Наслідуйте милосердя Єгови

«Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!» (ЛУКИ 6:36).

 1. Як фарисеї виявили себе немилосердними?

ХОЧА люди створені на образ Божий, часто вони не наслідують його милосердя (Буття 1:27). Візьмімо для прикладу фарисеїв. Як група, вони не раділи, коли Ісус милосердно вздоровив сухорукого чоловіка в суботу. Замість цього вони зібрали нараду на Ісуса, «як би Його погубити» (Матвія 12:9—14). Іншого разу Ісус зцілив чоловіка, сліпого від народження. Знову «деякі з фарисеїв» не бачили причин радіти з Ісусового співчуття. Натомість вони нарікали: «Не від Бога Оцей Чоловік,— бо суботи не дотримує» (Івана 9:1—7, 16).

2, 3. Що мав на увазі Ісус, кажучи: «Стережіться уважливо фарисейської та саддукейської розчини»?

² Черствий умонастрій фарисеїв був злочином проти людей і гріхом у Божих очах (Івана 9:39—41). Ісус мав причину попередити своїх учнів, щоб вони ‘стереглися розчини’ цієї аристократичної групи та інших релігійних прибічників, як-от саддукеїв (Матвія 16:6). Розчина у Біблії вживається як символ гріха та зіпсуття. Отже, Ісус говорив, що вчення «книжників та фарисеїв» могло зіпсувати чисте поклоніння. Як? Привчаючи людей розглядати Божий Закон виключно у світлі їхніх свавільних правил та ритуалів, разом з тим ігноруючи «найважливіше», у тому числі милосердя (Матвія 23:23). Ритуальна форма релігії зробила поклоніння Богові нестерпним тягарем.

³ У другій частині притчі про блудного сина Ісус викрив зіпсуте мислення юдейських релігійних лідерів. Батько, який у притчі представляє Єгову, палко хотів простити своєму розкаяному синові. Але старший брат, який представляв «фарисеїв та книжників», зовсім по-іншому дивився на справу (Луки 15:2).

Гнів брата

4, 5. В якому розумінні брат блудного сина «пропав»?

⁴ «А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці. І покликав одного зо слуг, та й спитав: «Що це таке?» А той каже йому: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване,— бож здоровим його він прийняв». І розгнівався той,— і ввійти не хотів» (Луки 15:25—28).

⁵ Ясно, що в Ісусовій притчі блудний син був не єдиним, хто мав труднощі. В одному довіднику говориться: «Обидва сини, описані тут, пропали. Перший — через свою неправедність, в результаті якої він деградував, другий — через надмірну впевненість у своїй праведності, яка засліпила його». Зверніть увагу, що брат блудного сина не лише відмовився радіти, але також «розгнівався». Корінь цього слова, «гнів», у грецькому оригіналі позначає не так спалах гніву, як тривалий психічний стан людини. Очевидно, брат блудного сина затаїв глибоку образу, тому, на його думку, було недоречним святкувати повернення того, хто не повинен був покидати дому взагалі.

 6. Кого представляє брат блудного сина і чому?

⁶ Брат блудного сина добре зображає тих, кого обурювало співчуття й увага Ісуса до грішників. Цих лицемірно праведних осіб не зворушувало Ісусове милосердя; вони також не віддзеркалювали радості, яка буває у небі, коли грішник отримує прощення. Замість цього Ісусове милосердя викликало в них гнів і вони почали ‘думати лукаве’ в серцях своїх (Матвія 9:2—4). Одного разу гнів деяких фарисеїв був настільки сильним, що вони викликали чоловіка, якого Ісус уздоровив, і тоді «геть його вигнали» із синагоги, очевидно, відлучивши його! (Івана 9:22, 34). Подібно до того брата з притчі, який «ввійти не хотів», юдейські релігійні провідники відмовлялися ‘тішитися з тими, хто тішиться’ (Римлян 12:15). Продовживши притчу, Ісус ще більше викрив їхнє лукаве мислення.

Помилкове мислення

7, 8. а) Чому можна сказати, що брат блудного сина не усвідомлював істинного значення синівства? б) Чим старший син відрізнявся від свого батька?

