На подвір’ї Кайяфи

Коли Ісуса арештовують у Гефсиманському саду, апостоли, налякавшись, покидають його і втікають. Але через трохи двоє з них, Петро і «ще один учень», очевидно апостол Іван, зупиняються (Івана 18:15; 19:35; 21:24). Можливо, вони наздоганяють натовп у той час, як Ісуса ведуть у дім Анни. Коли Анна відправляє Ісуса до первосвященика Кайяфи, Петро та Іван ідуть за ним, тримаючись на відстані. Мабуть, їх переповнюють суперечливі почуття: з одного боку, вони бояться за власне життя, а з іншого — тривожаться, що станеться з їхнім Господом.

Іван знайомий з первосвящеником, тому спокійно входить на подвір’я Кайяфи. Петро ж залишається при вході. Тоді Іван, повернувшись, розмовляє з дівчиною, яка служить при воротах, і Петру дозволяють увійти.

Ніч видалася холодною, тож люди розводять на подвір’ї вогнище. Петро сідає з ними погрітися, поки чекає, чим закінчиться суд над Ісусом (Матвія 26:58). Петра добре видно у світлі вогню, і його розпізнає дівчина, яка його впустила. Вона запитує: «Хіба ти не один з учнів того чоловіка?» (Івана 18:17). І не лише вона впізнає його і каже, що він був з Ісусом (Матвія 26:69, 71—73; Марка 14:70).

Це дуже лякає Петра. Він намагається не привертати до себе уваги і навіть іде до воріт. Петро заперечує, що був з Ісусом, і переконує: «Я не знаю його і не розумію, про що ти говориш» (Марка 14:67, 68). Він починає «присягатися і клястися», намагаючись показати, що каже правду і готовий понести кару, якщо його слова виявляться брехнею (Матвія 26:74).

Тим часом суд над Ісусом триває. Очевидно, він проходить у тій частині будинку Кайяфи, яка розташована над подвір’ям. Петро та інші, що чекають внизу, напевно, бачать, як входять і виходять різні свідки, запрошені на суд.

Галілейський говір Петра ще більше посилює підозри людей. Крім того, тут є родич Малха, якому Петро відсік вухо. Тож Петро чує звинувачення: «Хіба не тебе я бачив з ним у саду?» Коли він втретє зрікається Ісуса, то, як і було передречено, співає півень (Івана 13:38; 18:26, 27).

Очевидно, в ту мить Ісус виходить на балкон над подвір’ям. Господь обертається і дивиться Петрові у вічі. Цей погляд, мабуть, пронизує Петра наскрізь. Він пригадує слова Ісуса, які той промовив лише кілька годин тому в горішній кімнаті. Тільки уявіть, як почувається Петро, усвідомивши, що́ він зробив! Пригнічений тягарем свого гріха, він виходить звідти і гірко плаче (Луки 22:61, 62).

Як же це могло статися? Як Петро, котрий вважав себе настільки відданим і сильним духовно, міг зректися свого Господа? На суді правду викривлюють, а Ісуса виставляють як злісного злочинця. Петро міг стати на захист невинного чоловіка, але він відвернувся від того, хто має «слова вічного життя» (Івана 6:68).

Гіркий досвід Петра показує, що навіть вірна і віддана людина може похитнутися, якщо не готова до несподіваних випробувань і спокус. Нехай те, що сталося з Петром, служить застережливим прикладом для всіх Божих слуг!