Що спонукує вас служити Богові?

«Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» (МАРКА 12:30).

1, 2. Які захопливі досягнення у зв’язку з проповідницькою працею є у Свідків?

СПРАВЖНЯ цінність автомобіля не визначається лише за його зовнішнім виглядом. Свіжий шар фарби, можливо, покращує його вигляд, а елегантний дизайн може привабити потенційного покупця; проте важливішим є те, чого відразу не побачиш: двигун, який приводить автомобіль в рух, а також інші механізми.

² Це можна порівняти зі служінням християнина Богові. Свідки Єгови виконують багато благочестивих справ. Щороку на проповідування доброї новини про Боже Царство витрачається понад мільярд годин. Крім того, проводяться мільйони біблійних вивчень, а тих, хто охрещується, налічується сотні тисяч. Будучи вісником доброї новини, ти зробив свій, можливо на перший погляд і незначний, внесок у ці захопливі статистичні дані. І ти можеш бути певним, що ‘не є Бог несправедливий, щоб забути діло твоє та працю любови, яку показав ти в Його Ім’я’ (Євреїв 6:10).

 3. Про що, окрім вчинків, необхідно турбуватися християнам і чому?

³ Проте справжня цінність нашого служіння — чи то групового, чи кожного вісника зокрема — не визначається виключно числами. Самуїлові було сказано, що «чоловік... дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Самуїла 16:7). Так, для Бога важливо, ким ми є внутрішньо. Щоправда, діла багато про що говорять. Вчинки, якими виявляється боговідданість, прикрашають вчення Єгови і приваблюють майбутніх учнів (Матвія 5:14—16; Тита 2:10; 2 Петра 3:11). Проте наші діла це ще не все. Воскреслий Ісус мав причину непокоїтися про збір в Ефесі, хоча члени цього збору були відомі за добрі діла. «Я знаю діла твої,— сказав він цьому збору.— Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов» (Об’явлення 2:1—4).

 4. а) Яким чином наше служіння Богові може набрати вигляду церемонійного обов’язку? б) Чому стосовно цього потрібно робити самоперевірку?

⁴ Проте існує небезпека. З бігом часу наше служіння Богові може набрати вигляду церемонійного обов’язку. Одна християнка висловилась про це так: «Я ходила в служіння, на зібрання, вивчала, молилася, але робила все це машинально, без жодних почуттів». Звичайно, Божі слуги гідні похвали, коли є діяльними, незважаючи на те що почувають себе ‘поваленими’ або ‘приниженими’ (2 Коринтян 4:9; 7:6). А втім, коли наше християнське служіння стає машинальним, нам, так би мовити, потрібно заглянути у двигун. Навіть найкращі автомобілі повинні періодично проходити техогляд; так само й усім християнам потрібно регулярно робити самоперевірку (2 Коринтян 13:5). Інші можуть бачити наші діла, але вони не можуть бачити, що стимулює наші дії. Тому кожен з нас повинен поставити собі запитання: «Що спонукує мене служити Богові?»

Перепони правильним спонукам

 5. Яка заповідь, за Ісусовими словами, є найпершою?

⁵ Коли Ісуса просили назвати найперший із законів Ізраїлю, він процитував заповідь, яка зосереджувала увагу не на зовнішньому вигляді, але на внутрішніх спонуках: «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї» (Марка 12:28—30). Таким чином Ісус показав, що рушійною силою нашого служіння Богові повинна бути любов.

 6, 7. а) Як Сатана підступно здійснює напад на сім’ю і чому? (2 Коринтян 2:11). б) Як виховання може вплинути на ставлення людини до Божої влади?

⁶ Сатана хоче позбавити нас здатності розвивати важливу рису — любов. Одним із методів, який він використовує для досягнення цього, є напад на сім’ю. Чому? Тому що в сім’ї формуються наші перші і найбільш тривкі поняття про любов. Сатана добре знає, що біблійні принципи, яких навчишся в дитинстві, можуть відігравати важливу роль у дорослому віці (Приповістей 22:6). Він підступно намагається спотворити наше розуміння любові уже з раннього дитинства. Будучи ‘богом цього віку’, Сатана бачить, наскільки йому легко втілювати свої наміри, коли багато людей виростають у домах, що не є притулком любові, але місцем батальних сцен, сповнених злоби, люті та лайок (2 Коринтян 4:4; Ефесян 4:31, 32; 6:4; Колосян 3:21).