⁷ «Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: «Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив,— ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я... Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями,— ти для нього звелів заколоти теля відгодоване» (Луки 15:28—30).

⁸ Цими словами брат блудного сина виявив, що він не усвідомлював істинного значення синівства. Він служив своєму батькові як працівник роботодавцеві. Він сам так і сказав: «Служу я тобі». Правда, цей старший син ніколи не кидав дому і не порушував батькового наказу. Але чи любов спонукувала його слухатись? Чи він справді знаходив радість у служінні батькові, чи, може, став самовдоволеним, вважаючи себе добрим сином тільки тому, що виконував свої обов’язки «на полі»? Якщо він дійсно був відданим сином, чому не наслідував складу розуму свого батька? Коли з’явилася нагода виявити милосердя до свого брата, чому в його серці не знайшлося місця для співчуття? (Порівняйте Псалом 50:20—22, Хом.).

 9. Поясніть, чим юдейські релігійні провідники були подібні на старшого сина.

⁹ Юдейські релігійні провідники були подібні до цього старшого сина. Вони вважали себе відданими Богу, тому що суворо дотримувалися зводу законів. Безумовно, слухняність дуже важлива (1 Самуїла 15:22). Але надмірний наголос на вчинках обернув поклоніння Богові на механічну рутину, зовнішню відданість при відсутності правдивої духовності. Їхні розуми були опановані традиціями. У серцях не було любові. Простих людей вони вважали за бруд, навіть презирливо називали їх «проклятим народом» (Івана 7:49). Справді, як Богові могли подобатися діла тих провідників, коли їхні серця були далеко від нього? (Матвія 15:7, 8).

10. а) Чому слова «я милосердя хочу, а не жертви» були влучною порадою? б) Наскільки серйозною проблемою є брак милосердя?

¹⁰ Ісус сказав фарисеям: «Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви» (Матвія 9:13, Хом.; Осії 6:6). Вони мали неправильні пріоритети, бо без милосердя всі їхні жертви були нічого не варті. Це дійсно серйозна справа, оскільки в Біблії «немилосердні» зараховані до тих, хто в Божих очах «заслугує на смерть» (Римлян 1:31, 32, Хом.). Не дивно отже, що, за словами Ісуса, ті релігійні лідери як клас були приречені на вічне знищення. Очевидно, їхнє немилосердя було одною з причин такого присуду (Матвія 23:33). Але окремим особам з того класу ще, мабуть, можна було допомогти. На завершення своєї притчі Ісус намагався виправити мислення таких юдеїв словами батька до старшого сина. Розгляньмо як.

Батькове милосердя

11, 12. Як батько в Ісусовій притчі намагається переконати свого старшого сина і про що говорять батькові слова «брат твій»?

¹¹ «І сказав він йому: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!» (Луки 15:31, 32).

¹² Зверніть увагу, що батько сказав «брат твій». Чому? Згадайте, що раніше, звертаючись до батька, старший брат назвав блудного сина «син твій», а не «мій брат». Він, очевидно, не визнавав споріднення зі своїм братом. Тому тепер батько, фактично, каже цьому старшому синові: «Це не лише мій син. Це твій брат, твоя плоть і кров. Ти повинен радіти з його повернення!» Юдейські провідники повинні були зрозуміти Ісусову думку. Грішники, яких вони зневажали, були в дійсності їхніми «братами». Справді, «немає людини праведної на землі, що робила б добро й не грішила» (Екклезіяста 7:20). Отже, ті видатні юдеї мали всі підстави радіти, коли грішники каялись.

13. Яке серйозне питання ставиться перед нами після раптового закінчення Ісусової притчі?

¹³ На тому проханні батька притча раптово закінчується. Виходить так, ніби Ісус запрошує своїх слухачів самим придумати кінець оповідання. Хоч би якою була відповідь старшого сина, перед кожним слухачем стояло питання: «Чи ти розділиш радість, яка буває в небі, коли грішник кається?» Сьогодні християни також мають нагоду продемонструвати свою відповідь на це запитання. Як?

Наслідуючи Боже милосердя сьогодні

14. а) Як ми можемо застосувати Павлову пораду з Ефесян 5:1 щодо милосердя? б) Якого неправильного тлумачення Божого милосердя нам слід остерігатись?

