«Час мовчати і час говорити»

СКІЛЬКИ разів ви, бувало, бідкалися: «Ліпше б я того не казав»? Проте вам, можливо, спадають на згадку й інші моменти, коли ви не здобулися на слово. Озираючись назад, ви, певно, думаєте собі: «Ліпше було таки щось сказати».

Біблія каже, що є «час мовчати і час говорити» (Екклезіяста 3:7). Ось тут і криється основна проблема — вирішити, коли говорити, а коли мовчати. Наша недосконала людська природа часто підштовхує нас до слів та учинків у непідхожий для них час (Римлян 7:19). Як же нам контролювати свій неслухняний язик? (Якова 3:2).

Способи приборкати язик

Щоб з більшою легкістю вирішувати, коли говорити, а коли мовчати, нам не обов’язково тримати в пам’яті довгу низку правил на всі випадки життя. Радше нам потрібно керуватися якостями, котрі є невід’ємною частиною християнської особистості. Що ж це за якості?

Ісус Христос пояснив, що основною рисою, яка мотивує його учнів, є любов. «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою»,— сказав він (Івана 13:35). Чим більше ми виявляємо таку братерську любов, тим ліпше ми будемо контролювати свій язик.

Неабияк допоможуть нам також дві пов’язані між собою якості. Однією з них є покірність. Вона дає нам змогу ‘мати один одного за більшого від себе’ (Филип’ян 2:3). Інша якість — лагідність, яка дозволяє кожному з нас бути «до лиха терплячим» (2 Тимофія 2:24, 25). В особі Ісуса Христа ми маємо досконалий приклад того, як ці якості повинні виявлятись.

Оскільки язик важче контролювати, коли ми у важкій ситуації, проаналізуймо ніч перед Ісусовою смертю — час, коли він «тужив» (Матвія 26:37, 38). Немає нічого дивного, що Ісус так почувався, адже від того, чи він залишиться вірним Богові, залежало вічне майбуття всього людства (Римлян 5:19—21).

То, безперечно, був час для Ісусової розмови з його небесним Отцем. Тому він пішов молитися, попросивши трьох своїх учнів бути на сторожі. Через якийсь час він повернувся й побачив, що вони сплять. Тоді він сказав Петрові: «Отак,— не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною?» Цей висловлений з любов’ю докір супроводжувався словами, які виражали Ісусове розуміння їхньої слабкості. Він сказав: «Бадьорий бо дух, але немічне тіло». Пізніше Ісус знову повернувся до них, і знову вони спали. Він ласкаво поговорив з ними й «пішов, і помолився втретє» (Матвія 26:36—44).

Коли Ісус втретє побачив, що учні сплять, він не був грубим з ними, а просто сказав: «Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година наблизилась,— і до рук грішникам виданий буде Син Людський» (Матвія 26:45). Тільки той, чиє серце сповнене любові, хто має лагідну й покірну вдачу, міг так послуговуватися язиком у такий важкий час (Матвія 11:29; Івана 13:1).

Незабаром після того Ісуса арештували й почали судити. Тут ми дізнаємось, що часами найліпше мовчати, навіть коли ми у християнському служінні. Маючи на меті висунути неправдиве обвинувачення проти Ісуса, первосвященики зовсім не були зацікавлені в тому, щоб довідатися правду. Тож, зважаючи на загостреність ситуації, Ісус мовчав. (Порівняйте Матвія 7:6).

Однак Ісус не мовчав тоді, коли первосвященик зажадав відповіді на таке: «Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав,— чи Христос Ти, Син Божий?» (Матвія 26:63). Оскільки Ісуса заприсягли, йому настав час говорити. Він, отже, відповів: «Ти сказав... А навіть повім вам: відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!» (Матвія 26:64).

У той важливий день Ісус мав повний контроль над своїм язиком. Невід’ємною частиною його особистості були любов, лагідність і смиренність. Як же нам застосовувати ці якості, щоб контролювати свій язик у складних ситуаціях?

Контролювати язик у гніві

Ми часто втрачаємо контроль над своїм язиком, будучи розгніваними. Наприклад, у Павла та Варнави якось виникла розбіжність у думках. «Варнава хотів був узяти з собою Івана, що званий був Марком. Та Павло вважав за потрібне не брати з собою того, хто від них відлучився з Памфілії, та з ними на працю не йшов. І повстала незгода, і розлучились вони між собою» (Дії 15:37—39).

Майклa, котрий роками працював на будівництві, розповідає: «Була у нас на будівництві одна людина, котру я добре знав і поважав. Але виглядало так, наче він постійно вишукував недоліки в моїй роботі. Мене це ображало й дратувало, але я тримав свої почуття в собі. Та одного разу, коли він піддав критиці щойно виконану мною роботу, чашу мого терпіння було переповнено.

