Знову перед Синедріоном, а потім перед Пилатом

Ніч уже закінчується, коли Петро втретє зрікається Ісуса. Члени Синедріону завершують свою пародію на суд і розходяться. Але в п’ятницю на світанку вони збираються знову, очевидно, для того, щоб надати нічному суду законного вигляду. До них приводять Ісуса.

— Якщо ти Христос, скажи це,— знову вимагають судді.

— Навіть якби я вам сказав, ви ніколи б не повірили, а якби запитав вас, не відповіли б,— говорить Ісус. Однак він сміливо виявляє, що є тим, про кого передрікалося в Даниїла 7:13. Ісус каже: «Відтепер Син людський сидітиме біля могутньої Божої правиці» (Луки 22:67—69; Матвія 26:63).

— Значить, ти Божий Син? — допитуються вони.

— Ви самі кажете, що це я,— відповідає Ісус.

Здається, для суддів цих слів достатньо, щоб засудити Ісуса до страти за богозневагу. Вони кажуть: «Хіба треба нам ще якогось свідчення?» (Луки 22:70, 71; Марка 14:64). Тож вони зв’язують Ісуса і відводять до римського намісника Понтія Пилата.

Можливо, Юда Іскаріот бачить, що Ісуса ведуть до Пилата. Коли Юда усвідомлює, що Ісуса засудили, його починає мучити сумління. Він у відчаї. Але замість того, щоб звернутись до Бога і щиро розкаятись, він іде до старших священиків, щоб віддати 30 срібняків. Юда каже їм:

— Згрішив я, бо зрадив невинну людину!

— А нам що до того? Дивись сам,— безсердечно відповідають вони (Матвія 27:4).

Юда кидає 30 срібняків у храмі, а тоді коїть ще один гріх — намагається вчинити самогубство. Коли він хоче повіситись, гілка, до якої він прив’язує мотузку, очевидно, ламається, і його тіло падає та розбивається об каміння (Дії 1:17, 18).

Рано-вранці Ісуса приводять до палацу Понтія Пилата. Однак юдеї, які ведуть Ісуса, не входять у палац. Вони думають, що, наблизившись до язичників, опоганяться і не зможуть спожити пасхальну їжу 15 нісана — у перший день Свята прісного хліба, яке вважається частиною Пасхи.

Пилат виходить до них і питає:

— У чому ви звинувачуєте цього чоловіка?

— Якби він не був злочинцем, ми б не видали його тобі,— відповідають вони.

Можливо, Пилат відчуває, що вони тиснуть на нього, тому каже:

— Забирайте його і самі судіть за вашим законом.

— За законом ми нікого не можемо вбити,— говорять юдеї, виявляючи свій лиховісний задум (Івана 18:29—31).

Якщо під час Пасхи Ісус загине від їхніх рук, то серед народу може здійнятися заворушення. Якщо ж Ісуса стратять за політичним звинуваченням римляни (на що вони мають право), то юдеям вдасться уникнути відповідальності перед народом.

Релігійні провідники не кажуть Пилату, що визнали Ісуса винним у богозневазі. Вони вигадують інші звинувачення: «Ми виявили, що цей чоловік [1] баламутить наш народ, [2] забороняє платити податки цезарю і [3] говорить, що є Христом, царем» (Луки 23:2).

Звинувачення в тому, що Ісус називає себе царем, непокоїть Пилата, який є представником Риму. Тож він знову заходить у палац, кличе до себе Ісуса і запитує: «Ти Цар юдейський?» — іншими словами: «Ти проголосив себе царем, порушивши закон імперії і виступивши проти цезаря?» Можливо, Ісус хоче дізнатися, що́ Пилату вже відомо про нього, тому він питає: «У тебе самого виникло таке запитання? Чи, може, ти почув про мене від інших?» (Івана 18:33, 34).

Даючи зрозуміти, що йому нічого не відомо про Ісуса і він хоче знати факти, Пилат відповідає: «Хіба я юдей? Мені тебе видав твій же народ і старші священики. Що ж ти зробив?» (Івана 18:35).

Ісус не намагається ухилитись від обговорення найважливішого питання — питання про Царство. Його відповідь, без сумніву, дуже дивує намісника Пилата.