В Єремії 31:15 ми читаємо: «Так говорить Єгова: “У Рамі чути голос, плач і гірке ридання. Це Рахіль плаче за своїми синами і не хоче втішитися, бо їх уже немає”».

Хоч би як там було, слова Єремії про плач Рахілі за її синами були пророцтвом на те, що сталося через багато століть, коли життю маленького Ісуса загрожувала небезпека. Цар Ірод наказав повбивати у Віфлеємі, розташованому на південь від Єрусалима, всіх хлопчиків віком до двох років. Тож тих синів уже не було, вони загинули. Уявіть собі, як гірко плакали матері за своїми синами! Можна сказати, що їхній плач був чутний аж до Рами, що лежала на північ від Єрусалима (Матв. 2:16—18).

Отже, і за днів Єремії, і в часи Ісуса слова про плач Рахілі за її синами доречно описували горе юдейських матерів, які оплакували своїх убитих дітей. Звісно, ті, хто помер і пішов до «ворожого краю», смерті, будуть звільнені з її тенет під час воскресіння мертвих (Єрем. 31:16; 1 Кор. 15:26).