«Без притчі нічого Він їм не казав»

«В притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав» (МАТВІЯ 13:34).

1, 2. а) Чому вдалі приклади важко забути? б) Які форми образної мови та прикладів використовував Ісус і які запитання постають у зв’язку з цим навчальним методом? (Дивіться також примітку).

ЧИ МОЖЕТЕ ви пригадати приклад, який почули в публічній промові багато років тому? Вдалі приклади забуваються не скоро. Один автор написав, що приклади «перетворюють вуха на очі і дають слухачам можливість образно мислити». Оскільки ми часто думаємо о́бразами, то приклади та образна мова допомагають нам ліпше засвоювати інформацію. Вони оживляють сказане і міцно закарбовують знання в нашій пам’яті.

² З усіх земних учителів наймайстерніше застосовував образну мову та приклади Ісус Христос. Багато його притч легко згадуються навіть тепер, майже через дві тисячі роківa. Чому ж Ісус так часто використовував саме цей метод навчання? І завдяки чому його приклади були такими дієвими?

Чому Ісус навчав прикладами

 3. а) Чому Ісус уживав приклади і як це показано в Матвія 13:34, 35? б) З чого видно, що Єгова надає великого значення цьому навчальному методу?

³ Біблія наводить дві вагомі причини, з яких Ісус уживав приклади. По-перше, цим він сповнював пророцтва. Апостол Матвій писав: «В притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: «Відкрию у притчах уста Свої» (Матвія 13:34, 35). Пророк, котрого цитує Матвій, склав слова, записані в Псалмі 78:2. Він написав їх під натхненням Божого духу ще за багато сторіч до Ісусового народження. Чи ж не знаменно, що Єгова вже за сотні років наперед визначив, що його Син навчатиме за допомогою прикладів? Це чітко показує, якого великого значення Єгова надає цьому навчальному методу!

 4. Як Ісус пояснював причину, з якої наводив приклади?

⁴ По-друге, Ісус сам сказав, що вживає приклади, аби відсіяти людей з нечулим серцем. Коли «безліч народу» вислухала Ісусову притчу про сіяча, учні запитали його: «Чому притчами Ти промовляєш до них?» А він відказав: «Тому, що вам дано пізнати таємниці Царства Небесного,— їм же не дано. Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: «Почуєте слухом,— і не зрозумієте, дивитися будете оком,— і не побачите... Затовстіло бо серце людей цих» (Матвія 13:2, 10, 11, 13—15; Ісаї 6:9, 10).

 5. Як Ісусові приклади відокремлювали смиренних слухачів від гордих?

⁵ Але як Ісусові приклади розділяли людей на групи? Іноді, щоб повністю зрозуміти його приклад, слухачі мали докопуватися до суті сказаного. Смиренних осіб це спонукувало просити додаткових роз’яснень (Матвія 13:36; Марка 4:34). Отже, Ісусові приклади відкривали правду тим, чиє серце прагнуло її, а водночас ховали її від тих, чиє серце було гордим. Яким же надзвичайним учителем був Ісус! А тепер розгляньмо кілька чинників, завдяки яким його приклади справляли такий дієвий вплив.

Продумане використання подробиць

6—8. а) Якої можливості ще не мали Ісусові слухачі, котрі жили в першому сторіччі? б) З яких прикладів видно, що Ісус ретельно продумував подробиці своїх притч?

⁶ Чи замислювалися ви, в якій ситуації перебували Ісусові учні, котрі особисто слухали його навчання? Вони мали унікальну нагоду чути голос самого Христа, проте не мали можливості заглянути в письмові записи, щоб пригадати почуте. Їм доводилося зберігати Ісусові слова у власному розумі й серці. Але Ісус наводив приклади дуже вправно, і завдяки цьому учні легше запам’ятовували його науку. Як це йому вдавалось?

⁷ Ісус ретельно продумував, які подробиці навести. Коли такі деталі були істотними для оповіді або потрібними для наголосу, він неодмінно наводив їх. Власне тому він назвав точне число овець, залишених власником у пошуках однієї заблуканої; сказав, скільки годин робітники трудились у винограднику, а також зазначив, скільки талантів пан доручив кожному зі своїх рабів (Матвія 18:12—14; 20:1—16; 25:14—30).

