Перлини з Євангелія від Луки
СИН Єгови, Ісус Христос, є дуже відомий за Його співчутливість. Як же придатно, щоб письменник Євангелія від Луки писав про співчуття, милостивість, і співчутливість! Для євреїв, як також язичників, він дуже співчутливо описав Ісусове земне життя.
З цього євангелія стає відомо, що його написала вчена людина. Наприклад, вступ написано класичною мовою із сукупністю слів словникового складу. Такі пункти є доказом на те, що Лука був освіченим лікарем (Колосян 4:14). Лука навернувся до християнства після Ісусової смерті, і прибув з Павлом у Єрусалим після Павлової третьої місіонерської подорожі. Тому, коли Павла заарештували й посадили в тюрму в Кесарії, цей пильний дослідник проводив інтерв’ю з наочними свідками, а також розглядав публічні записи, і з цього нагромадив свій матеріал (1:1-4; 3:1, 2). Він мабуть написав своє євангеліє в Кесарії десь протягом двох років Павлового ув’язнення в тому місті, близько 56—58 р. н. е.
Деякі виняткові риси
Принаймні шість з Ісусових чуд винятково згадуються в Євангелії від Луки. Ці чуда такі: чудесний улов риби (5:1-6); воскресіння сина вдови в Наїні (7:11-15); зцілення скорченої жінки (13:11-13); зцілення чоловіка хворого на водянку (14:1-4); очищення десятьох прокажених (17:12-14); уздоровлення раба первосвященика на відтяте вухо (22:50, 51).
Також винятковими в Євангелії від Луки є декотрі з Ісусових притч. Між цими притчамі такі: про двох боржників (7:41-47); добросусідського самарянина (10:30-35); неродюче фігове дерево (13:6-9); величну вечерю (14:16-24); блудного сина (15:11-32); заможного чоловіка й Лазаря (16:19-31); вдову й неправедного суддю (18:1-8).
Хвилюючі пригоди
Лікар Лука турбувався жінками, дітьми, і старими людьми. Тільки він згадує неродючість Єлисавети, її зачаття, і народження Івана. Тільки в його Євангелії читаємо про появу ангела Гавриїла перед Марією. Лука був спонуканий написати, що немовлятко Єлисавети затріпотало в її утробі, коли вона зачула Маріїн привіт. Тільки він говорить про обрізання Ісуса і Його присвячення в храмі, де Його бачили старенький Семен і Анна. І тільки в Євангелії від Луки читаємо про дитинство Ісуса й Івана Хрестителя (1:1—2:52).
Коли Лука писав про горем-прибиту вдову в Наїні якій помер її єдиний син, то каже, що Ісус «змилосердивсь над нею» й воскресив юнака до життя (7:11-15). Тільки в Євангелії від Луки читаємо співчутливу пригоду із Закхеєм, старшим над митниками. Будучи малим на ріст, він виліз на дерево, щоб побачити Ісуса. Як він здивувався, коли Ісус сказав йому, що перебуватиме в його домі! Лука показує, що цей візит доказався великим благословенням цьому щасливому хазяїнові (19:1-10).
Літературна праця лікаря
В Євангелії поміщаються багато термінів і слів медичного значення. Інші письменники Святого християнського грецького Письма, або не користувались цими словами, або не надавали їм медичного значення. Можна сподіватись медичної мови в літературному творі лікаря.
Наприклад, тільки Лука каже, що Петрова теща лежала «у великій гарячці» (4:38, НС). Він також написав: «Ось один чоловік, увесь укритий проказою» (5:12). Інші письменники Євангелія згадують тільки проказу. Але лікар Лука каже, що проказа цього чоловіка вже була затяжна.
