Погляд Біблії
‘Не належати світу’ Що це означає?
У ЧЕТВЕРТОМУ сторіччі н. е. тисячі тих, котрі вважали себе християнами, покинули своє майно, родичів і відцуралися свого способу життя, щоб мешкати на безлюдді в єгипетських пустелях. Їх почали називати анахоретами, від грецького слова а·на·хо·ре́·о, що означає «віддаляюсь». Один історик говорить, що це були особи, які трималися осторонь від своїх сучасників. Анахорети вважали, що, віддаляючись від людського суспільства, вони виявляли послух до християнської вимоги ‘не належати світу’ (Івана 15:19, СМ).
Біблія настійно радить берегти себе ‘чистими від світу’ (Якова 1:27). Святе Письмо прямо попереджає: «Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом — то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (Якова 4:4). Чи це означає, що християни повинні ставати анахоретами, буквально віддаляючись від інших людей? Чи їм потрібно триматися осторонь від тих, хто не поділяє їхніх релігійних переконань?
Християни не відлюдники
Думка про те, що християни не є частиною світу, обговорюється в багатьох біблійних оповідях, і це наголошує на тому, що вони повинні відокремлюватися від людського суспільства, яке в цілому відчужене од Бога. (Порівняйте 2 Коринтян 6:14—17; Ефесян 4:18; 2 Петра 2:20). Отже, правдиві християни є розсудливими, бо уникають складу розуму, мови й поведінки, котрі суперечать праведним нормам Єгови, як, скажімо, світська погоня за багатством, славою і надмірне втягнення в насолоди (1 Івана 2:15—17). Вони також тримаються осторонь від світу, залишаючись нейтральними в питаннях війни й політики.
Ісус Христос сказав, що його учні не будуть ‘належати світу’. Але він також молився до Бога: «Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого» (Івана 17:14—16). Зрозуміло, Ісус не хотів, щоб його учні ставали відлюдниками й уникали будь-якого контакту з нехристиянами. Відокремлення, по суті, перешкоджало б християнину виконувати його доручення проповідувати й навчати «прилюдно і в домах» (Дії 20:20; Матвія 5:16; 1 Коринтян 5:9, 10).
Порада бути чистими від світу не дає християнам жодної підстави вважати себе вищими від інших. Ті, хто боїться Єгови, ненавидять «пиху» (Приповістей 8:13). У Галатів 6:3 говориться: «Коли бо хто думає, що він щось, бувши ніщо, сам себе той обманює». Той, хто вважає себе вищим, обманює себе, бо «всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Римлян 3:23).
‘Не зневажайте нікого’
За днів Ісуса були люди, які зневажали всіх, хто не належав до їхніх привілейованих релігійних груп. Серед них були фарисеї. Вони добре знали Мойсеїв Закон, а також усілякі деталі єврейської традиції (Матвія 15:1, 2; 23:2). Ці люди пишалися тим, що скрупульозно виконували численні релігійні обряди. Фарисеї поводилися так, ніби вони вищі від інших, лише через свої інтелектуальні досягнення та релігійне становище. Вони виражали свій показно-побожний та зневажливий склад розуму, кажучи: «Проклятий [цей] народ, що не знає Закону!» (Івана 7:49).
Фарисеї навіть використовували зневажливий вислів щодо нефарисеїв. Єврейський вислів ‛ам га·’а́·рец спочатку застосовувався в позитивному значенні до простих членів суспільства. Але з часом зарозумілі релігійні провідники Юди надали вислову ‛ам га·’а́·рец іншого значення, виражаючи ним презирство. Інші групи, включаючи загальновизнаних християн, надають таким словам, як «поганин» і «язичник», відтінок зневаги, а тоді вживають їх стосовно людей з іншими релігійними переконаннями.
Але як християни першого сторіччя ставилися до тих, хто не приймав християнства? Ісусовим учням нагадувалося ставитись до невіруючих «із лагідністю» та «з повагою» (2 Тимофія 2:25; 1 Петра 3:15, СМ). У цьому дав гарний приклад апостол Павло. Він був не зарозумілий, а доступний, і не підносився над людьми, але був смиренний і підбадьорював інших (1 Коринтян 9:22, 23). У своєму натхненому посланні до Тита Павло застерігає нас, щоб ми «не зневажали нікого, щоб були не сварливі, а тихі, виявляючи повну лагідність усім людям» (Тита 3:2).
Слово «невіруючий» у Біблії інколи застосовується до нехристиян. А втім, немає підстав вважати, що слово «невіруючий» вживали як офіційну назву або прізвисько. Безперечно, його не використовували, щоб принижувати або чорнити нехристиян, бо це суперечило б біблійним принципам (Приповістей 24:9). Свідки Єгови сьогодні не є різкими або зарозумілими у ставленні до невіруючих. Вони вважають грубістю давати принизливі прізвиська родичам або ближнім, які не є Свідками. Вони тримаються біблійної поради: «Раб Господній... повинен... бути привітним до всіх» (2 Тимофія 2:24).
«Усім робімо добро»
Необхідно усвідомлювати те, наскільки небезпечно підтримувати близький зв’язок зі світом, зокрема з тими, хто виявляє кричущу погорду до божественних норм. (Порівняйте 1 Коринтян 15:33). Однак коли Біблія радить ‘усім робити добро’, слово «усім» стосується й тих, хто не поділяє християнських вірувань (Галатів 6:10). Очевидно, за певних обставин християни першого сторіччя їли разом з невіруючими (1 Коринтян 10:27). Отже, сьогоднішні християни обходяться з невіруючими розсудливо, вважаючи їх своїми ближніми (Матвія 22:39).
Було б неправильно припускати, що певна людина поводиться непристойно або неморально лише тому, що вона не знає біблійних істин. Обставини людей різняться. Отже, кожен християнин повинен вирішити, які зв’язки він підтримуватиме з невіруючими. А втім, було б зайвим і небіблійним, якби християнин у буквальному розумінні відокремлювався, як анахорети, або, як фарисеї, вважав себе вищим.