Біблійна книга 24. Єремії

Письменник: Єремія

Місця написання: Юда та Єгипет

Написання закінчено: 580 рік до н. е.

Описаний період: 647—580 роки до н. е.

ПРОРОК Єремія жив у небезпечний і бурхливий період. Єгова дав йому призначення 647 року до н. е., тобто 13-го року правління в Юді богобоязливого царя Йосії. Під час відбудови Божого дому було знайдено книгу Закону Єгови, яку прочитали цареві. Він доклав великих зусиль, аби цей Закон втілити в життя, але найбільше, що він зміг,— це тільки на якийсь час стримати сходження народу на шлях ідолопоклонства. Зло чинили як дід Йосії Манасія, котрий царював 55 років, так і його батько Амон, якого було підступно вбито лише після 2 років правління. Вони заохочували людей до нечистих оргій та огидних ритуалів і навіть почали кадити «небесній цариці» та приносити людей у жертви демонським богам. Манасія наповнив Єрусалим невинною кров’ю (Єрем. 1:2; 44:19; 2 Цар. 21:6, 16, 19—23; 23:26, 27).

² Перед Єремією стояло зовсім не легке завдання. Він мав служити пророком Єгови, передрікаючи, що Юду та Єрусалим буде спустошено, величний храм Єгови згорить, а його народ піде у неволю. Ці катастрофи здавалися неймовірними! Єремія пророкував у Єрусалимі аж 40 років, під час правління злих царів — Єгоахаза, Єгоякима, Єгояхіна (Конії) та Седекії (Єрем. 1:2, 3). Пізніше в Єгипті він пророкував про ідолопоклонство, яким там займалися євреї-вигнанці. Цей пророк закінчив свою книгу 580 року до н. е. Отже, Єремія описав 67-річний, багатий на події період (52:31).

³ Єврейською ім’я пророка та назва його книги — Йірмейа́г або Йірмейа́гу, що, очевидно, означає «Єгова звеличує; або Єгова звільняє [мабуть, з утроби]». Ця книга входить до всіх каталогів Єврейських Писань, і загалом її канонічність визнають усюди. Зворушливе сповнення ряду пророцтв за життя Єремії повністю підтверджує достовірність його книги. Крім того, ім’я Єремії декілька разів згадується в Християнських Грецьких Писаннях (Матв. 2:17, 18; 16:14; 27:9). Книгу Єремії вивчав сам Ісус. Про це свідчить той факт, що, очищаючи храм, він разом зі словами з Ісаї 56:7 процитував слова з Єремії 7:11 (Марка 11:17; Луки 19:46). Ті, хто бачив сміливість та відвагу Ісуса, навіть думали, що він — Єремія (Матв. 16:13, 14). Пророцтво Єремії про нову угоду (Єрем. 31:31—34) згадує Павло в Євреїв 8:8—12 та 10:16, 17. Також Павло процитував слова з Єремії 9:23, сказавши: «Той, хто хвалиться, нехай хвалиться Єговою» (1 Кор. 1:31). А в Об’явлення 18:21 вжито ще яскравішу ілюстрацію Єремії, щоб показати падіння Вавилона (Єрем. 51:63, 64).

⁴ Археологічні знахідки теж підтверджують достовірність оповіді книги Єремії. Наприклад, в одній вавилонській хроніці розповідається, що в 617 році до н. е. Навуходоносор здобув Єрусалим, захопив царя (Єгояхіна) і призначив правителя, якого вибрав сам (Седекію) (24:1; 29:1, 2; 37:1)a.

⁵ За винятком Мойсея, про життя жодного стародавнього пророка ми не посідаємо таких вичерпних знань, як про Єремію. Єремія багато розповідає про себе, свої почуття та хвилювання. Оповідь цього пророка виявляє його надзвичайну сміливість та відвагу і водночас покору та душевність. Він служив не тільки пророком, але й священиком, укладачем Писань та був докладним істориком. Його батьком був священик Хілкійя з Анатота, міста священиків, що лежало на півночі від Єрусалима, «у Веніяминовому краї» (1:1). Стиль Єремії чіткий, прямий і легкий для розуміння. Його книга містить надзвичайно багато прикладів та образів, також в ній є як проза, так і поезія.

