Запитання читачів

Чи воскреснуть люди, які в наш час не прийняли правдивого християнства і померли перед початком великої скорботи?

Усім нам слід протистояти будь-якій схильності виступати в ролі суддів, пам’ятаючи, що все залежить від вирішального суду Єгови через Ісуса Христа (Івана 5:22; Дії 10:42; 2 Тимофія 4:1). Але Святе Письмо у відповідь на вищезазначене запитання дає деяку корисну інформацію.

Всесвітнє проповідування доброї новини про Боже Царство є важливим аспектом «знаку Христової присутності». Цей знак вже видимий з початку цього століття. На сповнення Ісусової притчі про «овець» і «козлів» завдяки праці проповідування розділяються люди з усіх народів. Із завершенням цієї праці проповідування та розділення теперішня зла система речей прийде до свого кінця у «великій скорботі» (Матвія 24:3, 21, 22, НС; 25:31—46).

Єгова зі своїм Сином будуть розсуджувати, чи ті, котрі відкинули звістку про Царство і померли перед раптовим початком великої скорботи, зараховані до класу козлів. Ісус сказав, що козли «підуть на вічную муку [вічне знищення, НС]». Тому ми можемо зробити висновок, що ті, кого Бог зарахував до козлів, не воскреснуть. Їхнє засудження подібне до засудження тих, що у великій скорботі «кару приймуть,— вічну погибіль» (2 Солунян 1:9).

Але що можна сказати про тих, котрим, здається, було недостатньо розкрито звістку про Царство, щоб вони змогли зробити розумний вибір — за чи проти правди — перед тим, як померли в період цих «останніх днів»? (2 Тимофія 3:1).

Багато тих, хто помирає в час розширення праці проповідування перед великою скорботою, очевидно, воскреснуть. Це наголошується описанням їзди символічних вершників в Об’явлення 6:7, 8 (Деркач). Багато людей стали жертвами війни, голоду та смертельних лих. Оскільки «пекло» тримає ці жертви в стані «смерті», вони воскреснуть у Тисячолітньому Царстві Христа, коли пекло віддасть усіх мертвих, які знаходяться у ньому (Об’явлення 20:13). У числі тих, хто підніметься до життя, мабуть, будуть ті, хто зустрівся із звісткою про Царство перед своєю смертю.

Якими ж вдячними ми можемо бути за те, що Ісус не уповноважив людей вирішувати, хто є вівцею, а хто козлом! Недосконалі люди не можуть як слід оцінити, яку можливість могла мати якась людина, щоб почути і прийняти добру новину. Чи ми можемо знати, яке серце вона мала, або те, чи справді вона любила праведність? Чи можемо дізнатися, до якої міри на відповідь цієї людини могла вплинути її сім’я, її релігійне походження або інші фактори? Очевидно, що ні. Все ж таки ми можемо бути впевненими в тому, що Бог Єгова та Ісус Христос можуть оцінювати такі справи і після цього виносити досконалий, справедливий та праведний вирок (Повторення Закону 32:4; Ісаї 11:1—5).

Отже, немає причини робити припущення щодо тих, хто недавно помер,— чи воскреснуть вони, чи ні. Ми не вповноважені робити цього. (Порівняйте Луки 12:13, 14). Значно мудрішим для нас є чекати рішень справедливих Суддів — Бога Єгови та Ісуса Христа. Це додасть нам як служителям Єгови душевного спокою. Це також допоможе ще більше звертати увагу на те, що нам було доручено «іти, і навчати всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що [Ісус] заповів» (Матвія 28:19, 20).

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 31]

Leicester sheep, Meyers