Любов до ближнього є можливою
ПРИТЧА Ісуса Христа про самарянина виявила, що таке насправді щира любов до ближнього (Луки 10:25—37). Ісус також навчав: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою». Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Матвія 22:37—39).
Чи ви відчуваєте, подібно як і багато інших людей, що важко любити свого ближнього, який належить до іншої етнічної групи? Мабуть, це тому, що ви почули про дискримінацію та несправедливість або відчули це на собі. Можливо навіть, з вами або вашими близькими жорстоко повелися люди іншої групи.
Оскільки Ісус визначив, що одним із Божих наказів є любити свого ближнього, ви можете подолати такі сильні відчуття. Ключем до цього є таке саме ставлення до людей, яке є у Бога і Христа. Щодо цього, розгляньмо Ісусів приклад та приклад ранніх християн.
Гарний Ісусів приклад
Євреї в першому столітті дуже погано ставилися до самарян — людей, які жили в області поміж Іудеєю та Галілеєю. Одного разу єврейські противники зневажливо запитали Ісуса: «Чиж не добре ми кажемо, що Ти самарянин і демона маєш?» (Івана 8:48). Антисамарянський настрій був таким сильним, що декотрі євреї навіть прилюдно проклинали самарян у синагогах і кожного дня молилися, щоб самаряни не отримали вічного життя.
Немає сумніву, що усвідомлення цієї закоренілої ненависті спонукало Ісуса розповісти притчу про самарянина, який виявився справжнім ближнім, подбавши про побитого розбійниками єврея. Як же Ісусові відповісти, коли один єврей, досвідчений у Мойсеєвому Законі, запитав: «А хто то мій ближній?» (Луки 10:29). Звичайно, Ісус міг відповісти прямо, сказавши: «Твоїм ближнім є не тільки співізраїльтянин, але й інші люди, навіть самаряни». Проте Ісус розумів, що в такий спосіб погодитися із цим було б важко. Отже він розповів притчу про єврея, над яким змилосердився самарянин. Таким чином, Ісус допоміг єврейським слухачам дійти висновку, що правдива любов до ближнього поширюється на неєвреїв.
В Ісуса не було антисамарянських настроїв. Одного разу, подорожуючи через Самарію, він зупинився біля криниці, а його учні пішли до поблизького міста купити їжі. Коли одна самарянка прийшла набрати води, він сказав: «Дай напитись Мені!» Оскільки євреї не мали нічого спільного із самарянами, вона запитала: «Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки?» Тоді Ісус почав їй свідчити, а навіть відкрито виявив, що є Месією. У відповідь на це вона пішла до міста і покликала інших, щоб ті прийшли і послухали його. З яким наслідком? «З того... міста багато-хто із самарян в Нього ввірували». Який же чудовий результат того, що Ісус не був у неволі зухвалого духу своїх сучасників! (Івана 4:4—42).
Бог є безстороннім
Божим наміром було те, щоб Ісус проповідував, в основному, євреям — «овечкам загинулим дому Ізраїлевого» (Матвія 15:24). Отже, його ранні послідовники були єврейського походження. Але лише через три роки після вилиття святого духу в П’ятидесятницю 33 року н. е. Єгова виявив своє бажання, щоб єврейські віруючі поширили працю роблення учнів до людей з інших народів, язичників.
Для єврея було б дуже важко любити самарянина, як самого себе. Ще важче було б виявити братню любов до необрізаних язичників, людей, які, на відміну від самарян, не мали нічого спільного з євреями. Коментуючи ставлення євреїв до язичників, в «Інтернешнл стандард Байбл енсайклопідія» говориться: «Ми бачимо в н[овозавітні] часи вияви найбільшої відрази, презирства і ненависті. Вони [язичники] вважалися нечистими, з якими було заборонено мати будь-які дружні стосунки. Вони були ворогами Бога та його людей, їм не можна було мати знання про Бога, хіба що вони ставали прозелітами, і навіть тоді їх не могли, як у давнину, сприймати як повноправних членів суспільства. Євреям було заборонено давати їм пораду, і, якщо ці люди запитували про пов’язані із Богом справи, їх потрібно було проклинати».
