «рабом», який мав звіщати іншим народам славу Єгови, а також своєчасно давати поживу (1 Петра 2:9). Доречно, що цей народ названо «Ізраїлем Божим» (Галатів 6:16).

 9. а) З кого складається «вірний і мудрий раб»? б) Хто такі «челядники»?

⁹ Усі члени «Ізраїля Божого» є присвяченими, охрещеними християнами, які помазані святим духом і мають небесну надію. Отже, вислів «вірний і мудрий раб» стосується всіх членів цього помазаного духовного народу як групи на землі в будь-який період між 33 роком н. е. і теперішнім часом, так само як кожен ізраїльтянин, який жив у будь-який період між 1513 роком до н. е. і П’ятдесятницею 33 року н. е., був частиною дохристиянського класу раба. А хто тоді «челядники», які отримують духовну поживу від цього раба? У першому столітті нашої ери всі християни мали небесну надію. Тож челядниками були також помазані християни, але вже не як група, а кожен зокрема. Усі, включаючи тих, хто мав відповідальне становище у зборі, потребували духовної поживи від цього раба (1 Коринтян 12:12, 19—27; Євреїв 5:11—13; 2 Петра 3:15, 16).

«Кожному працю свою»

10, 11. Звідки ми знаємо, що не всі члени класу раба мають однакові призначення?

¹⁰ Тимчасом як «Ізраїль Божий» є класом вірного і мудрого раба, котрий виконує призначену йому працю, кожен його член має також особисті обов’язки. Згідно з Марка 13:34, Ісус пояснив це так: «Як той чоловік, що від’їхав, і залишив свій дім, і дав рабам своїм владу й кожному працю свою, а воротареві звелів пильнувати». Отож кожен член класу раба отримав призначення — збільшувати земний маєток Христа. І кожен виконує це завдання відповідно до своїх здібностей і можливостей (Матвія 25:14, 15).

¹¹ Апостол Петро сказав помазаним християнам своїх днів: «Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті» (1 Петра 4:10). Отже, помазанці зобов’язані служити один одному, використовуючи дари, які отримали від Бога. Крім того, Петрові слова показують, що не всі християни мали однакові здібності, обов’язки і можливості в служінні. Однак кожен член класу раба міг якось посприяти росту духовного народу. Як саме?

12. Як усі члени класу раба, чоловіки й жінки, сприяли росту цього раба?

¹² По-перше, кожен мав бути свідком Єгови, проповідуючи добру новину про Царство (Ісаї 43:10—12; Матвія 24:14). Незадовго до того, як зійти в небо, Ісус наказав усім своїм вірним учням — як чоловікам, так і жінкам — бути вчителями. Він сказав: «Ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» (Матвія 28:19, 20).

13. Який почесний обов’язок мали всі помазанці?

¹³ Коли знаходили нових учнів, їх старанно навчали дотримуватися всього, що своїм учням наказав Христос. З часом такі сприйнятливі особи ставали спроможні навчати інших. Отже, потенційні члени класу раба з багатьох народів отримували поживний духовний харч. Усі помазані християни, як чоловіки, так і жінки, брали участь у дорученій їм праці підготовки учнів (Дії 2:17, 18). Ця праця мала здійснюватися з того часу, як раб почав виконувати своє завдання, і до кінця цієї системи речей.

14. Хто був призначений навчати у зборі і як до цього ставилися вірні помазані християнки?

¹⁴ Новоохрещені помазані особи ставали частиною символічного раба. Без різниці, хто їх навчав спочатку, далі вони отримували настанови від членів збору, які відповідали біблійним вимогам для служіння старійшинами (1 Тимофія 3:1—7; Тита 1:6—9). Отож ці призначені чоловіки мали честь особливим способом сприяти росту того народу. Вірні помазані християнки не обурювалися через те, що навчати в зборі були призначені тільки християнські чоловіки (1 Коринтян 14:34, 35). Натомість вони раділи, що можуть отримувати користь з наполегливої праці чоловіків у зборі, і були вдячні за те, що жінки могли робити в служінні, наприклад ділитися з іншими людьми радісною звісткою. Ревні помазані сестри сьогодні виявляють такий самий смиренний склад розуму, без різниці, чи призначені старійшини є помазанцями, чи ні.

15. Яким було одне з основних джерел, з яких походила духовна пожива в першому столітті, і хто відповідав за її роздачу?

¹⁵ Основною духовною поживою в першому столітті були письмові настанови, записані безпосередньо апостолами та іншими учнями, які брали провід. Написані ними листи — зокрема ті, що можна знайти серед 27 натхнених книг, з яких складаються Християнські Грецькі Писання,— переходили від збору до збору. Безсумнівно, місцеві старійшини навчали саме на основі тих послань. У такий спосіб представники раба вірно роздавали щирим християнам цінну духовну поживу. Клас раба в першому столітті вірно виконував своє доручення.

