Він навчився від свого Вчителя прощати

 1. Що, мабуть, було найгіршою миттю в житті Петра?

ПЕТРО ніколи не забуде тої хвилини, коли вони зустрілись поглядами. Чи промайнула в очах Ісуса тінь розчарування або докору? Ми ніколи про це не довідаємось. З Біблії відомо лише те, що «Господь обернувся й подививсь на Петра» (Луки 22:61). Глянувши у вічі Ісусу, Петро, без сумніву, усвідомив, наскільки жахливим був його вчинок. Сталося те, що передрік Ісус і що так впевнено заперечував Петро. Петро зрікся свого улюбленого Вчителя, і то була чи не найгірша мить у його житті.

 2. Який урок мав засвоїти Петро і чим для нас повчальна розповідь про нього?

² Петру здавалось, що це кінець. А втім, завдяки сильній вірі він мав шанс виправити помилку і засвоїти один з найважливіших уроків. Цей урок пов’язаний з прощенням. Спробуймо разом з Петром пройти нелегкий шлях такого навчання, адже кожному з нас треба вчитись прощати.

3, 4. а) Яке запитання Петро поставив Ісусу і що Петро міг думати? б) Як Ісус показав, що Петро керувався мисленням, поширеним за його часу?

³ Приблизно за півроку до описаних подій Петро, перебуваючи в рідному місті, Капернаумі, запитав Ісуса: «Господи, якщо мій брат грішить проти мене, скільки разів я повинен прощати йому? Аж до семи разів?» Петро, мабуть, прагнув показати свою великодушність. Зрештою, релігійні вчителі його часу вважали, що прощати можна до трьох разів. Ісус відповів: «Не до семи, а до сімдесяти семи разів» (Матв. 18:21, 22).

⁴ Чи Ісус хотів сказати, що Петрові треба рахувати, скільки разів його образили? Аж ніяк! Назвавши 77 замість Петрових 7, Ісус показав, що для прощення немає меж (1 Кор. 13:4, 5). Він розумів, що на Петра впливав дух суспільства, в якому не було співчуття та милосердя, суспільства, де кожен рахував образи і скупо відмірював прощення. Але Бог вчить пробачати багато і великодушно. (Прочитайте 1 Івана 1:7—9).

 5. Коли можна найліпше навчитися прощати?

⁵ Петро не сперечався з Ісусом. Та чи слова Вчителя торкнулись його серця? Нерідко ми вчимося вибачати, коли самі відчайдушно прагнемо прощення. Подивімось, що відбувалося незадовго до Ісусової смерті. У ті важкі години Ісусу довелося ще не раз простити Петрові.

 6. Як повівся Петро, коли Ісус дав апостолам урок смиренності, і як на це зреагував Ісус?

⁶ Це була вирішальна ніч — земне життя Ісуса добігало кінця. Він мав багато чого навчити своїх апостолів. Наприклад, Ісус прагнув, щоб вони засвоїли урок смиренності. Він помив учням ноги, хоча зазвичай це робив найнижчий слуга. Спочатку Петро висловив своє здивування, потім взагалі заборонив Ісусові мити йому ноги. А через мить він уже наполягав, щоб Учитель помив йому не тільки ноги, але й руки та голову. Ісус не втратив терпіння, натомість спокійно пояснив свої дії (Ів. 13:1—17).

7, 8. а) Як ще Петро випробовував Ісусове терпіння? б) Як Ісус і далі виявляв доброту й готовність прощати?

⁷ Невдовзі після цього Петро знову випробував Ісусове терпіння. Апостоли почали сперечатися, хто з них найбільший. Петро, мабуть, теж брав участь у цій безглуздій суперечці, яка зчинилася через людську гордість. Ісус лагідно виправив їхнє мислення. Більш того, він похвалив апостолів за щось добре — за вірність, яку вони виявили, залишаючись зі своїм Учителем. Однак Ісус також передрік, що всі вони покинуть його. Петро присягався не полишати Ісуса навіть перед лицем смерті. На це Ісус сказав, що тієї ж ночі, перш ніж двічі заспіває півень, Петро тричі зречеться свого Вчителя. Тоді Петро не лише заперечив Ісусові, але й почав вихвалятися, кажучи, що він найвідданіший з усіх апостолів (Матв. 26:31—35; Марка 14:27—31; Луки 22:24—28; Ів. 13:36—38).