⁷ Книжка «Влаштовуйте своє сімейне життя щасливим» (англ.) говорить, що коли батько виконує свій батьківський обов’язок, то це «може великою мірою вплинути на майбутнє ставлення його дітей як до людської, так і до Божої влади»a. Один християнин, який виростав під суворою рукою свого жорстокого батька, визнає: «Мені легко слухатися Єгови, любити ж його набагато важче». Звичайно, слухняність є необхідною, бо в Божих очах «послух ліпший від жертви» (1 Самуїла 15:22). Яка спонукальна сила в нашому поклонінні може допомогти нам розвивати любов до Єгови і виявляти щось більше, ніж тільки слухняність?

«Христова любов спонукує нас»

8, 9. Яким чином Ісусова викупна жертва спонукує нас любити Єгову?

⁸ Найбільше заохочує нас розвивати сердечну любов до Єгови цінування викупної жертви Ісуса Христа. «Любов Божа до нас з’явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили» (1 Івана 4:9). Оскільки ми розуміємо значення викупної жертви і цінуємо цю жертву, такий вияв любові викликає у свою чергу почуття любові в нас. «Ми любимо [Єгову], бо він перший полюбив нас» (1 Івана 4:19, Хоменко).

⁹ Ісус добровільно прийняв завдання виступити в ролі Спасителя людей. «Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас» (1 Івана 3:16; Івана 15:13). Ісусова саможертовна любов повинна викликати в нас почуття вдячності. Розгляньмо приклад: припустімо, вас врятували, коли ви топилися. Чи ви забудете про все це, як тільки прийдете додому і висушитеся? Звичайно, що ні! Чи ви не почуватимете себе заборгованим перед людиною, яка вас врятувала. Адже ви завдячуєте цій людині своїм життям. Чи ми завдячуємо Богу Єгові та Ісусу Христу чимось меншим? Без викупу кожен з нас потонув би, так би мовити, у гріху й смерті. Але завдяки цьому величному прояву любові ми маємо надію жити вічно на райській землі (Римлян 5:12, 18; 1 Петра 2:24).

10. а) Як ми особисто можемо застосовувати цінність викупу? б) Яким чином Христова любов є спонукою для нас?

¹⁰ Роздумуйте про викуп. Розглядайте його як щось, здійснене особисто для вас, як це робив Павло: «А що я живу в тілі тепер,— живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Галатів 2:20). Такі роздуми збудять щирі спонуки, бо Павло написав до коринтян: «Христова любов спонукує нас... [бо] вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес» (2 Коринтян 5:14, 15). В «Єрусалимській Біблії» (англ.) говориться, що Христова любов «оволодіває нами». Роздумуючи про Христову любов, ми відчуваємо спонуку, глибоке почуття вдячності і та любов навіть оволодіває нами. Вона торкається наших сердець і спонукує нас до дії. У перекладі Дж. Б. Філліпса цей вірш перефразовується так: «Мотивом наших дій є любов до Христа». Жодна інша спонука не може породити в нас тривалих плодів, як це видно з прикладу фарисеїв.

«Остерігайтеся закваски фарисейської»

11. Опишіть ставлення фарисеїв до справ, пов’язаних з релігією.

¹¹ Фарисеї позбавили поклоніння Богові життя. Замість наголошувати на любові до Бога, вони підкреслювали те, що критерієм духовності є діла. Своєю заклопотаністю скрупульозними правилами фарисеї створили собі зовнішній вигляд праведності, але всередині вони були «повні трупних кісток та всякої нечистости» (Матвія 23:27).

12. Як фарисеї виявили закам’янілість своїх сердець, коли Ісус зцілив чоловіка?