«Раб» через 19 сторіч

16, 17. Як клас раба вірно виконував своє доручення в 1914 році й перед ним?

¹⁶ А що можна сказати про наш час? Коли в 1914 році почалася присутність Ісуса, чи знайшов він групу помазаних християн, які б вірно давали своєчасну поживу? Безперечно. Цю групу можна було легко розпізнати по її добрих плодах (Матвія 7:20). Як потім показала історія, такий висновок був правильним.

¹⁷ У той час, коли прийшов Ісус, біблійну правду поширювало близько 5000 «челядників». Робітників було мало, але для того, щоб проголошувати добру новину, раб використовував кілька ефективних методів (Матвія 9:38). Наприклад, майже в 2000 газет публікувалися проповіді на біблійні теми. У такий спосіб правда з Божого Слова досягала відразу десятків тисяч читачів. Крім того, була підготовлена 8-годинна програма, яка включала показ кольорових слайдів і кінофільму. Завдяки цьому новаторському підходу понад дев’ять мільйонів чоловік на трьох континентах довідалися про те, що́ в Біблії говориться про події від початку творення до кінця Тисячолітнього царювання Христа. Також використовувався друкований матеріал. Приміром, у 1914 році було опубліковано близько 50 000 примірників журналу «Вартова башта».

18. Коли Ісус поставив раба над цілим маєтком своїм і чому?

¹⁸ Отож, коли Пан прийшов, то побачив, що його вірний раб сумлінно годує «челядників», а також проповідує добру новину. Тепер на раба чекали додаткові обов’язки. Ісус сказав: «Поправді кажу вам, що над цілим маєтком своїм він поставить його» (Матвія 24:47). Ісус зробив це 1919 року, після того, як раб був випробуваний. Однак чому у «вірного і мудрого раба» з’явилися додаткові обов’язки? Тому що маєток його пана збільшився. У 1914 році Ісусу була дана царська влада.

19. Поясніть, як задовольняються духовні потреби «натовпу великого».

¹⁹ Що це за маєток, над яким щойно коронований Пан поставив свого вірного раба? Це все, що належить Панові тут, на землі. Наприклад, через два десятиріччя після того, як 1914 року Христос зійшов на престол, було з’ясовано, хто належить до «натовпу великого» «інших овець» (Об’явлення 7:9; Івана 10:16). До цієї групи належать не помазані члени «Ізраїля Божого», а щирі люди з земною надією, які люблять Єгову і бажають служити йому так само, як і помазанці. Вони наче сказали «вірному і мудрому рабу»: «Ходімо з вами, бо ми чули: Бог з вами!» (Захарія 8:23). Ці новоохрещені послідовники Христа споживали той самий поживний духовний харч, що й помазані «челядники», і з того часу обидва класи людей харчуються за одним духовним столом. Яке ж це благословення для членів «натовпу великого»!

20. Яку роль у збільшенні Господнього маєтку відігравав «натовп великий»?

²⁰ Члени «натовпу великого» з радістю приєдналися до класу помазаного раба в проповідуванні доброї новини. Тимчасом як вони проповідували, земний маєток їхнього Пана збільшувався, а разом з цим множилися й обов’язки «вірного і мудрого раба». Оскільки зростало число людей, які хотіли знати правду, виникла потреба в нових типографіях, щоб друкувати достатньо біблійної літератури. В одній країні за одною утворювалися філіали Свідків Єгови. «Аж до останнього краю землі» їхали служити місіонери (Дії 1:8). Починаючи з 1914 року лави хвалителів Бога вже зросли від приблизно п’яти тисяч помазанців до понад шести мільйонів осіб, більшість з яких належить до «натовпу великого». Безперечно, після коронації, яка відбулася 1914 року, маєток Царя збільшився в багато разів.

21. Які дві притчі ми розглянемо в наступній статті?

²¹ Усе це показує, що раб був і залишається «вірним і мудрим». Відразу після того, як Ісус розповів про «вірного і мудрого раба», він дав дві притчі, в яких наголошувалися ці риси,— притчу про мудрих і нерозумних дів і притчу про таланти (Матвія 25:1—30). Це надзвичайно цікаво! Яке значення ці притчі мають для нас? Це запитання ми розглянемо в наступній статті.

Як ви думаєте?

• З кого складається клас «вірного і мудрого раба»?

• Хто такі «челядники»?

• Коли вірний раб був поставлений над цілим Господнім маєтком і чому саме в той час?

• Хто і як допомагав і допомагає збільшувати Господній маєток у наші часи?

[Ілюстрації на сторінці 10]

Клас раба в I столітті вірно виконував своє доручення.