⁸ Чи переповнило це чашу Ісусового терпіння? Ні. Хоча той період і був важким для Ісуса, він зосереджувався на добрих рисах своїх недосконалих апостолів. Ісус знав, що Петро зрадить його, проте сказав: «Я благав про тебе, щоб віра твоя не ослабла. Ти ж, коли повернешся, зміцни своїх братів» (Луки 22:32). Так Ісус висловив упевненість у тому, що Петро виправить свою помилку і відновить ревне служіння. Це справді чудовий приклад доброти й готовності прощати.

9, 10. а) Якого виправлення потребував Петро в Гефсиманському саду? б) Про що нам нагадують Петрові помилки?

⁹ Пізніше в Гефсиманському саду Ісусові вкотре довелось давати пораду Петрові. Ісус попросив Петра, Якова та Івана пильнувати, поки він буде молитись. Ісус відчував душевні муки і потребував підтримки, однак Петра й двох інших апостолів щоразу перемагав сон. Тоді Ісус співчутливо і з розумінням сказав: «Звичайно, дух бадьорий, але тіло слабке» (Марка 14:32—41).

¹⁰ Незабаром у сад прийшла юрба зі смолоскипами, мечами й палицями. У цій ситуації треба було виявити обережність і проникливість, та Петро повівся необдумано. Замахнувши мечем, він відрубав вухо Малху, рабові первосвященика. Ісус спокійно зробив Петру зауваження, зцілив раба і висловив принцип, яким донині керуються його послідовники,— уникати будь-якої форми насильства (Матв. 26:47—55; Луки 22:47—51; Ів. 18:10, 11). Того дня Петро припустився багатьох помилок, які Ісус йому великодушно простив. Приклад Петра підтверджує, що «всі ми раз у раз спотикаємось». (Прочитайте Якова 3:2). Хто з людей не потребує Божого вибачення щодня? Однак для Петра день ще не закінчився, і, на жаль, найгірше було попереду.

11, 12. а) Як Петро виявляв мужність після того, як схопили Ісуса? б) Як Петро не спромігся дотримати свого слова?

¹¹ Ісус запитав людей з натовпу, кого вони шукають, і попросив відпустити апостолів. Петро безпорадно дивився, як зв’язували Ісуса. Він, як і решта учнів, утік.

¹² Потім Петро з Іваном, очевидно, пішли до будинку, де жив колишній первосвященик Анна. Саме там допитували Ісуса. Коли його вивели звідти, Петро та Іван ішли за ним «на безпечній відстані» (Матв. 26:58; Ів. 18:12, 13). Петро не був боягузом. Щоб іти за натовпом озброєних чоловіків, одного з яких він поранив, потрібно було мужності. І все ж у тій ситуації Петро не виявив вірності й відданої любові, про які так упевнено заявляв кілька годин перед тим. Він не був готовий померти за свого Вчителя (Марка 14:31).

13. Що треба робити, аби точно наслідувати Христа?

¹³ Нині багато хто, подібно до Петра, йде за Христом «на безпечній відстані» — так, щоб цього не помічали інші. Але, як згодом написав сам Петро, щоб бути справжнім послідовником Ісуса, треба якомога точніше йти його слідами, не зважаючи на можливі наслідки. (Прочитайте 1 Петра 2:21).

14. Що Петро робив у ніч, коли судили Ісуса?

¹⁴ Нерішучою ходою Петро підійшов до брами одного з розкішних будинків. Це була резиденція Кайяфи, заможного та впливового первосвященика. Зазвичай такі доми мали внутрішнє подвір’я, до якого заходили через браму. Петро старався потрапити всередину, але його не впустили. Тоді Іван, котрий уже був на подвір’ї, попросив служницю пропустити Петра. Здається, Петро не хотів стояти біля Івана. Він також не намагався ввійти до будинку, щоб бути поруч зі своїм Учителем. Він залишався на подвір’ї разом з рабами та слугами, котрі в ці холодні нічні години грілися біля вогнища. Петро спостерігав за тим, як фальшиві свідки по черзі заходили до будинку, де судили Ісуса (Марка 14:54—57; Ів. 18:15, 16, 18).

15, 16. Як виконалося Ісусове передречення про те, що Петро тричі його зречеться?