¹⁴ Павло напоумляв ефесян: «Будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти» (Ефесян 5:1). Отже, як християни, ми повинні цінувати Боже милосердя, дати йому глибоко вкоренитися в наших серцях і тоді виявляти цю рису у взаєминах з іншими. Однак слід бути обачними. Боже милосердя не повинне розцінюватися як применшення гріха. Наприклад, дехто може безтурботно думати: «Якщо я вчиню гріх, то завжди можу помолитися до Бога й попросити прощення, і він виявить до мене милосердя». Таке мислення було б рівнозначним мисленню людей, які, за словами біблійного письменника Юди, «благодать нашого Бога обертають у розпусту» (Юди 4). Хоча Єгова милосердний, він «не залишає нічого без кари», коли має справу з нерозкаяними правопорушниками. (Вихід 34:7, Хом.; порівняйте Ісуса Навина 24:19; 1 Івана 5:16).

15. а) Чому старійшинам особливо потрібно підтримувати врівноважений погляд на милосердя? б) Хоча старійшини не миряться зі свідомими правопорушеннями, що вони повинні старатися робити і чому?

¹⁵ З іншого боку, нам слід бути такими ж обережними, щоб не впасти в іншу крайність — схильність бути негнучкими й осуджувати осіб, які виявляють щире каяття й побожний смуток через свої гріхи (2 Коринтян 7:11). Оскільки старійшинам довірено догляд за вівцями Єгови, необхідно, щоб вони підтримували врівноважений погляд на цю справу, особливо під час розгляду судових питань. Християнський збір необхідно підтримувати чистим, і Святе Письмо каже «вилучати лукавого», позбавляючи його спілкування (1 Коринтян 5:11—13). У той же час добре виявляти милосердя, коли для цього є чітка підстава. Тож хоча старійшини не миряться зі свідомими правопорушеннями, вони намагаються шукати люблячого і милосердного способу дій у межах справедливості. Вони добре пам’ятають біблійний принцип: «Суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Милосердя бо ставиться вище за суд» (Якова 2:13; Приповістей 19:17; Матвія 5:7).

16. а) Покажіть на основі Біблії, що Єгова справді хоче, аби особи, які провинилися, повернулися до нього. б) Як ми можемо виявити, що також щиро приймаємо повернення розкаяних грішників?

¹⁶ Притча про блудного сина показує, що Єгова хоче, аби особи, які провинилися, повернулися до нього. По суті, він залишає запрошення для них дійсним доти, доки вони не стануть безнадійними (Єзекіїля 33:11; Малахії 3:7; Римлян 2:4, 5; 2 Петра 3:9). Подібно до батька блудного сина Єгова гідно обходиться з тими, що повертаються, і приймає їх назад як повноправних членів сім’ї. Чи ти наслідуєш Єгову у цьому? Як ти реагуєш, коли поновлюють співвіруючого, котрий певний час був позбавлений спілкування? Ми вже знаємо, що «на небі радітимуть» (Луки 15:7). Але чи є радість на землі, у твоєму зборі, у твоєму серці? Чи, може, ти, як той старший син у притчі, затаїв образу, так ніби людина, яка не повинна була залишати Божої отари, не заслуговує щирого прийому?

17. а) Яка ситуація розвинулась у першому столітті в Коринті і що Павло радив робити членам того збору? б) Чому Павлове напоумлення практичне і як ми можемо застосувати його сьогодні? (Дивіться також інформацію в рамці справа).

¹⁷ Щоб допомогти нам дослідити себе у цьому відношенні, розгляньмо, що сталося близько 55 року н. е. в Коринті. Чоловік, який був виключений зі збору, зрештою впорядкував своє життя. Що повинні були робити брати? Чи їм слід було скептично дивитися на його каяття і далі уникати його? Навпаки, Павло спонукував коринтян: «Краще простити й потішити, щоб смуток великий його не пожер. Через те вас благаю: зміцніть до нього любов!» (2 Коринтян 2:7, 8). Часто розкаяні правопорушники особливо схильні піддаватися почуттю сорому й відчаю. Тому вони потребують запевнення в любові співвіруючих і Єгови (Єремії 31:3; Римлян 1:12). Це є дуже необхідним. Чому?