Тоді як багато хто дотримувався такого погляду, Єгова спричинив, що апостол Петро побачив видіння, в якому йому було сказано: «Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!» Після цього Бог скерував його до дому язичника Корнилія. Петро засвідчив Корнилію, його сім’ї та іншим язичникам про Христа. «Пізнаю я поправді,— сказав Петро,— що «не дивиться Бог на обличчя», але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду». Під час того як Петро ще проповідував, на нових віруючих зійшов святий дух, а потім вони охрестилися і стали першими язичеськими послідовниками Христа (Дії, 10-й розділ).
Єврейські послідовники погодились із цим, зрозумівши, що Ісусів наказ «робити учнями людей усіх народів» не обмежувався до євреїв у всіх країнах, але обіймав язичників (Матвія 28:19, 20, НС; Дії 11:18). Перемагаючи усі свої антиязичеські почуття, вони енергійно організували проповідницьку кампанію, щоб робити учнів серед народів. Не минуло й 30 років, а можна було сказати, що добра новина вже проповідувалася «всьому створінню під небом» (Колосян 1:23).
В авангарді цієї проповідницької роботи був апостол Павло, християнин єврейського походження. Перш ніж стати послідовником Христа, він був ревним членом релігійної секти фарисеїв. Вони дивилися звисока не тільки на язичників, але й простих людей своєї національності (Луки 18:11, 12). Але Павло не дозволив цим поглядам утримувати його від виявлення братньої любові до інших. Замість цього він зробився «апостолом язичників», присвятивши своє життя праці роблення учнів по всіх середземноморських країнах (Римлян 11:13, Деркач).
Під час служіння Павла каменували, били й ув’язнювали (Дії 14:19; 16:22, 23). Чи такі суворі випадки в житті спонукали його озлобитись та дійти висновку, що він марнує свій час, перебуваючи серед деяких народів та етнічних груп? Зовсім ні. Він знав, що за його днів було чимало щиросердих людей, порозкиданих по багатьох етнічних групах.
Коли Павло знаходив язичників, які хотіли вчитися про Божі шляхи, він сповнювався любов’ю до них. Наприклад, він писав до солунян: «Ми серед вас були тихі, немов годувальниця та, яка доглядає дітей своїх. Так бувши ласкаві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Євангелію, але й душі свої, бо були ви улюблені нам» (1 Солунян 2:7, 8). Ці зворушливі слова виявляють, що Павло справді любив язичеських солунян і не дозволив нічому позбавити себе радості від добрих стосунків з ними.
Любов до ближнього на ділі
Нині, як і в першому столітті, ті, що належать до християнського збору, розвивають близьку любов до людей усіх етнічних груп. Розвиваючи Божий погляд на інших і проповідуючи добру новину про Боже Царство, правдиві християни поглиблюють своє розуміння людей, яких вони, можливо, ніколи не знали. Вони навіть відчувають братню любов до них (Івана 13:34, 35). Ви також можете це відчути.
Така любов панує серед Свідків Єгови, хоча вони й живуть у 229 країнах і є представниками «усякого люду, і племен, і народів, і язиків» (Об’явлення 7:9). Будучи всесвітнім братерством, вони об’єднано поклоняються Єгові і не беруть участі в етнічних конфліктах та суперечках, а також відкидають упередження, які позбавляють людей теплих стосунків з іншими людьми.
Спілкуйтеся зі Свідками і ви побачите, як люди з усіх етнічних середовищ виконують Божу волю. Ви побачите любов до ближнього на ділі, коли спостерігатимете за тим, як вони проповідують добру новину про Боже Царство. Так, в їхніх зборах ви зустрінетесь із добрими, щирими людьми, які своїм життям виявляють, що вони справді навчилися любити своїх ближніх.
[Ілюстрація на сторінці 6]
У зборах Свідків Єгови ви знайдете щасливих людей усіх рас.
[Відомості про ілюстрацію, сторінка 4]
Прибуття доброго самарянина до заїжджого двору/The Doré Bible Illustrations/Dover Publications, Inc.