¹⁵ При світлі вогню служниця, котра впустила Петра, краще розгледіла його і, впізнавши, вигукнула: «Ти теж був з тим галілеянином, Ісусом!» Захоплений зненацька, Петро сказав, що не знає Ісуса і взагалі не розуміє, про що вона говорить. Аби його ніхто не бачив, Петро відійшов до воріт, але там його помітила інша дівчина. Вона також зауважила: «Цей чоловік ходив з тим назарянином, Ісусом». Петро заприсягнув: «Я не знаю цього чоловіка!» (Матв. 26:69—72; Марка 14:66—68). Можливо, саме тоді вперше заспівав півень. Але Петро був надто збентежений і зовсім забув про Ісусове передречення, висловлене кількома годинами раніше.

¹⁶ Петро й далі намагався залишатись непоміченим, однак через деякий час до нього підійшло кілька людей, серед яких був родич Малха, котрому Петро відтяв вухо. Цей чоловік сказав: «Хіба не тебе я бачив з ним у саду?» Петро почав переконувати їх, що вони помиляються, присягаючи і накликаючи на себе прокляття, якщо він обманює. Тільки-но Петро це промовив, як почув, що півень заспівав удруге (Ів. 18:26, 27; Марка 14:71, 72).

17, 18. а) Якою була реакція Петра, коли він усвідомив, що зрікся свого Вчителя? б) Чого міг побоюватися Петро?

¹⁷ Ісуса вивели на балкон, котрий виходив на подвір’я. У цей момент Петро зустрівся поглядом з Ісусом і завмер — він щойно зрадив свого Вчителя! Приголомшений і розчавлений тягарем провини, Петро вийшов з подвір’я. Він блукав вулицями, освітленими сяйвом повного місяця, який уже хилився до обрію. Все довкола пливло, наче в тумані. Петрові на очі набігали сльози. Він не витримав і розридався (Марка 14:72; Луки 22:61, 62).

¹⁸ Вчинивши тяжкий гріх, людина схильна думати, що їй ніколи не пробачать. Петро, очевидно, вважав так само. Чи міг він сподіватись Ісусового прощення?

19. Що Петро міг думати про свою зраду і чому попри це він не впав у розпач?

¹⁹ Зійшло сонце, і муки Петра ставали дедалі нестерпнішими. Як сильно він, мабуть, картав себе, коли пополудні Ісус після годин знущань помер на стовпі. Петро здригався від думки, що в цей останній день життя свого Вчителя він додав йому ще більше болю. Хоча Петро був дуже зажурений, він не впав у розпач. Невдовзі він знову перебував у товаристві апостолів та інших учнів (Луки 24:33). Апостоли потішали один одного і жалкували, що покинули Ісуса тієї ночі.

20. Чого нас вчить мудре рішення Петра?

²⁰ У цій ситуації Петро прийняв наймудріше рішення. Коли хтось, ідучи слідами Ісуса, оступається і падає, Бог зважає не на те, яким великим було падіння, а на те, як щиро людина прагне підвестися і виправити помилку. (Прочитайте Приповістей 24:16). Петро виявив справжню віру, бо, незважаючи на пригнічення, хотів бути разом з одновірцями. Людина, яку переповнює смуток і сором, схильна усамітнюватись, але це небезпечно (Прип. 18:1). Краще перебувати у товаристві одновірців та відновлювати свої духовні сили (Євр. 10:24, 25).

21. Що почув Петро завдяки тому, що перебував зі своїми духовними братами?

²¹ Як добре, що Петро був разом зі своїми духовними братами, адже він почув важливу звістку: Ісусове тіло зникло! Петро та Іван побігли до Ісусової гробниці, закритої великим каменем. Іван був молодший, тому прибіг першим. Побачивши, що гробниця відкрита, він зупинився. А Петро, хоч і задихався від бігу, без вагань ввійшов усередину. Гробниця була порожня (Ів. 20:3—9).

22. Завдяки чому весь смуток і сумніви Петра розвіялись?