⁸ Разом з тим Ісус опускав неістотні подробиці, котрі могли б завадити розумінню суті самих прикладів. Скажімо, розповідаючи притчу про немилосердного раба, Ісус не пояснив, як той примудрився заборгувати аж 60 000 000 динаріїв. У цій притчі Ісус наголошував на потребі прощати. Отже, важливим тут було не те, як раб став боржником, а те, як йому простили борг і як він поставився до співраба, котрий завинив йому порівняно невелику суму (Матвія 18:23—35). Те саме стосується і притчі про блудного сина: Ісус не пояснив, чому молодший син раптом зажадав спадщини й прогайнував її. Зате Христос детально описав, які почуття огорнули батька і як він зреагував, коли син змінив свій спосіб мислення та повернувся додому. Такий детальний опис батькової реакції був дуже важливим для головної думки, яку Ісус прагнув донести,— думки про те, що Єгова «пробачає багато» (Ісаї 55:7; Луки 15:11—32).

9, 10. а) На чому зосереджувався Ісус, коли змальовував персонажів своїх притч? б) Завдяки чому Ісусовим слухачам та іншим людям було легше запам’ятовувати його приклади?

⁹ З подібною розважністю Ісус змальовував і персонажів своїх притч. Він не наводив детального опису їхнього вигляду, а зосереджувався на їхніх учинках та ставленні до подій, про які розповідав. Власне тому Ісус не сказав, як виглядав милосердний самарянин, зате розповів про набагато істотнішу річ — про те, як той зі співчуттям допоміг пораненому юдею, котрий лежав на дорозі. Ісус навів такі подробиці, які були потрібні, аби навчити, що любов до ближнього мусить поширюватися і на людей іншої національності та раси (Луки 10:29, 33—37).

¹⁰ Завдяки продуманому використанню подробиць Ісусові приклади були лаконічними й негроміздкими. Саме тому його слухачам, а також незліченній кількості тих, хто мав читати Євангелія пізніше, було легше запам’ятовувати зміст тих прикладів та їхню цінну мораль.

З повсякденного життя

11. З чого видно, що Ісусові притчі відображають те, що він бачив у дитячі роки в Галілеї?

¹¹ Ісус дуже добре умів наводити приклади, пов’язані з життям людей. У багатьох його притчах розповідається про те, що́ він, без сумніву, бачив у дитячі роки в Галілеї. Поміркуймо на хвилю про його земне життя. Він, напевне, часто спостерігав, як його мати готувала дріжджовий хліб, заправляючи борошно шматком заквашеного тіста, котре відкладала із замісу попередньої випічки (Матвія 13:33). Крім того, Ісус, мабуть, не раз дивився, як рибалки закидали сіті у блакитні води Галілейського моря (Матвія 13:47). А скільки разів він бачив дітей, що бавилися на ринку (Матвія 11:16). Ісус помічав також інші звичні для життя справи, котрі потім стали частиною його прикладів: працю сіяча, радісні весілля, а також лани пшениці, яка достигає у променях сонця (Матвія 13:3—8; 25:1—12; Марка 4:26—29).

12, 13. Як Ісус, розповівши притчу про пшеницю і кукіль, засвідчив, що добре знає обставини своїх слухачів?

¹² Тож зовсім не дивно, що чимало Ісусових прикладів сповнені елементами обставин та ситуацій, характерних для повсякденного життя. Тому, аби ліпше зрозуміти, наскільки вміло він застосовував цей навчальний метод, варто проаналізувати, що́ Ісусові слова означали для його єврейських слухачів. Розгляньмо два приклади.

¹³ У притчі про пшеницю і кукіль Ісус розповів, як один чоловік засіяв поле доброю пшеницею, але прийшов «ворог його» і посіяв зверху бур’яни. Чому Ісус включив у притчу згадку про саме такий злісний учинок? Що ж, пригадаймо: Ісус розповідав цей приклад біля Галілейського моря, а головним заняттям галілеян було рільництво. Чи ж міг рільник зазнати більших збитків за ті, які завдав ворог, таємно посіявши на його полі шкідливі бур’яни? Тогочасні закони вказують на те, що таке і справді траплялося. Чи ж не видно з цього, що Ісус описав у притчі ситуацію, яка була добре знана його слухачам? (Матвія 13:1, 2, 24—30).