ЧОМУ КОРИСНА

⁶ Це натхнене пророцтво і підбадьорливе, і корисне. Тільки подумайте, який відважний був сам пророк. Він безстрашно проголошував непопулярну звістку безбожним людям і відкидав товариство нечестивих. Єремія усвідомлював, наскільки важлива звістка Єгови, від усього серця виконував справу Єгови і ніколи її не покидав. Для нього Боже слово було, як огонь у його кістках, воно приносило йому радість і втіху (Єрем. 15:16—20; 20:8—13). Завжди будьмо такими ж ревними до слова Єгови! А також вірно й віддано підтримуймо Божих слуг, як Барух підтримував Єремію. Крім того, чудовим прикладом для нас є щира слухняність рехавітів і прихильність, яку Евед-Мелех виявляв до цього переслідуваного пророка (36:8—19, 32; 35:1—19; 38:7—13; 39:15—18).

⁷ Слово Єгови, передане Єремії, сповнилося з дивовижною точністю. Це, безперечно, зміцнює нашу віру в те, що Єгова має здатність передрікати майбутнє. Візьміть, приміром, сповнення пророцтв, які побачив сам Єремія: поневолення Седекії та знищення Єрусалима (21:3—10; 39:6—9), скинення з престолу царя Шаллума (Єгоахаза) та його смерть у неволі (Єрем. 22:11, 12; 2 Цар. 23:30—34; 2 Хр. 36:1—4), взяття в неволю до Вавилона царя Конії (Єгояхіна) (Єрем. 22:24—27; 2 Цар. 24:15, 16) і смерть фальшивого пророка Ананії менш ніж через рік після передречення (Єрем. 28:16, 17). Усі ці та інші пророцтва сповнилися саме так, як передрік Єгова. Пізніші пророки та слуги Єгови також підтверджували, що пророцтво Єремії достовірне й корисне. Скажімо, на підставі книги Єремії Даниїл збагнув, що спустошення Єрусалима мало тривати 70 років, а Ездра звернув увагу на сповнення слів Єремії наприкінці 70 років (Дан. 9:2; 2 Хр. 36:20, 21; Езд. 1:1; Єрем. 25:11, 12; 29:10).

⁸ Започатковуючи святкування Господньої вечері у колі своїх учнів, Ісус вказав на сповнення пророцтва Єремії про нову угоду. Він тоді говорив про «нову угоду, укладену на підставі моєї крові», завдяки якій учні отримали прощення і були зібрані як духовний народ Єгови (Луки 22:20; Єрем. 31:31—34, НС). Христос уклав угоду про Царство із зачатими духом особами — членами нової угоди, аби вони разом з ним правили в небі (Луки 22:29; Об’яв. 5:9, 10; 20:6). У пророцтві Єремії багато разів вказується на це Царство. Єремія не тільки переповідав присуди на невірний Єрусалим, але й подав промінчик надії: «Ось дні наступають,— говорить Господь,— і поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий,— і правосуддя та правду в Краю запровадить». Ім’я того царя — «Господь [«Єгова», НС] — праведність наша» (Єрем. 23:5, 6).

⁹ Єремія знову говорить про відновлення: «І будуть служити вони тільки Господеві, Богові своєму, і цареві своєму Давидові, якого поставлю Я їм» (30:9). Наприкінці він передає слова потіхи, промовлені Єговою про Ізраїль та Юду, повідомляючи, що ‘тими днями та часу того Єгова зростить Давидові Пагінця справедливости’, аби помножити його насіння і аби його ‘син царював на троні його’ (33:15, 21). Ніхто не сумнівається в тому, що останок повернувся з Вавилона. І так само ми можемо бути певні, що Царство цього праведного «Пагінця» встановить справедливість по всій землі (Луки 1:32).

[Примітка]