²² Чи повірив Петро, що Ісус воскрес? Спочатку ні. Він сумнівався навіть тоді, коли вірні християнки розповіли, як їм з’явився ангел і сповістив, що Ісус встав з мертвих (Луки 23:55—24:11). Проте під кінець того дня увесь його смуток і сумніви розвіялись. Ісус живий! Тепер він був могутнім духом. Ісус з’явився усім апостолам, але одному з них він виявив особливу увагу. Ось що сказали апостоли: «Господь дійсно воскрес і з’явився Симону» (Луки 24:34). Апостол Павло, пишучи про той пам’ятний день, також сказав, що Ісус «з’явився Кифі, а потім дванадцятьом» (1 Кор. 15:5). Симон і Кифа — це інші імена Петра. Ісус прийшов до апостола, коли той, очевидно, був наодинці.

23. Чому християнам, котрі вчинили серйозний гріх, варто пам’ятати приклад Петра?

²³ У Біблії нічого не сказано про подробиці тієї зустрічі. Можна лише уявити, як радів Петро, побачивши, що Господь живий. Тепер він міг виразити свій жаль і каяття, адже понад усе прагнув прощення. Ісус великодушно йому простив. Християнам, які піддалися гріху, варто пам’ятати приклад Петра. Ніколи не думаймо, що ми не варті Божого прощення. Ісус досконало віддзеркалював риси свого Батька, котрий «пробачає багато» (Ісаї 55:7).

24, 25. а) Розкажіть, як Петро рибалив уночі на Галілейському морі. б) Як зреагував Петро, побачивши чудо, що Ісус здійснив уранці?

²⁴ Ісус сказав своїм апостолам піти в Галілею, де вони мали знову зустрітися з ним. Прибувши туди, Петро вирішив порибалити на Галілейському морі. До нього долучилися інші. Усе довкола було рідним і знайомим: скрип човна, плескіт хвиль, шорсткий невід у руках. Тут він провів значну частину свого життя. Чи роздумував Петро тієї ночі, яким воно буде тепер, коли Ісусове служіння на землі завершилось? Чи приваблювало його просте життя рибалки? Настав ранок, а улову не було (Матв. 26:32; Ів. 21:1—3).

²⁵ На світанку учні побачили чоловіка, який гукав до них з берега. Він наказав їм закинути сіті з іншого боку човна. Ті послухались і витягли великий улов — 153 рибини! Петро одразу зрозумів, хто це. Він вискочив з човна і поплив до берега. Ісус приготував для учнів сніданок — печену рибу. Потім він заговорив до Петра (Ів. 21:4—14).

26, 27. а) Що Ісус тричі запропонував Петрові? б) Як Ісус показав, що цілковито простив Петру?

²⁶ Ісус запитав апостола, чи той любить свого Господа «більше, ніж це», очевидно, вказуючи на великий улов. Чи любив Петро рибальство більше, ніж Ісуса? Петро тричі зрікся свого Господа, і тепер Ісус дав йому нагоду тричі засвідчити перед іншими свою любов. Після цього Ісус пояснив, як виявляти таку любов. Петро мав поставити віддане служіння Богові на перше місце в житті, годуючи і пасучи овечок Христа, тобто його вірних послідовників (Луки 22:32; Ів. 21:15—17).

²⁷ Так Ісус запевнив, що Петро залишався цінним у його очах і в очах його Батька. Апостол мав виконувати важливе завдання в зборі, що перебував під наглядом Христа. Це переконливий доказ того, що Ісус повністю простив Петра. Безумовно, таке милосердя дуже зворушило апостола.

28. Як Петро довів, що є справжньою Скелею?

²⁸ Упродовж багатьох років Петро віддано виконував доручену йому справу. Він зміцняв своїх духовних братів, як наказав йому Ісус в останню ніч свого життя. Петро з добротою і терпінням годував та пас Христових овечок. Симон, якого Ісус назвав Петром, тобто Скелею, повністю виправдав це ім’я. Він був стійкою і надійною опорою для збору. Про це свідчать два теплі листи Петра, які стали невід’ємною частиною Біблії. Вони показують, що Петро добре засвоїв урок прощення, якого навчився від Ісуса. (Прочитайте 1 Петра 3:8, 9; 4:8).

29. Як наслідувати Петрову віру та милосердя його Вчителя?

²⁹ Нехай це стане уроком і для нас. Чи ми щодня просимо в Бога прощення за численні помилки? Чи віримо, що він пробачає нам і не згадує наших гріхів? Чи охоче прощаємо іншим? Якщо так, то наша віра буде такою ж, як у Петра, а милосердя — як у його Вчителя.