Проникливість у звичаї
Лука каже, що коли Марія породила Ісуса, то «сповила Його» (2:7). У євреїв був звичай обмивати новонароджене немовлятко й натирати його сіллю, мабуть щоб висушити й ущільнити шкіру. Немовлятко сповивали, так як мумію. Сповиття вирівнювало тіло й огрівало його. Обв’язували голову й підборіддя, мабуть щоб немовлятко привчалось дихати крізь ніс. Один рапорт з 19 століття про подібні звичаї сповиття цитував відвідувача Єрусалима так: «Я взяв немовлятко в руки. Його тіло було дуже тісно сповите полотном білого й пурпурного кольору. Обв’язали його ручки й ніжки, а голову сповито малим червоним платком, обвито під шию й лоб малими складками».
В Євангелії від Луки також маємо проникливість у першостолітні похоронні звичаї. Біля брам Наїна Ісус бачив, як виносили «вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста» (7:11, 12). За звичаєм померлих ховали поза містом, і друзі супроводжували трупа до могили. Похоронні ноші мабуть були сплетені з лозини з жердинами в кутах для носіння на плечах процесією на цвинтар.
В іншій ілюстрації записана Лукою, Ісус говорив про одного чоловіка який попався розбійникам. На нього натрапив добросусідський самарянин і «обв’язав йому рани, наливши оливи й вина» (10:34). За звичаєм так доглядали поранених. Олива пом’якшувала рану й полегшувала біль (Ісаї 1:6). Але навіщо ж поливати рану вином? У Журналі американського медичного товариства (англ.) каже: «У Греції вино було головний лік... Гіппократ з Коса (460—370 до н. е.)... широко застосовував вино, і приписував його для перев’язування рани, щоб прохолоджувати на гарячку, і як очисний й сечогінний засіб». Ісус у Своїй ілюстрації натякав на антисептичні й дезинфікуючі якості вина, як також ефективність оливи, як засіб гоїти рани. Звичайно, головний пункт цієї притчи такий: Дійсний ближній поводиться милостиво. Ми так само повинні поводитися одні з одними (10:36, 37).
Уроки в покірності
Тільки Лука записав Ісусову притчу, коли спостерігав гостей вибираючих собі перші місця при обіді. Під час обідів, гості сиділи напів лежачі на диванах по трьох сторонах столу. З четвертої сторони слуги доносили до столу харч. За звичаєм троє осіб лежали на невеличкому дивані, з обличчям до стола спираючись на лівому лікті, беручи харч правою рукою. Ці три позиції вказували на те, що особа мала вище, середнє, або останнє місце на дивані. Особа на останньому, третьому дивані, мала найменше місце при обіді. Ісус сказав: «Як ти будеш запрошений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: Приятелю,— сідай вище! Тоді буде честь тобі перед покликаними з тобою» (14:7-10). Так, у покірності ми повинні мати інших на першому місці від себе самих. Пояснюючи свою притчу, Ісус сказав: «Хто бо підноситься — буде впокорений, а хто впокоряється — той піднесеться» (14:11).
Ісусова притча про митника й фарисея, які молились у храмі, також підкреслює покірність і знаходиться тільки в Євангелії від Луки. Між іншим, фарисей сказав,— «Я пощу два рази на тиждень» (18:9-14). Закон вимагав пощення тільки раз на рік (3 Мойсеєва 16:29). Але фарисеї впадали в крайність відносно посту. Фарисей в Ісусовій притчі постив другого дня в тижні гадаючи, що в той день Мойсей пішов на гору Сінайську, на якій одержав від Бога дві таблиці Свідоцтва. Кажуть, що Мойсей зійшов з гори п’ятого дня в тижні (2 Мойсеєва 31:18; 32:15-20). Фарисей постив два рази на тиждень на доказ своєї побожності. Ця притча повинна спонукувати нас ставати покірними, а не вихваляти свою власну праведність.
Ці перлини з Євангелії від Луки доказують його бути винятковим й повчальним Євангелієм. Події, які згадуються в цьому Євангелії, допомагають нам оживляти в пам’яті хвилюючі події під час Ісусової служби на землі. Ми також користаємо з інформації про деякі звичаї. Бог зокрема поблагословить нас якщо будемо застосовувати ці уроки до життя, як наприклад, уроки про милосердя й покірність, яких навчаємось з цього Євангелія від Луки, улюбленого лікаря.