14. Чому в притчі про милосердного самарянина Ісус для підкреслення думки вказав саме на дорогу, яка йшла «з Єрусалиму до Єрихону»?

¹⁴ Розгляньмо другий приклад — притчу про милосердного самарянина. Ісус розпочав її так: «Один чоловік ішов [«спускався», Хом.] з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його» (Луки 10:30). Цікаво, що для підкреслення своєї думки Ісус вказав на дорогу, котра йшла «з Єрусалиму до Єрихону». Цю притчу він оповідав у Юдеї, неподалік Єрусалима, тому його слухачі добре розуміли, про яку дорогу він говорить. Усі знали, що та дорога небезпечна, особливо для самотніх подорожніх. Вона вилася крізь відлюдну місцевість і мала багато зручних схованок для розбійників.

15. Чому ніхто не міг би виправдати байдужість священика та левита, згаданих у притчі про милосердного самарянина?

¹⁵ Гідною уваги є ще одна подробиця, яку видно в Ісусових словах про те, що дорога ‘спускалася з Єрусалима до Єрихона’. Як говорить притча, тією дорогою спочатку проходив священик, а потім левит, однак жоден не зупинився, аби допомогти пораненому (Луки 10:31, 32). Священики служили в Єрусалимському храмі, а левити допомагали їм. У час, вільний від храмової праці, багато священиків та левитів жили в Єрихоні, бо звідти до Єрусалима було лише 23 кілометри. Тому їм, безсумнівно, випадала нагода йти тією дорогою. Зверніть увагу і на те, що священик та левит ішли дорогою «з Єрусалиму», тобто вже поверталися з храмуb. З огляду на це ніхто не міг би виправдати байдужість цих чоловіків, сказавши: «Вони не чіпали пораненого, бо він здавався мертвим. Адже якби вони торкнулися трупа, то стали б тимчасово непридатними для служіння у храмі» (Левит 21:1; Числа 19:11, 16). Хіба ж це не свідчить, що Ісусова притча ґрунтувалась на тому, що було знане для його слухачів?

З довколишнього творива

16. Чому зовсім не дивно, що Ісус добре знав твориво?

¹⁶ Багато Ісусових прикладів та притч виявляють його обізнаність з рослинами, тваринами та особливостями погоди (Матвія 6:26, 28—30; 16:2, 3). Звідки Ісус отримав ці знання? Коли він виростав у Галілеї, то, без сумніву, часто спостерігав за творивом Єгови. Окрім того, Ісус «роджений перш усякого творива», і Єгова використовував його як майстра у створенні усього, що є (Колосян 1:15, 16; Приповістей 8:30, 31). Тож чи дивно, що Ісус настільки добре знав твориво? Подивімось, як вправно він застосовував ці знання у своєму навчанні.

17, 18. а) Як Ісусові слова з 10-го розділу Івана виявляють, що він добре знав повадки овець? б) Що помічають відвідувачі біблійних країв, коли спостерігають за стосунками між пастухом і вівцями?

¹⁷ Один з найсердечніших Ісусових прикладів міститься в 10-му розділі Івана. У ньому Ісус прирівнює власні близькі взаємини зі своїми послідовниками до стосунків, які існують між пастухом та овечками. З Ісусових слів видно, що він дуже добре знав повадки овець. Він говорив, що вони охоче слухаються і що вірно йдуть за пастухом (Івана 10:2—4). Унікальні узи між пастухами та вівцями часто помічають відвідувачі біблійних країв. Ось що, для прикладу, написав у XIX сторіччі природознавець Генрі Бейкер Трістрам: «Одного разу я спостерігав за тим, як пастух бавиться зі своєю отарою. Він удавав, що тікає, а вівці кидалися навздогін і оточували його... Зрештою ціла отара взяла пастуха в кільце і почала пустувати та стрибати навколо нього».