18, 19. а) Як коринтяни раніше виявили надмірну поблажливість? б) Як немилосердний склад розуму міг довести коринтян до того, що їх ‘перехитрував би сатана’?

¹⁸ Напучуючи коринтян прощати, Павло навів одну з причин: «Щоб нас сатана не перехитрував,— відомі бо нам його задуми» (2 Коринтян 2:11). Що він мав на увазі? Ще раніше Павло мусив докорити коринтянам за надто велику поблажливість. Вони дозволяли цьому ж чоловікові далі безкарно грішити. Таким чином збір, а особливо старійшини, грали на руку Сатані, тому що він дуже хоче стягнути на збір недобру славу (1 Коринтян 5:1—5).

¹⁹ Якщо б вони тепер впали в іншу крайність і відмовилися простити розкаяній особі, Сатана перехитрував би їх іншим чином. Як? Скориставшись із їхньої жорсткості та немилосердя. Якщо б розкаяного грішника ‘смуток великий пожер’, або, згідно з перекладом Хоменка, «зламав», яку велику відповідальність понесли б старійшини перед Єговою! (Порівняйте Єзекіїля 34:6; Якова 3:1). Тому Ісус, застерігши своїх послідовників проти спокушування «одного з малих цих», сказав: «Уважайте на себе! Коли провиниться твій брат, докори йому, а коли він покається, то вибач йому»a (Луки 17:1—4).

20. Як розуміти, що коли кається грішник, то на небі і на землі є радість?

²⁰ Тисячі, які кожного року повертаються до чистого поклоніння, вдячні за милосердя, яке Єгова виявив до них. «Я не пригадую іншої події в житті, з якої я так раділа б»,— каже одна християнська сестра про своє поновлення. Звичайно, разом з нею радіють також ангели. Приєднуймось і ми до радості в небі, яка буває, коли грішник кається (Луки 15:7). Чинячи так, ми наслідуватимемо милосердя Єгови.

[Примітки]

Для повторення

◻ Чим брат блудного сина був подібний до юдейських релігійних провідників?

◻ Чому можна сказати, що брат блудного сина не усвідомлював істинного значення синівства?

◻ Яких двох крайностей нам слід уникати, відображаючи Боже милосердя?

◻ Як ми сьогодні можемо наслідувати Боже милосердя?

[Рамка на сторінці 17]

«ЗМІЦНІТЬ ДО НЬОГО ЛЮБОВ!»

Павло сказав християнам коринтського збору стосовно виключеного правопорушника, який виявив каяття: «Вас благаю: зміцніть до нього любов!» (2 Коринтян 2:8). Грецьке слово, перекладене словом «зміцніть», є юридичним терміном, який означає «затверджувати». Так, розкаяним особам, яких поновлено, потрібно відчувати, що їх люблять, знову щиро приймають як членів збору.

Проте ми мусимо пам’ятати, що більшість у зборі не обізнана зі всіма обставинами, які довели до виключення людини зі збору і до її поновлення. До того ж можуть бути деякі, що особисто постраждали чи зазнали шкоди — можливо навіть довгострокової — від правопорушення тої особи, яка покаялася. Тому, якщо ми чутливі до таких справ, коли робиться оголошення про поновлення, ми, зрозуміло, стримаємося від виразів щирого прийому, аж поки це можна буде зробити особисто.

Як же зміцняється віра поновлених осіб, коли вони бачать, що їх щиро приймають назад як членів християнського збору! Ми можемо підбадьорити таких розкаяних осіб, розмовляючи і спілкуючись з ними в Залі Царства, в служінні та в інших відповідних ситуаціях. Зміцнюючи, або затверджуючи, таким чином свою любов до цих дорогих осіб, ми аж ніяк не применшуємо серйозності гріхів, які вони чинили. Швидше ми разом з небесним воїнством радіємо, що вони відкинули грішний шлях і повернулися до Єгови (Луки 15:7).

[Ілюстрація на сторінці 15]

Старший син не хотів радіти з повернення свого брата.