¹² Одного разу сповнений співчуття Ісус зцілив чоловіка, який мав суху руку. Яким же щасливим, напевно, був той чоловік, коли умить зцілився від хвороби, що, без сумніву, завдавала йому великих фізичних та моральних страждань! Проте фарисеї не раділи разом з ним. Навпаки, вони вишукали формальну зачіпку в тому, що Ісус допоміг у суботу. Заклопотані своїм формальним тлумаченням Закону, фарисеї повністю знехтували суттю цього Закону. Не дивно, що Ісус був «засмучений закам’янілістю їхніх сердець»! (Марка 3:1—5). Більш того, він застерігав своїх учнів: «Остерігайтеся закваски фарисейської та саддукейської» (Матвія 16:6, Деркач). Біблія викриває діла та склад розуму цих людей нам на науку.

13. Який урок ми можемо взяти з прикладу про фарисеїв?

¹³ З прикладу фарисеїв ми вчимось, що необхідно помірковано ставитись до діл. Безсумнівно, діла є важливими, оскільки «віра без діл — мертва» (Якова 2:26). А втім, недосконалі люди мають схильність розцінювати інших людей згідно з тим, що ті роблять, а не згідно з тим, ким вони є. Інколи ми навіть можемо розцінювати так самих себе. Ми можемо зосереджуватися на ділах, неначе це основний критерій нашої духовності. Так можна забути важливість перевірки своїх мотивів. (Порівняйте 2 Коринтян 5:12). І тоді ми станемо непоступливими законниками, які ‘відціджують комара, а верблюда ковтають’, слухаючись букви закону і водночас порушуючи його суть (Матвія 23:24).

14. В якому розумінні фарисеї були подібні до нечистого кухля або миски?

¹⁴ Фарисеї не усвідомлювали того, що, коли людина справді любить Єгову, благочестиві вчинки будуть для неї чимось природним. Духовність зароджується всередині, і лише потім стає видимою ззовні. Ісус рішуче засудив фарисеїв за їхнє облудне мислення щодо цього, кажучи: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди! Фарисею сліпий,— очисти перше середину кухля, щоб чистий він був і назовні!» (Матвія 23:25, 26).

15. Наведіть приклади, які показують, що Ісусів погляд проникає крізь оболонку зовнішності.

¹⁵ Зовнішній вигляд кухля, миски або навіть будівлі говорить далеко не про все. Ісусові учні захоплювалися красою єрусалимського храму, який Ісус назвав ‘печерою розбійників’ з огляду на те, що коїлося в ньому (Марка 11:17; 13:1). Слова про храм також стосуються мільйонів людей, котрі називають себе християнами, і про це чітко говорить історія загальновизнаного християнства. Ісус сказав, що він вважатиме декотрих осіб, які творили «чуда» в його ім’я, тими, «хто чинить беззаконня» (Матвія 7:22, 23). У разючому контрасті до цього стоять його слова про вдову, котра пожертвувала на храм таку суму грошей, яку можна практично не брати до уваги: «Ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. ...Вона поклала з убозтва свого все, що мала,— свій прожиток увесь» (Марка 12:41—44). Чи це непослідовність? Зовсім ні. В обох випадках Ісус відображав погляд Єгови (Івана 8:16). Він бачив мотиви, які стоять за ділами, і відповідно розсуджував.

«Кожному за спроможністю його»

16. Чому нам не потрібно постійно порівнювати свою діяльність з діяльністю інших християн?

¹⁶ Якщо у нас правильні мотиви, тоді немає потреби робити порівняння. Наприклад, ніякої користі не принесе те, що ми старатимемося з духом конкуренції проводити в служінні стільки ж годин, скільки інший християнин, або намагатимемося досягнути таких же результатів у проповідуванні, як він. Ісус казав любити Єгову всім своїм, а не чужим серцем, розумом, всією своєю душею і силою. Здібності кожної особи, її витривалість та обставини відрізняються. Якщо дозволяють обставини, твоя любов спону́кає тебе проводити більше часу в служінні, можливо, навіть як повночасний піонер. Проте якщо ти постійно хворієш, то, мабуть, проводиш у служінні менше часу, ніж тобі б хотілося. Не впадай у відчай. Вірність Богові не вимірюється годинами. Якщо матимеш чисті мотиви, то у тебе буде причина для радості. Павло написав: «Нехай кожен досліджує діло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу, а не в іншому [«а не в порівнянні з іншою особою», НС]» (Галатів 6:4).