Я дав вихід усім моїм раніше стримуваним емоціям. Увійшовши в раж, я забув навіть про те, яке погане враження все це, безперечно, справляло на оточуючих. Після того цілий день мені не хотілося ні розмовляти з ним, ні навіть бачити його. Тепер я розумію, що до тієї проблеми підійшов неправильно. Було б набагато ліпше, якби я промовчав у той момент і висловився пізніше, трохи охолонувши».

На щастя, християнська любов спонукала їх обох відновити злагоду. Майкл розповідає: «Після відвертої розмови ми ліпше зрозуміли один одного, і тепер між нами встановилася міцна дружба».

Як у цьому переконався Майкл, коли ми розгнівані, то часами ліпше мовчати. «Холоднокровний — розумна людина»,— читаємо у Приповістей 17:27. Проникливість та братерська любов допоможуть нам контролювати наші поривання бовкнути щось зайве. Якщо нас образили, порозмовляймо з тією особою наодинці, виявляючи м’якість та покірність і маючи на меті відновити мир. А що, коли вибух гніву вже стався? У такому разі любов спонукає нас погамувати в собі почуття гордості й покірно намагатися загладити свою провину. Тоді час говорити, висловити жаль і за допомогою щирого обміну думками заспокоїти уражені почуття (Матвія 5:23, 24).

Коли мовчання — не вихід

Гнів чи роздратування можуть призвести до того, що ми перестанемо розмовляти з особою, яка заподіює нам прикрість. Такий спосіб дій може дуже нашкодити. «У перший рік нашого подружнього життя бувало так, що я по декілька днів не говорила зі своїм чоловіком,— зізнається Маріяb.— Зазвичай приводом для цього були не значні проблеми, а накопичене роздратування через різний дріб’язок. Я не спускала з думки усі ці неприємності доти, доки вони не розросталися до неймовірних масштабів. Тоді наставав момент, коли мені вже несила було терпіти, і я просто переставала розмовляти з чоловіком, поки моя досада не миналася».

Марія додає: «Біблійний вірш: «Сонце нехай не заходить у вашому гніві» — допоміг мені виправити своє мислення. Ми з чоловіком працюємо над поліпшенням обміну думок, щоб проблеми не нагромаджувалися. То не було легко, але мене тішить, що після десяти років подружнього життя періоди крижаної мовчанки значно порідшали. Однак мушу визнати, що я все ще вчуся контролювати цю свою тенденцію» (Ефесян 4:26).

Як це для себе з’ясувала Марія, коли у стосунках між двома людьми існує натягнутість, припинення обміну думками не є виходом. За таких обставин почуття образи тільки наростатиме і стосунки можуть бути ушкоджені. Ісус казав, що ми повинні ‘швидко миритися’ (Матвія 5:25). «Слово, проказане часу свого» може допомогти нам ‘шукати миру’ (Приповістей 25:11; 1 Петра 3:11).

Говорити також слід тоді, коли ми потребуємо допомоги. Якщо ми страждаємо через певні духовні проблеми, нам, можливо, не хочеться обтяжувати інших. Але якщо ми мовчимо, то проблема може ускладнитися. Призначені християнські старійшини піклуються про нас і, безумовно, охоче допоможуть, якщо ми, звичайно, дамо їм таку можливість. У такій ситуації знову ж таки час говорити (Якова 5:13—16).

Та що найважливіше — ми повинні регулярно розмовляти з Єговою у щирій молитві, як це робив Ісус. Авжеж, ‘виливаймо своє серце’ перед нашим небесним Отцем. (Псалом 62:9; порівняйте Євреїв 5:7).

«Час говорити» про Боже Царство

Християнське служіння — це Боже доручення, яке має бути виконане, перш ніж прийде кінець. Отож зараз, як ніколи раніше, важливо, щоб слуги Єгови звіщали добру новину про Царство (Марка 13:10). Подібно як і апостоли, правдиві християни просто ‘не можуть не казати про те, що бачили й чули’ (Дії 4:20).

Звісна річ, не кожен хоче слухати добру новину. По суті, посилаючи своїх учнів проповідувати, Ісус радив їм ‘розвідувати, хто достойний’. Оскільки Єгова ніколи нікого не змушує служити йому, ми не повинні вперто й настійливо говорити з тими, хто рішуче відхиляє звістку про Царство (Матвія 10:11—14). Але нам приємно розмовляти про царювання Єгови з тими, котрі «схильні до вічного життя» (Дії 13:48, НС; Псалом 145:10—13).

Любов, лагідність і смиренність — ось ті риси, що можуть допомогти нам контролювати нашу недосконалу схильність говорити не зовсім обдумано або ж справляти затяту мовчанку. Вдосконалюючись у цих якостях, ми буде мати змогу ліпше розрізняти, коли час говорити, а коли — мовчати.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 23]

Проблеми можна вирішувати за допомогою доброго обміну думками.