¹⁸ Чому вівці йдуть за своїм пастухом? «Бо знають голос його»,— казав Ісус (Івана 10:4). Чи й справді вони знають голос свого пастуха? Ось що на підставі власних спостережень написав про це Джордж Адам Сміт: «Іноді ми відпочивали пополудні біля однієї з тих юдейських криниць, до яких приходять з отарами пастухи, буває, по троє або четверо нараз. Отари змішувались у загальне стовпище, і ми думали: як кожному з пастухів вдасться знову позбирати своїх овець? Але коли водопій та ігри закінчувались, пастухи по черзі розходилися у різні боки долини й кожен подавав свій особливий клич; тоді вівці бігли кожна до свого пастуха, і отари залишали місце водопою так само організовано, як і прийшли» («Історична географія Святої землі», англ.). Як бачимо, Ісус вибрав чи не найліпший приклад, щоб проілюструвати свою думку. Отож, якщо ми визнаємо́ його вчення, слухаємось їх та коримось його керівництву, то починаємо відчувати на собі ніжний та сердечний догляд «пастиря доброго» (Івана 10:11).

Із знаних слухачам подій

19. Як Ісус уміло взяв за приклад місцеву трагедію, щоб спростувати хибне уявлення слухачів?

¹⁹ Дієві приклади — це також випадки з життя або приклади, що несуть повчальний урок. Якось Ісус послався на недавню подію, аби спростувати хибне уявлення про те, що трагедія стається з людьми по заслузі. Він сказав: «Ті вісімнадцять, що башта на них завалилась була в Сілоамі й побила їх,— чи думаєте, що ті винні були більш за всіх, що в Єрусалимі живуть?» (Луки 13:4). За допомогою логічних аргументів Ісус чітко показав, що вірити в долю немає підстав. Ті вісімнадцять осіб загинули зовсім не через те, що прогнівили Бога якимись гріхами. Їхня трагічна смерть була результатом «часу і випадку» (Екклезіяста 9:11, Москаленко). Так Ісус спростував лжевчення, узявши за приклад добре знану слухачам подію.

20, 21. а) За що фарисеї осудили Ісусових учнів? б) За допомогою якої біблійної оповіді Ісус показав, що Єгова зовсім не мав наміру накладати жорстких обмежень своїм законом про суботу? в) Про що розповість наступна стаття?

²⁰ Крім того, навчаючи інших, Ісус використовував і приклади зі Святого Письма. Пригадайте, як певного разу фарисеї осудили Ісусових учнів за те, що ті зривали колосся та їли зерна в суботній день. Однак насправді учні порушили не Божий Закон, а суворе фарисейське тлумачення того, що заборонено робити в суботу, а що ні. Тому Ісус вирішив показати їм, що своїм законом про суботу Бог зовсім не мав наміру накладати таких жорстких обмежень. Для цього Христос згадав випадок, записаний у 1 Самуїла 21:4—7. Там говориться, що зголоднілий Давид та його слуги увійшли до скинії і з’їли показні хліби, котрі уже було замінено на нові. Ці старі хліби зазвичай призначались для священиків. Проте коли Давид та його слуги з’їли той хліб, їх, з огляду на обставини, не було засуджено. Цікаво, що це єдина біблійна розповідь, у котрій говориться про використання старих показних хлібів людьми, які не були священиками. Як бачимо, Ісус точно знав, на яку подію доцільно послатись; крім того, вона, без сумніву, була добре знана його єврейським слухачам (Матвія 12:1—8).

²¹ Ісус був по-справжньому Великим Учителем! Можна лише дивуватися його винятковому вмінню доносити важливі істини до слухачів. Але як наслідувати його у своєму навчанні? Про це розповість наступна стаття.

[Примітки]

Чи ви пам’ятаєте?

• Чому Ісус навчав прикладами?

• З чого видно, що Ісус наводив приклади, пов’язані з життям його слухачів?

• Як Ісус майстерно використовував у прикладах свою обізнаність із творивом?

• Як Ісус використовував інформацію про знані слухачам події?

[Ілюстрації на сторінці 15]

Ісус розповів про раба, котрий відмовився дарувати відносно невеликий борг, і про батька, що простив сина, який прогайнував усю свою спадщину.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Яка головна думка Ісусової притчі про милосердного самарянина?

[Ілюстрація на сторінці 17]

Чи вівці справді знають голос свого пастуха?