17. Перекажіть коротко своїми словами Ісусову притчу про таланти.

¹⁷ Розгляньте Ісусову притчу про таланти, записану в Матвія 25:14—30 (Дерк.). Один чоловік, який збирався виїхати в чужу країну, покликав своїх рабів і довірив їм своє добро. «Одному дав він п’ять талантів, другому два, іншому один, кожному за спроможністю його». Що ж побачив цей пан, коли повернувся, аби отримати звіт від своїх рабів? Раб, який отримав п’ять талантів, набув ще п’ять. Так само і раб, який отримав два таланти, набув ще два. Проте раб, який отримав один талант, закопав його в землю і нічого не зробив, аби збагатити свого пана. Як пан відреагував на це?

18, 19. а) Чому пан не порівнював раба, котрий отримав два таланти, з рабом, який отримав п’ять талантів? б) Чого ми навчаємось про похвалу і порівнювання з притчі про таланти? в) Чому було засуджено третього раба?

¹⁸ Передусім зосередьмо увагу на двох перших рабах: один отримав п’ять талантів, інший — два. Кожному з них пан сказав: «Гаразд, добрий і вірний рабе!» Чи він сказав би це рабу з п’ятьма талантами, якби той набув лише два? Навряд! З другого боку, він не сказав рабу, який набув два таланти: «Чому ти не набув п’ятьох талантів? Подивись-но на свого товариша, скільки він приніс мені!» Ні, співчутливий пан, який символізує Ісуса, не робив порівнянь. Він призначив таланти «кожному за спроможністю його» і не сподівався чогось більшого, ніж кожен з них міг дати. Обидва раби отримали однакову похвалу, бо вони від душі працювали для свого пана. Усі ми можемо взяти з цього для себе урок.

¹⁹ Звичайно, третій раб не отримав похвали. Його фактично вкинули до зовнішньої темряви. Оскільки він отримав всього-на-всього один талант, пан не сподівався, що він принесе стільки, скільки раб з п’ятьома талантами. Але він навіть і не спромігся докласти зусиль! Йому було винесено обвинувальний вирок, оскільки він мав ‘лукаве і ліниве’ серце, яке видавало брак любові до пана.

20. Як Єгова дивиться на наші обмеження?

²⁰ Єгова хоче, щоб кожен з нас любив його з усієї своєї сили; і як же зворушує те, що «знає Він створення наше, пам’ятає, що ми — порох»! (Псалом 103:14). У Приповістей 21:2 (Дерк.) говориться, що «Господь важить серця», а не розглядає статистичні дані. Він бере до уваги всі наші обмеження, над якими ми не маємо влади,— чи то фінансові, чи то фізичні, розумові або якісь інші (Ісаї 63:9). Водночас він сподівається, що ми мудро використовуватимемо усе те, що маємо. Єгова досконалий, але у взаєминах із своїми недосконалими поклонниками він не є прискіпливим. Він не виявляє надмірності у своїх стосунках і нереалістичності у сподіваннях.

21. Які будуть позитивні результати того, що в служінні Богові ми керуємось любов’ю?

²¹ Любити Єгову цілим своїм серцем, душею, розумом і силою «важливіше за всі цілопалення й жертви» (Марка 12:33). Якщо ми керуємось любов’ю, то докладатимемо всіх зусиль у служінні Богові. Петро написав, що коли Божі риси, в тому числі любов, ‘у вас є та примножуються, то вони зроблять вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа’ (2 Петра 1:8).

[Примітка]

Для повторення

◻ Що повинно бути рушійною силою нашого служіння Богові?

◻ Як Христова любов спонукує нас служити Єгові?

◻ Якої заклопотаності, котру мали фарисеї, ми мусимо уникати?

◻ Чому нерозсудливо постійно порівнювати своє служіння зі служінням інших християн?

[Ілюстрації на сторінці 16]

Здібності, витривалість та обставини осіб відрізняються.